Єдине щасливе кохання Одрі Гепберн

В цей день, 20 січня 1993 року, пішла з життя легендарна голлівудська кінозірка Одрі Гепберн. Вона підкорювала чоловіків не розміром грудей, крутістю стегон і чуттєвими губами, а дивовижним шармом та внутрішньою чарівністю. Ця тендітна жінка-ельф з великими виразними очима та осиною талією визнана найкрасивішою жінкою всіх часів.

МАЛЕНЬКА ЕДДА

4 травня 1929 року в передмісті Брюсселя баронеса Елла ван Геемстра народила дівчинку. Її охрестили Еддою. Мине час, і це пухеньке великоголове створіння стане легендарною голлівудською зіркою та іконою стилю свого часу – Одрі Гепберн.

А поки вона мирно сопіла на руках у батька. Одрі пам’ятала себе з пелюшок. Не може бути? Може! Вона це точно знала. Одрі ніколи не забувала чарівного світіння кришталевих крижинок домашньої люстри в неї над головою, коли батько, великий і сильний ірландець, дбайливо тримав її на руках. Скільки тоді їй було? Рік? Два? Усі найяскравіші спогади дитинства пов’язані в неї саме з батьком. Хоча вона мало про нього знала. Джозеф Віктор Ентоні Гепберн-Растон залишив сім’ю, коли було Одрі заледве шість. І донині багато чого залишається невідомим про цю людину. Та й не дивно: Гепберн-Растон приховував істину про себе з таким старанням, з яким після розлучення ховався від дружини і дочки. Він був на шістнадцять або сімнадцять років старшим за Еллу.

Елла і її чоловік були схожі характерами: обидва самовпевнені і енергійні. Ірландське свавілля чоловіка ніколи не поступалося голландській впертості дружини.

Батьки любили музику, а маленька Едда любила танцювати. Часто в будинку звучав грамофон, під який дівчинка кружляла в танці. А танцювати вона любила найбільше на світі. Вона мріяла стати балериною, і пізніше мати віддала її в балетний клас Арнемської консерваторії. У рухах Одрі висловлювала все, що не могла висловити словами. Танець допомагав їй жити. Особливо тоді, коли було зовсім нестерпно. А такого в її житті було чимало.

НЕ ОЗИРАТИСЬ

Розлучення батьків сталося у 1935 році. Причина розриву була банальною – подружня зрада. Якось, несподівано прийшовши додому, мати Одрі застала свого чоловіка в ліжку з нянькою, яка наглядала за Одрі та синами Елли від першого шлюбу. За одну ніч вона посивіла, а Гепберн-Растон назавжди пішов з дому. Коли Одрі прокинулася, у неї вже не було батька. У її житті це стало першим великим нещастям. Але мати завжди навчала: «Ніколи не оглядайся назад і не страждай через минулі невдачі; вір, що все, чого ти хочеш, може бути досягнуто, потрібні лише рішучість і цілеспрямованість». Але дотримуючись цього правила, батька не повернеш. І дівчинка це розуміла.

Елла ван Геємстра була суворою із донькою, але не тому, що не любила її, а, швидше, навпаки – у цьому і виявлялися її материнські почуття. Одрі зрозуміє це набагато пізніше, коли вже сама стане матір’ю, а поки вона думала, що мама її просто не любить.

Майже одразу ж після розлучення баронеса повернулася до Нідерландів, у невеликий родовий маєток під Арнемом. Наскільки відомо, Гепберн-Растон жодного разу не приїжджав туди і не намагався помиритися з дружиною. Переживання позначилися на здоров’ї Едди. Вона почала багато їсти, заїдаючи своє дитяче горе шоколадом та хлібом.

ІЩЕ ОДНЕ НЕЩАСТя

Якось уранці до неї в спальню увійшла мати. Розкривши штори на вікнах, вона сказала: «Вставай, почалася війна». Після розлучення батьків це стало ще одним потрясінням. Війна змусила десятирічну Одрі дуже швидко подорослішати. Вона залишала дитинство не шкодуючи. В ньому Едда почувалася покинутою і нікому не потрібною.

