Бути Глорією Вандербільт: життя і пристрасті легендарної світської левиці Америки

Рівно 100 років тому, 24 лютого 1924-го, в цей світ прийшла Глорія Лаура Вандербільт – легендарна американська світська левиця, акторка, художниця, письменниця, дизайнерка, спадкоємиця магнатів Віндербільтів і Вітні – і просто жінка, яка прожила неймовірно захопливе життя.

Її першого чоловіка вважали гангстером, третім став знаменитий режисер Сідні Люметт. Чотири шлюби, четверо синів, неймовірні трагедії, злети і падіння – не дарма Глорія написала про себе кілька автобіографій, які стали бестселерами. Якщо вам до вподоби чарівний світ американської еліти XX сторіччя в серіалі “Ворожнеча: Капоте проти лебідок”, який щойно вийшов, варто познайомитись із іще однією легендою світської Америки того часу.

---

“Андерсоне, любий, ти зайнятий? Я тебе відірвала від справ? О, чудово, чудово, тоді послухай, мені потрібно з тобою порадитися, – вона говорила, як завжди, не поспішаючи, і лише легке старече деренчання в низькому голосі видавало її вік. – Я знайшла кілька фотографій із Вайєттом, абсолютно дивовижних, ти їх не пам’ятаєш, але вони просто приголомшливі. На одній ми йдемо в однакових пальтошинелях від Адольфо Сардинія П’ятою авеню. Вайєтт такий красень, і я теж маю чудовий вигляд. Здається, що це було вчора… Ні, я не сумую, любий, я тільки хотіла запитати твоєї поради, яку фотографію викласти в “Інстаграм”. Мої підписники вже добу нудьгують. Можна, я надішлю тобі фото, а ти допоможеш вибрати?”

Андерсон, як і завжди, відповів, що, звісно, із задоволенням подивиться фотографії батьків.

– Але ти не потребуєш моїх порад! У тебе майже двісті тисяч підписників, і вони від тебе в захваті, мам! Думаю, ти поставила рекорд популярності у своїй віковій категорії.

– Так, я обожнюю своїх підписників. Їхня увага так мене підтримує. Я знову відчуваю себе затребуваною. Це просто вражає, наскільки багатьом людям цікава я і мої роботи. Тому, хто придумав “Інстаграм”, я б дала Нобелівську премію з медицини, бо він кращий за всякі антидепресанти!

Андерсон розсміявся і пообіцяв вибрати найкращу фотографію, щойно закінчить роботу над вечірнім випуском новин. Глорія завершила дзвінок і надіслала синові відскановані й оброблені її персональним асистентом старі фотографії. Вона вела акаунт в “Інстаграмі” вже два роки, але досі не перестала радіти лайкам і новим підписникам. Її захоплювала чарівна легкість, з якою люди, що живуть за тисячі кілометрів, могли миттєво побачити її світлини, прочитати коментарі та написати свої.

Усе почалося з того, що син показав їй свій акаунт, де в нього понад мільйон підписників, і пояснив, як працює платформа. Похитавшись, Глорія вирішила завести власну сторінку з цікавості. Чорт забирай, чому ні? Андерсон попереджав, що соціальні мережі затягують, лайки перетворюються на наркотик. “Але в моєму віці я вже можу дозволити собі будь-які наркотики”, – посміялася Глорія.

Завдяки соціальним мережам вона почала продавати свої живописні роботи і подумувала про персональну виставку. Захоплені відгуки підняли її самооцінку як художника.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Gloria Vanderbilt (@gloriavanderbilt)

Сьогоднішній ранок вона планувала присвятити не тільки “Інстаграму”, а й черговому оновленню вітальні. Глорія обожнювала переробляти інтер’єр своєї квартири – влаштовувати перестановку і власноруч перефарбовувати меблі. Зараз на черзі різьблений мармуровий камін, його потрібно покрити білою фарбою, бо рожево-зелені візерунки та написи вже набридли. Глорія навіть у свої дев’яносто чотири не виносила рутини і сталості. “Погляд постійно змінюється, отже, мають змінюватися й інтер’єри” – таким був її девіз як декоратора.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Gloria Vanderbilt (@gloriavanderbilt)

