“Я жив у країні рожевих поні”: Алан Бодоєв – про втрату кумирів, росіян, колишню дружину і дорослих дітей

Зірковий кліпмейкер, режисер стрічки “Довга Доба” Алан Бадоєв дав відверте інтерв’ю. У двогодинній бесіді з Дмитром Гордоном він розкрив найгостріші теми: про своє ставлення до смерті Навального, реакцію батька на показ фільму в штаб-квартирі НАТО і потенційні наслідки, про втрату кумирів, крадіжку пісень Макса Барських в росії, дорослих дітей. А також розповів про стосунки з колишньою дружиною.

Про втрату мами

Коли немає мами, розумієш, немає кому покласти найніжніші руки на обличчя. Але я все відпускаю у власному житті, якщо не легко, то остаточно.

Про Майдан

Все почалося з Майдану, я тоді там живі, він мене дуже вразив, зарядив. Я виходив до своїх друзів, в якийсь момент я почав до них підтягуватися. Потім вбили одного з хлопців, які охороняли вхід перед Пассажем. Постійно виносив їм чай. Мене це дуже вразило. І я не помітив, як це свято перемоги Майдану перетворилось на те, що ми втрачаємо території. Я був сконцентрований на Майдані, тому що він був близько. Для мене, як для людини, у якої не було телевізору не соромно сказати, що я жив у країні “рожевих поні”, був за мир у всьому світі. Мені просто було зрозуміло, що нічого не зрозуміло. Чому всі люди у москві, чи мої рідні мають бути мені неприємні, тому що від них нічого поганого я не отримував. І озираючись сьогодні, для дорослої людини, це було безрозсудно.

Про рішення залишитись

У кожного чоловіка є певний проміжок часу, коли він може вести людей за собою. Його не так багато як хочеться. Починати десь наново я не хотів, є великий шлях, який пройдений покроково, дуже чітко, все що було до 42 років моїх – це кожний рік титанічної праці, коли нічого іншого немає, ти мало спиш – багато працюєш. І коли на третій день війни говори, що я буду робити, тому що тобі гидко подумати і образливо, що все ти побудував, все зруйновано, що ти і підійти не можеш до осколків, тому що вони ще опльовані. Я розумів, що мій інститут ще 20 років може підкорювати певні вершини, і я хочу зробити щось співзвучним з тим, що буде відбуватися у мене вдома, на тій землі, де мені завжди було добре, де я почувався ідеально. Я хочу розвивати своє життя разом з цією країною, і вірю в Україну.

Про Земфіру

Є кілька зірок та артистів, на яких я зростав, за позицію яких я трішки переживав. Не важливо, що вони говорять чи роблять. Важливо, як швидко це відбувається, і як переконливо. Я втратив одного артиста, якого обожнював – це Земфіра. Я на її піснях ріс, з кожною її піснею пов’язаний кожний мій етап. Я думав, від таких людей, як вона та Цой, ти очікуєш, що все буде одразу, а коли бачиш, як попа шукає м’яке місце, де приземлитися… Я питаю батька, на якому боці Висоцький був би, він каже: “Боюся, що не зрозуміло”.

Про Марса Барських

Макс Барських – його в росії не люблять, і люблять теж. Все що сталося з Максом, це ляпас всьому російському шоу-бізнесу, режиму. Він записав перше відео-звернення, коли я спав. Це було його внутрішнє. Людина, яка не веде в принципі соціальні мережі. За ці дав роки вийшло багато крадених пісень. Вони беруть його пісню, переробляють його слова, музику – та співають. Але це нас не цікавить… Він така людина, якщо його не люблять, він не буде нав’язуватися. Якщо б українські слухачі послали його, він би пішов займатися чимось іншим. Я гарантую. Він не любить доказувати. 

