Мілла Йовович: як дівчинка з Києва завоювала Голлівуд

Сьогодні, 17 грудня, українська зірка Голлівуду Мілла Йовович відзначає 48-й день народження.

“Караван історій” розповідає, як дівчинці з радянського Києва вдалося стати стати однією з найуспішніших актрис Голлівуду.

---

Приїзду матері в гості Мілла завжди чекає з нетерпінням. Вони вже багато років живуть далеко одне від одного і частенько не бачаться по кілька місяців. Кожна їхня зустріч наповнена любов’ю і ніжністю. І справа не тільки в тому, що це рідна кров. Галина Логінова все життя була для доньки другом, учителем і найкращим ангелом-охоронцем з усіх можливих.

Ось і сьогодні Мілла вже передчуває, як вони з матір’ю сядуть у затишному куточку веранди, де їх ніхто не потривожить щонайменше кілька годин, і за келихом улюбленого вина будуть пліткувати про все на світі. “А знаєш, я тобі дещо привезла. Маленький сюрприз”, – Галина, всупереч звичаю, починає не з розпитувань про справи, а змовницьки підморгує доньці.

Мілла здивувалася: до свят далеко, до дня її народження – тим паче. Що ж за подарунок такий приготувала матір?

– Нізащо не здогадаєшся, що я знайшла в старих коробках у підвалі.

– Невже мого старого плюшевого ведмедика?

Напевно так і є, маму замучив напад ностальгії навпіл зі спрагою генерального прибирання. Таке стабільно трапляється раз на кілька років.

– Набагато краще й цікавіше! – не перестаючи хитро посміхатися, Галина дбайливо дістала з сумки невеликий паперовий прямокутник і, утримуючи самими кінчиками пальців, простягнула його доньці.

Це фотокартка. Пожовклий папір і характерні червоні відтінки свідчать про те, що життєвий вік фото обчислюється не одним десятиліттям. На знімку – маленька і дуже серйозна дівчинка з двома величезними білими бантами в каштанових кучерях.

– Це я? – здивувалася Мілла.

Вона ледве впізнала себе і зовсім не пам’ятає моменту, коли був зроблений знімок.

– Ну так, а хто ж іще? – відповіла мати, задоволена виробленим ефектом.

– Яка я маленька! Напевно, мені тут років три, максимум чотири. І знято напевно в Києві, до нашого від’їзду з Союзу, чи не так?

Так дивно дивитися на себе в дитинстві, ніби підглядаєш у замкову щілину і бачиш своє минуле життя, про яке мало що пам’ятаєш… З того, іншого життя Мілла винесла лише непевні спогади, та й то здебільшого з розповідей матері, які часто були сповнені смутку, а часом – навіть неприхованої злості.

Галина Логінова не втомлювалася повторювати: “Єдине хороше, що подарував мені Радянський Союз, – це зустріч із майбутнім чоловіком і народження любої донечки”.

Але ж усе починалося райдужно і безхмарно. Галина виросла в Дніпропетровську, з ранніх років виявляла неабиякий талант в акторській майстерності. Тому після закінчення школи без грама сумнівів вирушила підкорювати Москву, як і тисячі абітурієнтів, які щорічно осаджують приймальну комісію ВДІКу. Тільки їй, на відміну від конкурентів, пощастило: Галина вступила з першої ж спроби.

Талановиту дівчину режисери помітили ще на останньому курсі, і вона отримала роль у знаменитому радянському серіалі “Тіні зникають опівдні”. Потім була участь у шекспірівській кіноекранізації “Багато галасу з нічого” і безліч театральних постановок. Перебравшись до Києва, Галина Логінова отримала роботу на кіностудії ім. Довженка. Довженка. Прекрасне майбутнє наближалося з кожним днем. І знайомство в модному київському ресторані “Либідь” з молодим і вродливим сербським лікарем Божичем Йововичем мало стати частиною майбутньої казки.

Однак дружба братніх слов’янських народів у СРСР існувала переважно на словах. На ділі ж романтичні стосунки з іноземцями не віталися. Через кілька тижнів Галину викликали на килим для профілактичної бесіди і порекомендували забути Божича. Інакше… “Ну ви ж розумієте, ми не можемо гарантувати вам успішну кар’єру”. Незважаючи на погрози, Галина від свого щастя відмовлятися не збиралася. Весілля відбулося, а незабаром молоде подружжя стало і молодими батьками.

