![Журнал \](https://karavan.ua/wp-content/uploads/2022/07/Karavan_logo.png "Журнал \"){kind=logo}
![Журнал \](https://karavan.ua/wp-content/uploads/2022/07/Karavan_logo_white_.png "Журнал \"){kind=logo}
Сьогодні, 14 липня, спадкова принцеса Швеції Вікторія святкує своє 46-річчя. Майбутня королева, мама двох дітей, кохана дружина – у неї є все для щастя. І головне – у неї є принц Даніель. Але принцом чоловік Вікторії став після одруження, а закохалася принцеса у фітнес-тренера!
Однак якщо хтось і підозрював його в корисливому намірі, то час розставив усе на свої місця: вони справді кохають одне одного. “Караван історії” розповідає, як невдачлива принцеса нарешті знашла кохання свого життя. І розлучившись з одним Даніелем, зустріла іншого – найкращого.
Кронпринцеса Вікторія із задоволенням вдивлялася в старовинне палацове венеціанське дзеркало у важкій срібній рамі. Його бездоганна, незважаючи на вік у кілька століть, амальгама віддзеркалювала по-справжньому щасливу, задоволену собою і життям жінку. Так, трохи більше ніж за місяць їй виповниться тридцять три роки, але бездоганна шкіра, очі, що сяяли радістю, та усмішка, яку вона навіть за бажання не могла зігнати з лиця, збавляли щонайменше десять років.
Вікторія провела рукою по шовковому атласу весільної сукні, яку створив для неї шведський дизайнер Пєр Енггхеден. Із задоволенням відчула його ніжну оксамитовість – і водночас жорсткість і чіткість форми, що дає змогу позначити спокусливі лінії фігури.
Корсаж і широкий пояс підкреслювали талію, декольте відкривало чудові плечі, а п’ятиметровий шлейф робив силует величним і завершеним. Вікторії подобалося, що на сукні немає жодних прикрас – ні вишивки, ні бісеру, ні стеклярусу.
Кронпринцеса Швеції Вікторія, 1979 р.Поруч на кріслі червоного дерева – фата зі старовинного брюссельського мережива. На туалетному столику – фамільна тіара з камеями і перлами. Згідно з сімейним переказом, колись Наполеон Бонапарт подарував її своїй першій дружині, Жозефіні, та ж передала у спадок онучці, Євгенії Богарне, названій на честь знаменитої бабусі.
1823 року Жозефіна-молодша вийшла заміж за спадкоємця шведського престолу Оскара I – так дорогоцінна тіара опинилася в Стокгольмі, і відтоді в ній виходять заміж шведські наречені королівської крові. Фата теж перейшла до Вікторії у спадок – сто п’ятдесят років тому її сплели для дружини Оскара II, Софії.
Скоро всю цю пишність одягнуть на чарівну голівку Вікторії, і вона спуститься сходами палацу до старовинного автомобіля, який відвезе її до місця вінчання – у Стокгольмський собор, де на неї чекає найкраща людина на світі – майбутній чоловік Даніель Вестлінг.
Поки ж вона попросила всіх піти, щоб кілька хвилин побути на самоті – подолати хвилювання, зібратися з духом і, головне, згадати, як вона йшла до цього дня – найщасливішого в своєму житті.
View this post on Instagram
Вікторія народилася принцесою, але за два роки після її появи на світ, з набуттям чинності конституційної поправки 1 січня 1980 року, стала кронпринцесою, а це означало, що вона, випередивши молодшого брата Карла Філіпа, виявилася першою в черзі на шведський престол.
Новий закон дався парламенту з великими труднощами, адже до цього як кандидатуру на трон розглядали тільки спадкоємців чоловічої статі. Але те, що ще зовсім недавно здавалося старою доброю традицією, наприкінці 70-х років минулого століття стало виглядати як поразка жінок у правах, – політикам консервативних поглядів не вдалося відстояти свою точку зору, і Вікторія перетворилася з просто принцеси на принцесу спадкову.
