Крістіану Бейлу – 49 років: таємне життя багатоликого артиста

Крістіан Бейл — один із найталановитіших і найскромніших акторів Голлівуду. Сьогодні, 30 січня, йому виповнилося 49 років, а зніматися у хорошому кіно він почав ще з 9-ти!

“Караван історій” розповідає про людину неймовірної сили волі та здатності до перевтілення. Від Юм-Юма, героя казки Астрід Ліндгрен “Міо, мій Міо” у старому радянсько-шведському фільмі, до культового Бетмена та американського психопата – все йому дається легко. Але який Крістіан Бейл у реальному житті?

---

Він запалює в трейлері світло і, сідаючи за столик, дивиться в дзеркало на своє кругле обличчя з висвітленими бровами і неголеними щоками та трохи відросле волосся на голові. Здається, обличчя ще округлилося за добу чи це ранковий набряк? Він сьогодні спав дуже мало.

Намагаючись не розбудити Сібі, він з Джо перебрався в дитячу і моментально заснув поряд із сином. На підлозі. Чоловік не вміщався в дитячому ліжку і півроку тому, а з вісімнадцятьма кілограмами зайвої ваги – й поготів. Вранці, не виявивши чоловіка в спальні, Сібі застала ідилічну картину: Крістіан спав напівсидячи, притулившись спиною до ліжка, а Джо сповз вниз і влаштувався на його великому м’якому животі.

– Я що, заснув? – реагуючи на шарудіння, чоловік розплющує очі, переводячи погляд на сина, який мирно сопить, і легко проводить рукою по його русявому волоссі. – І мій маленький спить. Котра година?

– Сім. Ем уже збирається, – Сібі бере Джо на руки і виносить із кімнати.

Крістіан розминає м’язи і погладжує себе по животу: ось ще один плюс, коли потрібно сильно погладшати для ролі, – його синові є де подрімати. Тепла натуральна подушка.

Потім, коли хлопчик підросте, актор розповість йому, навіщо він вдруге в житті набрав вагу – для ролі сорок шостого віцепрезидента США Діка Чейні у фільмі «Суфлер». Не лише для зовнішньої подібності з політиком, а й для себе: що більше персонаж відрізняється від Крістіана Бейла, то легше йому грати.

– Раночку! – вийшовши за двері, він опиняється в обіймах Ем. – Мама сказала, ви з Джо сьогодні спали на підлозі. Це нова акторська техніка перед знімальним днем?

– Я – на підлозі, малюк – на животі, – уточнює Крістіан, цілуючи дочку в маківку.

Вона закочує очі, дивлячись на живіт.

– Я поснідала. Ти їстимеш вдома чи на зйомках?

– Буду є і на дому, і на зйомках. Мені ж треба підтримувати вагу, – він усміхається.

–О боже, – нервово видихаючи, вона зачиняє за ним двері у ванну.

– Не хвилюйся, я швидко. Встигнемо. П’ятнадцять хвилин, і поїдемо, – долинає крізь плескіт води його голос.

Щоранку перед зйомками «Суфлера», які відбуваються у жовтні 2017-го в Лос-Анджелесі, він відвозить Еммілайн до школи. І щодня вона розпитує його про зйомки, але не для того, щоб дізнатися, кого він грає. Ем не бачила жодного фільму з татом і не особливо цікавиться його кар’єрою.

– Зйомок на байку сьогодні немає? – починає «допит» дочка, коли вони сідають у нього старий улюблений пікап; йому стільки ж років, скільки і їй, – дванадцять.

– Як я можу? Адже ти не дозволяєш. Та й він же віцепрезидент…

-Знаю, але раптом. Може, він екстремал, як і ти.

Вона знає, що каже. Його ліва рука тепер наполовину металева: пластина в зап’ястку і двадцять п’ять титанових скоб у районі ключиці. Все це – результат аварії, в яку Крістіан потрапив п’ять років тому на мотоциклі. І це ще дочка не згадує відірваного в попередньої аварії і дивом пришитого назад пальця.

– Скільки, ти казав, ще будуть йти зйомки?

– А що?

– Подивися, у тебе ж вже цицьки відросли!

– Думаєш, потрібен бюстгальтер? – Крістіан уже сміється.

– Ну, тату… – тягне вона. – Просто… Я буду рада, коли ти повернешся до себе звичайного. І ми зможемо дуріти, як раніше. Скакати на батуті. Ой, і поїдемо на каякінг?

– Думаєш, я не сумую за цим? Але зйомки до грудня, Ем…

– Як довго! Але поки ти не можеш скакати, прошу, не муч мене виставами.

– Чому? – він паркується біля школи.

