Емма Стоун: історія життя і кохання зірки “Бідолашних створінь” і лауреатки “Оскара” 2024

35-річна акторка Емма Стоун – одна з найбільш високооплачуваних молодих зірок Голлівуду, лауреатка премії BAFTA 2024 і “Оскара” 2024 за неймовірну роботу в ролі Белли Бакстер у “Бідолашних створіннях”.

До свого успіху Емма йшла цілеспрямовано і з дитинства. І сьогодні у неї є головні ролі у фільмах-гітах “Людина-Павук”, “Ла-Ла-Ленд” і “Круелла”, премії “Оскар” і “Золотий глобус” та неймовірні перспективи. Але головне – є коханий чоловік і крихітна донька.

“Караван історій” розповідає, як провінційна дівчинка, яка вічно потрапляла в безглузді ситуації та страждала від панічних атак, завдяки наполегливості, дисципліні та почуттю гумору домоглася успіху й особистого щастя.

---

Вона категорично відмовляється від допомоги і сама тягне величезну картину, на прощання посміхнувшись власниці галереї. Щоправда, та не бачить її усміхнених очей – вони приховані за круглими сонцезахисними окулярами, як у Леннона, а інша частина обличчя – за маскою. Намагаючись не впустити чорну сумочку і телефон, Емма завантажує витвір мистецтва в багажник чорного джипа і видихає. “Вибачте”, – несподівано чується в неї за спиною, і Емма обертається.

– Ой, вибачте, – більш протяжно каже незнайомець, оглянувши її, – я не хотів вас потурбувати…

– Та все гаразд, – за маскою вона посміхається. – Ви щось хотіли?

– Так! Запитати! – відповідає він. – Ви ж Емма Стоун?

Вона сміється.

– О боже… Я – так, вона, – підтверджує актриса і, нахилившись трохи вперед, пошепки додає: – Тільки я благаю, нікому, домовилися? Я тут інкогніто. Бачите, вся в чорному. Ви думаєте, це просто так? Це мій фірмовий інкогніто-стиль.

Тепер, злегка зніяковівши від її дружелюбності до сторонньої людини, сміється і чоловік.

– Домовилися! Але ви не переживайте. Я не хочу вас відволікати розмовами, чи селфі робити, чи просити автограф. Просто хотів сказати, що люблю фільми з вами.

– Ой, це так мило, – щиро каже вона. – Дякую вам велике.

Усміхнений хлопець киває і махає на прощання рукою.

– Вам дякую. І їдьте акуратно, – каже наостанок, і трохи забарившись, додає: – Емма, від щирого серця – вітаю!

Сівши у водійське крісло, актриса швидко набирає повідомлення: “У клініці все гаразд. Картину купила. П’ять хвилин – і буду. Люблю”. Знімає окуляри й регоче, передражнюючи саму себе: “Я тут інкогніто!” Ну, Емілі. Допомогло тобі твоє інкогніто і “вся в чорному”?” Вона опускає руки на свій уже дуже великий живіт, схований за довгою чорною сукнею: “От скажи мені, малятко, як твою матусю примудряються впізнавати навіть у дуже вагітному вигляді, у масці, в окулярах і з відрослим волоссям?”

Їй здається, що дитина штовхається у відповідь на запитання, чи, можливо, що ближче день її народження, то вона робить це все частіше?

Куплена картина їй подобається. Побачивши її на сайті галереї в Санта-Моніці напередодні ввечері, вже сьогодні, одразу після відвідування лікаря, акторка взяла її і купила. Чому б і ні? Полотно чудово впишеться в інтер’єр їхньої вітальні. Емма масажує злегка набряклі руки, і пальці ковзають по татуюванню на внутрішньому боці лівої руки трохи вище зап’ястя – двом чорним пташиним слідам. У її мами, Крісти, таке ж, на тому ж місці, як символ їхньої любові до пісні The Beatles “Blackbird”. У 2010-му, коли мама остаточно оговталася після дворічної виснажливої боротьби з раком, донька вирішила зробити їй подарунок – і одного чудового вечора написала листа прямо серу Полу Маккартні. У ньому Емма просила метра намалювати для них два пташиних сліди на честь цієї пісні, щоб вони змогли зробити татуювання. Чому б і ні? Він же написав пісню, йому й малювати. Таке прохання здалося Еммі цілком логічним. Крім того, це ощасливило б маму. Чого Стоун не очікувала, так це того, що буквально за кілька днів Маккартні відповість, виславши малюнок. Вона пам’ятає досі, як, отримавши лист музиканта, вони просиділи весь вечір, шоковані тим, що сталося. “Сам сер Пол намалював нам ескіз тату? Хіба це не диво? Сам сер Пол…” – без кінця повторювала Емма.

Тоді вона, яка вже встигла зіграти головну роль у фільмі 2010 року “Відмінниця легкої поведінки”, що став її кінопроривом, зрозуміла, що якщо і є беззаперечні плюси бути голлівудською зіркою, так це можливість поспілкуватися з кумиром дитинства.

