“Якщо я напишу заяву, буде ще гірше”. Історія Ніни з шелтеру

 — Він постійно залякував. Казав, якщо я напишу заяву, буде ще гірше. А одного разу напідпитку проломив мені голову. Я викликала швидку, вони — поліцію, і тільки-но поліціянти поїхали, він почав кричати, що наступного разу взагалі мені її відірве. Це було дуже страшно.

Цю історію Ніна (ім’я змінене) розповідає невпевнено, із тремтінням у голосі. Із червня разом із чотирирічним сином вона перебуває в притулку для постраждалих від насильства. Такі ще називають шелтерами. Тут вона має місце, де ні їй, ні її дитині нічого не загрожує.

Нінин чоловік Петро почав підіймати на неї руку невдовзі після одруження. Коли вона завагітніла, побої припинилися. Він став майже ідеальним, всіляко оберігав дружину. Проте щойно на світ з’явився маленький Андрійко, Петро повернувся до старого. Почав ще сильніше напиватися та лупцювати жінку. Одного разу навіть зламав їй палець. У якийсь момент перестав стримуватися навіть у присутності дитини.

Ніна мовчки витримувала все, що робив чоловік:

— Мені доводилося терпіти, бо я його боялася й досі боюся. Напідпитку він втрачає голову й може вчинити будь-що, стає неадекватним. Плюс ми були економічно залежними від нього… Я була в декреті й довго не працювала. Боялася втратити хоча б те, що мала на той час.

Фінансова залежність від чоловіка, бажання зберегти сім’ю за будь-яку ціну, суспільний осуд — часто усе це змушує жінок мовчати. До цього зазвичай додається страх перед чоловіком, жорстокість якого щоразу наростає. З’являються думки: «я ніхто без нього», «якщо я правильно поводитимуся, він теж зміниться», «я потерплю, бо син не може рости без батька».

Але чи буде щасливою дитина, яка росте та бачить постійні побої? Чи зможе жінка почуватися спокійною та реалізованою, коли мусить постійно відбиватися від кривдника?

Одного разу Ніна сказала «ні». На той момент, не бувши у стані терпіти чоловіка, почала також випивати. Турботою про сина все частіше подружжя нехтувало. Одного дня Петро прийшов додому і виніс на продаж батареї та диван. Ніна зрозуміла: це кінець.

Далі події розвивалися швидко: дзвінок подрузі, прохання пожити в неї, звернення по допомогу до соціальних служб.

Сьогодні в Україні відкрито 11 притулків для постраждалих від домашнього насильства за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення. Тут готові допомагати жінкам, які страждають від домашнього насильства: безплатно надають притулок, медичну та правову допомогу, психолога. І що важливо — допомагають стати на ноги, знайти роботу та навчитися самостійно піклуватися про себе та свою дитину.

Так сталося і з Ніною та її сином Андрійком. Вони опинилися у притулку, який відкрито за підтримки уряду Великої Британії. Жінка почала працювати із фахівцями та відновлюватися психологічно. Поступово усвідомила та прийняла: такі токсичні стосунки не можуть тривати далі.

Щоб забезпечити сину гідні умови життя, жінка влаштувалася на дві роботи й потроху купує все необхідне — холодильник, телевізор, ліжко, іграшки та велосипед. Зізнається: довелося долати психологічні бар’єри.

Психологиня Оксана, яка працювала із Ніною, розповідає:

— Для жінки, яка впродовж довгого часу не працювала, була залежна від чоловіка і страждала від насильства — важко знову соціалізуватися та налагодити комунікацію з людьми. Тож нам довелося довго пропрацьовувати цей момент, аби домогтися фінансової незалежності Ніни.

Зараз жінка із сином мешкають у тому ж гуртожитку, що й тепер колишній чоловік Петро із другою дружиною. Андрійкові з батьком спілкуватися Ніна дозволяє: той купує для сина подарунки, допомагає продуктами. Однак щойно щось іде не так — спілкування жінка обриває. Ніна каже: її життя розділилося на «до» та «після»:

— Ще весною я повірити не могла, що вирвусь із цього кола жахів. Я дуже вдячна за допомогу та доброту фахівців у ставленні до мене. Тепер головне — аби нас із малюком ніхто не ображав та і я не дозволю. Кожного разу, йдучи повз церкву, я молюся, щоб у нас із ним усе було добре.

За даними Фонду ООН у галузі народонаселення, близько 1,1 мільйона жінок в Україні  зазнають фізичного та сексуального насильства. Додатковим викликом у 2020-му став карантин, коли багато залишився зі своїм кривдником під замком. Часто свідками насильства стають діти. Змалку вони спостерігають таке спілкування своїх батьків, пізніше — найчастіше так само мають труднощі у побудові власної родини.

