Джон і Джекі Кеннеді: фатальне кохання

28 липня 1929 року на світ з’явилася Жаклін Був’є – майбутня Жаклін Кеннеді, модниця, ікона стилю, якій судилося стати першою леді США і вдовою президента.

Історія кохання Жаклін і Джона Кеннеді, або Джекі і Джека, як вони називали одне одного вдома, була драматичною, складною, але такою справжньою і яскравою, сповненою кохання і болю.

“Караван історій” розповідає про дивний союз двох сильних людей – про випробування невдалими вагітностями і позашлюбними зв’язками. Про фатальний потяг, який змогла перервати тільки смерть.

---

Неясні, розпливчасті образи змінювали один одного, а серце стискалося так, що було важко дихати. Помітивши знайомий силует, вона закричала: “Джек!” – і тієї ж миті знову опинилася на задньому сидінні лімузина, що очолює президентський кортеж. Сонце і спалахи фотокамер засліплювали, вуха пронизували радісні крики неосяжного натовпу.

Вона озирнулася в пошуках порятунку, і наступної миті Джек, раптом опинившись поруч, упав їй на плече… Кров із його голови забарвила її рожевий костюм…

Вийшовши із забуття, Жаклін Кеннеді зрозуміла: мана продовжується. Боже, дай прожити хоч один день без цих кошмарних сновидінь! Джека не повернути, а їй треба жити далі. Але як, господи, як, якщо спогади позбавляють спокою?

Тієї осені вони з чоловіком зріднилися як ніколи. У серпні Жаклін народила четверту дитину, але через передчасні пологи немовля через два дні померло. Вона тоді ледь не вила. Джек теж важко переживав втрату сина і заговорив про власну смерть.

– А як би ти волів померти? – запитав його хтось із друзів.

– Від кулі, – твердо відповів Джек. – Щоб і не зрозуміти, що сталося…

Гірка втрата повернула їм втрачену близькість, і він намагався надовго не відлучатися від дружини і дітей. Хоча почалися президентські перегони, і, щоб бути обраним на другий термін, Джек їздив по всій країні. Жаклін була неймовірно вдячна чоловікові і в Техас вирушила разом із ним.

21 листопада 1963 року літак приземлився в аеропорту Далласа, а наступного дня кортеж уже урочисто рухався вулицями міста. Вітаючи президента і його дружину, тисячі людей махали прапорцями, кидали на дорогу квіти.

Джекі посміхалася у відповідь і раділа, що має бездоганний вигляд: туфлі-човники, рожевий костюм від Chanel і такий самий капелюшок. Чоловік теж був немов картинка з модного журналу. У відкритому лімузині все як на долоні.

Коли їхній автомобіль, оточений охороною, повернув на Елм-стріт, Джекі ледь помітно притиснулася до чоловіка. Тієї ж секунди прогриміли постріли – і Джек звалився їй на плече. Ці миті закарбувалися в мозку Жаклін на все життя. Ось вона торкається теплого плеча, а ось чоловік падає з пробитою головою.

Виявилося, куль було три. Перша влучила президенту в спину і вийшла через шию. Друга поранила губернатора Техасу, який сидів попереду, а третя знесла Джону Кеннеді півчерепа. Через п’ять хвилин вони вже були в госпіталі. Але лікарям не вдалося зробити дива, президент помер.

Заціпенівши від горя, Жаклін поїхала на розтин, а потім привезла тіло в Білий дім. Там цілу добу тривала церемонія прощання. І весь цей час Джекі була на ногах. Її костюм просочився кров’ю. Але вона відмовилася переодягнутися навіть до присяги Ліндона Джонсона, який став новим президентом США через кілька годин після смерті Джона Кеннеді. Нехай усі бачать, який злочин скоєно!

На третій день труну доправили до собору Святого Матвія, а звідти – на Арлінгтонський меморіальний цвинтар, де тридцять п’ятого президента США і поховали. Жаклін доводилося зібрати в кулак усю свою волю. І все ж вона не здригнулася.

Розпланувала урочисту церемонію похорону, пройшла на чолі пішої процесії до місця поховання, простояла біля труни вбитого чоловіка, тримаючи за руки двох маленьких дітей, потім зайнялася переїздом із Білого дому… Сила духу першої леді вразила весь світ.

– Ось і Джек нас покинув, – гірко вимовив Роберт, коли численна родина Кеннеді зібралася пом’янути покійного (Боббі дуже страждав після загибелі старшого брата і звинувачував у цьому злу долю). – Мабуть, батько мав рацію: хтось там нагорі міцно не любить нас.

І правда, члени найвпливовішого клану Америки рідко вмирали своєю смертю. Ходили чутки, що в цьому винен глава клану Джозеф Патрік Кеннеді. Закінчивши Гарвард, він у двадцять п’ять років став наймолодшим у США президентом банку. Коли почалася Перша світова війна, тесть забезпечив зятя бронею, і призову в армію Джо уникнув. А після війни він став брокером на біржі. Колеги не поважали і побоювалися пройдисвіта Кеннеді, але визнавали: цей хлопець уміє робити гроші.