В її еклектичній вітальні епохи і стилі нашаровувалися один на одного, як у постмодерністському романі: кушетка і столик ардеко, світильники модерн, бронзові купідони, венеціанське дзеркало, китайська ширма, мінімалістський диванчик 60-х років та крісла у вікторіанському стилі, які, можливо, належали ще засновнику роду Корнеліусу Вандербільту.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Gloria Vanderbilt (@gloriavanderbilt)

Але ще більшої своєрідності кімнаті надавала безліч картин і фотографій у різноманітних рамках на стінах, полицях, столах. Наївні пастелі та акварелі пензля самої Глорії перемежовувалися з картинами відомих художників. Над каміном – її офіційний парадний портрет з молодшими синами Картером і Андерсоном. Картеру тут років сімнадцять. Глорія важко зітхнула. Такий гарний хлопчик…

Вона змусила себе перевести погляд на іншу картину – портрет матері, Глорії Морган-Вандербільт, у чорних шовках і сяйві юності. Цей портрет завжди супроводжував Глорію в усіх її будинках і тимчасових притулках.

“Мені на тридцять три роки більше, ніж було мамі, коли вона померла, – подумала Глорія. – Я прожила після її смерті величезне життя. Як дивно, коли ми стаємо старшими за своїх батьків”.

Доньці й матері Вандербільт випала незвичайна доля: вони майже не знали одна одну. Але при цьому за перипетіями їхніх стосунків із цікавістю спостерігав увесь світ. Восени 1934 року на перших шпальтах світових газет майже щодня з’являлися репортажі з нью-йоркського суду, де Глорія Морган-Вандербільт і Гертруда Вандербільт-Ванітні – мати і тітка – ділили десятирічну спадкоємицю мільйонів. У заголовках Глорію-молодшу називали бідною багатою дівчинкою, а ще – найдорожчою дівчинкою у світі, оскільки на її утримання виділялося чотири тисячі доларів на місяць (для порівняння, того ж року “Фордкабріолет” коштував чотириста дев’яносто доларів).

Власне, через ці гроші й почався процес: Глорія-старша билася за право опікунства та доступ до трастового фонду, Гертруда ж узялася довести суду, що легковажна невістка нічого доброго з дівчинки не виростить і взагалі закинула дитину.

Що ж, доводиться визнати, що молода жінка з портрета справді любила вечірки набагато більше, ніж доньку. У її власній родині, родині Морган, розпоряджалася мати – жорстока маніпуляторка, яку знайомі прозвали Бульдогом. Батько-підкаблучник, другорозрядний дипломат, успадкував не так багато грошей, як хотілося дружині. Тому Глорії та її сестрі-близнючці Тельмі навіювали думку, що заміж треба вийти якнайшвидше, за першого, хто, крім руки, запропонує статки. У підсумку в сімнадцять років гарненька кучерява кокетка стала дружиною сорокатрирічного імпозантного Реджинальда Вандербільта, п’яниці, азартного гравця й любителя коней, який примудрився просадити на скачках двадцять мільйонів. Реджинальд чесно зізнався молодій дружині, що алкоголь погано вплинув на його здоров’я і дітей у нього, швидше за все, не буде. Однак дитина не змусила себе довго чекати. Попозувавши фотографам в образі мадонни, місіс Вандербільт швидко втратила інтерес до немовляти.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Gloria Vanderbilt (@gloriavanderbilt)

“Вона мене боялася. Є жінки, яким материнство протипоказане. Моя мама була такою”, – подумала Глорія, дивлячись на портрет. У цій думці вже не було ні гіркоти, ні болю, час усе лікує…

Батька вона не пам’ятала. Реджинальд помер від цирозу печінки через два з половиною роки після весілля, залишивши купу боргів. З молотка пішов навіть візок дівчинки. Однак незабаром справи вдови покращилися: її призначили опікуном доньки, яка успадкувала два з половиною мільйони з сімейного трастового фонду.