Одрі та її родина переживали горе війни в Нідерландах. Їхнє життя миттєво і страшно змінилося. Залишки нерухомості їхнього сімейства були захоплені окупантами. У школах замість англійської почали викладати німецьку, яку Одрі дуже погано знала і тому почала відставати від своїх однолітків: «Я навіть не вміла говорити так, як інші діти, була якоюсь неприродною і сором’язливою».

Щоб остаточно не зневіритися в себі, Одрі посилено займалася балетом. Мова танцю була для неї зрозуміла і проста, за допомогою неї вона могла «висловити» абсолютно все, тому що володіла нею бездоганно.

«У мене майже не було справжньої юності, – такий вердикт вона винесла пізніше, – дуже мало друзів, зовсім мало радості в тому сенсі, в якому її розуміють підлітки, і повна відсутність відчуття власної безпеки. Чи дивно те, що я стала такою замкненою людиною?” Саме в ці похмурі роки майбутня зірка навчилася дорожити кожним днем і не надто покладатися на майбутнє.

Разом з усією своєю сім’єю, що складалася тепер із бабусі, дядька і тітки, які жили під одним дахом з ними, Одрі перейшла на одноразовий режим харчування з повторюваним практично щодня меню: рідкий суп з дикого салату і трав з «хлібом» із перемелених горохових стрючків. Не було чим топити, не було ні мила, ні чистої питної води, ні свічок. І тут почали проявлятися перші наслідки хронічного недоїдання. Юна Едда почала страждати від недокрів’я: з’явилися болючі набряки на ногах. Про танці тепер не могло бути й мови.

До закінчення війни залишалося зовсім небагато, коли вона ледь не потрапила до німців на будівництво укріплень. Втікаючи від них, дівчинка шмигнула в підвал зруйнованого будинку. Одрі пробула там дуже довго, кілька тижнів. Мати вже і не сподівалася її побачити. Але їй таки вдалося врятуватися. За час, проведений в укритті, до набряків і малокров’я додалася ще й жовтяниця. І якщо б не скінчилася війна, то, швидше за все, настав би кінець самій Одрі.

ПОЧАТОК

«Під час війни я часто казала собі: якщо це коли-небудь закінчиться, ніколи більше не бурчатиму і вередуватиму, буду всім задоволена», – згадувала Одрі.

І вона дотримала слова. У Одрі розвинулося рідкісне вміння у всьому покладатися на себе і бути невибагливою, що пізніше оцінили всі, кому доводилося працювати з акторкою. У неї абсолютно не було «зіркової хвороби».

Коли Одрі одужала, вони з матір’ю переїхали в Англію. У Лондоні вона продовжила свої заняття балетом в “Балле Рамбер”. Працювала день і ніч. У вісімнадцятирічної дівчини не було часу на розваги та знайомства – тільки балет… Але дуже скоро і їй, і її викладачеві стало ясно, що вона ніколи не стане другою Нінетт де Валуа або Марго Фонтейн. Продовжуючи відвідувати уроки пластики, Одрі почала підшукувати щось інше, де вона могла б проявити себе, а заразом і заробити.

Майбутня легенда фотографувалася в модних капелюшках для торгового каталогу; перекладала документи та реєструвала клієнтів у туристичній фірмі, нарешті знайшла роботу, пов’язану з танцями, в Ciro, респектабельному нічному клубі. Поступово шоу-бізнес затягував її, і їй це подобалося. Спочатку була участь у лондонській постановці популярного бродвейського мюзиклу «Чоботи на застібках». Потім – місце в музичному ревю «Соус Тартар». У моді були дівчата з формами, тому Одрі, щоб приховати недостатню округлість «певних місць», скористалася шкарпетками: скачала їх у кульки і заклала в потрібне місце. Вийшов цілком пристойний бюст. А пізніше саме Одрі стане дівчиною, завдяки якій розкішні жіночі бюсти вийдуть з моди.