Якщо запитати шведів, коли саме вони віддали серце своїй принцесі, багато хто з них назве 14 липня 1995 року – день її присяги на вірність батькові, королю Карлу XVI Густаву. Майбутня королева була такою юною, ніжною і наївною, що її піддані, які спостерігали за церемонією, крадькома поплакали від розчулення, особливо після того, як вона – не за протоколом – звернулася до батька:
“Дорогий татко!..” Але головна і, як згодом виявилося, містична подія церемонії була попереду: коли настала черга подарунків, величезне враження на дівчину справило маленьке скляне жабеня – Вікторія ніжно стиснула його в долоні та поцілувала. Так почалася казка про принцесу і жабеня, яке з часом перетворилося на принца.
Старшу доньку королівського подружжя – Карла XVI Густава Бернадота і королеви Сільвії – тривалий час вважали невдахою. Дівчинка не могла похвалитися ні благородними манерами свого брата Карла Філіпа, ні красою сестри Мадлен. Щоправда, відсутність цих чеснот вона з лишком компенсувала безжурним оптимізмом, добротою, скромністю і жвавістю характеру, втім, у портреті майбутньої королеви Швеції це недорого коштувало.
До того ж Вікторія від народження страждала на дислексію, яку отримала у спадок від батька, – не вміла читати й писати. Першою про проблеми доньки здогадалася мати – щось схоже вона бачила в чоловіка. Через дислексію король, прекрасний оратор, ніколи не виголошує свої чудові промови з папірця: він просто не в змозі прочитати те, що на ньому написано.
– Мамо, – зі сльозами на очах сказала якось Вікторія, відкинувши вбік ручку, якою намагалася щось писати в зошиті з літератури, – ну чому я витрачаю на елементарне завдання півдня, в той час, як у моїх однокласників іде на нього щонайбільше кілька хвилин? Я що, дурніший за інших?
– Ну що ти, – Сильвія ласкаво обійняла доньку і притиснула її до себе, – з чого ти це взяла?
– У класі сміються, коли я намагаюся читати, а в мене не виходить, а ще жартують з того, що я так повільно пишу. Це так прикро! – здавалося, ще зовсім трохи, і вона гірко заплаче.
– І абсолютно даремно вони так роблять, – зітхнувши, відповіла королева, – у тебе – одні проблеми, у них – інші. Людей, у яких усе ідеально, не існує. А твоєму горю ми легко допоможемо, і скоро ти забудеш про те, що твоя особливість – запам’ятай, особливість, а не проблема – змушувала тебе так сумувати.
Завдяки найнятому батьками корекційному викладачеві, який займався з дівчинкою, дислексія не завадила Вікторії закінчити початкову школу і гімназію, Католицький університет у французькому Анже, Єльський університет у США і пройти стажування в посольстві Швеції у Вашингтоні, ООН і шведському представництві ЄС.
Щоправда, спочатку однолітки продовжували жартувати з неї, іноді доволі зло, але дівчина мала щасливий дар пропускати злі слівця повз вуха і не накопичувати образи, тож рано чи пізно її залишали в спокої – який сенс дражнити того, хто все одно на це не реагує?
Згодом спадкоємиця шведського престолу стала завидною нареченою. Преса вже щосили писала про її численні, але неіснуючі романи, тоді як дівчина ще не тільки ні з ким не зустрічалася, а й червоніла від будь-якого відвертого чоловічого погляду.
Першим офіційно підтвердженим романом Вікторії стали її стосунки з Даніелем Коллертом – другом дитинства й однокласником. Вікторія закохалася, і той, схоже, не мав нічого проти. Але найголовніше, що молодого чоловіка, сина професора Стафана Перссона, який рано пішов із життя, і пасинка відомого шведського банкіра Єрана Коллерта, сім’я Вікторії прийняла як рідного. Ніхто в королівстві не сумнівався, що незабаром на країну чекає пишне королівське весілля.
Однак несподівано кронпринцеса і Даніель-перший, як тепер називають його журналісти, розлучилися: він мріяв стати кіноактором, а життя чоловіка майбутньої королеви погано поєднується з таким заняттям. Здавалося, що красень Даніель – високий, білявий, широкоплечий, з мужнім широким підборіддям – створений для кіноекрану. Одного погляду його променистих сірих очей було достатньо, щоб змусити серце битися швидше, але Коллерт ні на кого не дивився: він був зосереджений тільки на собі і своїй майбутній акторській кар’єрі.