На відсотки від капіталу Глорія вела приємне життя в Парижі, влаштовувала прийоми, танцювала в нічних клубах, заводила романи. Її сестра Тельма зустрічалася з принцом Вельським Едуардом, майбутнім королем Великої Британії.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Gloria Vanderbilt (@gloriavanderbilt)

Глорії-молодшій увага вродливої і навіженої матері перепадала уривками: дівчинка здебільшого жила під опікою бабусі по маминій лінії, дбала про неї няня Емма на прізвисько Додо. Але найзаповітнішим бажанням було виловити в океані пляшку з листом від Реджинальда, в якому б той писав, що кохає її, захоплювався б її талантами і пояснював, чому помер так рано.

У дев’ять років Глорія захворіла на ангіну, її привезли в Штати видаляти гланди. Сестра батька Гертруда Вандербільт, яка давно не бачила дівчинку, була вражена її худорлявістю і хворобливим виглядом і запропонувала невістці, щоб дитина пожила в неї, поки відновлює здоров’я. Та із задоволенням погодилася.

Після довгих поневірянь Глорія-молодша насолоджувалася комфортом і відчуттям безпеки у величезному маєтку Гертруди на ЛонгАйленді, вчилася скакати верхи, пустувала в басейні та гралася із сусідськими дітьми. Її влаштували в дорогу приватну школу, де відразу виявилися зяючі прогалини в освіті спадкоємиці Вандербільтів. Новий дім їй дуже подобався, але тітка, стримана і манірна, дівчинку, швидше, лякала. Проте з нею була обожнювана няня Додо.

Незабаром Глорія-старша усвідомила, що, переставши бути опікуном доньки, втратила і гроші. У паніці вона повернулася з Парижа до Нью-Йорка і найняла адвоката, який дав просту пораду – повернути дитину.

Судовий процес тягнувся два місяці. Гертруда, найбагатша жінка Америки, щиро вірила, що дівчинці буде краще під її крилом. Вона представила суду свідчення гріховних лесбійських зв’язків матусі. Та ридала і звинувачувала відповідачку в корисливості та брехні.

Газетярі в подробицях обговорювали сексуальні пригоди Глоріїстаршої. Глоріямолодша навчилася закривати обличчя від фотоспалахів і ховатися за спиною охоронців. У натовпі роззяв їй назустріч піднімалися плакати “Глорія, не будь жорстокою, не відкидай рідну маму!”. У суді зачитували листи, написані кострубатим дитячим почерком і адресовані Гертруді. У цих листах Глорія скаржилася, що дуже нещасна в Лондоні, далеко від мами, яка проводить час у Парижі. Під час перехресних допитів з’ясувалося, що дівчинка писала під диктовку своєї бабці Морган і няні Додо: затята інтриганка та маніпуляторка місіс Морган злилася на доньку за те, що та погрожувала позбавити її утримання, і використовувала онуку у своїх іграх.

Незважаючи ні на що, суддя Керью вагався. У ті часи опіку над дітьми завжди віддавали біологічній матері. Зрештою дівчинці запропонували висловити свою думку. Глорія сказала те, що просила тітка, адже саме тітка була її “батьківською фігурою” останні місяці.

Суд офіційно залишив опіку за Гертрудою. Матері дозволили приходити у встановлені години та бачитися з донькою під наглядом тітки. Але, на жах розгубленої Глорії, няні взагалі заборонили наближатися до підопічної, оскільки вона “маніпулювала дитиною, налаштовуючи проти матері”. Це була частково правда, але правда й те, що Емма Дододо була єдиною людиною, з якою Глорію пов’язували міцні сердечні узи. Так бідна багата дівчинка залишилася зовсім одна.