– Ти так граєш … Як тобі ще гроші за таке платять? – без іронії вимовляє вона.

– До Дарта Вейдера мені далеко, звісно… – Бейл усміхається, знаючи про її закоханість у цього персонажа. – І я, знаєш, запитую себе: як мене ще кудись кличуть зніматися.

– А подивишся сьогодні зі мною «Зоряні війни»? – вона помітно пожвавлюється.

– Все що завгодно!

– Люблю тебе. Навіть із животом, – вона обіймає його.

– Точно?

– Точно­-точно!

Йому б так хотілося, щоб вона говорила йому, що любить його і що він найкращий тато в світі, частіше… Добре, що він давно усвідомив, що не може вимагати від неї любові, і просто завжди намагався бути поряд, страшенно боявся стати одним із тих батьків-акторів, хто пропадає на зйомках і бачить дитину тільки на фото.

Отримуючи «Золотого глобуса» за кращу чоловічу роль другого плану в «Бійці» у 2011 році, він сказав, що ця нагорода належить його прекрасній дочці. Як і «Оскар»,  виграний згодом. Тому вони тепер займають удома ті місця, які вона вибрала.

…Роздивляючись себе в дзеркалі – повне тіло в худі і широких штанах на гумці, — він розуміє, що не жартував, сказавши Ем, що дивується, що хтось його ще кличе зніматися: сьогодні його діалог із собою по дорозі на майданчик не відрізнявся від вчорашнього і навіть десятирічної давнини. «Я не той, хто їм потрібний. Крісе, ти не зможеш. Тільки не ти. Кого ти намагаєшся обдурити? Не сміши людей…», – казав він собі, але миттєво відповідав: «Не надумай здатися. Переборюй страх».

Коли режисер Адам МакКей запропонував йому роль Діка Чейні, Крістіан відмовився. І повторив це тричі. Потім двічі запропонував список «справжніх акторів, а не аматорів, як він», наголосивши, що його «легко замінити іншим артистом».

Адам знав, що це не кокетство. Так було і з його попереднім фільмом «Гра на пониження», сенсацією «Оскара» 2015 року. Тоді, в підсумку погодившись, але все ще сподіваючись, що фільм ніхто не побачить, Бейл отримав свої треті номінації на «Оскар», «Золотий глобус» і премію BAFTA, в черговий раз вражений, як він, хлопчик з Вельса, опинився в одній компанії з такими талановитими і освіченими людьми. Як йому це вдалося? Адже він потрапив у дитинстві у професію випадково, коли побачив свою старшу сестру Луїзу на сцені «Вест-Енду» і вирішив, що нічого складного в акторській грі немає і він теж так зможе.

Зігравши першу роль у рекламі в 1982-му, за два роки, в десять, Крістіан дебютував у виставі з Роуеном Аткінсоном, а на початку 1986-го знявся в американсько-австрійському телефільмі «Анастасія: таємниця Анни».

Коли Володимир Грамматіков був затверджений шведськими продюсерами режисером екранізації казки Астрід Ліндгрен «Міо, мій Міо», на головні ролі – Міо та його друга Бенке (Юм-Юма) – знадобилися хлопці з акторським досвідом. Прилетівши в Лондон у лютому 1986-го, Грамматіков переглянув сто шістдесят претендентів, з яких відібрав вісімнадцять.

Британці Нік Піккард та Крістіан Бейл прийшли на проби останніми. Їм потрібно було, міняючись ролями, розіграти дві сценки: хлопчик просить друга вигуляти його собаку, але його збиває машина, і про це потрібно повідомити власника, а потім показати, як дитина благає матір не йти з сім’ї, не кидати його з батьком…

Крістіан грав краще, емоційніше, але типажем більше підійшов на роль Юм-Юма, сина садівника. Знявшись у квітні в Швеції, Бейл разом із батьком прилетів до України (країну Бажану знімали в Криму), і, хоча аварія на ЧАЕС змусила групу перервати зйомки, у липні вони продовжилися.

За рік тринадцятирічний Крістіан вже грав головну роль в «Імперії сонця» у Спілберга, отримавши її серед чотирьох тисяч претендентів і прокинувшись знаменитим на весь світ. Критики були єдині у думці: ця британська дитина – самородок і геній.

Чи було все це випадковістю, як його перший досвід у рекламі та театрі? Чи йому просто пощастило? Крістіан про це не думав. Він знав напевне: коли він грає, то не може цього робити напівсили. Він повинен віддаватися повністю, бути максимально несхожим на себе і бути одержимим процесом. Як його кумир Джімі Гендрікс.