Так, Джо вмів. У цьому йому допомагала енергія ядерного реактора, хватка бульдога, хитрість і феноменальна інтуїція. Саме завдяки дару передбачення в середині 20-х Кеннеді вклав усі свої гроші в кінобізнес, що зародився тоді. Величезні прибутки стала приносити і нелегальна торгівля спиртним під час сухого закону. Джо плював на мораль, якщо справа обіцяла вигоду. Йому були потрібні величезні гроші. За допомогою цього чарівного ключика він сподівався відчинити заповітні двері спершу в бомонд Бостона, який не бажав впускати у своє коло ірландця-католика, потім – в еліту великого бізнесу, а далі – і на вершину політичного олімпу.

Дружина Джозефа Патріка, Роуз Елізабет Фіцджеральд, була жінкою педантичною, побожною і вважала, що секс потрібен лише для народження дітей. Джо не збирався її переконувати. Йому вистачало коханок. Найяскравішою з них була зірка німого кіно і дружина французького маркіза Глорія Свенсон. Джо обсипав її коштовностями, а заснувавши власну кінокомпанію, зробив суперзіркою. Мало того, він попросив архієпископа Бостона дозволити йому розлучитися з дружиною і благословити шлюб із Глорією. Але священик назвав цю справу гріховною і відмовив. Зв’язок цей перервався, лише коли Свенсон запропонувала компаньйону Кеннеді стати її спонсором. А поки актриса посміювалася над законною дружиною коханця.

– Про наш роман пліткує весь Нью-Йорк, а його дружина і вухом не веде, – якось сказала Глорія, показуючи своїй подрузі Марлен Дітріх подароване Джо смарагдове намисто. – Як думаєш, ця Роуз – свята, дурепа чи просто акторка, до того ж краща за нас із тобою?

Насправді, завагітнівши втретє, Роуз спробувала повстати проти невірності чоловіка і повернулася до батьків. Але ті нагадали доньці про святість шлюбних уз і відправили назад. Відтоді вона стала покірно зносити любовні пригоди чоловіка і зосередилася на своїй головній місії – народженні йому спадкоємців.

Народивши дев’ятого, вона заспокоїлася. Хоча на п’ятьох із дітей чекала сумна доля. Усе почалося зі старшої з дочок. Розмарі народилася розумово відсталою, а в юності до цього дефекту додалися спалахи гніву і незрозумілі напади, що лякали братів і сестер.

Глава сімейства на той час став не просто мультимільйонером, а дипломатом, послом США у Великій Британії. Честолюбство підштовхувало рухатися далі, але “незручна” хвороба доньки заважала. Одного разу Розмарі зганьбила його в Букінгемському палаці, куди була запрошена разом зі своєю сестрою Кетлін для представлення королеві. Роблячи реверанс, Розмарі оступилася, забарилася, і Джозеф прочитав на обличчях оточуючих: зі старшою дочкою посла не все гаразд. Ось тут він і зрозумів: Розмарі стала тягарем. Після повернення в Америку він відправив її в монастир. А потім дав згоду на лоботомію. Маловивчена операція пройшла невдало, і красива, усміхнена дівчина перетворилася на овоч, що мукає. Розмарі було всього двадцять три.

– Не кори себе, Джо, на все воля божа, – заспокоїла чоловіка місіс Кеннеді. – Зате наші сини досягнуть небувалих висот і прославлять сім’ю!

Роуз була дочкою конгресмена і “висотою” вважала політику. Джо-молодший, Джек, Боббі, Джин і Тедді змалку чули від матері: “Якщо ви вирішите стати політиками, то маєте прагнути до вершини”. Напуття батька звучало жорсткіше: “Ми не хочемо мати серед нас тих, хто програв. Ви маєте бути не другими чи третіми, а тільки першими!”

Зазнавши фіаско у власному прагненні стати президентом, Кеннеді-старший зробив ставку на синів і заради цієї мети усував будь-які перешкоди, здатні завадити їхній кар’єрі.

Головною надією Кеннеді-старшого був первісток – Джозеф Патрік Кеннедіммолодший. Він уже закінчував Гарвард, але записався добровольцем на фронт. Після повернення Джо збирався балотуватися на пост віце-губернатора Массачусетса. Але став пілотом бомбардувальника і 1944-го, вилетівши на бойове завдання, загинув.

Кеннеді-старший був убитий наповал. Коли ж через чотири роки в авіакатастрофі загинула і двадцятивосьмирічна дочка Кетлін, він вимовив пророчу фразу: “Над родом Кеннеді тяжіє прокляття”. Оговтавшись, Джо і не подумав приборкати свої амбіції, а переклав тяжкий обов’язок стати першою людиною в країні на Джона. Хоча прекрасно знав, наскільки крихке здоров’я другого сина…

Своє ім’я Джон Фіцжеральд Кеннеді-молодший, або Джек, як його називали близькі, отримав на честь батька матері, Джона Френсіса Фіцджеральда. Той тричі був мером Бостона і вважався одним із найбільш красномовних політиків Америки.

– Твій дідусь передбачав, що саме ти станеш президентом, – вкотре нагадала Джеку мати.

– А твій другий дід, Патрік Джозеф Кеннеді, обирався до Палати представників США від штату Массачусетс, – додав батько. – А сам я, як ти чудово знаєш, був другом і особистим радником Франкліна Рузвельта та дипломатом.

Все так і було. Але більшу частину правди Джозеф Патрік приховав. Насправді, коли Рузвельт призначив його головою фінансового комітету Конгресу, Кеннеді не гребував використовувати закриту внутрішню інформацію, підкуповував журналістів, а укладаючи свої угоди, балансував на межі закону. Коли президента запитали, навіщо він довірив цю посаду аферистові Кеннеді, Рузвельт віджартувався: зловити, мовляв, одного шахрая може тільки інший шахрай – і… зробив Джо послом в Англії.