Подібно до багатьох самотніх дітей, Глорія швидко навчилася справлятися і виглядати благополучною. Вона легко заводила дружбу з ровесниками, у будинку часто бували цікаві люди – художники, музиканти. Гертруда Вандербільт-Вітні була дамою суворих звичаїв, проте вельми непересічною. Відомий скульптор, в юності вона навчалася у самого Огюста Родена, її роботи можна побачити в багатьох країнах (наприклад, пам’ятник Колумбу в іспанському місті Уельва, меморіал “Титаніка” у Вашингтоні). На той час, коли Глорія оселилася з тіткою, Гертруда вже полишила заняття скульптурою, але фінансово підтримувала жінок, які починають свій шлях у мистецтві, і заснувала відомий музей американського мистецтва Вітні на Мангеттені.

Глорія більше цікавилася вбранням і світськими заходами, але хороші руки – це спадкове. Вона сама шила костюми для шкільних вистав, які викликали фурор.

Коли почала виїжджати у світ, дебютантку з прекрасним смаком полюбили і організатори балів, і фотографи. 1939 року фото п’ятнадцятирічної Глорії з’явилося в журналі Harper’s Bazaar.

Ледве досягнувши шістнадцятиріччя, вона взяла під контроль свій трастовий фонд… і поїхала на літні канікули в Голлівуд, де вже давно оселилися Глорія і Тельма Морган.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Gloria Vanderbilt (@gloriavanderbilt)

Мати, як і раніше, була зайнята особистим життям і тому надала дочці повну свободу – вечірки в Беверлі-Гіллз, вбрання, увага красивих чоловіків. Сяйво голлівудських вогнів Глорію заворожило. Наступного року, ледве дочекавшись канікул, вона знову приїхала до Лос-Анджелеса і пустилася у всі тяжкі. Кларк Гейбл, Еррол Флінн, дрібніші зірки… Іноді за одну ніч Глорія встигала побувати у двох ліжках. Експериментувала і з дівчатами, але переконалася, що не має схильностей, притаманних її матері.

Продюсер Говард Г’юз, відомий ловелас, залицявся за повною програмою: польоти на особистому літаку, розкішні пікніки. Глорія вважала все це вступом до весілля, але Г’юз кинув її за кілька місяців, як залишав її попередниць.

Гертруда наполегливо кликала дівчинку додому, проте вибір між тетиною протестантською етикою і голлівудським джазом був очевидний. З матір’ю Глорія жити не хотіла. Залишався один вихід. У сімнадцять років за фамільною традицією Глорія вискочила заміж – за тридцятичотичотирирічного продюсера й агента Паскуале Ді Чікко, близького друга Г’юза. Живий, дотепний і чарівний, Пет Ді Чікко виглядав зовсім як герой фільмів. Щоправда, ходили чутки, що він пов’язаний з італійською мафією, замішаний у вбивстві першої дружини – актриси німого кіно. А ще – що постачає Г’юзу свіженьких старлеток. Навіть якщо ігнорувати плітки, його схильність до пияцтва і карт не помітити було неможливо.

Чим Де Чікко точно відрізнявся від Реджинальда Вандербільта, так це темпераментом. Юна наречена дуже скоро з’ясувала, що чоловік схильний до спалахів безпричинної неконтрольованої люті. У такі моменти він жбурляв її об стіну і бив до синців. Чому вона не пішла після першого ж скандалу? Недолюбленість, низька самооцінка, страх самотності – весь букет наслідків дитячої травми.

Лише наприкінці Другої світової війни, відсвяткувавши двадцять перший рік народження і вступивши в права спадщини, Глорія наважилася самотужки повернутися до Нью-Йорка. Там, під час вечері в будинку подруги, вона зустріла свого “рятівника”. Це був знаменитий на той час композитор, органіст і диригент Леопольд Стоковскі, який писав музику для фільмів – наприклад, для діснеївської “Фантазії”. Леопольд був на сорок два роки старший за Глорію і мав трьох дорослих дочок від двох шлюбів. Класичний “татко”, людина талановита, інтелігентна та шляхетна – так, принаймні, здавалося Глорії. Де Чікко не намагався її утримати, просто зажадав двісті тисяч доларів як відступні. Глорія заплатила і наступного дня після розлучення вийшла заміж за Стоковскі.