У десять років Бейл побачив виступ Гендрікса на телебаченні. Тоді хлопчакові здалося – а може, так воно і було, – що в музиканта з пальців капала кров. З такою старанністю він грав, перебуваючи в екстазі від музики і не звертаючи уваги на оточуючих.

Приголомшений, Крістіан розмірковував, що так сильно його шокувало. І зрозумів: Гендрікс робив все для творчості, ігноруючи свій біль. І це стало відправною точкою для нього: якщо він і гратиме в кіно, то повинен робити це тільки так і хоча б трохи наблизитися до такого рівня самопожертви. У тому числі погладшати або схуднути на двадцять і більше кілограмів…

…Того вечора Сібі застала його за переглядом фільму Крістофера Нолана «Престиж» з ним і Г’ю Джекманом у головних ролях. Він тримав у руках пульт, кривився, дивлячись на себе на екрані, і бурмотів щось під ніс.

– Ти зіграв геніально, – сказала вона, стоячи у нього за спиною, і він швидко переключив канал.

– Я не дивився! Чесно! – заторохтів він. – Просто клацав, а там це…

– Та вірю, вірю, – Сібі розсміялася. – Ходімо вечеряти, фокуснику.

Слідом за господарем на кухню вирушили їхні собаки Моджо і Рамон і три кішки – Міріам, Моллі та Ліллі, які так само, як і Крістіан, «не дивилися» останні хвилин двадцять фільму «Престиж».

– А знаєш? Адам мене вмовив. На роль Діка Чейні, – наприкінці вечері зізнався він дружині.

Сібі подивилася на нього, встала з-за столу і відчинила шафку.

– Скільки потрібно кілограмів і на коли? – запитала вона, дістаючи борошно.

– Десь п’ятнадцять … П’ять місяців, зйомки у вересні.

– П’ятнадцять? Впевнений? – вона посміхнулася. – Чи ближче до двадцяти?

– Навіщо тобі орошно, кохана? – тепер посміхався він.

– Я пектиму пироги. Для тебе. Ну і для дітей, коли вони вдосталь нагостюються у моїх добрих сербських батьків. Я ж правильно зрозуміла завдання?

– Не знаю, як би я пережив ці сімнадцять років, якби не ти, – серйозно сказав він. – І я ось подумав… Може, сходити до дієтолога? Може, щось порадить?

– Невже? Вперше в житті ти вирішив, що, можливо, хтось знає краще за тебе, як правильно набирати вагу. Сходи, але пиріг я все одно спечу.

– Погодься, це привабливо, – хитро промовив Крістіан. – Із віцепрезидентом ти ще не жила.

– Але зі скількими в твоїй подобі я вже жила! І жодних докорів совісті, зазнач. Знову виглядатиму стрункішою, – заявила колишня модель Сібі Блажич і впевнено поставила на стіл велику миску для тіста.

Насправді режисери не просили його ні худнути для фільму «Машиніст» у 2003-му, ані надавати собі виснаженого, невпізнанного вигляду для ролі боксера, який став наркоманом, у «Бійці» за шість років, ні гладшати для «Афери поамериканськи». Але Ірвінг у «Афері», чарівний і безглуздий шахрай, що приклеює на лисину волосся, романтик, закоханий в героїню Емі Адамс, мав реальний прототип, і Бейл хотів бути на нього схожим.

Тоді він пообіцяв дружині, що це буде востаннє, коли він експериментує із вагою. Втім, він їй це обіцяв і раніше.

Вперше, коли для ролі людини, яка не спить уже рік, у трилері «Машиніст», він, з’їдаючи по яблуку в день і запиваючи його склянкою віскі під цигарку («геніальний» метод скинути вагу, придуманий Бейлом), схуд на двадцять сім кілограмів, перетворившись буквально на шкіру і кістки.

Сібі почувалася винною, бо щовечора повноцінно вечеряла… Він же був виснажений так, що насилу піднімався сходами, у перервах між зйомками перебував у прострації, втупившись у стіну, але потім грав роль як ні в чому не бувало.

Міг прочитати книгу за десять годин уночі в режимі нонстоп, тому що у нього не було енергії спати, а коли стуляв очі, то на дві години. Вранці він виявляв дружину з люстерком біля його губ: вона перевіряла, чи він дихає.

– Я живий, – тихо вимовляв він, – не бійся.

– Якщо це нашкодить твоєму здоров’ю чи життю, – говорила вона, – я сама тебе вб’ю.

Коли режисер повідомив, що гроші на їхній фільм тимчасово закінчилися і зйомки зупиняються на місяць, Бейл не стримував сліз. Він уже не витримував такого режиму, хоча голодування давалося йому, можливо, легше за інших: шістнадцять років він був вегетаріанцем.