Закінчивши школу, хлопець вступив до знаменитої школи Лі Страсберга і полетів до Нью-Йорка. А Вікторія, дуже скоро зрозумівши, що не може прожити без коханого і дня, буквально зубами вирвала собі стажування в ООН і вирушила слідом за ним. У мріях вона вже бачила, як вони ходитимуть у театри на Бродвеї, гулятимуть Центральним парком і питимуть каву на вулицях Мангеттена. Але, на жаль, в Америці вони, хоча й жили в одній квартирі, зустрічалися так само рідко, як і в Швеції: Даніель днями пропадав на заняттях, та й Вікторія не могла нескінченно збігати з офісу, де проходила стажування.
Батько з дитинства вчив її, що на перший план майбутня королева має ставити інтереси держави і суспільства, а вже потім – власні потреби та особисте життя. Дівчина намагалася з усіх сил, але виходило, на жаль, не завжди. Ось і зараз вона розривалася між обов’язком і коханням, і остання, здається, потихеньку брала гору, але Даніель… Поруч із нареченою він нудьгував, думав про щось своє і повертався зі своїх небес на її землю тільки тоді, коли вона смикала його за рукав: “Ти чув, що я зараз сказала?” – “Ні. Вибач, задумався”. Вікторія, як могла, намагалася привернути до себе увагу Даніеля – дивилася його улюблені арт-хаусні фільми, які вважала нудними, ходила до його улюблених модних ресторанів і навіть могла годинами слухати міркування про сучасне кіно, роблячи вигляд, що їй це цікаво, і при цьому дуже боячись позіхнути. Але хіба це жертва, коли кохаєш?
Катастрофа трапилася в черговий приїзд Даніеля до Стокгольма. Він зателефонував Вікторії і якимось напруженим, чужим голосом сказав: “Вік, нам треба поговорити”. Чому вона тоді вирішила, що він зробить їй пропозицію, Вікторія відповісти не могла. Можливо, її спантеличив його офіційний тон… Збираючись, вона довше, ніж треба, крутилася біля дзеркала – все ніяк не могла вирішити, яку сукню вдягнути, а тому дещо запізнилася, втім, як завжди. Слова Коллерта її приголомшили.
– У нас нічого не виходить: роки минають, а ми не стаємо ближчими, живемо на дві країни і бачимося лише кілька разів на рік. Далі так не можна.
– Але ми ж збиралися одружитися, – прошепотіла Вікторія у відповідь, – а отже, будемо жити разом. І все налагодиться.
– Бачиш, – зам’явся Даніель, – я не хотів тобі говорити, але якщо вже так склалося… Річ у тім, що я кохаю іншу дівчину. Ми з нею познайомилися давно, потім розлучилися, а тепер ось зустрілися і зрозуміли, що не можемо жити одне без одного. А з тобою в нас був банальний юнацький роман, який ми давно переросли, тож чи варто чіплятися за те, чого немає! Ти ж усе зрозумієш і відпустиш мене, правда?
Кронпринцеса не пам’ятала, як дійшла до покоїв королеви Сільвії. Сльози застилали очі й капали на сукню, з якою вона сьогодні пов’язувала такі великі надії.
– Чому він мене кинув? – ридала Вікторія, уткнувшись у плече матері. – Скажи, я негарна? Я товста, так? А моє важке, як у боксера, підборіддя! Воно жахливе! Мене ніхто ніколи не полюбить! Я ненавиджу своє тіло і ненавиджу себе за те, що народилася такою потворною!
– Заспокойся, донечко, – як і всі матері на світі, Сільвія гладила доньку по голові й примовляла: – Він просто не любив тебе. Так буває. Це не твоя людина, ти ще обов’язково зустрінеш свою долю.
Вікторія слухала матір, як слухають шум прибою, не розбираючи слів. Вона ж лише кілька тижнів тому сказала в інтерв’ю, що в неї є наречений, і хоча прізвища Даніеля кронпринцеса не назвала, у цьому не було потреби: вся Швеція і так знала, про кого йдеться.
Кронпринцесу з дитинства вчили стриманості й витримки. У неї і брова не здригнулася, коли вона одного разу побачила чорного павука, що повз по її руці, і, не перестаючи посміхатися, пальчиками в мереживній рукавичці просто відправила його на підлогу.