Через вісім років уже сер Пол написав листа їй, запросивши знятися в його кліпі “Who Cares”. Однак реакція на його появу у своєму житті у Емми, вже оскароносної зірки за роль у “Ла-Ла Ленд”, була все тією ж. Хто вона – а хто він? Непорівнянні величини. І причина такого адекватного ставлення до себе проста: загордитися своїм статусом акторці донині не дозволяють нечисленні вірні друзі та її сім’я. Варто їй почати витати в хмарах і вдавати з себе селебріті, і вони тут як тут. Опускають на землю, нагадуючи, хто вона така.

– От скажи мені, Ем, ти не могла почекати мене? – тягнучи картину по сходах нагору в їхній будинок, бурчить Дейв. З усмішкою, легко. По-справжньому злитися на дружину він не може.

Поклавши витвір мистецтва на столик, сідає поруч із нею на диван. Вона обхоплює його руку, притискаючись до неї щокою.

– Бу-бу-бу, – цілує його в передпліччя. – Вона легка.

– Нічого подібного, – махає головою чоловік.

– Та й я сильна. І здорова. Тільки злегка вагітна, – регоче Емма, показуючи йому біцепс на руці. – Бачиш? Силач! Я як накачала майже сім кілограмів м’язів для ролі в “Битві статей” чотири роки тому, так ось вони і є.

Він ніжно торкається її неіснуючого біцепса і дивиться запитально.

– Що ти так дивишся? – Емма поглядає на своє плече і тут же, драматично округливши очі, скрикує: – Господи, куди він подівся?! Ще зранку він був тут!

– Тобі все-таки треба починати вести свій стендап, смішна моя кохана, – він цілує її, а потім її живіт і запитує, прямуючи на кухню: – Води? Соку?

– Дейве, припини! Я не інвалід, просто чекаю дитину! – сміючись, кричить вона йому вслід. – Але сік був би до речі, дякую!

Вона дякує всім святим за те, що їй нарешті так пощастило в коханні. Кохання – єдине, без чого вона ніколи не уявляла свого життя. З юності Емма відчувала, що у світі є кілька “її чоловіків”, але серед них обов’язково має бути “той самий”. І тільки зустрівши Дейва Маккері, вона зрозуміла, що ті її кілька романів і мали б закінчитись нічим, щоб вони познайомились, одружились і тепер чекали на дитину. І спасибі пандемії, завдяки якій, попри всі її мінуси, вони вже цілий рік стільки часу можуть проводити вдома разом.

Хто б міг подумати, що їхня зустріч у вересні 2017 року на знімальному майданчику одного з найпопулярніших музично-комедійних телешоу в Америці “Суботнім вечором у прямому ефірі”, де він працює режисером, переросте спочатку в роман, а потім у заручини в грудні 2019-го. Що Дейв подарує їй унікальну каблучку, якою їй чи не вперше захотілося похвалитися перед усім світом, і тому вони виклали спільне фото в його “Інстаграмі”. А потім буде весілля “тільки для своїх” у вересні 2020-го, а тепер і очікування поповнення?

Емма пригадала, як у п’ятнадцять років запевняла рідних: “Я ніколи не вийду заміж і нікого не народжу, це абсурд”. Але що старшою ставала, то сильнішими були обидва ці бажання. А в дні сумнівів поруч завжди була улюблена подруга – акторка Дженніфер Лоуренс, яка знаходила слова, щоб повернути їй упевненість.

– Емілі, ти будеш чудовою мамою, у тебе вроджений материнський інстинкт. Подивися, як ти няньчишся зі мною, – говорила Джен, коли вони збиралися разом на перегляд старих фільмів то в Стоун, то в Лоуренс удома. – Крім того, фертильність у тебе написана прямо на обличчі. Подивися швидше в дзеркало!

Вони реготали до сліз, і Емма (вже всерйоз) дякувала подрузі.

– Це найчудовіша річ, яку ти мені коли-небудь говорила, мила…

Влігшись на дивані, Емма смикає рукою шерсть Рена, свого ласкавого голден ретривера. І періодично поглядає на чоловіка, який влаштувався з ноутбуком за столом. До цього він за якихось десять хвилин урочисто і під вигуки розчулення дружини повісив на стіну нову картину.

– Я ось думаю, що б мені таке смачненьке замовити сьогодні на мій кінодівич-вечір із Джен? – розмірковує актриса вголос. – Ти уявляєш, вона знімалася нещодавно з Тімоті Шаламе. Він геніальний!

Дейв дивиться на неї.

– Сподіваюся, у зв’язку з цим ви не будете весь вечір говорити про роботу? Про те, хто з ким знімався?

– Та з чого б це раптом? Ми ніколи цього не робимо, – фиркає Емма і додає: – Щоправда, вона не хоче приходити до мене з Піппі. Боїться після трейлера “Круелли”, що я пущу шкурку її собачки собі на шубу.

Вони сміються.