Але дипломатична кар’єра Кеннеді закінчилася повним крахом. Під час нальотів фашистської авіації на Лондон королівська сім’я вирішила розділити небезпеку з простими громадянами і не покинула столицю. А ось посол втік із сім’єю в провінцію. Англійці були шоковані, а лорд Веджвуд назвав Кеннеді нуворишем, чия єдина мета – стати першим в Америці президентом-католиком.

Мало того, Кеннеді заявив, що антисемітизм Гітлера – проблема Європи. Ось нехай вони самі й розбираються. А якщо не зможуть, то всіх євреїв можна вивезти в Африку. І взагалі, США не треба вступати в Другу світову війну… Після цих одкровень Джозефу Кеннеді довелося розпрощатися з мрією про крісло президента. І він вирішив посадити в це крісло якщо не одного сина, то іншого.

Щоправда, на відміну від загиблого в розквіті сил брата, Джек із самого народження хворів. Не встигав відійти від вітрянки, як наздоганяла свинка. У три роки він мало не помер від скарлатини. А в тринадцять провів у лікарні майже рік.

У 1936-му Кеннеді-молодший уже був студентом Гарварду.

– Знаєш, що кажуть твої університетські викладачі? – якось підчепив Джека батько. – Що ти маєш чудові розумові дані, але не виявляєш жодного інтересу до навчання. Лоботряс!

Насправді Джозеф був задоволений успіхами сина й оплатив йому поїздку в Європу на канікули. Про те, що в Італії для Джека організовано зустріч із кардиналом Пачеллі, з яким Кеннеді-старший був дружний, він повідомив синові з особливим акцентом. Пачеллі мав усі шанси скоро стати Папою Римським, і особисте знайомство з главою світового духовенства могло стати в пригоді майбутньому політику.

Минуло два роки. Відпочиваючи на Лазурному березі, Джек насолоджувався курортними романами, читав романи історичні, і раптом дізнався, що в Європі почалася Друга світова війна. З тієї поїздки повернувся вже зовсім інший Джон Кеннеді – цілеспрямований і зібраний. Свою дипломну роботу він назвав “Політика умиротворення в Мюнхені”. Коли знайомий журналіст Кеннеді-старшого випустив її окремою книжкою, опус молодого Кеннеді наробив багато галасу. А сам автор отримав сорок тисяч доларів гонорару і диплом Гарварда з відзнакою…

Джозеф Кеннеді попивав у своєму кабінеті віскі двадцятирічної витримки, курив дорогу сигару і розмірковував. Їхній клан став другим за багатством після Рокфеллерів. А якщо сини обіймуть ключові посади в політиці, їхня сім’я може стати номером один у США. Так, Америка вступила в Другу світову війну. Але на те він і фінансовий геній, щоб і з війни отримати прибуток… Пролунав стукіт у двері.

– Джо, заради всього святого, зроби ж що-небудь! – з порога запричитала Роуз. – Наш син збирається йти на фронт. Мало того що воює Джозеф, так тепер ще й Джек. Але ж хлопчика постійно мучать жахливі болі…

Роуз не перебільшувала. Здоров’я Джека не поліпшувалося. Він переносив страждання мужньо, але часом на нього було боляче дивитися.

– Не панікуй! – суворо промовив Джо. – Будь-яка медкомісія його забракує. А якщо ні, я втручуся.

Однак усе вийшло інакше. Джек заявив, що не має наміру відсиджуватися в тилу, поки старший брат воює, і попросив допомогти пройти комісію. Коли син додав, що біографія бойового офіцера стане в пригоді в кар’єрі, Джо здався і, взявши в сімейного лікаря фальшиву довідку, попросив знайомого адмірала прийняти сина на службу. Як жартували потім товариші по службі, Джон Кеннеді був єдиною людиною у ВМФ, яка симулювала не хворобу, а здоров’я.

Закінчивши школу військово-морських офіцерів, Джон став командиром торпедного катера. А незабаром потрапив на Тихий океан, де бої між США і Японією були в самому розпалі. Вночі 2 серпня 1943 року його катер здійснював рейд біля Соломонових островів. Темрява була непроглядною. І раптом судно здригнулося, за лічені секунди розкололося навпіл і стало йти на дно. Серед диму, вогню і тріску протараненого японським есмінцем катера чулися крики поранених і гучні сплески води від тіл, що падали у воду.

Джон теж на мить осліп від болю. Але за довгі роки різноманітних недуг зріднився з болем. Тому, зціпивши зуби, почав віддавати команди екіпажу. Завдяки цьому з тринадцяти моряків в океані назавжди залишилися лише двоє – загинули миттєво. Решта попливли до берега. Кеннеді знемагав від болю в спині, але тягнув на собі пораненого. Коли команда дісталася острова, він вирізав на кокосовій шкаралупі послання із зазначенням їхніх координат і вмовив одного з місцевих мешканців доставити його в потрібні руки. Через п’ять днів загін рятувальників забрав екіпаж з острова і доставив додому.