Наступні п’ять років стали метанням між пеклом і раєм. На роботі на неї дивилися з підозрою і поступово засували в кут, даючи лише невеликі, несуттєві ролі, які не відповідали її таланту і прагненням. Божичу в чужій країні також доводилося нелегко. Таке враження, що КДБ встановило за ним цілодобовий нагляд, як за справжнім шпигуном.

Одна віддушина – улюблена, вродлива і тямуща донечка Міліца, або, по-сімейному, Мілла.

– Я так більше не можу. Треба їхати за будь-яку ціну, – Божич першим ризикнув висловити вголос те, що давно крутилося в голові в обох.

Галина, з одного боку, сумнівалася: страшно залишати країну, де народився, з іншого – усвідомлювала, що життя їй та її родині тут не дадуть.

Щоб у 80-му році емігрувати з Союзу, довелося під’єднати всі мислимі й немислимі зв’язки. Переїзд до Лондона супроводжувався гучним скандалом на батьківщині. Галину затаврували – зрадник! – і позбавили можливості отримувати авторські відрахування за ролі в радянських кінофільмах.

Утім, її це мало хвилювало. Адже вони вони з чоловіком і донькою нарешті були вільні.

Маленька Мілла сприйняла зміну місця проживання як початок захопливої пригоди. У дитинстві світ здається величезним, а будь-яка подія – великою подорожжю на край світу. Так загалом і сталося. Через кілька років сім’я Йовович перебралася до Штатів, у Сакраменто, а потім – у Лос-Анджелес.

Але ось із тим, що це захопливо, Галина б із задоволенням посперечалася. Якщо, звісно, не вважати захоплюючими ті труднощі, з якими довелося зіткнутися. Адаптуватися в новій країні, з абсолютно іншим способом життя і мислення, виявилося нелегко.

Англійську вона більш-менш опанувала на побутовому рівні, але як актриса ні на “фабриці мрій”, ні на місцевому телебаченні нікому не була потрібна.

І Божичу ніяк не хотіли давати лікарську переатестацію. Але він не сумував і незмінно повторював доньці в особливо невдалі дні: “На нас чекає важка робота, але одного разу ми досягнемо нашої мети – житимемо у великому будинку з басейном”. Божич Йовович щиро вірив, що американська мрія збудеться.

На жаль, єдиний басейн, який був доступний Міллі в ті часи, – той, що знаходився в маєтку знаменитого Браяна де Пальми.

Не маючи можливості влаштуватися за фахом, батьки пішли працювати прислугою до іменитого режисера: батько – кухарем, мати – покоївкою. Коли господар був у від’їзді, вони нишком відправляли доньку поплескатися в розкішному басейні.

Особливості іммігрантського життя наклали свої лапи не тільки на життя батьків Мілли, а й на неї саму. Одного разу вона повернулася зі школи вся в синцях і розірваному одязі.

– Вони обізвали мене комунякою і шпигункою. І веліли забиратися додому, в Союз. Я побилася, але вони самі винні, – схлипуючи, скаржилася Мілла матері, поки та замазувала їй садна на руках і колінах. – Матусю, ну чому я для них чужа, ізгой?

– Тому що вони просто обмежені ідіоти! Та ти англійською говориш правильніше, ніж усі твої однокласники разом узяті. І взагалі, хто вони такі? Точно такі самі нащадки тих, хто приїхав шукати кращої долі.

І все одно, незважаючи на щоденні труднощі, Галина була свято переконана: якщо не вони з Божичем, то донька точно досягне успіху. Не може не досягти. З її то харизмою і акторськими даними, що вже проявилися, – вся в маму.

А те що донька хуліганить, так підлітковий вік же. Та й узагалі, кому нині в житті легко, якщо тільки ти не спадкоємець Ротшильдів?