Емма не поспішаючи піднімається з дивана, і, притримуючи живіт, підходить до чоловіка.

– Ні, серйозно, дивись, що вона написала, – і простягає йому телефон.

“Значить так, Емілі, запам’ятовуй, – читає Дейв уголос. – Ти – найкраща. Весь трейлер моя щелепа була на підлозі. Як ти це робиш????!!!! P. S. Піппі про всяк випадок залишу вдома, а то хіба мало…”

– Розумієш, так? Вона робить вигляд, що їй страшно за собачку. Наче вона не пам’ятає про Мортішу Аддамс. Хоча вона прекрасно знає, що я і мухи не скривджу, не кажучи вже про песика. Правда, Рене?

Той дивиться на господиню і, здається, навіть злегка киває.

Те, що вона не образить собаку, підтвердили б Норман і Челсі, два ретривери, які мешкали в них удома в Скоттсдейлі, штат Аризона, де Емілі Джин Стоун народилася 32 роки тому. Це були надзвичайно сміливі пси, які не злякалися, коли у свій шостий день народження дівчинка вбралася не найдобрішим персонажем, Мортішею Аддамс, і з наклеєними довгими червоними нігтями, макіяжем, у чорній сукні та чорній же перуці мала по-справжньому зловісний вигляд. Акторка досі вважає те свято найкращим днем народження в житті, а батьки та її молодший брат пам’ятають, як тоді злегка здрейфили.

Емма не припускала, що через двадцять п’ять років, у 2019-му, вона буде найуспішнішою актрисою в Голлівуді, і їй, артистці спочатку комедійній, яка лише згодом розкрилася в драмі, доведеться зніматися у фільмі про одну з найвідоміших лиходійок у кіносвіті, модельєра Круелла Де Віль. Картина “Круелла” була задумана як приквел до фільмів “101 далматинець” і “102 далматинці”. Вона розповідає історію жінки, одержимої не просто собачими шкурками, а саме тими, що з цятками. На роль Стоун була затверджена ще в січні 2016 року – вона якраз знялася в “Бердмені”, отримала першу номінацію на “Оскара” за жіночу роль другого плану і зіграла в оскароносному “Ла-Ла Ленді” і в “Магії місячного світла”. Жодна з її героїнь не була схожа на Круеллу, але виконавча продюсерка фільму, актриса Гленн Клоуз, яка грала Де Віль у фільмі 1996 року, чомусь побачила в ролі саме Стоун. Страшно подумати, що ні ролей, ні “Оскарів”, ні, що найгірше, зустрічі з Дейвом не було б, якби не та сама презентація в Power Point…

Чотирнадцятирічна Емілі одного чудового весняного вечора зібрала батьків біля екрана комп’ютера і попросила їх уважно дивитися на екран. Спочатку вони почули музику – це була пісня Мадонни “Hollywood”. І після перших же секунд пісні в презентації Power Point з’явився заголовок: “Проект Голлівуд”. Кріста і Джеффрі переглянулися.

– Що це, Емілі? Ще одна? – акуратно поцікавився батько, але дочка лише приклала палець до губ – мовляв, тссс, дивіться.

І вони подивилися справжнісіньку рекламну кампанію, де в слайдах, аргументах і картинках було розказано, що їхня сім’я повинна знятися з насидженого роками місця і переїхати до Голлівуду, бо Емілі хоче бути професійною актрисою. І не колись там, а просто зараз. При цьому школу вона збирається, зрозуміло, кинути. Це теж було зазначено на окремому слайді.

– Люба, я знаю твою любов до молодіжного театру, але хіба ти не хотіла б стати журналісткою? – з усмішкою запитала мама, коли презентація закінчилася.

– Краще я зіграю її якось у кіно, – задумливо промовила Емма.

І як у воду дивилася – у фільмі “Прислуга” 2011 року вона зробить саме це.

Інші батьки відмахнулися б, але не чета Стоун. І дівчина знала, що її виверт із презентацією буде успішним, бо у дванадцять років вона вже проробила іншу, де переконливо й логічно довела, що їй потрібно перейти на домашнє навчання. Батьки погодилися тоді – погодилися й тепер.

І в січні 2004 року вона з мамою опинилася в Голлівуді, у двокімнатній квартирі, де юне обдарування одразу повісила на стіну своєї кімнати плакат із Ленноном. Однак перш ніж переїхати, батьки поставили їй і свою умову: вони пробудуть у Каліфорнії тільки в період активних прослуховувань, не більше трьох місяців. Саме тоді Емма вирішила, що має отримати хоч якусь роль, щоб переконати батьків залишитися довше. А можливо, і назавжди.

Сівши за кермо свого “жука”, вона колесила Голлівудом, щодня з’являючись на десятках проб. Але що ближчою була година Х, то страшніше їй ставало – її ніхто не наймав на роботу. Стоун підозрювала, що їй бракувало елементарних знань – вона ніде не навчалася акторської майстерності і грала інтуїтивно. Мабуть, цього Голлівуду було недостатньо.