Стадії та цикли домашнього насильства

Часто на проблему насильства закривають очі: мовляв, пройде, «стерпиться —  злюбиться». Ба більше, як і у випадку Ніни, насильство в родинах не відбувається постійно. Та й побої зазвичай трапляються не відразу. Проблема накопичується, наче снігова куля. На початку стосунків вони можуть здаватися ідеальними: хороший турботливий чоловік, який хоче будувати родину, має плани на майбутнє.

Далі ж може траплятися грубе спілкування, контроль, заборони дружині бачитися з подругами. Наступною фазою стають образи, створення відчуття меншовартості, недостойності, безпомічності. Така поступовість часто є причиною того, чому постраждалі не відразу переривають спілкування з кривдниками.

На додачу до цього, насильство відбувається за циклами. Першою йде частина наростання напруги: кривдник свариться, невдоволений усім, що робить постраждала: і суп не такий, і діти кричать, і говорить вона не так. Потім трапляється «вибух», коли у хід можуть піти кулаки. А вже на наступний ранок він коло її колін із великим букетом квітів та обіцянкою більше ніколи так не робити.

На жаль, уже через певний час усе повторюється спочатку. При чому щоразу побої стають сильнішими, а постраждалій усе важче цьому противитися. Вона боїться сказати криве слово і мовчки ховає синці та побої під довгим одягом. Чи справді є це любов’ю? Чи є гарантія, що одного дня під загрозою не опиниться здоров’я та навіть життя постраждалої? А її дітей?

Та як із цим боротися? Який вихід?

Тетяна Франчук, психологиня з великим досвідом роботи з постраждалими від сімейного насильства пропонує такий алгоритм дій по боротьбі з насильством.

Перше – це профілактика. Будь-які дії чоловіка, які обмежують свободу жінки — це вже тривожний дзвіночок. Надмірні ревнощі? Перевірки, кому дзвонить і з ким спілкується дружина? Заборона їй з’являтися десь без нього? Уже на цьому етапі слід зупинитися та обговорити це з чоловіком.

Люди часто запитують: невже будь-яке слово, сказане зопалу, уже є насильством? Тут слід розуміти, що мета кривдника (розуміє він це чи ні) — контроль і завдання шкоди. Любляча людина підтримає та піклуватиметься, а не стане казати щось на зразок «та хто тебе таку крім мене полюбить».

Часто насильство й агресію списують на те, що людина була напідпитку. Мовляв, то він на п’яну голову «чудить». Але алкоголь у таких випадках є лише спусковим гачком, який пришвидшує події. Причина насильства — не в горілці, а в бажанні встановити контроль чи навіть завдати кривди.

Тому постійний діалог з метою розв’язання суперечливих питань є другим важливим моментом упередження насильства. Якщо проблему замовчувати і терпіти (заради дітей, через страх засудження, через фінансову залежність) — вона лише ростиме. І дуже ймовірно, що матиме набагато серйозніші наслідки потім. Тому щойно відбувається будь-яке насильство в родині — необхідно викликати поліцію та звернутися до соціальних служб і близьких.

Будь-які види насильства в Україні — злочин. У тяжких випадках він карається обмеженням чи позбавленням волі кривдника. За законом, обов’язковою для кривдника є проходження профілактичної програми, спрямованої на подолання проблеми насильства. Правоохоронні та соціальні органи готові допомагати в таких випадках. Перший крок — не мовчати про проблему.

Жодна людина не заслуговує на жорстокість, жодна людина не гідна такого ставлення. І поруч є ті, хто завжди готові допомогти вийти навіть із найскладнішої ситуації та стати на ноги заради себе та своїх дітей.

Заходьте на сайт rozirvykolo.org, клікайте на кнопку «Допомога» у правому верхньому куті та дізнавайтеся куди можна звернутися у випадку домашнього насильства, як допомогти собі та близьким.

Першим і найпростішим кроком до нового життя може стати дзвінок на Національну «гарячу лінію» з протидії домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерної дискримінації – 116 123. Дзвінок є безкоштовним, анонімним та конфіденційним.

Якщо ви знаєте когось, хто, на вашу думку, може потребувати допомоги —  без осуду та натиску порадьте завітати на сайт rozirvykolo.org та дайте короткий номер Національної гарячої лінії 116 123.

Пам’ятайте, що від ваших дій у цьому може залежати здоров’я або й життя постраждалої.

… Перед Ніною сьогодні попереду ще багато викликів: дати синові гідну освіту, обладнати власне помешкання. Однак одне жінка знає напевне: зробить все, щоб більше ніколи не допустити такого ставлення ні до себе, ні до своєї дитини.

Ілюстрації – Maria Ponomariova / Getty images