Подружжя оселилося в розкішному і доволі відокремленому особняку в Санта-Барбарі, немов “сексуальні ченці” – цинічний жарт Глорії. Незважаючи на географічну близькість до матері, будь-яке спілкування з нею було остаточно перервано за наполяганням Леопольда. Він беріг репутацію.

…Глорія відклала розпис каміна і зайшла в “Інстаграм”, щоб перевірити врожай лайків. Вона усміхалася, читаючи захоплені коментарі під фото з Леопольдом після концерту. Елегантний пан у фраку та його тендітна молода дружина у вечірній сукні. Зворушлива картина сімейної відданості. Леопольд вимагав, щоб вона всюди супроводжувала його. Навіть коли на світ з’явилися сини-погодки, Леопольд-Станіслав і Крістофер, чоловік наполягав на тому, щоб Глорія їздила з ним на всі гастролі.

А це фото початку 50-х зроблено в студії звукозапису. Глорія читає в мікрофон свою першу поему. Лео заохочував її прагнення до самореалізації, але в розумних межах. Вірші – так, уроки живопису – чудово. Але акторська майстерність… Фіглярство! Торгівля обличчям і тілом! Сумнівні шанувальники!

Тільки от не дарма Глорія успадкувала від бабусі впертість, від матері – волелюбність, а від батька – капітал. Вона бажала бути актрисою і стала нею.

У 1955 році Глорія Вандербільт з’явилася на сцені у бродвейській постановці п’єси Вільяма Сарояна “Час твого життя” і з того часу регулярно виступала на телебаченні та радіо. Стоковскі був незадоволений, взаємне роздратування зростало. А тут ще з’ясувалася пікантна деталь: під час знайомства він збрехав їй про своє походження – сказав, що народився в Німеччині і належить до Габсбургів за бічною “бастардською” лінією. Насправді ж був кокні з Борнмута. І сплив цей факт за дуже незручних обставин: Леопольд із дружиною поїхав провідати в будинку для літніх людей у Лондоні свою нібито гувернантку, але Глорія здогадалася, що це була його матір, колишня посудомийка.

“Я б любила його не менше, а може, й більше, якби знала це від самого початку. Але, коли брехня розкрилася, я втратила довіру до нього”, – сказала шокована і розчарована Глорія подругам.

Вона заговорила про розлучення. Леопольд – геній, метр, богоподібна постать у житті Глорії, а насправді вже примхливий старий – відрізав: “Тільки через мій труп”. Зважитися Глорії допоміг короткий роман із Френком Сінатрою. “Якби він не був таким же впливовим і відомим, як Леопольд, я б не ризикнула піти”, – зізналася вона пізніше. За розлученням послідувала збірка любовної лірики.

“…І ще, можливо, варто опублікувати цю?” – Глорія розглядала в телефоні чергове чорнобіле фото, на якому вона посміхалася непоказній людині в бухгалтерських окулярах – режисерові Сідні Люмету. Фотограф вхопив живий момент обговорення мізансцени. Вони познайомилася під час кастингу на Бродвеї. Люмет, висхідна зірка серіалів і бродвейських постановок, був відданий Нью-Йорку і театру, що на той момент збігалося з інтересами Вандербільт. Обидва були молоді й амбітні, тож роман закрутився блискавично.

Через рік після весілля Люмет випустив на великі екрани свій повнометражний дебют “Дванадцять розгніваних чоловіків”, кіноадаптацію телевистави, раніше поставленої Сідні. І публіка, і критики оцінили новаторський прийом – камерність фільму, дія якого відбувалася в одному приміщенні, до того ж камера поступово опускалася, створюючи відчуття звуження замкнутого простору. Люмет миттєво потрапив у режисерський топ. Глорія не прогадала.