Однак провали на пробах не вгамували її запалу та амбіцій. Емма не збиралася здаватися – даремно, чи що, вона робила презентацію? Тому в якості підстраховки вона влаштувалася в пекарню, де робили корм для собак. На заяву мами, що це не зовсім те, що вона їм показувала в Power Point, Емілі відповіла: “Але я ж працюю, бачиш? Роботи в кіно і на телебаченні поки немає, згодна, але я збираюся залишитися жити в Лос-Анджелесі”.

І як у казці – рівно по завершенню “тримісячного перебування” – вона раптово стала отримувати роль за роллю. На телебаченні. Їй пощастило потрапити в серіал “Нова сім’я Партрідж”, який, однак, обмежився лише пілотним епізодом. Ще дівчина знялася в ситкомі “Малкольм у центрі уваги” та озвучила песика в комедії “Усе тип-топ, або Життя Зака і Коді”, з’явилася в серіалах “Медіум” і “Щасливчик Луї”. Звичайно, це було не зовсім те кіно, в якому вона себе уявляла, але це було краще, ніж нічого.

Кілька успішних років по тому, у 2012-му, отримуючи на MTV нагороду “MTV Trailblazer” (“Першопроходець MTV”), Стоун, яка знялася на той час у “Відмінниці легкої поведінки”, “Новій Людині-павуку” та “Цьому шаленому коханню”, розплакалася на сцені, згадуючи своїх кумирів, які, за її словами, і є справжніми першопрохідцями: Білла Мюррея, Гільду Раднер, комедіантку і зірку “Суботнім вечором у прямому ефірі” в 70-х, Чарлі Чапліна і The Beatles. З раннього дитинства вони стали її дороговказними зірками у світі творчості та кіно. А відкрили їх для Емми батьки.

Першим фільмом, який їй показав батько, була комедія “Придурок” зі Стівом Мартіном. І вона чітко пам’ятає, як у тата в офісі – коли він нарешті зміг досягти успіху, і їхня сім’я перестала жити в кредит – вона роздивлялася чорно-білі світлини Білла Мюррея, Стіва Мартіна і тієї ж Гільди Раднер. Усіх їх об’єднувало одне: вони вміли знайти смішне навіть у найдраматичніших моментах. А коли їй було дев’ять, мама спеціально повезла її в Нью-Йорк, щоб показати “Кабаре” на Бродвеї. Емма пам’ятає досі, що їм вдалося купити тільки стоячі місця, але хтось із глядачів не прийшов, і вони зайняли почесні місця в першому ряду партеру.

Про свою любов до старого кіно Емма одразу розповіла Дейву на першому побаченні.

– А ти знаєш, який у мене улюблений кінофінал? – запитала вона в якийсь момент у Маккері, і, не чекаючи відповіді, продовжила: – “Вогні великого міста” Чарлі Чапліна!

– Що ж тобі подобається там так сильно? – з цікавістю запитав Дейв, спостерігаючи за активною жестикуляцією нової чудової знайомої.

– Коли вона впізнає волоцюгу, доторкнувшись до його руки. Та дівчина, яка була сліпою, а завдяки його допомозі стала бачити… І як вона дивиться на нього, не вірячи своїм очам буквально: вона уявляла його інакше. І як він дивиться на неї. Такої любові в очах я ніколи не бачила, ні в одному кіно. Та й у житті теж… – Емма ненадовго замовкає і відпиває з келиха розе, бо клубок у горлі просто не дасть їй продовжити свою розповідь.

Тієї хвилини – як Дейв зізнався їй після – він дуже хотів її обійняти. Або хоча б узяти за руку. Що-небудь. Будь-який прояв почуттів.

– …І вона його запитує: “Ви?” І він киває: “Тепер ви бачите?” І вона відповідає: “Тепер я бачу”, – на останніх словах Емма плаче не бентежачись. – І волоцюга посміхається. Абсолютно щасливий. І це кінець фільму.

Актриса замовкає на хвилину і, витерши паперовою серветкою сльози, дивиться на Дейва.

– Я можу, до речі, увімкнути цей фінал на YouTube і проплакати весь вечір. Або якусь мелодраму Ненсі Мейєрс, з тією самою метою, – вона вже сміється, тобто чинить так, як завжди робили її кумири-першопрохідці, намагаючись жартом розрядити найпронизливіші драматичні моменти. – Але ти не подумай – Ненсі набагато рідше, ніж Чаплін. Значно, значно рідше.

Стоун тоді не сказала Дейву, що фільм Чапліна їй показали не батьки. Коли їй було чотирнадцять, у неї були стосунки з хлопцем значно старшим за неї. Саме він відкрив їй цілий пласт культури, про яку не розповідали мама з татом. Це були фільми про кохання. Їхні романтичні стосунки швидко закінчилися, але відтоді Емма почала шукати в чоловіках саме це: щось нове, чого вона не знала, щось важливе, чого б могла навчитися. Через кілька побачень Дейв зізнався їй, що закохався в неї тієї самої секунди, коли вона заплакала, розповідаючи про щемливий фінал “Вогнів великого міста”…

У її дитинстві була рівна кількість хорошого і поганого, і до хорошого вона багато років потому завжди поверталася в ті моменти, коли було сумно або з розбитим серцем від нерозділеного кохання. Коли їй потрібно було спертися на щось справжнє.