Тому, коли чоловік заявив Галині, що залишає її заради іншої жінки, вона не стала рвати на собі волосся, а вирішила зосередитися на кар’єрі Мілли. Тим паче що навчання в школі ніколи не було для дівчинки надто важливим. Їй вистачало розуму й посидючості, щоб самостійно здобувати знання з книжок. А їх вона просто обожнювала. Як показав час, кинути школу заради модельного бізнесу стало правильним рішенням.

Мама “дресирувала” Міллу з ранку до ночі, не втомлюючись повторювати: “Ти маєш більше працювати, талант – це прекрасно, але без дисципліни ти приречена на провал”. І свого першого значного успіху вона досягла у дванадцять років. Миловидна дівчина-шибеник з’явилася на обкладинці модного італійського журналу Lei. Коли фото побачив знаменитий Річард Аведон, він був зачарований красою і свіжістю Мілли і негайно побажав зробити її фотосесію для Mademoiselle.

Ось тільки редактор, дізнавшись про ніжний вік моделі, навідріз відмовився розміщувати знімки в журналі. Лише тиск з боку іменитого фотографа змусив керівництво змінити рішення. Але скандал вийшов знатний: ще кілька місяців громадськість вирувала й активно обговорювала, чи можна втягувати неповнолітніх у світ дорослих модельних ігор.

Утім, така неоднозначна увага до її персони тільки зіграла Йовович на руку. Провідні видання fashion-індустрії вишикувалися в чергу, щоб роздобути її до себе на обкладинку. Але мати не давала спочивати на лаврах. Вона вважала так: модельна кар’єра, може, і хороша, але тільки на початковому етапі. Хто ти? Лише статична і безсловесна лялька. Інша справа актриса – ось де можна розкрити весь свій потенціал!

Епізодична участь в еротичній мелодрамі “Злиття двох місяців” проклала для Мілли стежку на великий екран. Але ж тоді їй було всього тринадцять років. Уже через два роки вона отримала першу головну роль. У 1980-му був знятий фільм “Блакитна лагуна”, який зробив знаменитою зовсім молоденьку Брук Шилдс. Через десять років творці фільму вирішили повторити успіх і випустити ремейк. Але вони відчайдушно потребували нової актриси – такої ж юної, що втілює саму невинність, як Брук. Перебрали тисячі варіантів, поки хтось із кастинг-директорів не помітив фото Мілли: “Те що треба! Вона навіть зовні нагадує Шилдс”.

Картина “Повернення в Блакитну лагуну” вийшла провокаційною, адже Йовович довелося хизуватися в скромному вбранні з невеликої пов’язки на стегнах і власного волосся. Фільм сподобався публіці, хоча був нещадно розкритикований кінооглядачами.

На жаль, такий обнадійливий старт у наступні кілька років не виніс її на вершину слави. Модельна кар’єра, звісно, йшла чудово і приносила стабільний дохід, але в кіноіндустрії Міллі відчайдушно не щастило: вона або отримувала невеликі ролі в посередніх фільмах, або під час остаточного монтажу її участь урізали вольовим рішенням режисера і продюсера.

Не знаючи, чим же себе зайняти, і перебуваючи в розбраті почуттів, Мілла навіть вирішила вискочити заміж. Обранцем став партнер по одному з фільмів Шон Ендрюс.

Пізніше їй складно було сказати, чого в її вчинку було більше: швидкоплинної закоханості, бажання спробувати сімейне життя на смак або чергового прояву її хуліганської натури. Рішення виявилося ідіотським і мало не посварило Міллу з матір’ю. Галина жахнулася, дізнавшись, що шістнадцятирічна донька поспішно одружилася: “З глузду з’їхала? Згубиш своє життя ні за що. Ти ще занадто молода для серйозних стосунків!” Утім, за кілька місяців Мілла сама зрозуміла, що мати має рацію і ранній шлюб, тим паче з Шоном, не для неї.

Невдачі призвели до того, що Мілла вирішила зробити перерву в кінокар’єрі. А щоб напевно відволіктися від сумних думок, перебралася до Європи – захотілося зайнятися чимось новеньким, музикою наприклад. На це її спонукав давній приятель Кріс Беннер.