Про подвиг лейтенанта Кеннеді написали всі американські газети. А сам Джон був нагороджений двома медалями. Через десять днів він уже повернувся на фронт. Але довго воювати не довелося. Незабаром він підхопив малярію, загострився біль у спині, далися взнаки й старі недуги. І Джон кілька місяців пролежав у лікарні, а перед самим закінченням війни пішов у запас…

– …Джеку, любий, я читала твої репортажі про передвиборчу кампанію Вінстона Черчилля, – щебетала телефоном Кетлін. – Із тебе вийде прекрасний журналіст. Хоча батьки чекають не дочекаються, коли ти станеш політиком.

– Ти ж прекрасно знаєш, сестричко, жінки мене цікавлять набагато більше, ніж політика, – розсміявся Джек.

Через два роки Кетлін загинула в авіакатастрофі. Її смерть підкосила Джека. Але мати заборонила дітям летіти на похорон до Англії. Вона навіть після смерті не могла пробачити доньці шлюб з англіканцем. Хоча зять загинув на фронті, а сама Кетлін стала вже другою дитиною, яку Роуз пережила.

Джек теж був упевнений, що помре молодим, і вирішив брати від життя все, що воно встигне йому запропонувати. Наприклад, жінок. Щоб їх полонити, не доводилося докладати зусиль, вони самі падали до його ніг. Спостерігаючи, як батько зраджує матір з актрисами, свій перший роман Джон завів із голлівудською красунею Джин Тірні. Вона закохалася без пам’яті і кинула чоловіка в надії вийти за Джека. Роуз Кеннеді стривожилася не на жарт – роман із розлученою актрисою міг зруйнувати кар’єру сина! – і наполягла на розриві зв’язку. А бідолаха Джин незабаром померла з ім’ям Джека на губах.

Як чоловік, Джо розумів сина. Але романи не повинні заважати кар’єрі. Тим паче що після бойових нагород і поранень Джеку був саме час зайнятися політикою. Коли син дав згоду, Кеннеді-старший запропонував конгресменові Массачусетса Джеймсу Керлі угоду: той звільняє місце в Палаті представників, а натомість отримує вирішення деяких своїх проблем. Керлі так і зробив, і у свої неповні тридцять Джон Кеннеді став конгресменом від партії демократів.

Через півроку він вирушив у справах до Лондона і зупинився в готелі “Кларидж”. Того дня самопочуття було поганим, але Джон все одно збирався на зустріч із мером. І раптом серце обірвалося. “Ось і все,” – подумав Джон і впав без свідомості. Це був колапс. Памела Дігбі Черчілль, невістка Вінстона Черчілля, відвезла друга в лікарню і попросила одного з найкращих лондонських лікарів його оглянути. Вердикт лікаря шокував Пам.

– У вашого приятеля хвороба Аддісона – захворювання надниркових залоз. Воно викликає різке зниження тиску, занепад сил, ускладнення після інфекцій і масу інших серйозних проблем. Хлопцеві залишилося жити кілька років… Лікарі не раз відміряли Джеку час. А священик навіть соборував, готуючи до відходу в інший світ. Зате тепер, коли було встановлено точний діагноз, стало зрозуміло, чому бідолаха півжиття провів у лікарнях. Але вмирати в тридцять років не хотілося.

На щастя, незабаром учені виявили, що ін’єкції кортизону заповнюють гормональну недостатність і продовжують життя. Щоправда, лікування було складним і викликало серйозні побічні ефекти, але Джек був готовий посікти себе вздовж і впоперек, аби позбутися виснажливого болю, який практично не вщухав…

У травні 1952 року Джону Кеннеді виповнювалося тридцять п’ять. Він шостий рік представляв у Конгресі штат Массачусетс і тепер балотувався в Сенат. Преса присвоїла йому титул найзавиднішого нареченого Америки, а потім і найпривабливішого члена Конгресу. Високий, стрункий, блакитноокий, з розкішною шевелюрою, Кеннеді випромінював чарівність, яка вражала і жінок, і чоловіків. А магнетизм, що виходив від нього, притягував будь-кого, хто опинявся поблизу. Жаклін Лі Був’є прийшла на вечірку до друзів – і опинилася з цим чоловіком пліч-о-пліч…

До своїх двадцяти трьох років Жаклін здобула чудову освіту, попрацювала редактором американського і французького Vogue, два семестри провчилася в Сорбонні і за цей час приохотилася до міцних цигарок “Голуаз”, удосконалила французьку, долучилася до європейської культури і стала справжньою світською левицею. Жаклін часто бачили в модних ресторанах, дорогих готелях, на балах. І щоразу – з новим кавалером.

Її мати кинула чоловіка заради нафтового магната. І дівчина виросла з думкою, що заміж треба виходити заради великих грошей. Маючи сильний характер, вона не переносила слабких чоловіків. Якщо чоловік не захоплював, вона його одразу кидала. Однак заміж хотілося. І Жаклін прийняла пропозицію руки і серця від перспективного біржового маклера з Волл-стріт. Але, познайомившись із Кеннеді, відчула, що її обранцем стане саме Джон. “Він не пропускає жодної спідниці”, – попередила подруга. Але Жаклін подумала, що заради такого чоловіка можна й ризикнути.

– Я тебе називатиму Джекі, а ти мене – Джек, йде? – сказав він і запропонував випити разом де-небудь після вечірки.

Але тут з’явився шанувальник Джекі і відвіз її додому. А наступна зустріч із Кеннеді відбулася лише через сім місяців…

Джек теж ще в перший вечір подумав, що Жаклін Був’є – найбільш підходяща йому пара, але виду не подав. Він просто запросив її погостювати в будинку батьків на Кейп-Коді. А сам займався виборами в Сенат і продовжував регулярно зустрічатися з жінками. Через рік він запросив Джекі на інавгураційний бал президента Ейзенхауера. І хоча дівчина сприйняла це як знак серйозності його намірів і розірвала заручини з маклером, насправді Джек не поспішав робити пропозицію.