Ось їй чотири роки. Вона сидить із батьком на відкритій веранді позаду їхнього будинку, їсть арахіс і спостерігає за грозою, що наближається в сезон дощів. Це її найперший спогад про дитинство, тому що це був момент повного і незамутненого щастя, момент найчистішої любові. Еммі пощастило, що батьки любили її безумовно – це допомогло їй впоратися з тим, що сталося в її дитинстві далі… Або поїздки в Колорадо. Коли вона стала старшою, вони вирушали туди щоліта. Грали ночами в боулінг і потім їли о третій годині ночі бургери в придорожній закусочній. Або їхала з мамою і братом на два місяці до Тихого океану, і сонце не найкращим чином позначалося на її ластовиннях, яких Емма мріяла позбутися. Або, якщо траплялося залишатися в Аризоні, помилувавшись заходом сонця, вони проводили вечори за переглядом старих кінокомедій.

А потім… Пізніше вона дізнається, що ні в кого в їхньому роду, в якому були німці, шведи і британці, такого не було. Перший раз це сталося, коли вона була вдома сама. Їй було шість. Емма впала навзнак на підлогу і раптом стала задихатися. Другий раз – незабаром після першого випадку, під час ночівлі у подружки. Втретє вдома були батьки, і вона стала їх переконувати, що в будинку пожежа. Це не було галюцинацією. У дівчинки просто щось стиснулося в районі сонячного сплетіння і їй здалося, що настав кінець світу. Її уява малювала найстрашніший сценарій. Вона думала, що хтось її вбив… І вона відчуває безперервну агонію. Це були панічні атаки. І далі стало тільки гірше. Емма стала боятися виходити з дому. Постійно питала маму, що трапиться за годину, півгодини, десять хвилин. Пізніше Кріста скаже про свою доньку фахівцеві: здається, що Емілі народилася з нервами на поверхні шкіри… Розповідаючи Дейву про це на третьому побаченні (щоб на перших двох не злякати його), Стоун, як зазвичай, пожартувала: “Зрозуміло, що саундтреком мого життя пізніше стала пісня Coldplay “Don’t Panic””.

У сім років Емму привели на прийом до психотерапевта, без якого вона не змогла б вижити. І він розповів їй про вправу, яку вона повинна робити.

– Уяви, що пишеш книгу, – говорив він. – Назви її “Я більше, ніж моя тривога”. Намалюй те, як уявляєш “тривогу”, що сидить у тебе на плечі і розповідає тобі всі ті страшні речі, які тобі здаються реальними. Якщо ти прислухаєшся до неї, малюй її великою. Але знай, що тоді вона переможе тебе. Але якщо ти не будеш її боятися і продовжиш робити те, що робила – вона зменшиться і поступово зникне.

Тривогу Емма намалювала у вигляді монстра. Він був невеликим і чомусь зеленим, а його розміри змінювалися з роками. Той блокнот вона зберігає вдома й досі, а якщо зараз відчуває, що панічна атака близька, їй достатньо озирнутися довкола і помацати, наприклад, стіл. Або взяти в руки книжку і зрозуміти, що вона реальна.

Уперше проявивши свою артистичну натуру, вирядившись Мортішею Аддамс, вона не налякала собак, і лише зовсім небагато – батьків із братом. Яке ж було її здивування, коли буквально за півроку після початку нападів Емілі виявила, що “її зелений монстр” дуже боїться, коли вона уявляє себе кимось іще. Коли її увага перемикається на світ вигаданий, то реальний перестає бути страшним.

Першим виступом Стоун на сцені була участь у постановці на День подяки в шкільному мюзиклі. У неї не було сценарію. Усе, що від неї вимагалося, – імпровізувати і смішити, і останнє Емілі вдавалося особливо чудово. Так з’ясувалося, що імпровізація і гумор чудодійним чином можуть зцілювати її психологічну недугу.

– Я була, знаєш, з одного боку, клоунесою, яку неможливо було заткнути, а з іншого – переляканою дівчинкою, для якої все мало бути ідеально, – розповідала Емма на четвертому побаченні Дейву. – І, між іншим, і тобі це має особливо сподобатися – перегляд шоу “Суботнім вечором у прямому ефірі” був чимось схожим на ритуал. Я на ньому вчилася грати і не пропускала жодного випуску!