МІЛЬЙОНЕР АБО КАР’ЄРА?

Тридцятирічний мільйонер Джеймс, або Джиммі, як тоді називали майбутнього лорда Генсона, був сином сімейства з північної Англії, яке заробило статки на виробництві вантажівок. Спортсмен, колишній офіцер, завсідник нічних клубів… Його батьки вже не могли дочекатися, коли ж, нарешті, він стане розсудливим і ожениться. Але Джиммі явно затягував із цим, поки не зустрів Одрі.

Вона була не проти стати дружиною мільйонера. Але за контрактом, укладеним із «Ассошіейтед Брітіш», актриса повинна була ще три роки зніматися у фільмах цієї компанії. І незважаючи на те що в газетах вже було оголошено про весілля і призначено його день… Одрі і Генсон вирішили залишитися друзями. Відчувши аромат слави, що наближається, Попелюшка обрала не Принца, а роботу в кіно. «Коли ми обидва зробимо собі кар’єру, можливо, ми знову повернемося до цього питання», – сказала Одрі.

«РІДКІСНИЙ ЕКЗЕМПЛЯР»

Актрисі не підходили дуже багато ролей. У Голлівуді почали розуміти, що вона – рідкісний екземпляр серед еталонних «конвеєрних» красунь. Гепберн не належала ні до «жінок з великими грудьми», ні до «дівчаток у шкарпетках». Фігура і обличчя Одрі стали втіленням витонченості без манірності, вишуканості без занудства, рафінованості без снобізму.

Одного разу розгледівши в ній неземне творіння, їй пропонували ролі, що не виходять за рамки ефемерного образу. Найчастіше це були дівчата в легких комедіях: «Римські канікули» (1953), «Сабріна» (1954), «Кумедна мордочка» (1957), «Кохання після полудня» (1957). Режисерам хотілося, щоб актриса довше зберігала екранну цнотливу юність. У 27 років їй запропонували зіграти 16-річну Наташу Ростову в екранізації «Війни і миру» (1956). І вона з нею чудово впоралася.

ЙОГО МУЗА

Вони познайомилися в 1953 році – 26-річний французький кутюр’є Юбер де Живанші та 24-річна акторка-початківець Одрі Гепберн. Вона ще не була зіркою, а він ще не був метром високої моди – йшли зйомки фільму «Сабріна» і потрібні були сукні для героїні Одрі.

Оскільки зустріч була призначена для «міс Гепберн», Живанші очікував на прихід іншої актриси – Кетрін Гепберн. Тому він був дуже здивований, коли в кімнату увійшла дівчина в картатих штанах і білій футболці з чудовою фігурою, немов спеціально створеною для демонстрації його моделей. З того часу Одрі стала музою-натхненницею Дому Givenchy. Через шість років він винайшов парфуми, які присвятив їй. З першої ж зустрічі вони стали друзями на все життя. Одрі завдячує Живанші створенням свого екранного образу не менше, ніж тим режисерам, які з нею працювали.

Актриса і стриманий, неймовірно чутливий кутюр’є ставилися один до одного як брат і сестра. Ніхто не знав Одрі Гепберн краще за нього. Саме із Живанші вона ділилася своїми сімейними проблемами. Їхня дружба тривала понад сорок років. І весь цей час Дім моди Givenchy створював жіночні, ошатні та витончені моделі одягу саме для неї. Але не безплатно. Одрі навіть довелося за власні гроші купувати присвячені їй парфуми.