Був’є приваблювала розумом, іронією, зухвалістю. До того ж у них було багато спільного: Джон з дитинства обожнював книжки, і Жаклін була дуже начитаною, ще обидва любили історію і поважали Вінстона Черчилля. Але Джеку ніяк не вдавалося полюбити Джекі. Вона була худорлявою і плоскогрудою шатенкою, а йому подобалися пишні блондинки. Ставлення до сексу теж відрізнялося: йому потрібно було задовольняти природні потреби, а їй хотілося романтики.

Мине небагато часу, і преса охрестить Джекі “принцесою-незайманою”. Але це було зовсім не так. Одного разу вони з Джоном, який став уже сенатором, зайнялися сексом на задньому сидінні його відкритого “плімута”. Справа була вночі, і парочку застукав поліцейський. Але, впізнавши сенатора Кеннеді, миттєво випарувався.

А якщо по правді, то Жаклін теж не вмирала від кохання. Вона була дівчиною меркантильною, а Джек мав високий соціальний статус. Залишилося тільки дочекатися пропозиції руки і серця. Коли ж це, нарешті, сталося, то з весіллям не зволікали.

– Хочеш, щоб люди подумали, ніби ти імпотент або гей? – не витримав Кеннеді-старший. – Зрозумій, тобі потрібна саме така дружина, як Жаклін! Вона чудово вихована, знає чотири мови, має аристократичні манери і влучно судить про людей.

Джек послухав батька. І 12 вересня 1953 року Джон Кеннеді та Жаклін Був’є одружилися. Їхнє одруження стало подією року. Весільну сукню від дизайнера Енн Лоу наречена визнала схожою на абажур. Але слідом половина наречених по всьому світу пішла до вівтаря саме в “сукні Кеннеді”. Перед початком церемонії Жаклін захотіла припудрити носик і підслухала розмову матері з батьком нареченого.

– І все ж не розумію, навіщо треба було запрошувати так багато гостей. Їх представляли цілих три години, – примхливо зауважила Джанет.

– Міс Очінклосс, ви всього лише видаєте доньку заміж, а я сьогодні представляю країні майбутню першу леді США, – без тіні посмішки відповів Джозеф Кеннеді.

Дізнавшись про свої перспективи, Жаклін готова була літати від захвату. Вона ще не знала, що заміжжя подарує їй не тільки високий титул і привілеї господині Білого дому, а й трагедії, скандали, депресію…

Одружившись, Джон Кеннеді продовжував розважатися з друзями і коханками. До Жаклін доходили чутки про його пригоди, проте дівчина була впевнена: її кохання та пристрасть змінять чоловіка. Помішавшись на сексі не менше за Джека, вона тепер займалася ним, немов грала у веселу гру. Але після викидня, який підірвав її жіноче здоров’я, заробила нервовий зрив.

Сестри Кеннеді були незадоволені. “Аристократка” порушила їхню сімейну традицію і не подарувала чоловікові спадкоємця в перший же рік шлюбу. Про те, що Джек сам винен у трагедії, ніхто не думав. Але ж він ще в Гарварді підхопив венеричну хворобу, яка не полишала його довгі роки, і заразив нею дружину, через що у Джекі й надалі виникали проблеми з дітонародженням.

Крім того, Кеннеді-молодший постійно страждав від болю. Граючи в Гарварді у футбол, він травмував спину, а під час аварії катера пошкодив хребетний диск. І тепер болі стали такими, що на весілля Пет він прийшов на милицях. Коли ж стало зрозуміло, що Джеку загрожує інвалідний візок, на жовтень 1954 року запланували операцію. Однак лікарі попередили: втручання може спровокувати інфекцію, оскільки імунітет хворого сильно ослаблений. Тож шанси вижити – п’ятдесят на п’ятдесят. Але Джон заявив: “Краще померти, ніж провести залишок життя на чортових милицях”.

Він вижив. Але, як і побоювалися лікарі, розвинулася інфекція. Джек впав у кому, і в лікарню двічі викликали родичів. Думка про те, що чоловіка не стане, вибивала у Джекі ґрунт з-під ніг. Вона годинами сиділа біля нього, промокала лоб, а коли він прийшов до тями, годувала з ложечки, допомагала вставати, читала вголос, грала з ним у шахи і робила все, щоб відволікти від болю. І сталося диво: Джек видерся.

Зміцнівши, він знову зайнявся кар’єрою. Захищав права робітників на страйк, критикував Ейзенхауера за відставання від СРСР у космічній галузі… А через п’ять місяців знову ліг у лікарню, щоб видалити зі спини металеву пластину. І хоча його життя знову опинилося під загрозою, після операції, просто в лікарні, сенатор почав роботу над книжкою “Нариси про мужність”, якій потім дали Пулітцерівську премію.

Джекі обожнювала в чоловікові героя і після повернення додому знову оточила турботою. На спині в нього гноїлася рана, на яку ніхто з Кеннеді навіть дивитися не міг. А вона навчилася робити перев’язки, чим вражала всіх. Але життя все одно не складалося. Побудувати сімейне гніздо не вдавалося, сестри Джека, як і раніше, її недолюблювали. А сам він, незважаючи на біль, продовжував свої пригоди. У підсумку до літа ситуація до того загострилася, що подружжя вирішило відпочити одне від одного. Коли Джекі приїхала до Лондона до сестри і зятя одна, пішли чутки, що шлюб Кеннеді тріщить по швах.