– Тоді мені здається, що наша зустріч саме там – це доля? – запитував, усміхаючись, молодий чоловік. – Якби ти не була фанатом, не факт, що ти коли-небудь опинилася б в ефірі шоу…

– Усе може бути, – відповідала Емма. – Але послухай, ти не знаєш і половини всього. Але зараз ти дізнаєшся! Я ж казала, що мене було складно заткнути, якщо вже я почала. Це й донині так. Так ось, потім я і зовсім стала грати, майже професійно, ха-ха, у дитячому театрі у Феніксі, зокрема й у постановці “Аліса в Країні чудес”! У підсумку – до тієї презентації батькам – я награла в шістнадцяти виставах! І тоді по-справжньому стала розуміти, що одержима грою. Вона була ідеальною терапією. Способом виходу напруги та енергії. До речі, я тобі не розповідала – я ж брала участь у триб’юті Гільді Раднер у “Суботнім вечором у прямому ефірі” 2016 року. А потім була вечірка, де я танцювала босоніж. Так-так, я саме така людина. І раптом я наступаю босою ногою на бите скло. Кров, звісно, потекла струмком…

Дейв почав сміятися.

– Що ти регочеш? Це чиста правда! – наполягала Емма. – Я не вигадую. А потім, значить, у мене скло в нозі й кров хльостає, а хтось підходить і каже: “Зараз на сцені виступатиме Прінс. Чи не хочете підіграти йому на тамбурині?” Тобто ось так просто: я і Прінс. І я, звісно, не вміючи грати ні на тамбурині, ні на іншому музичному інструменті, пішла і стала грати. Мені здалося це досить логічним розвитком подій. Не їхати ж у лікарню виймати скло, справді! Ні, ну а що б ти зробив на моєму місці?

Той їхній черговий романтичний вечір закінчився сміхом та інколи сльозами Емми.

Так само почалася і її кар’єра.

Три роки безуспішних спроб пробитися в кіно, і раптом, випадково, одного чудового п’ятничного вечора 2006 року вона отримує можливість спробувати себе на роль у молодіжній комедії “SuperПерці”. Для фільму їй потрібно було вифарбуватися в рудий колір і показати свої комедійні здібності на повну котушку. Емма не очікувала, що життя їй піднесе одночасно з подарунком і потрясіння. Одного непрекрасного вечора зателефонувала мама, яка давно повернулася в Аризону, і повідомила, що вони з батьком розлучаються. Емма плакала – її колишній ідеальний щасливий світ, що пахне грозою й арахісом, завалився в одну секунду. Залишилися тільки спогади: і про сезон дощів, і про веранду, і про кінокомедії…

Коли Стоун для свого першого голлівудського фільму потрібно було вибрати ім’я, яке фігуруватиме в титрах, вона, безумовно, хотіла, щоб це було “Емілі Стоун”. На жаль, у Голлівуді вже була її повна тезка. Спочатку вона подумала, що Райлі Стоун теж звучить добре, але в підсумку зупинилася на Еммі. По-перше, Еммою її називає мама, по-друге, в школі вона була величезною фанаткою Spice Girls, і особливо Емми Бантон. П’ять років потому, записуючи інтерв’ю під час промотуру в Австралії до фільму “Нова Людина-павук”, акторка отримала несподіваний подарунок від журналістів: Бейбі Спайс записала для неї відеозвернення, сказавши, що вона її обожнює і щаслива, що Емма – прихильниця їхнього гурту. Стоун розридалася від щастя, а заспокоївшись, ще раз переконалася: якщо бути голлівудською зіркою означає можливість хоча б віртуально поспілкуватися з кумирами, вона обома руками “за”.

Через три роки після “SuperПерців” актриса стала справжньою зіркою. Вона не просто зіграла головну роль у “Відмінниці легкої поведінки”, а й отримала номінацію за найкращу жіночу роль на “Золотому глобусі” і номінацію на премію BAFTA в категорії “Зірка, що сходить”. І її зірка відтоді дійсно стала сходити з небувалою швидкістю.

У 2011-му вона вперше зустрілася зі своїм майбутнім другом Раяном Гослінгом у фільмі “Це безглузде кохання”. “Хімія” на екрані і в житті між ними виникла миттєво. Це дуже допомогло акторам у знаменитій сцені в ліжку імпровізувати, розповідаючи один одному частково справжні історії зі своїх життів. Це було просто. Значно складніше було зробити підтримку, як у фільмі “Брудні танці”.

Заперечивши пропозицію використати дублерку, акторка побігла на Раяна, підстрибнула, він її підняв, вона подивилася вниз і несамовито завищала, впавши на нього, принагідно врізавши йому щодуху рукою по шиї… Емма навіть не припускала, що все це викличе в пам’яті застарілий страх висоти. Тоді їй було сім і вона займалася гімнастикою. Одного разу тренерка поставила її на перекладину, тримаючи при цьому за щиколотки. Проте з якоїсь невідомої причини жінка раптом відпустила її, і дівчинка, склавши обидві руки в ліктях, впала горілиць на підлогу. Результат: дві зламані руки…

Повиснувши на Раяні, як мавпочка, Стоун вибачилася перед найдобрішої душі Гослінгом, який розуміє і терпить її, і все-таки попросила дублерку.