На відміну від кутюр’є, актриса ніколи не думала про гроші за свою рекламу його моделей. Їй це просто на думку не спадало. Зате про це подумав її агент зі зв’язків із громадськістю Генрі Роджерс і без відома актриси вирішив поставити перед Юбером це питання руба. Дізнавшись про це, Одрі оскаженіла (а вона нечасто давала волю емоціям!): «Як же ви могли стати між мною і моїм кращим другом?». Вона не хотіла, щоб дружні відносини перетворилися на фінансову угоду. Незабаром після цього Роджерса було звільнено.

ПРОТИЛЕЖНОСТІ ПРИТЯГУЮТЬСЯ

Любовні зв’язки виникали у неї зазвичай у критичні для її емоційного стану часи. Одрі обирала тих чоловіків, які самі виявляли ініціативу, були сміливі, напористі, нахабні і не особливо захоплювалися її рідкісним характером. Вона могла терпіти від них усе, що було чужою їй самій: грубість і навіть відверте хамство. Можливо, в цьому і полягала головна причина їхньої привабливості для неї?

Таким був і її перший чоловік, актор та продюсер Мел Феррер. 25 вересня 1954 року вони повінчалися у маленькій протестантській церкві XIII століття у Бюргенштоку.

Багато хто вважав, що він її «не заслуговує». Адже за плечима у Мела було вже три шлюби, четверо дітей і він був старший за Одру на дванадцять років. Можливо, в цьому шлюбі вона намагалася реалізувати свою потребу в сильному чоловікові, який зміг би їй в чомусь компенсувати втрату батька?

Мел спочатку добре справлявся з роллю опікуна-коханця. Він стежив за здоров’ям Одрі, передбачаючи її бажання, а часом і ввічливо, але твердо наполягаючи на чомусь, що стосувалося її дієти або домашніх проблем. «Ні, люба, тільки молоко»,– зазвичай відповідав він на її прохання про ковток віскі перед сном. Прагнення керувати було його другою натурою. А їй хотілося стати дружиною і матір’ю.

«ЗРІЛА ЖІНКА»

Незважаючи на турботу чоловіка, актрису дедалі частіше стали долати депресії. Вони були пов’язані, як правило, не з кар’єрою, а з неодноразовими невдалими спробами виносити дитину. Переживши два викидні, 17 січня 1960 року близько полудня вона нарешті народила хлопчика. «Дайте мені на нього подивитися, зараз же дайте мені на нього подивитись! – не вгамовувалася Одрі. – З ним все гаразд?” Все було добре. Хлопчика назвали Шоном. Після пологів Одрі втратила свій вигляд ельфа, зате набула краси зрілої жінки.

Материнство звільнило її від обов’язку всюди слідувати за чоловіком. Тепер центром сім’ї став маленький Шон. До того ж вони нарешті завели власне сімейне гніздечко у швейцарському селі Толошеназ-сюр-Морж у п’ятнадцяти хвилинах їзди від Лозанни. Це був не «будинок кінозірки», а, швидше, будинок для дитини, в якому завжди були раді друзям.

Це було те, на що вона так довго чекала. Їй не треба було заробляти на життя. Але покинути кіно поки не дозволяли контрактні зобов’язання. Одрі була винна ще два фільми «Парамаунту». І поки вона продовжувала зніматися, її чоловік міг відчувати свою значущість у кіноіндустрії і зберігати статус чоловіка-консультанта – ім’я Одрі було головним козирем при укладанні договорів.

«Зріла жінка» невдовзі отримала і нову пропозицію – роль у кіноверсії повісті Трумена Капоте «Сніданок у Тіффані». Пошук щастя головною героїнею фільму, жінкою легкої поведінки Голлі Голайтлі, збігся з переосмисленням багато чого у власного життя актриси. «Мені здається, що будь-яка жінка, тільки ставши матір’ю, реалізує себе. Я впевнена: щоб стати по-справжньому гарною актрисою, здатною грати найрізноманітніші ролі, необхідно було пройти через досвід народження дитини. Раніше я цього не розуміла. Тепер я це знаю».