У цей час вона сама знімалася в телесеріалах, але все-таки краще її знали за світською хронікою. Вона чудово вписувалася в інтелектуальну еліту НьюЙорка, дружила з Труменом Капоте, надихала Річарда Аведона й очолювала списки “знаменитостей, які чудово одягаються”. Сідні, низькорослий і лисуватий, ревнував до чоловіків, які оточували дружину. Він примусив її відмовитися від контракту з Сінатрою на три його фільми, побоюючись, що добром це не скінчиться. Але через сім років Глорія знову закохалася. І цього разу, як їй здавалося, назавжди.

…На планшеті тренькнув сигнал повідомлення – це Андерсон написав, що їде в аеропорт. Вони з партнером летять на тиждень до М’янми заради екзотики, а також для підготовки до зйомок документального фільму для передачі Андерсона. Глорія вже не турбувалася про сина так, як у перші роки його роботи журналістом, коли він постійно пропадав у гарячих точках і одного разу рік прожив у В’єтнамі. Тоді вона просто божеволіла. І будь-яка мати зрозуміла б її – після всіх втрат, які довелося пережити Глорії.

Їхня історія з Вайєттом виглядала чарівною казкою, колонкою з глянцевого журналу 60х, одного з тих, для яких писав Вайєтт. Вона помітила його на світській вечірці й одразу запала на високого усміхненого красеня, такого милого й кумедного. У сенсі сімейної історії Вайєтт Купер був її повною протилежністю: він народився в Міссісіпі, у великій бідній сім’ї південців, де всі обожнювали й підтримували один одного, пробував себе як актор і сценарист у Голлівуді, але зрештою зупинився на журналістиці, раніше ніколи не був одруженим. Оскільки з його самооцінкою все було в повному порядку, Вайєтту на думку не спало, що поруч зі спадкоємицею мільйонів хтось може вважати його альфонсом (ще й на три роки молодшим за дружину). Він просто став їй хорошим чоловіком.

Також він став добрим вітчимом її старшим синам і ніжним батьком Картеру й Андерсону, коли вони з’явилися на світ. І він був щасливий, коли Глорія зустрілася з матір’ю – випадково, на якомусь заході, після двадцяти років повного взаємного ігнорування. Глорія-старша до цього моменту була майже сліпа, хвора на рак і безпорадна – якщо не фізично, то психологічно. Як, власне, була завжди – на відміну від своєї рішучої та цілеспрямованої доньки. Сердитися на неї було більше неможливо. “Я розумію тепер, якою помилкою було те, що ми з мамою розлучилися”, – зізналася Глорія чоловікові. Ваєтт лише мовчки обійняв її, він просто не міг уявити, що в родині так буває.

Зрештою, Вайєтт заохочував усі її починання. Саме в цей час Глорія виявила в собі ще один талант, теж спадковий, – робити гроші. Наприкінці 1960-х вона, яка завжди любила моду, мистецтво та інтер’єрний дизайн, створила власну лінію постільної білизни, посуду та столових приборів. У 1970-х – лінію шарфів. А 1976 року за пропозицією індійської компанії – виробника джинсів розробила дизайн жіночих штанів із нової тоді, супертехнологічної тканини стретч. Джинси стали хітом, бестселером, бомбою у світі моди.

Глорія сама рекламувала їх на телебаченні: джинси відмінно сиділи на її тендітній фігурі, яка абсолютно не змінилася після чотирьох пологів. Вона зухвало карбувала в об’єктив: “Джинси облягають вас скрізь, і ви виглядаєте на мільйон доларів!” Ця фраза в устах спадкоємиці Корнеліуса Вандербільта звучала особливо пікантно. Сама дизайнерка в інтерв’ю зізнавалася, що не надає значення тим грошам, які успадкувала, – цінує лише зароблені. Тим паче що заробила значно більше, ніж отримала по праву народження.

За наполяганням чоловіка для всіх своїх дизайнерських задумів Глорія використовувала дівоче прізвище. Вайєтт ніби підкреслював, що все, чого вона домоглася, було тільки її заслугою. Під брендом Gloria Vanderbilt почали випускати блузи, взуття, парфуми, сумки.