Рани на серці – не в приклад павукові, їх потрібно ретельно приховувати, і раніше їй це вдавалося. Тепер же, здавалося, її світ зруйнувався, вона розуміла тільки одне: її не люблять, нею знехтували, життя закінчилося, тому що в ньому вже ніколи не буде все так, як раніше.
“Звичайно ж, – думала тоді Вікторія, – у всьому винна моя зовнішність, якби я була такою ж вродливою й стрункою, як сестра Мадлен, нічого подібного ніколи б не сталося! Даніель був би зараз поруч”. Винуватцем усіх нещасть був призначений вага, і Вікторія вирішила сісти на дієту.
Першими дивацтва в зовнішності кронпринцеси помітили журналісти. “Що сталося з Вікторією? – писали в той час усі ЗМІ Швеції. – Від неї залишилася тільки тінь! Поверніть нам нашу улюблену кронпринцесу, яка тане буквально на очах!”
Діагноз лікарів “анорексія” налякав вінценосних батьків до напівсмерті, і їм нічого не залишалося, як відправити доньку в клініку, що спеціалізується на харчових розладах. Зрозуміло, це була не звичайна лікарня: вона нагадувала скоріше домашній пансіонат, але все одно залишалася місцем, нехай і добровільного, але ув’язнення. Вікторія ні на хвилину про це не забувала і покірно виконувала всі призначення лікарів. А ще робила завдання, які надсилали їй з Єльського університету, щоб не переривати навчання.
У фізичному плані Вікторія дуже швидко пішла на поправку, але депресія не відпускала. Вона часто сиділа в саду, на своїй улюбленій лавці, захованій у заростях шипшини, і годинами дивилася в одну точку. Вона не згадувала про Даніеля і вже тим паче не переживала з приводу їхнього розставання – за час лікування встигла подумати багато про що і зробити важливі висновки. Стару народну істину “насильно милим не будеш” вона пізнала на власному досвіді, афоризм про те, що в коханні один цілує, а інший підставляє щоку, – теж. Утім, у їхніх стосунках вона тільки й робила, що цілувала, а їй і щоку підставляли не завжди.
Зараз, коли вона так важко одужувала і вчилася знаходити в житті радість, їй не давало спокою тільки одне питання: навіщо вона так принижувалася? Чому не припинила ці стосунки раніше, адже було очевидно, що красень Даніель обтяжується нею? Знала Вікторія тепер і ім’я жінки, до якої пішов Коллерт (з медсестрою Жозефіною Девісон його пов’язували давні стосунки, які більше скидалися на дружбу, але насправді виявилися коханням). Все-таки біль досі ховається десь усередині – ні-ні та й встромиться в серце крижаною голкою спогадів. Вікторія знала, що Даніель і Жозефіна одружилися, у них усе добре. Утім, у колишнього коханого теж збулися далеко не всі мрії: Коллерт, який настільки боявся, що шлюб із кронпринцесою завадить його акторській кар’єрі, актором так і не став. Разом із другом, режисером Стівом Аламом, він організував кінокомпанію Collert Aalam Film, в якій став продюсером, і тепер шукає кошти для зйомок картин. Щоправда, його проекти поки що приносять одні збитки…
Врятувала ситуацію молодша сестра: саме вона привела Вікторію до фітнес-центру Master Training, в якому займалася сама.
– Доброго дня, мене звати Даніель Вестлінг, я буду вашим особистим тренером з фітнесу.
Вікторія здригнулася, почувши ім’я, яке принесло їй стільки страждань. Трохи збентежили немодна рогова оправа окулярів і явний сільський акцент нового знайомого, але виду вона не подала – для цього кронпринцеса надто добре вихована.
– Ну що ж, – тільки й відповіла вона, – тоді давайте почнемо працювати.
Зайнятися спортом Вікторії порадили лікарі. Вони вважали, що фізичні зусилля підуть дівчині на користь, але й уявити не могли, наскільки близькими до істини виявляться і як радикально спорт змінить життя їхньої пацієнтки.