Джекі не мала близьких подруг, але з сестрою могла базікати про все.

– Уявляєш, одного разу покоївка прибирала в спальні Джека і знайшла чужі трусики, – випивши шампанського, зізналася Жаклін. – Вона не знала, що це деталь чужого гардероба, і віддала їх мені.

– Сподіваюся, ти жбурнула ці труси в обличчя негідникові? – запитала обурена до межі Лі.

– Я просто сказала, що це не мій розмір, і повернула їх Джеку, – відповіла Жаклін. – Краще здаватися байдужою, ніж істеричкою.

Звісно, вона страждала. І щоб викликати ревнощі чоловіка, часто з’являлася в компанії чоловіків. У Лондоні серед її шанувальників опинився аристократ Г’ю Фрейзер, член парламенту і близький друг Джона Кеннеді. Поки Джекі роз’їжджала Європою, Г’ю всюди її супроводжував. Бали, вечірки та пікніки підняли дух Джекі, і вона почала сумувати за своїм зрадливим чоловіком.

А Джон тим часом у Швеції насолоджувався близькістю з Гуніллою фон Пост, з якою в нього був пристрасний роман за місяць до весілля з Жаклін. Він усе ще ходив на милицях, але вже був готовий кинути Джекі і одружитися з Гуніллою. Але Кеннедістарший швидко прочистив синові мізки.

– Звихнувся? – репетував він у телефонну слухавку. – Якщо хочеш стати президентом, то негайно викинь дурницю з голови. Забув, що сталося зі мною і Глорією Свенсон?

Джек не посмів ослухатися і вже у вересні з’явився на офіційний обід до Папи Пія XII під руку з дружиною. Саме завдяки їй сенатору і вдавалося підтримати бесіду з гостями. Бездоганно світська, Жаклін не тільки підтримувала будь-яку тему розмови, а й робила для чоловіка синхронний переклад з різних мов. У цій жінці відчувалася порода, і Джон, усвідомивши, що тільки вона зможе впоратися з роллю дружини президента, відмовився від своїх мрій…

До Різдва Джекі знову завагітніла. Боячись нового викидня, вона вважала за краще б гуляти парком, слухати Вівальді і читати Байрона, але замість цього полетіла з Джеком у Чикаго, де він брав участь у президентських перегонах кандидатом від демократів. Однак передвиборчі пристрасті перевтомили вагітну на сьомому місяці жінку. Вона потребувала домашнього спокою, а Джон рвався в круїз Середземним морем із друзями. Просити його провести відпустку з нею означало накликати на себе гнів, і вона відпустила чоловіка. Тим паче що дитина мала народитися тільки у вересні. Але в серпні відкрилася кровотеча. Джекі народила мертву дівчинку.

Свекру вдалося зв’язатися з сином тільки через три дні. Почувши сумну звістку, Джон похмуро зауважив: “Подорожі кінець”. А після приїзду, коли Джекі все ще лежала в лікарні, він вирушив до клубу і базікав там так, наче нічого й не сталося.

– Знаєш, – сказала Жаклін сестрі, – ми з Джеком і так були як два айсберги, а тепер іще більше віддалилися одне від одного.

Тієї осені вони майже не з’являлися разом, і всі знову заговорили, що Кеннеді розлучаються. Джекі й справді подумувала про розставання. Помітивши це, Кеннеді-старший одного разу напросився до невістки в гості.

– Не кидай Джека, ти ідеальна дружина для політика, – заявив він, коли вони випили. – Я дам тобі мільйон доларів, тільки не розлучайся.

Жаклін покоробила аморальна пропозиція свекра. Але Джо і не такі справи провертав. І вона здалася, висунувши одну умову.

– Тоді нехай буде так: я приймаю цей мільйон як аванс за народження першого сина. Але за кожного чергового сина ви теж будете давати мені по мільйону…

Завагітнівши втретє, Жаклін молилася, щоб доносити дитину без нервування і народити у визначений термін. Але за три місяці до пологів їй довелося поховати свого обожнюваного батька. Жаклін переживала його смерть так болісно, що боялася, як би це не позначилося на дитині. Але 27 листопада 1957 року на світ з’явилася здорова дівчинка, яку назвали Керолайн. А через три роки партія демократів висунула Джона Кеннеді на пост президента США…

Вести передвиборчу кампанію Джону допомагав весь клан Кеннеді. Навіть мати. Близький друг їхньої родини Френк Сінатра теж не залишився осторонь. Знаменитий співак і актор часто влаштовував розкішні вечірки у своєму заміському будинку, куди запрошував братів Кеннеді. Ходили чутки, що там відбувалися справжні оргії.

Одного разу Сінатра познайомив Кеннеді з темноволосою блакитноокою красунею Джудіт Кемпбелл. Про їхній роман стане відомо тільки п’ятнадцять років потому, і він шокує всіх. Річ у тім, що, ставши президентом, Кеннеді продовжив зустрічатися з Джудіт. Але на той час, завдяки все тому ж Сінатрі, Джудіт вже зустрічалася і з ватажком чиказьких гангстерів Семом Джанкана. У підсумку у президента і головного мафіозі Америки виявилася одна на двох коханка. Цей пікантний факт загрожував безпеці країни. І Роберт Кеннеді, який обійняв в уряді брата посаду міністра юстиції, зробив усе, щоб Джек порвав і з красунею, і з Сінатрою.