Хоча, якщо чесно, ідею зібрати власний музичний гурт вона виношувала давно. Зрештою, навіть мама завжди наполягала на тому, що справжня акторка повинна мати і хорошу музичну освіту. З раннього дитинства дівчинка відвідувала класи вокалу та фортепіано. Причому не без задоволення: музика завжди була невід’ємною частиною її життя, як і книжки та акторство.

– Якщо я випущу альбом, то він буде особливим, чимось неймовірним – зізнанням у коханні до тієї музики, яка мене надихає, – говорила вона.

А прихильності Мілли були аж ніяк не попсові: Кейт Буш, Шинейд О’Коннор, This Mortal Coil, Cocteau Twins. І всі вони займалися інтелектуальною музикою.

Тексти пісень і частина музики були готові давно, залишалися дрібниці – знайти звукозаписну компанію, яка погодиться видати альбом. Компанія підібралася швидко, щоправда, Міллі довелося витримати бій, доводячи, що її музику не можна випускати з приставкою “поп”.

Вихід “Божественної комедії” – таку назву дала Йовович своєму першому альбому – привернув увагу музичних критиків. Не в останню чергу тим, що, крім авторських робіт, вона записала обробку однієї з українських пісень, так улюблених нею в дитинстві.

Мелодика слів народної пісні “Ой, у гаю при Дунаю” ідеально лягла на глибокий голос Мілли. “Приголомшливе поєднання європейського фолку та психоделікроку. Неординарні композиції з тягучими мелодіями і пристрасними, надривними текстами. Ці пісні запам’ятовуються надовго”, – критики були одностайні в оцінці музичного дебюту.

Натхненна успіхом, Йовович вирішила, що час повертатися в Америку. Хоча б для того, щоб влаштувати невелике турне, представляючи альбом.

Збирати величезні зали не хотілося, – навпаки, на її скромну думку, ці творіння найкраще звучали в камерних, затишних просторах. Переконати співачку не змогли навіть ведучі популярних вечірніх токшоу, які навперебій зазивали її брати участь у музичній паузі.

Здавалося б, музика для душі і модельна кар’єра для грошей – Мілла знайшла гармонію в житті. Від того що зі “срібним екраном” не склалося, більше не боліло серце. Зірки іноді стають саме так, а не інакше, і справжня мудрість полягає в тому, щоб прийняти їхню пораду як належне. Мілла чесно засунула мрію про кіно в дальній кут і зосередилася на випуску другого альбому. Однак, як виявилося, зірки зовсім не те мали на увазі.

Взяти участь у пробах для нового фільму Люка Бессона Міллу вмовила мама. Галина Логінова все ще не втрачала надії вивести доньку в зіркові актриси, і Мілла не змогла відмовити. Утім, шансів отримати роль було мало: Бессон давно мав славу культового режисера, і, коли він заявив, що збирається зняти в Голлівуді фантастичний блокбастер, черга з акторок вишикувалася аж до кордонів Каліфорнії.

На проби записалося кілька тисяч претенденток. Трьохсот із них Люк вирішив переглянути особисто, і якимось дивом Мілла потрапила в їхнє число.

Входячи в готельний номер, де проходили проби, вона зловила себе на думці, що абсолютно не нервує. Їй абсолютно все одно, дадуть їй роль чи ні. Мілла зупинилася в центрі кімнати і спокійно глянула на того, хто нібито має вирішити її долю. Весь її вигляд немов говорив: “І що ви можете мені запропонувати?” Саме ця байдужа розкутість і вразила Бессона з першого погляду.

На той час він зневірився знайти ідеальну героїню. І ось вона постала перед ним. Мілла була чудова: вона могла бути з минулого або з майбутнього, могла стати єгиптянкою або римською громадянкою, могла б перевтілитися на Нефертіті або прибульця з далекого космосу.

Захоплений зовнішністю дівчини, Люк проте розумів, що, якщо вона не пройде проби, доведеться шукати далі. А поблажок він робити не збирався.

“Фішкою” кастингів Бессона було ставити в незручні ситуації: він пропонував претендентці робити щось зовсім не за сценарієм, а сам дивився в обидва. Якщо актриса відповідає: “Ой, я не підготувалася”, то з нею їм точно не по дорозі.

Мілла виявилася не такою: вона грала природно, чесно дотримуючись вказівок Люка. І Бессон остаточно переконався в тому, що знайшов свою Лілу для “П’ятого елемента”.