Після зйомок Емма і Раян залишилися на зв’язку – обидва хотіли зіграти разом ще раз. Бути як ті знамениті голлівудські кінопари, які дружно переміщалися з фільму у фільм. І 2013-го це сталося – у “Полюванні на гангстерів”. Ще через два роки Дем’єн Шазелл став шукати акторську пару, яка б уже працювала разом. З тієї ж самої причини, з якої Гослінг і Стоун хотіли зніматися. Почувши про пропозицію, Емма погодилася на роль Мії в “Ла-Ла Ленд” миттєво – через любов до танців і старого кіно. Щоправда, у процесі підготовки до зйомок сто разів хотіла все кинути. Було страшно, що вона не впорається, або здавалося, що режисер помилився з вибором. Але він не помилився. Дем’єн вибрав її тому, що побачив у ній ту, яка була б достатньо сучасною, щоб закохати в себе всіх, хто не любить мюзикли, і водночас була кимось поза часом. Коли під час зйомок він прямо порівняв своїх головних акторів із Фредом Астером і Джинджер Роджерс, усі сумніви у Стоун зникли остаточно.

Прем’єру фільму на Венеціанському кінофестивалі 2016 року вона пам’ятає не дуже добре. Усе тому, що проплакала від надлишку почуттів добру половину показу. Переживати ж їй не було про що: авторитетне журі віддало “Кубок Вольпі” за найкращу жіночу роль саме їй. Наближався час церемонії “Оскара”, і в якості підтримки вона покликала з собою свого брата Спенсера. У неї в кишені вже був “Золотий глобус”, але Стоун не вірила, що, якщо в одній номінації з нею є Меріл Стріп, у неї є хоч мізерний шанс. Коли Леонардо Ді Капріо зі сцени назвав її ім’я, першим підскочив з місця її щасливий брат – і це було дивом саме по собі. Зазвичай він холоднокровний і байдужий. І тепер це фото – Емми і Спенсера, що обіймаються, – стоїть у їхньої мами в рамці на видному місці. Поруч із самим “Оскаром”. Кріста просто забрала його в доньки і поставила собі. Чому б і ні? Мамі це здалося логічним, а Стоун була не проти. Для неї в житті не це головне. Крім того, у цій “конфіскації трофея” був прихований сенс, зрозумілий тільки їм двом.

Емілі виросла в сім’ї, де їй з дитинства пояснювали, що те, чим вона займається, не визначає те, якою вона є людиною. Ані до початку кар’єри, ані тим паче після вона ніколи не чула від Крісти і Джеффрі, щоб вони захоплювалися її нагородами або мільйонними гонорарами (2017-го вона стала найбільш високооплачуваною актрисою у світі). Батьки говорили їй тільки про те, яке добре в неї серце, який вона вірний друг і яка чудова вона дочка…

Те, яке добре в неї серце, помітив і актор Ендрю Гарфілд. Вони зустрілися на зйомках “Нової Людини-павука” наприкінці 2010 року і швидко подружилися. А після завершення зйомок дружба переросла в кохання. Вони стали зустрічатися, водночас не афішуючи свого зв’язку. Емма обожнювала його поетичну натуру, а Ендрю – її енергію, що б’є через край: хлопець називав Стоун “бурхливою рікою”. У жовтні 2015 року вони розлучилися так само тихо, як і були разом, жодного разу не підтвердивши сам факт стосунків у пресі.

За чотири роки їхнього роману кар’єра акторки лише набрала обертів. Режисери відзначали в ній дивовижну особливість говорити щось у ролі так, що всі їй миттєво вірили.

А Стоун вірила тільки собі й обирала ролі, спираючись на свою інтуїцію. Вона допомогла Еммі прийняти пропозицію Алехандро Гонсалеса Іньярітту і знятися в чорній трагікомедії “Бердмен”. Що далі актриса просувалася в Голлівуді, то вищими були ставки. Її все менше стали бачити виключно в комедійних ролях. І участь у бродвейській постановці “Кабаре” з листопада 2014 року по лютий 2015-го лише підтвердила це.

В один прекрасний для Дженніфер Лоуренс і непрекрасний для Емми вечір її подруга прийшла подивитися Стоун на підмостках. Як сталося, що обидві контактні лінзи випали з її очей одночасно під час виконання фінальної пісні, актриса не зрозуміла. Усвідомила тільки, що нічого не бачить. На щастя, колега по сцені швидко зорієнтувався і вивів її в бічну лаштунки…

– Емілі, це я, Джен! – через десять хвилин у її гримерці пролунав наполегливий стукіт.

Стоун лише змогла повернути ключ у замку, як одразу впала на стілець, закривши обличчя руками. Дженніфер не розуміла, що відбувається, але емоції її переповнювали, тому вона не зволікала з компліментами.

– Ти була чудова! Моя щелепа була на підлозі всю виставу. Ти…. Емілі, що таке? – нарешті зупинивши тираду, занепокоїлася подруга.