Жаклін тут же доповіли про це. Колись давно вона влаштувала стеження за чоловіком і тепер була в курсі всіх його пригод. “Мазохістка!” – лаяла вона себе, але продовжувала терпіти зради, бо кохала. Зрозуміло, Джекі збиралася відігравати активну роль у президентській кампанії чоловіка, але завагітніла вчетверте. Сімейний лікар наполягав на домашньому режимі. Однак Жаклін все одно підставляла чоловікові плече – відповідала на листи виборців, записувала рекламні ролики, давала інтерв’ю друкованим виданням і телеканалам, вела газетну колонку про життя сім’ї кандидата в президенти…

Вона не знала, що Джон заручився підтримкою Мерилін Монро. Участь секс-символу Америки в передвиборчій кампанії гарантувала йому успіх. Адже про цю жінку мріяв чи не кожен чоловік у світі, а жінки прагнули наслідувати її в усьому.

Голлівудська діва з’явилася в житті президента влітку 1954-го. Актор Пітер Лоуфорд, одружений з Патрицією, сестрою Джона, влаштував у своєму маєтку вечірку на честь молодого сенатора і його дружини. Лоуфорд неодноразово зводив Джека з молодими артистками. Але цього разу приготував винуватцю вечірки грандіозний сюрприз – Мерилін Монро.

Ця сексуальна блондинка цікавила Кеннеді. І щойно вона увійшла в будинок під руку зі своїм другим чоловіком, зіркою бейсболу Джо Ді Маджіо, сенатор пішов в атаку. Ігноруючи присутність своєї дружини і чоловіка Монро, він весь вечір залицявся до гості. Ді Маджіо, не витримавши, влаштував скандал і помчав додому, а Мерилін зітхнула вільніше – і дала Джону номер свого телефону. Так почався найяскравіший і найскандальніший роман у житті Кеннеді-молодшого.

Роберт зазвичай заохочував любовні пригоди брата (в їхньому сімействі всі чоловіки були справжніми ловеласами). Але тут вирішив попередити Джека.

– Врахуй, спадковість у цієї красуні кепська: прадід повісився, бабця і мати померли в психлікарнях. Сама Монро жила в притулку. А в Голлівуд потрапила через ліжко десятка режисерів і продюсерів. Можу перерахувати найгучніші імена…

– Кинь, Боббі! – перервав його Джек. – Зараз ця приголомшлива жінка належить мені, а решта не має значення.

Таємний зв’язок із відомою на весь світ білявкою розслабляв Джона, вселяючи йому впевненість у собі. Мерилін дивилася на нього очима закоханої кішки і готова була слухати його годинами. Вона присвячувала йому вірші і зізнавалася помічниці, що саме про такого чоловіка мріяла з п’ятнадцяти років. І, зрозуміло, вона палко і щиро закликала американців голосувати за свого таємного коханця.

Противником Джона Кеннеді від республіканців став Річард Ніксон, віце-президент США. Багато виборців не сумнівалися: Кеннеді – хлопчисько, вискочка, заможний синок – програє досвідченому дипломату. Імовірно, так би воно й сталося, якби штаб Джона Кеннеді не придумав небачену досі річ – теледебати суперників.

Молодий, вродливий і енергійний, Кеннеді виглядав на екрані дуже ефектно. Ніксон на його тлі виглядав уламком старого століття. У підсумку радіослухачі віддали перемогу Ніксону, а телеглядачі – Кеннеді. Хоча без підтримки батька Джон навряд чи б домігся успіху. Кеннеді-старший планував стратегію, збирав фонди, створював коаліції. Подейкували, що мафіозі, старі приятелі Джо, виділили гроші на підкуп виборців і підтасували результати виборів.

Хай там як, але 8 листопада 1960 року Джон Фіцджеральд Кеннеді став тридцять п’ятим президентом США – наймолодшим в історії Америки і першим католиком, який обійняв Білий дім. Він переміг із нікчемною перевагою – лише дві десятих відсотка. Але хіба для історії такі дрібниці мають значення?

А через два тижні, у День подяки, Жаклін нарешті подарувала йому сина – Джона Фіцджеральда Кеннеді-молодшого. Америка була в захваті, фотографії президентської сім’ї не сходили зі сторінок газет і журналів…

Складаючи присягу, Джон Кеннеді завершив свою промову фразою: “Думайте не про те, що може дати вам країна, а про те, що ви можете дати їй”. І всю свою зарплату віддав на благодійність. Він розумів: країна, яка загрузла в проблемах (расове протистояння на Півдні, безробіття, наркоманія, холодна війна з СРСР), потребує серйозних змін. І хотів бути сильним президентом. Але його правління почалося з провальної військової операції на Кубі. Це привело Джека в сказ. Виявилося, бути президентом – наймерзенніше заняття у світі, але, коли він виступив із програмою “Нові рубежі”, американці повірили і в президента, і у свої безмежні можливості. Тому вони прощали своєму JFK усе: помилки в зовнішній політиці, амурні пригоди, пиху деяких членів клану Кеннеді.

– Мені здається, що більше я роблю дурниць, то популярнішим стаю, – жартома говорив Джек батькові.