Купер не був ревнивий, оскільки був упевнений у собі, і Глорія могла фліртувати з друзями чоловічої статі (і навіть із Сідні Люметом, з яким зберегла непогані стосунки). Однак насолоджуватися благополуччям занадто довго Глорії дозволено не було. У 1976 році у Вайєтта стався перший інфаркт. А через два роки, на п’ятдесятому році життя, він помер після другого інфаркту під час операції на серці. За трагічним збігом, за кілька місяців до цього помер у Лондоні батько її старших хлопчиків Леопольд Стоковскі. Заперечення, гнів, торг, депресія… Глорія поступово проходила через усі класичні етапи. Тепер було зрозуміло, що з втратою коханого чоловіка їй самотужки не впоратися. Вона розкрила глибокі підвали пам’яті. Глорія оплакувала не тільки Вайєтта, а й матір, та й усе своє життя. Їй потрібна була допомога психотерапевта, і психотерапевт знайшовся. Уважний, розуміючий, розумний. Вникає в усі сімейні справи. У Крістофера вже кілька років був юнацький роман, Глорії дівчина не подобалася. Обговоривши Ейпріл із психотерапевтом, вона передала синові неприємні коментарі. Той, ображений, чомусь розповів про це дівчині. Ейпріл розлютилася: “Господи, як же мені набридла вся ваша жахлива сімейка, вічно все життя на перших шпальтах газет, тепер ще й матусин мізкоправ суне носа в наші справи!” – і порвала з коханим.

Крістофер, хлопець із непростим характером, який важко переніс смерть батька і вітчима, а тепер ще й розставання з коханою дівчиною, повернувся додому, щоб зібрати речі. Його давно збережена образа на матір, яка злегка засунула в кут старших синів, народивши молодших, закипіла і кристалізувалася. Він викрикнув їй в обличчя все, що думав про її шлюби, коханців та її психотерапевта, і закінчив жахливим: “Більше ноги моєї не буде в твоєму домі. І не смій мене шукати. Я помер для тебе!”

Він виконав свою обіцянку – повністю зник із життя родини. Не з’явився й тоді, коли стало відомо, що психотерапевт матері, молодий і красивий доктор Зойс, виявився шахраєм. Глорія так покладалася на доктора, що дотримувалася його порад навіть у діловій сфері. Доктор порекомендував їй узяти на роботу менеджера, який зайнявся б фінансовими справами розрослася компанії “Глорія Вандербільт”. Разом ці двоє блискучих молодих людей пограбували багатеньку леді на мільйони, після чого Глорії довелося заплатити мільйони ще й у вигляді штрафів податковій службі. Вона змушена була продати фамільні будинки на Лонг-Айленді та Мангеттені. Після того і була куплена квартира у Верхньому Істсайді, де вона зараз сиділа в затишній вітальні, дивлячись на сімейний портрет над каміном.

…Зараз, через десятиліття, серце її вже не кровоточило при спогаді про померлого чоловіка. А вже грошові втрати тим паче не здавалися приводом для страждань. Але ось діти… Той липневий вечір 1988 року вона пам’ятала в найдрібніших подробицях. Двадцятитрирічний Картер, який нещодавно закінчив університет, повернувся додому вдень. Було дуже спекотно, після обіду хлопчик приліг і заснув. Коли прокинувся, виглядав розгубленим і наче дезорієнтованим. Глорія зайшла в його кімнату, щоб поговорити. Після похмурого незв’язного монологу про бабусю, яка померла (яку він жодного разу не бачив, оскільки Глорія-старша померла в рік народження Картера), юнак раптом кинувся на терасу та став на перила.

– Любий, що ти робиш, заради бога? Будь ласка, повернися в кімнату, це дуже небезпечно, ми на чотирнадцятому поверсі! – Глорія ледь могла говорити.

Серце калатало просто в горлі. Бігти до нього? Але він може зістрибнути або просто втратити рівновагу від її різкого руху.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Gloria Vanderbilt (@gloriavanderbilt)

– Прошу тебе, Картер, рідний…

Юнак раптом безглуздо змахнув рукою і ковзнув униз, немов стрибнув у море зі скелі.