Але виявилося, він знайшов не тільки актрису. Як істинний француз, Люк належав до того типу чоловіків, яким для творчості життєво необхідна муза з плоті й крові поруч. Анн Парійо, Майвенн Ле Беско – всі вони грали у фільмах Бессона і перетворювалися на його коханих. Мілла не була винятком. Люк став її Пігмаліоном, а вона – його Галатеєю.

Режисер ліпив її, як пластичну глину, а вона… була щаслива: “Я зустріла справжнього чоловіка і дуже виросла як актриса завдяки йому. І я працювала без зупинки, щоб дати Люку все, чого він хоче”, – незмінно твердила дівчина в кожному інтерв’ю.

Незабаром після виходу “П’ятого елемента” двадцятидворічна Мілла і тридцятидев’ятирічний Люк Бессон одружилися. А щоб подія запам’яталася надовго, відразу після проголошення клятв вирушили підкорювати небо, стрибаючи з парашутом.

Бессон витягнув Міллу з акторського небуття і дав їй відчути себе справжньою зіркою. У наступному його фільмі “Жанна д’Арк” вона теж зіграла головну роль.

Здавалося б, усе чудово. Однак, подорослішавши як актриса, Мілла змінилася. Залежні стосунки почали її обтяжувати. Розумом вона розуміла, що не може вічно перебувати під контролем Люка. А от чоловік цього не усвідомлював: для нього Мілла залишалася його маленькою улюбленою лялечкою, яка надихала на творчі подвиги.

Тому одного разу Мілла просто заявила: “Усе, я йду. Ти занадто на мене тиснеш. Мені це заважає”, – і зібрала речі. Вона могла дозволити собі грюкнути дверима і не озиратися назад. Тепер у неї з’явилося ім’я, яке відоме всьому світу і кожному режисерові.

До того ж і в модельному бізнесі все складалося успішно. Не перший рік Мілла стабільно входила до списку найкрасивіших фотомоделей, а нещодавно надійшла пропозиція, від якої неможливо відмовитися. Компанія L’Oréal забажала ні багато ні мало, а бачити її офіційним обличчям своєї косметики. Чи це не вершина слави для молодої моделі?

Словом, що там думав Люк, страждав він чи ненавидів її, Йовович не хвилювало. Вона починала нове життя.

Найбільше їй зараз хотілося займатися проектами, що надихають, а звання найбагатшої супермоделі дозволяло відсіювати несуттєве. Та й про музику забувати не варто було, адже деякі режисери були зовсім не проти вставити її пісні в саундтреки до своїх фільмів. Що ж стосується особистого життя, то воно цікавило Міллу тільки в розрізі стосунків з батьками.

Необхідно було налагодити діалог із батьком. Відтоді як він покинув сім’ю заради іншої жінки, стосунки між ним і дочкою стали прохолодними. Ні, вони спілкувалися, але таке взаєморозуміння, як із матір’ю, залишалося недосяжним ідеалом. Коли Божича засудили за махінації з медичними страховками, вона, хоч як соромно зізнатися, пораділа. Може, кілька років в’язниці вправлять йому мізки і навчать відповідальності?

Коли батька випустили за амністією, Мілла хотіла загладити свою провину за ту ненавмисну ганебну радість і відсутність підтримки. Зрештою, їй не обов’язково бути такою, як її батько. Вона – це вона, самостійна особистість.

– Тату, знаєш, вибач. Я була не права…

Вони сидять у модному ресторані. Навколо снують попереджувальні офіціанти, готові за помахом руки принести чергове кулінарне диво. Її батькові незатишно, немов тепер він грає роль інопланетянина, який потрапив на абсолютно незнайому планету.

– Міліца, – вона й забула дане при народженні ім’я, адже ним її звав тільки тато. – Нема чого просити вибачення. Я все розумію. Ти була маленькою дівчинкою в чужій країні, коли я пішов від тебе і мами. Тобі було страшно і складно. А я непробачно мало приділяв тобі уваги. І зрадив нашу мрію про великий будинок із басейном. Пам’ятаєш?