ВТРАЧЕНІ ІЛЮЗІЇ

Стосунки Одрі з чоловіком поступово почали набувати суто професійного характеру. Спочатку вона намагалася не звертати уваги на газетні плітки про зв’язки Мела з іншими жінками. Її лякав розвал сім’ї. Шону було шість років – як раз той вік, в якому вона сама пережила розлучення батьків. Актриса не хотіла, щоб її син відчув знайоме їй відчуття втрати. В кінці 1965 року Одрі з радістю виявила, що знову вагітна. Вона сподівалася, що народження другої дитини допоможе зміцнити шлюб. Але в січні 1966 року у неї стався черговий викидень. Одрі втратила дитину і тепер боялася втратити чоловіка.

Вона повернулася до Швейцарії навесні 1967 року, відчуваючи, що втратила ту духовну близькість, яка об’єднувала їх із Мелом. Влітку лікарі підтвердили, що вона знову вагітна. Мела поряд не було, він був у Марбельї. За кілька тижнів сталося те, що вже траплялося не раз: вона знову втратила малюка. Від горя Одрі схудла настільки, що стала важити близько 50 кг. Вона сама запропонувала чоловікові: «Давай розлучимося на якийсь час». Вона просто втомилася.

«ЛІКУВАННЯ» ЗАМІЖЖЯМ

Влітку 1968 року Одрі вирушила в круїз островами грецького архіпелагу на яхті. Серед мандрівників був привабливий, впевнений у собі італієць Андреа Дотті, заступник директора психіатричної клініки Римського університету. Він був молодший за Одрі на дев’ять років. Чотирнадцятирічний хлопчик Андреа закохався в Одрі-принцесу, побачивши її одного разу в «Римських канікулах». Після цього юнак не пропускав жодного фільму за її участю. Користуючись нагодою, молодий лікар запропонував актрисі свої послуги з лікування її важкої депресії, викликаної розривом із чоловіком. Основною частиною «лікування» Одрі були його любов і захоплення нею.

20 листопада 1968 року без шуму і розголосу вона отримала від Мела розлучення. І незабаром кінозірка Одрі Гепберн стала дружиною лікаря-психіатра Андреа Дотті. Церемонія одруження відбулася у Швейцарії 6 січня 1969 року. Її син дуже добре порозумівся з Дотті, а це було для Одрі найголовнішим. Лікар, як істинний італієць, хотів мати велику сім’ю і багато дітей. Гепберн не заперечувала.

ДРУЖИНА ДОКТОРА ДОТТІ

Актриса вирішила кинути кар’єру кінозірки і присвятити себе чоловікові та дітям. Втомившись від пильної уваги камер, вона хотіла спокійного сімейного життя.

Через чотири місяці після весілля Одрі вже чекала на дитину. Цього разу вона намагалася уникнути будь-яких ускладнень і майже всю вагітність провела під наглядом лікарів у лікарні. Син Лука народився 8 лютого 1970 року в кантональній лікарні Лозанни. Батько пишався, що «в будинку з’явився ще один чоловік», дуже схожий на нього. Радість Одрі від того, що їй вдруге вдалося стати матір’ю, була безмірна. Легке розчарування відчували лише її шанувальники. Народження дитини означало, що вони навряд чи побачать актрису на екрані.

Ставши «просто дружиною», Одрі зазвичай вставала близько 5:30 ранку, годувала дитину і готувала сніданок, відмовляючись від послуг хатньої робітниці. Її раціон залишався незмінним: скибочка шинки, підсмажена на грилі, яйце на м’яко, злегка підрум’янений в тостері хліб з непросіянного борошна, чай з трав і велика склянка мінеральної води. Іноді вечорами Одрі ходила в клініку, приносила чоловікові власноруч приготовлені макарони, і вони з’їдали їх разом у його кабінеті, а поруч з ними обов’язково був маленький Лука. Тепер вона була дружиною доктора Дотті, а не голлівудською кінозіркою.