Вікторії знадобився час, щоб розгледіти в скромному молодому чоловікові кохання всього свого життя. А спочатку вона постійно порівнювала його з попереднім Даніелем. Перший умів носити одяг так, немов він справжня модель, на другому ж речі сиділи мішкувато. Перший не ліз за словом у кишеню, а другий у розмові з нею часто ніяковів, червонів і не міг знайти потрібних слів. Але поступово кронпринцеса зрозуміла: їй до вподоби щирість і доброзичливість Вестлінга, а ще він був справжнім – без краплини награності та фальші, і, схоже, вона справді йому подобалася. Поруч із ним не потрібно було прикидатися, слухати, дивитися, читати і їсти те, що вона не любить, – можна бути такою, яка є, і отримувати від цього задоволення.
З Даніелем-другим усе було по-іншому: Вікторія говорила – він слухав, вона пропонувала – він погоджувався, вона вела за собою – він покірно підкорявся, але головне – Вестлінг захоплювався нею, і захопленого світла його очей не могли приглушити навіть безглузді окуляри та посмішка, яка робила його схожим на кумедне жабеня.
Звістку про те, що старша донька хоче вийти заміж за людину не їхнього кола, король із королевою зустріли спокійно, але без особливого ентузіазму. Що не дивно: їм і на думку не могло спасти, що Вікторія обере в наречені хлопця з містечка Окельбу, розташованого на північному сході Швеції, де проживає лише шість тисяч жителів. Батько майбутнього зятя – державний службовець, мати – працівниця пошти. Король із королевою начебто й не заперечували проти вибору доньки, але просили її подумати ще раз, адже кандидатура нареченого така… незвичайна.
– Звичайно! – спалахнула Вікторія, – у Даніеля ж немає оточеного ровом з водою родового замку, як у данського принца, якого ви вже кілька років безуспішно сватаєте. – Але він із тих людей, про яких заведено говорити, що вони зробили себе самі: вчився, працював, став власником власного фітнес-центру – хіба це погана кар’єра? І потім, матусю, ти ж обрала татуся зовсім не тому, що в нього був цей горезвісний замок. А ти, татку, не відмовився від матусі тільки через те, що в неї цього самого замку не було. Так дозвольте ж мені любити, бути коханою і жити так, як я хочу!
Як і у випадку з Даніелем-першим, з Даніелем-другим Вікторії доводилося часто розлучатися. Будучи спадкоємицею престолу, вона повинна виконувати запропоновані протоколом функції свого батька, відвідувати інші країни з державними візитами. Найдовшою здалася Вестлінгу поїздка до Китаю: вона тривала понад місяць. Гіркоту розлуки скрашували листи від коханої – по одному щодня. Саме тоді Даніель зрозумів, яка романтична натура його майбутня дружина.
View this post on Instagram
Батьки були не єдиними, хто не схвалював вибору Вікторії. Її друзі постійно жартували над Даніелем: мовляв, і освіта в нього невідповідна, і одягається він неналежно супутнику особи королівської крові. Ставши нареченим кронпринцеси Вікторії, Вестлінг відчув себе Галатеєю в руках численних Пігмаліонів. Армія фахівців опікувалася ним цілими днями: його вчили іноземним мовам (англійській, французькій та німецькій), показували, як правильно – з погляду протоколу та етикету – ходити, розмовляти, вести світську бесіду, посміхатися, розумітися на столових приладах і келихах. А командував усіма, і насамперед самим Даніелем, бригадний генерал Ян-Ерік Варрен, про якого кажуть, що в нього не забалуєш, будь ти хоч принц, хоч сам король.
Коли через майже три роки “курс молодого бійця” було нарешті закінчено, Даніеля не впізнав його власний батько, Олле Вестлінг, заявивши, що якщо раніше син був схожий на ботаніка, то тепер його неможливо відрізнити від банкіра – таких вишколених молодих людей в Окельбу зроду не бачили.
Втім, на цьому пригоди майбутнього чоловіка Вікторії не закінчилися: незадовго до весілля Даніель потрапив до лікарні. “У Вестлінга проблеми з нирками! Йому потрібна термінова операція! Донором готовий стати його батько! А чи передасться захворювання спадкоємцям престолу?” – за звичкою підняли паніку ЗМІ.
Довелося пояснювати журналістам, що хвороба Вестлінга хоч і серйозна, але не генетична, тому блакитній крові королівської сім’ї нічим не загрожує. Та й сам Даніель дуже скоро залишив стіни лікарні і зайняв своє місце поруч з Вікторією – як завжди, скромний, небагатослівний і усміхнений, що не могло не викликати симпатій оточуючих.