Божич гірко усміхнувся і обережно торкнувся тонкого зап’ястя доньки – такої дорослої і такої красивої. А Мілла думала тільки про те, як він постарів і як змінився. І ще про те, що їм неодмінно треба почати все спочатку. Адже через обопільну дурість вони втратили стільки часу. Поглянувши на батька, дівчина відповіла:

– Пам’ятаю, звісно. Але в підсумку ми обидва отримали свій будинок із басейном, хоч і окремо. До речі, а мій братик Марко так само любить плавати, як і я?

– Навіть більше, взагалі з води не вилазить, – чоловік нарешті розсміявся, а слідом посміхнулася і Мілла, розвіюючи напругу, що висіла в повітрі.

Дивно, але коли через кілька років актрисі надіслали сценарій до нового фільму, вона насамперед подумала саме про молодшого брата. Хлопчисько обожнював відеоігри, і Йовович здалося, що її участь у проекті з екранізації однієї з них його потішить.

– Повір, братику, це буде дуже-дуже весело. Купа трюків, спецефектів і шалений натовп зомбі, – схвильовано ділилася вона з Марко. – Чорт, мені справді подобається ця затія. По стінах і стелі я не бігала з часів “П’ятого елемента”!

Насправді була ще одна важлива причина погодитися на роль в “Обителі зла”. І ім’я цієї причини – Анно Біркін. Племінник Джейн Біркін і талановитий музикант, він без пам’яті закохався в Міллу, коли побачив її в ролі Жанни д’Арк, і відразу засипав тисячами романтичних послань. Спочатку Мілла поставилася до такої уваги з побоюванням. Насамперед, її бентежила різниця у віці: хлопець був на п’ять років молодший. Що з нього взяти? Юний захоплений хлопчисько.

Єдине, що вона могла йому запропонувати, – ніжну дружбу, тим паче що Анно багато допомагав у роботі над піснями. Але через деякий час стало зрозуміло: їхні почуття переросли дружні. А що до розриву у віці – то яке це має значення, якщо вони щасливі?

День 8 листопада 2001 року вона запам’ятала на все життя. Біркін перебував на гастролях в Італії, а Мілла якраз обмірковувала варіанти урочистої вечірки, яку збиралася влаштувати через місяць, у день, коли Анно виповниться двадцять один рік і він досягне повноліття. Може, йому сподобається подорож на повітряній кулі? Або краще вирушити на тиждень у відокремлене шале в Швейцарські Альпи?

Один короткий дзвінок зруйнував ідилію. Молодий чоловік загинув в автомобільній аварії неподалік від Мілана… Ніколи в нього не буде повноліття, а в Мілли – її Анно. Трагедія повністю її розчавила. Пропозиція взяти участь у новому екшені виявилася дуже доречною. Їй життєво необхідна виснажлива робота з важкими фізичними навантаженнями – щоб ні про що не думати.

Пол Андерсон на той час уже зарекомендував себе як режисер, який знає толк в екранізації відеоігор. Його “Смертельна битва” за мотивами гри Mortal Kombat стала без перебільшення культовим фільмом. А космічний фільм жахів “Крізь горизонт” показав, що з нагнітанням атмосфери саспенсу Андерсон теж справляється на відмінно. “Оселя зла” мала стати всім одразу: бойовиком, фільмом жахів і фантастикою. Хто зіграє головну роль, Пол вирішив одразу. Тільки Мілла Йовович! Утім, її участь ледь не зірвалася в останній момент. І… з вини самого Андерсона.

2012 рік…Мілла зручно влаштувалася в кріслі в салоні літака. Переліт до Німеччини, де відбуватимуться зйомки фільму, доволі тривалий, а отже, у неї якраз є час, щоб заглибитися в читання сценарію. Перед самим відльотом вона отримала від Андерсона нову версію з уточненням: “Я тут дещо поміняв”. Не очікуючи підступу, Мілла глянула на першу сторінку…

У берлінський готельний номер Пола вона увірвалася немов справжня фурія. Або як її майбутня героїня Еліс. Очі палали гнівом, а войовничий вираз обличчя обіцяв, що зараз комусь буде дуже боляче.

– Що ти зробив зі сценарієм? – з порога накинулася вона на режисера, з яким до цього моменту жодного разу навіть не зустрічалася. – Це зовсім не те, на що я підписувалася.