Внизу пронизливо завищала жінка, різко загальмував автомобіль. Ноги відмовили, і Глорія грузно осіла на мармурову підлогу тераси. Безглузда смерть сина, що здавалася незрозумілою, вразила Глорію.

– Я пішла б слідом за ним. Єдине, що мене зупинило, – це Андерсон, – майже без виразу, стертим від сліз голосом говорила вона друзям, які приходили зі співчуттями.

Поліції все було зрозуміло: Картер приймав антидепресанти, відвідував психотерапевта. Але сама Глорія палко вірила, що син був дезорієнтований через пігулки – можливо, засоби від астми, на яку страждав. Він же мріяв стати письменником, будував плани…

Її стійкість викликала пересуди. Жінка, яка втратила дитину, не може, не повинна так триматися. Не повинна писати мемуари, малювати, заводити романи, нехай і більш респектабельні, ніж у юності. Її багаторічним супутником став фотограф Гордон Паркс.

Андерсона смерть брата підштовхнула зайнятися журналістикою. Його тягнуло в ті місця, де страждання, кров і смерть були частиною повсякденного життя, де їх неможливо приховати. “Слухаючи історії людей про їхні втрати, я ніби вчився говорити про свої”, – пояснив він своє рішення матері. Спочатку йому навіть довелося скористатися підробленим посвідченням, оскільки жоден канал не бажав брати його на роботу репортером. Зараз він один із найуспішніших новинних телеведучих у Штатах, багаторазовий лауреат премії “Еммі”. Як жартував Андерсон, настав той довгоочікуваний момент, коли в очах публіки Глорія стала “матір’ю Андерсона Купера”.

Зараз вони близькі так, як рідко бувають близькі син і мати. Їй першій він сказав про свою гомосексуальність, перед тим як зробити камінгаут у 2012 році. “Пам’ятаєш, ти водила нас на вечірки в “Студіо 54″? Розплачуйся тепер за ліберальні переконання”, – пожартував він. Утім, відкритість стала взаємною, коли Андерсон розпитав Глорію про її стосунки з матір’ю і чоловіками. Син зізнався, що в дитинстві мріяв отримати від померлого батька листа – як і маленька Глорія: “Не хотілося б мріяти про такий самий лист від тебе, коли ти підеш…” Разом вони написали книжку і зробили документальний фільм Nothing Left Unsaid (“Все сказано”), випущений каналом HBO 2016 року.

Це вже п’ята книга спогадів Глорії Вандербільт, включно зі скандально відвертою еротичною історією її сексуальних пригод. Однак саме фільм справив несподіваний ефект: після його показу по телебаченню Крістофер зателефонував матері. Відтоді вони підтримують контакт, хоча виключно телефоном. Станіслав же ніколи не розривав сімейних зв’язків: він успішний бізнесмен, живе в Каліфорнії і подарував їй трьох онуків. Але його фото не побачать підписники Глорії: тепер вона свято дотримується недоторканності приватного життя своїх синів.

А ось фото Вайєтта з хлопчиками – Андерсоном, який знімався в рекламі з трьох років, професійно усміхненим, і Картером, який незадоволено морщить ніс, – вона все-таки опублікувала. І додала коментар: “Я вірю, що ми повинні плекати біль так само, як ми плекаємо радість, бо одного не було б без іншого, і саме це робить нас живими”. Вона знала, що отримає сотні лайків. Але знала й те, що ділиться своїм вистражданим досвідом. Можливо, він допоможе комусь піднятися і йти далі. Хоча для цього потрібно бути Глорією Вандербільт.

---

P.S. Глорія прожила 95 років і пішла з життя 17 червня 2019-го.

За матеріалами журналу “Караван історій”

Фото: Getty Images

Дивіться також:

Кларк Гейбл: правдива історія короля золотого віку Голлівуду

Геді Ламар: як донька львівського банкіра стала секс-символом Голлівуду і винайшла Wi-Fi