«Страшно веселий» і до болю справжній: як новий фільм про Кузьму Скрябіна повернув нам живу легенду

З моменту його загибелі у лютому 2015-го Кузьму намагалися канонізувати, перетворити на бронзовий монумент, розібрати на патріотичні цитати та нескінченні триб’юти. Але за десятками спогадів колег і медійним шумом ми почали втрачати головне — його справжній, живий голос. Новий документальний фільм від студії KNIFE! Films «Кузьма: Страшно веселий», який щойно вийшов у прокат, зробив те, чого не вдавалося нікому: змив із постаті Андрія Кузьменка весь пафос і залишив нас із ним сам на сам.

17 серпня Андрію могло б виповнитися 58. Розповідаємо, як створювалася найбільш очікувана біографічна стрічка року, чому родина не одразу довірила архіви авторам і як Кузьма крізь плівку знову вчить нас любити життя на повній швидкості.

Без «говорячих голів»: голос, що звучить крізь час

Команда режисера Артема Григоряна та продюсера Максима Сердюка, яка подарувала українцям феноменальний фільм «Яремчук: Незрівнянний світ краси», пішла на сміливий художній експеримент. У фільмі «Кузьма: Страшно веселий» немає звичних коментаторів, колег по сцені чи критиків, які повчально розповідають, «яким він був».

Автори перелопатили понад 400 годин рідкісних відео- та аудіозаписів, понад 22 тисячі фотографій, значна частина яких зберігалася в особистих архівах і ніколи не з’являлася на екранах. Кузьма розповідає про себе сам: з юнацьких спроб неоромантичного синті-попу в темних львівських підвалах, через божевільну енергію 90-х і телевізійний культ нульових — до трагічного, щемливого усвідомлення реальності останніх років життя.

«Андрій справді був тією людиною, яка заслуговувала на такий фільм насамперед. Ми хотіли показати Кузьму таким, яким його знали найближчі, але майже не знав широкий загал — людиною самоіронічною, глибокою і безкомпромісно чесною», — розповідає режисер Артем Григорян.

Довіра Світлани Бабійчук: благословення найближчих

Зібрати такий матеріал було б неможливо без згоди родини. Перемовини з вдовою музиканта Світланою Бабійчук тривали кілька місяців. Після трагедії родина завжди оберігала пам’ять про Андрія від дешевої спекуляції, тому погодитися на документальний байопік було непростим рішенням.

Коли ж стрічка була завершена, Світлана не приховувала емоцій:

«Мій найбільший сум у тому, що Андрій не зможе побачити, як талановито, тонко, з розумінням і, головне, з якою любов’ю до нього створено цей фільм. Хоча, можливо, він сидить десь на хмаринці, уважно дивиться на все це й думає: „Ну, ви, чуваки, даєте…“. Мені дуже хотілося б, щоб молоде покоління відірвалося на ці півтори години від соцмереж і поринуло в історію, пізнало, як змінювалися часи й люди».

Світло, гумор та внутрішній злам

Фільм не намагається бути солодкою казкою. Він показує еволюцію особистості: як сором’язливий хлопець із Новояворівська, студент-стоматолог, для якого музика була єдиним порятунком, виростав у головного оповідача країни. Глядач бачить і його фірмовий іскрометний гумор, і періоди глибокої творчої кризи, зміну складу гурту, пошуки власного звучання та відвертий біль від того, що відбувалося навколо.

Музичним серцем картини стала робота композитора Мілоша Єліча, який майстерно переплів знайомі до мурашок мелодії «Скрябіна» з ритмом документальної хроніки.

«Кузьма: Страшно веселий» — це не просто кіно про рок-зірку. Це дзеркало кількох десятиліть української культури, у якому кожен із нас упізнає власну юність. І головне — це нагадування про людину, яка понад усе цінувала свободу, щирість і прості людські стосунки.

Дивіться також:

Червоний тріумф принцеси Голлівуду: Енн Гетевей підкорила фестиваль Disney у сукні українського бренду J’amemme

«C❤️G»: Кріштіану Роналду та Джорджина Родрігес одружилися після 10 років стосунків