Про російську інтелігенцію

Мені вдалося себе «вимкнути» від російського потоку, тому я про них не думаю. Але нещодавно у мене запитали щодо Навального. Я сказав, що мені шкода будь-якої людини, яку позбавляють життя, безумовно. Але чи шкода мені, що Навальний загинув чи його вбили? – Я про це не думаю, бо я знаю, що саме в цей момент, поки ми з вами говоримо, десь убили нашого хлопця чи дівчину, і я думаю про них, а не про культуру росії. На сьогодні культура росії не відбулася: мені не потрібна російська культура, я більше їй не вірю, я нею не надихаюсь, тому що вчинки культурних діячів цієї країни цієї вошиві, огидні, кволі та боягузливі. А значить, все, що вони продукують, все що вони вбирають, фундаментом чого є – це «bullshit».

Про артистів-зрадників

Ані Повалій, ані Ані Лорак, ще певні артисти, Кіркоров, вони настільки знають точно, що вони ніде не потрібні крім росії, що їхній голос ніде не потрібний у світі, в Україні теж. Вони можуть дозаробляти свої шматочки масла та хліба – тільки там і це виявляється важливе за інше. Вони не вірять в себе. Якби хтось з них повірив, що “я цікавий десь, крім Росії,” тоді вони були б вільніші. А вони вірять вождю, нехай їм це буде найнеприємнішим сказаним моїм словом.

Про дорослих дітей

Ми з Жанною дуже ніжно ставимося до дітей. Син, коли закінчив школу, він мав довчитися у школі згідно їхнім законом,  у 21 рік зібрав суму і сказав Жанні, я поїду подивлюсь Європу, явідчую себе, потім зрозумію, чим буду займатися. Зараз у нього свій продакшн, він знімає рекламу, документальні фільми. Його перший фільм був про мистецтво в Італії, його показували в Мілані, він готується до викладання в італійському вузі. Дочка – нігілістка, у неї супер мій характер і супер Жанни. Коли вона злиться, чогось хоче – це точно я, коли у неї гарний настрій – це Жанна. Вона каже, що буде режисером. У неї гарний смак, я це бачу по всім нюансам.

Про колишню дружину

Нічого не можу прокоментувати, з нею не було ще розмови. У будь-якому випадку для мене Жанна завжди свята жінка, а за її вибір життєвий, якщо вона мене запитає, я завжди з нею поговорю. Але, думаю, не захоче, проте це її життя і без стуку туди я не заходжу. 

Про плани після “Довгої Доби”

Фільм “Довга Доба” крім його місії, завдання та історичної капсули – це ще було зондування ґрунту, а що з себе представляє кінобізнес Україні, закони, люди, які це обслуговують. Які їхні людські фактори, я працював над тим, щоб дізнатися, хто гравці, які в них плюси та мінуси. Наступний проєкт – буде моя відповідь кіноіндустрії в тому вигляді, в якому я її побачив і спроба підтягнути її до міжнародних стандартів і створення ринку, це те чим буде займатися Алан Бадоєв найближчі роки. 

“Довга Доба” почала складатися, коли я побачив родину Жук. Це про Україну, в яку я вірю, що Україна пройшовши цей складний, жахливий шлях, який вирізає людей з країни, війна вбиває найкращих, які готові захищати, все це може бути виправдане лише тільки фіналом, я сподіваюсь, що в фіналі ми прийдемо до того самоусвідомлення, як родина Жук. Я мрію про це, і як доросла людина буду робити все, щоб так все відбулася.

Тато сказав, після виступу в НАТО, де показували фільм: “Синок, ти тепер маєш ховатися, тобі ніхто не пробачить, що ти говориш занадто голосно, цей фільм тобі не пробачать. Ти розумієш, що тобі доведеться ховатися у випадку чого?”. Я сказав, що у мене немає ніякого “у випадку чого”, ти це просто не зрозумів. Ще з 24 лютого 2022 року, ані у мене, ані у Макса Барських немає “У випадку чого”, є лише те, що ми зараз живемо.

Фото: instagram.com/alanbadoev

Дивіться також:

Алан Бадоєв: “Українська мова – це кордон. Безвідповідально, якщо ти її не знаєш”

“Я ще не усвідомив, що мами немає”: Алан Бадоєв – про втрати на війні і нову роботу