Він звик, що йому віддані всі: шкільні друзі, однокурсники, товариші по службі, політики, спецслужби. І те, що дружина стала його вірною соратницею, сприймав як належне. Жаклін їздила з ним світом, зустрічалася з лідерами держав, знаменитостями, закликала дбати про збереження світової культурної спадщини…

Джекі сподівалася, але Кеннеді не бажав ставати добропорядним сім’янином. “Якщо я три дні не займаюся сексом, у мене починає боліти голова”, – якось зізнався він британському прем’єру Гарольду Макміллану, маючи на увазі зовсім не секс із дружиною.

Про Джекі говорили як про найстильнішу жінку країни, а Джек продовжував захоплюватися іншою – Мерилін. Вони зустрічалися то в її будинку в Лос-Анджелесі, то у Пітера Лоуфорда, то на даху хмарочоса “Карлайл”. А іноді навіть на борту президентського літака. Мерилін одягала перуку, темні окуляри і піднімалася трапом, видаючи себе за секретарку Лоуфорда. Згодом бажання актриси вийти за президента стало нав’язливим. Але Джек не поспішав розлучатися з Жаклін. Коли Мерилін це зрозуміла, почала влаштовувати коханцеві скандали. Дзвонила в Білий дім за особистим номером прямого зв’язку, вимагала зустрічей. А ще, всупереч заборонам Джека, стала надзвонювати йому додому.

А що ж Джекі? Після офіційного візиту з чоловіком до Франції Жаклін Кеннеді стала суперзіркою світового масштабу. Вона віртуозно спілкувалася французькою і виявляла такі знання історії цієї країни, що президент Шарль де Голль не втримався від зухвалого компліменту.

– Місіс Кеннеді – надто велика коштовність навіть для президента США.

Тоді Джек остаточно усвідомив, що Джекі – його потужна опора. Наприкінці поїздки вони провели незабутній вечір у Версалі – побували на бенкеті в Галері де Глас, подивилися балет у освітленому смолоскипами палацовому театрі. І коли на зворотному шляху їхній кортеж зупинився біля фонтану, що світився, Джек допоміг дружині вийти з авто, взяв її за руку… Вони довго так простояли…

Після тієї поїздки ім’я Жаклін Кеннеді згадувалося в новинах цілодобово. Її стали цінувати королі, принци, імператори й обдаровувати, як жодну першу леді в історії США, коштовностями, хутром, унікальними килимами, рідкісними творами живопису… Прості американці вважали Джекі зразковою дружиною і матір’ю, і, якби президент залишив дружину, країна б йому цього не пробачила. Тож Джекі не боялася, що чоловік піде до Монро. Але актриса була навіженою і могла влаштувати грандіозний публічний скандал…

29 травня 1962 року в Медісон-сквер-гарден відзначали сорокап’ятиріччя Джона Кеннеді. На урочистостях секс-символ американської нації мала заспівати привітання на честь президента. Заради такої події Мерилін замовила розкішну сукню з прозорої тканини, посипаної блискітками. Вона так щільно облягала точену фігуру Мерилін, що було видно: білизни під сукнею немає.

Монро випливла з-за лаштунків, засліпила всіх своїм виглядом і після довгої паузи повільно почала:

– Happy birthday to You, Mr. President!

Вона співала так пристрасно і так інтимно, що їхнього зв’язку з президентом не помітив тільки сліпий. Зал, у якому перебувало двадцять дві тисячі гостей, раз у раз вибухав вигуками й оплесками.

Дружини президента в залі не було. Джекі не стала піддавати себе публічному приниженню. Вона просто полетіла в Італію і провела кілька днів на віллі власника концерну “Фіат” Джанні Аньєллі. Це був її у відповідь ляпас чоловікові. Утім, витівка коханки стала останньою краплею для президента. Того ж вечора він оголосив їй, що все скінчено. Вона кричала, плакала і відмовлялася вірити. Довелося відправити до неї додому Роберта. Але й Боббі, батько сімох дітей, не встояв перед богинею… Потім він гірко шкодував про свою слабкість, адже Монро перетворила його життя на жах…
5 серпня 1962 року Монро знайшли мертвою у власній спальні. Оголеною, з телефонною трубкою в руці. Офіційна версія смерті звучала як самогубство від передозування снодійного, народ говорив про вбивство.

Після смерті Мерилін Джек став більше цінувати дружину. І все ж їхні стосунки залишалися дивними. Якось Джекі влаштувала вечірку в Білому домі. Господиня і господар танцювали, змінюючи партнерів. Щоправда, Джон періодично зникав із черговою партнеркою, а хвилин за двадцять вони поверталися. Гості були шоковані. І тільки Джекі не реагувала. Зате вона обурювалася, коли чоловік вимовляв слово “хрін”.

У листопаді 1963-го Джона Кеннеді не стало. Останні вісім років життя президент приймав болезаспокійливі, снодійні, гормони, таблетки для зняття тривоги – часом до восьми медикаментів на день. Але він мужньо терпів біль і помер, як і хотів, від кулі. А його вбивство досі залишається однією з найбільших загадок в історії США.

Фото: Getty Images, East News

Дивіться також:

Терпляча Попелюшка: як Кейт Міддлтон підкорила серце принца Вільяма

Історія кохання Кетрін Зети-Джонс і Майкла Дугласа: переможці часу

Как Николь Кидман нашла настоящую любовь после ада с Томом Крузом