З Вестлінгом королівську сім’ю примирив і той факт, що придворні вчені, ґрунтовно вивчивши генеалогічне древо нареченого, знайшли у нього аристократичне коріння. Щоправда, по відношенню до знаменитих європейських домів він був, як то кажуть, сьомою водою на киселі, але батьки Вікторії вирішили, що краще це, ніж зовсім нічого, і після восьми років знайомства їхньої дочки з Даніелем дали згоду на весілля.
Перша церемонія з переліку весільних свят, церковне оголошення, відбулася за вісімнадцять днів до одруження, 30 травня 2010 року, коли під час спеціальної церковної служби було оголошено, що кронпринцеса і Даніель Вестлінг скоро стануть чоловіком і дружиною. Оголошення – традиція, якої королівська сім’я дотримується починаючи з XII століття. Від нареченого і нареченої неможливо було відвести погляд: Вікторія, в перлинно-блакитній сукні, була неймовірно красива, а Даніель заворожено милувався нею. Вони розбирали подарунки, які дарують майбутнім молодятам у цей день, і кронпринцеса була сама безпосередність: вона сміялася, плакала, сплескувала руками, стискала їх у кулачки і притискала до серця – спостерігати за нею було непередаваним задоволенням.
З такою ж чарівною безпосередністю поводилася Вікторія і під час церемонії одруження – заливисто реготала і махала руками своїм підданим, що стояли вздовж усього шляху, яким проїжджав весільний кортеж. Це було її свято, її щасливий день – воістину вона його заслужила.
Здавалося, все це було ще вчора: молодята в супроводі лейб-гвардійців, під салют вісімнадцяти військових літаків і гру двадцяти оркестрів їхали після вінчання у Стокгольмському соборі до палацу Дроттнігхольм, де на них чекав святковий банкет на п’ятсот гостей і одинадцятиповерховий весільний торт вагою двісті п’ятдесят кілограмів. Але всі ці подробиці – для газет, для Вікторії ж набагато важливішими були слова, які виголосив тоді Даніель:
– Кронпринцеса Вікторія, принцеса шведська, принцеса мого серця! Дев’ять років тому доля подарувала мені зустріч із молодою жінкою, не по роках наділеною мудрістю, почуттям гумору і почуттям обов’язку. Ми з нею подружилися, і ці роки стали найщасливішими в моєму житті.На початку нашої казки я був, можливо, і не жабеням, яке перетворюється на принца після поцілунку прекрасної принцеси, але вже точно не принцом. І якщо сьогодні я змінився, то сталося це завдяки наполегливій праці в ім’я нашої любові та підтримці близьких нам людей – Вашим Величностям, королю й королеві, та моїй родині – батькам, сестрі, її донькам. А ще – завдяки підтримці мільйонів людей, яку я відчув сьогодні під час поїздки містом. Моя люба Вікторія, я так люблю тебе і зроблю все для того, щоб ти завжди була такою ж щасливою, як зараз
Вестлінг – утім, сьогодні його слід називати принцом і герцогом Вестерготландським – своє слово тримає. Здається, ще зовсім недавно, 23 лютого 2012 року, він нервово міряв кроками коридори Каролінської лікарні в Стокгольмі, чекаючи, коли з’явиться на світ його дочка Естель, а сьогодні вже тримає на руках сина Оскара Карла Улофа, який народився 2 березня 2016 року.
View this post on Instagram
На парадних сімейних портретах, жанр яких не змінюється вже багато століть, сім’я Вікторії та Даніеля виглядає до непристойності щасливою. Однак ті, хто заходить до стокгольмського палацу Хага, де живуть герцог і герцогиня Вестерготланські, запевняють, що їхнє повсякденне життя мало відрізняється від глянсової картинки: вони виховують своїх дітей у коханні, яке відчувають одне до одного. А ще Даніель, як і його тезко-попередник, дуже любить театр, ось тільки вважає за краще перебувати в залі для глядачів, обов’язково в компанії своєї дружини – майбутньої королеви Швеції.
Фото: Getty Images, East News
Дивіться також:
Принцесса Швеции Виктория показала свежие фото с мужем и подросшими детьми
Терпляча Попелюшка: як Кейт Міддлтон підкорила серце принца Вільяма