Але Дотті дуже хотілося, щоб Одрі продовжувала зніматися. Для нього вона була частиною того блискучого світу знаменитостей, до якого він теж виявився дотичним  завдяки їй. Кинувши акторську кар’єру, Одрі забрала у Дотті можливість потішити своє самолюбство. Він ще не розумів, що та жінка, яка стала його дружиною, зовсім не схожа на ту, в яку він закохався 14-річним підлітком.

Андреа допоміг пережити акторці драму першого розлучення, але сімейного щастя дати не зміг. Газети рясніли його фотографіями з різними красунями. Одрі це дуже болісно переживала. І, нарешті, вирішила повернутися в кіно. Того кохання, про яке вона мріяла, не було. Залишалося – кіно. У ньому вона побачила свій порятунок.

ЄДИНЕ ЩАСЛИВЕ КОХАННЯ

Одрі було вже за п’ятдесят. Вона готувалася до знімань фільму «Вони всі сміялися» і дуже переживала через розпад своєї сім’ї. На одному зі званих обідів актриса познайомилася з людиною, яка хотіла бути втішеною не менше, ніж вона в той час. Це був актор Роберт Волдерс, який пережив смерть дружини. Навколо нього метушилися друзі. Сумного вдівця посадили поряд із Одрі. Вона, забувши про власні біди, намагалася підбадьорити сусіда. Чуже горе завжди пробуджувало в ній співчуття. Вони одразу ж пройнялися симпатією один до одного і невдовзі навіть перейшли на голландську, мову їхнього дитинства (Волдерс малим теж жив у Нідерландах). «Дружба з першого погляду», так називала Одрі їхні стосунки. А незабаром вона зрозуміла, що це і є її єдине щасливе кохання.

Спочатку Одрі мала до нього не так романтичні, як материнські почуття. «Краще пізно, ніж ніколи, – говорила вона. – Якби я зустріла його, коли мені було вісімнадцять, то не зуміла б гідно оцінити».

Одрі відчувала необхідність бути потрібною, віддавати любов і тепло тим, хто цього потребував. Кіно, вона дуже добре це розуміла, не зможе дати їй цього.

КРАЩЕ РІЗДВО В ЇЇ ЖИТТІ

Гепберн понад п’ятдесят разів вирушала з благодійними місіями ЮНІСЕФ в охоплені голодом африканські країни. Її самовіддана робота була перервана тільки смертю від раку в 1993 році, у віці шістдесяти трьох років. Це була не просто смерть, а, швидше, «перевантаження». Про це свідчать і останні фотографії зірки, де її скорботне обличчя майже не можна відрізнити від виснажених личок африканських дітей. Одрі витрачала свої сили, не думаючи про себе і не шкодуючи себе. Друзі благали її зменшити навантаження. Але – марно.

У 1992 році зірка, традиційно розсилаючи різдвяні листівки, обрала для привітання фразу індійського письменника і філософа Рабіндраната Тагора: «Кожна дитина – це нагадування про те, що Бог ще не зовсім втратив віру в людство”.

Напередодні Різдва, 24 грудня, Одрі спустилася до вітальні, щоб зустріти свято серед найдорожчих для неї людей. З нею були її сини, кохана людина, друзі… Наприкінці дня, перед тим як піднятися до спальні, вона обвела поглядом усіх і сказала: «Це було найщасливіше Різдво в моєму житті». 20 січня акторки не стало.

Фото: Fotodom.ua, East News

Підготовлено за матеріалами журналу «Караван історій» (вересень, 2015)

Дивіться також:

Неймовірна красуня. Рідкісні архівні фото легендарної Вів’єн Лі

Мода 40-х років: найстильніші образи Геді Ламар (ФОТО)

Вероніка Лейк. Історія акторки-суперзірки 40-х крізь славу і забуття

Кім Бейсінгер 70 років: найкращі фото секс-символу 1980-х в молодості