– А що такого? – Андерсон щиро не розумів причин обурення. Подумаєш, переробив сценарій, але ж зйомки ще не почалися, це звичайна справа – вносити в нього правки.

– Ти віддав усі трюки Мішель Родрігес! А ким буду я? Слухняною статисткою в кадрі, яка через непорозуміння носить ім’я Еліс?

Мілла готова була вбивати, причому просто зараз. Та й Марко напевно засмутиться, адже йому дуже хотілося побачити сестру в ролі крутої переможниці зомбі. Розневана, вона випалила:

– Через годину рейс до Штатів. І я маю намір обов’язково на нього потрапити.

– Послухай, – примирливо почав Пол, з жахом усвідомивши, що зараз, в один момент, позбудеться своєї головної зірки. – На ось, налий собі випити, сідай поруч, і ми разом подивимося, що можна виправити.

Битва за сценарій тривала понад чотири години. Весь цей час Пол і Мілла сперечалися до хрипоти над кожним рядком, щось переробляли й переписували. Одні сцени поверталися в текст, інші вигадувалися заново. Нарешті останню сторінку було відкладено вбік.

– Тепер я задоволена.

Пол хитро посміхнувся. Пристрасть і безпосередність Мілли подобалися йому все більше й більше.

– Отже, ти залишишся і нікуди не підеш?

Безневинна, здавалося б, на перший погляд фраза виявилася пророчою. Мілла дійсно залишилася на довгі роки. Поруч із Полом.

Нарешті вона знайшла чоловіка, який не був дурним дівочим захопленням, – чоловіка, який не пригнічував її. Знайшла того, з ким могла бути на рівних.

До того ж Пол мав чудове почуття гумору. Одного разу, щойно прокинувшись, він просто зранку ошелешив Міллу:

– Дорога моя, в наступному фільмі ти сама станеш зомбі.

Проте пов’язувати себе узами шлюбу Мілла не поспішала, хоча вперше Пол зробив їй пропозицію ще 2003 року. І навіть народження дочки Еви в 2007-му не допомогло йому досягти мети.

Потай Мілла розуміла, чому все саме так. Боязнь обпектися знову, зруйнувати тендітну ідилію переслідувала її з кожним днем. Здавалося, набути стосункам зримої форми, закарбованої на папері, – і казковий замок, так любовно збудований ними обома, розсиплеться на порох.

Однак Пол виявився не тільки турботливим життєвим супутником і прекрасним батьком, а й дуже наполегливим у своєму бажанні одружитися. Зрештою Мілла здалася. Усвідомила, що кращого чоловіка їй не знайти. І жодного разу не пошкодувала в наступні роки.

– Послухай, а тобі не здається, що настав час закінчити цю епопею із зомбі? – прошепотів Пол, намагаючись не розбудити Дешієл, їхню другу доньку, яку Мілла нещодавно народила, і ніжно поцілував дружину в лоб.

– Прямо зараз чи, можливо, все-таки трохи почекаєш? – пожартувала Йовович, з посмішкою зазначивши про себе, що здатність Пола бути раптовим не перестає її дивувати.

– Ну, мабуть, рік можна почекати, – чоловік хмикнув. – Але потім тобі і твоїй Еліс знову доведеться попрацювати.

– О, ну це без проблем, я, як справжня українська дівчина, вмію працювати багато і наполегливо, сам знаєш. У зомбі немає жодного шансу. Тільки що ми будемо робити потім?

– Не хвилюйся, що-небудь придумаємо. Разом. Обіцяю, тобі не доведеться нудьгувати.

Мілла щасливо розсміялася. Ні, ну справді, як не любити такого чоловіка? От і вона не знає…

---

P.S.2 лютого 2020 року в Мілли й Пола народилася третя донька, Ошин.

Дивіться також:

Зовсім доросла: дочка Мілли Йовович вражає схожістю з мамою-зіркою на свіжих фото

Любляча мила дівчинка: Мілла Йовович показала середню дочку в день її 8-річчя (ФОТО)

“Магія не згасає”: Мілла Йовович зізнається в коханні чоловікові і показує архівні фото