Без слів Емма кинулася їй на шию, не приховуючи сліз.

– Це було жахливо! Жахливо! Я осліпла, як кажан! Вони випали обидві! Лінзи! Це катастрофа!

– Значить, так! – швидко знайшлася Лоуренс. – Дивись на мене. Спокійно. Це я. Без паніки. Ніхто цього не помітив. Ти – найкраща, пам’ятаєш?

І публіка, дійсно, не помітила.

Як добре, що в неї була Джен, яка прийшла на допомогу в хвилину відчаю. Завдяки таким друзям, як Лоуренс, або Гослінг, або співачка Тейлор Свіфт, або Марта – її сусідка по кімнаті в 2007-му, з якою вона досі дружить, Емма може насолоджуватися тією величезною частиною життя, яка жодним чином не пов’язана ні з Голлівудом, ні з роботою. Вони допомагають їй ненадовго перестати переживати про те, чи будуть у неї ще ролі.

– Ні, ну з таким-то животом зніматися тобі точно не треба. Хто покличе тебе? – жартує Джен, смачно відкушуючи шматок піци, на якій, з усього “смачненького”, вони вирішили зупинитися.

Дейв залишив дружину та її подругу на кіно-дівич-вечір із піцою та пивом (для Джен), а сам пішов у справах. Тільки-но з’явившись на порозі, Лоуренс акуратно обійняла подругу і традиційно заявила, що та “вродливіша за Попелюшку, пахне ялиновими гілками, і обличчя її сяє, як Сонце”. Це цитата з фільму “Подружки нареченої”, яку вони часто використовують, щоб підколоти одна одну.

– Чому ти не взяла з собою Піппі? – змінює тему Емма. – Страшно тобі за собачку? А вона мій друг, між іншим. Зі складним внутрішнім світом. А я таких друзів на шкурки не пускаю.

– На що це ти натякаєш? На те, що вона твій найкращий друг, а не я? – награно допитується Джен, свердлячи її поглядом.

Емма загадково посміхається.

– Ні, ну, звісно, я люблю маму Піппі… – вимовляє серйозно. – Подай мені шматочок піци, будь ласка.

– Нервуєш через фільм, люба? – раптом цікавиться Лоуренс.

– Думаю, за кілька місяців, до прем’єри в травні, у мене буде інша причина понервувати, – і вона гладить живіт. – Так, малюк?

Вони мовчать, прислухаючись, чи не подасть дитина їм якийсь знак.

– Скільки разів на день ти плачеш, люба моя? – запитує Дженніфер.

– Джен… – Емма дивиться на неї благально. – Я плачу так часто, що це вже стає проблемою. Думаю, Дейв скоро розвернеться і піде геть.

Лоуренс сміється.

– Ага, мрій. Ніколи, – вимовляє з посмішкою. – Думаєш, твоє життя зміниться з народженням доньки?

Емма на секунду замислюється – питання серйозне.

– Без поняття, – відповідає. – Але я як робила помилки, так і буду їх робити. Я ж людина, а не робот. І це прекрасно – бути людиною. Бути жінкою. Народити дитину. Це все, чого мені хочеться. Бути живою.

Дженніфер усміхається, відпиваючи пиво.

– Ось мені зараз на хвилинку здалося, що тепер ти вже не хочеш миру в усьому світі? Що тобі все одно!

Стоун стрибає зі сміху.

– Перестань. Звичайно ж, я хочу миру в усьому світі. Що за абсурд!

– Але мені ось на хвилинку здалося, що не хочеш… – не здається Дженніфер, яка сміється.

Емма обожнює свого вірного друга. З нею можна реготати до сліз, бути серйозною і плакати. Весь спектр емоцій.

– Було б чудово, якби в нас були спільні діти, скажи, Емілі? Я була б задоволена, – раптом ошелешує її Лоуренс. – Перші чотири дитини хоча б.

– Ти так сказала “перші чотири”, ніби після них будуть ще якісь діти, – відповідає Емма.

– Не виключено, – вимовляє подруга, і вони обидві сміються.

– До речі, ми вже скільки років із тобою збираємося записати альбом колискових, – зауважує Стоун. – І, здається, зараз саме час.

Вона гладить свій уже дуже великий живіт.

– А потім – диск кантрі-музики, мила! – ставлячи на кухню коробку з-під піци, нагадує подруга. – Як ми колись планували.

– Так-так, і будемо носити ковбойські капелюхи… – розмірковує з усмішкою Емма. – І світ здригнеться.

---

P. S. 13 березня 2021 року Емма Стоун уперше стала мамою. Дівчинку назвали на честь прабабусі Емми – Луїза Джин. Емма, яка ретельно приховує особисте життя, не показує дитину.

Фото: East News, Getty Images/Global Images Ukraine

Дивіться також:

Шортлист номінантів на “Оскар” 2024: повний список

Найкращі сукні зірок на церемонії “Золотий глобус” 2024 (ФОТО)