Фільм зрештою було знято за п’ять місяців, і в останній день Сібі привезла на майданчик різноманітну іжу, зокрема тапас з оливками, які Крістіан ненавидів. У сльозах він їв їх і думав про дурість, яку утнув, і про те, що подібні експерименти хороші, коли живеш сам, коли немає відповідальності.

Через два роки народилася Ем, а він ще раз пообіцяв дружині так не ризикувати. Він має жити для неї та дочки, забезпечувати їх. А для цього йому бажано бути живим і працювати, незважаючи на те, що з дитинства його долало почуття одночасної ненависті і любові до професії і не було ні дня, щоб він не планував усе покинути.

Йому самому нічого й не було потрібно. До грошей він байдужий. Ніколи не вважав себе зіркою. В юності навідріз відмовився робити стандартну голлівудську посмішку. Завжди стримано ставився до інтерв’ю, вважаючи, що вони руйнують образи, які він створює в кіно. І просто посміхався, коли хтось, зустрівши його на вулиці, вигукував: «Ой, ви так схожі на цього артиста! Котрий Бетмен! Крістіана Бейла!

…Він викладає із сумки на гримерний столик контейнер із пирогами, помічаючи, що в трейлері для нього вже приготували пакет зі сніданком; дістає стос паперів із законами США та сценарій з позначками, телефон, кредитні картки, скріплені гумкою, навушники і роздруківки із судоку разом із незакінченими вчора кросвордами.

На зйомках фільму «Бетмен: початок» у 2004-му, щоб скоротити час між сценами, він запасався ними, але не пам’ятає, чи розгадав бодай один до кінця, бо періодично відволікався на розмови та жарти з колегами. При цьому мріючи про інше – за сім місяців зйомок написати сценарій, або книгу, або картину. Тобто зробити щось таке, що надало б сенсу тому часу, який він проводить на цій, як він інколи думає, марній для людства роботі.

Він намагається читати закони, але літери пливуть перед очима… Та й вибухи сміху Адама на вулиці не дають йому заснути. Актор із цікавістю виглядає назовні, чого намагається не робити перед зйомкою: всі знають, що йому потрібно в цей час побути насамоті.

– А що це ви тут робите? – запитує він у Адама і Стіва Карелла, що грає Дональда Рамсфелда.

– Намагаємося виманити тебе, вдаючи, як нам смішно! – вимовляє режисер, поправляючи круглі окуляри.

– Головне, щоб ти не реготав на зйомці, – Крістіан показує пальцем на Адама. – Я не стримаюся, замість Чейні в кадрі буде Бейл, і тебі ж дубль перезнімати доведеться.

Він пригощає їх домашнім яблучним пирогом, ігноруючи репліку Карелла, що йому якраз гладшати не треба, і переказує химерні жарти, які вранці почув від доньки. А Маккей, уплітаючи другий шматок, згадує, як учора Емі Адамс, яка грає дружину Чейні, не виходячи з ролі між дублями, сперечалася з ним про Джорджа Буша-молодшого. Але коли, підкріпившись, він починає обговорювати зі Стівом політику серйозно, Крістіан тікає. Спілкування – це прекрасно, але йому насправді потрібно підготуватися.

– Не зможу підтримати розмову, панове. Мені важко сказати щось розумне.

– Крісе, та припини ж ти кокетувати!

– Вже припинив, – відповідає він з посмішкою і ховається в трейлері.

Тут він справді кокетує: Бейл легко міг підтримати будь-яку розмову навіть у дитинстві, навіть із дорослими, бо сам рано подорослішав. Батьки не залишили йому іншого вибору.

Коли йому виповнилося два, сім’я перебралася з Гаверфордвесту у Вельсі в англійський Суррей, потім – в Дорсет, а потім пожила в будинку представників Свідків Єгови і навіть у Португалії. Але не спрага подорожей рухала ними, а погрози судових приставів, які переслідували його батька, людину, професії якої в дитинстві для Крістіана були загадкою.

То Девід працював на фермі, то пілотом, то торгував джинсами. Тому іноді сім’ї з трьома дітьми (Кріс має дві старші сестри) доводилося з’їжджати за дві години, але батько швидко знаходив новий будинок. Він був відданий сім’ї, але водночас був лукавим авантюристом, якого кликала дорога. В ньому була таємниця, і це захоплювало хлопчика. Його мама Дженні працювала в цирку. Крістіан же захоплювався то балетом, то грою на гітарі, то регбі, то повітряною гімнасткою, але коли почав грати в кіно, все це відійшло на другий план.

Емі Ірвінг, яка знімалася в телефільмі «Анастасія: таємниця Анни», була одружена зі Стівеном Спілбергом і порадила чоловікові розглянути кандидатуру Крістіана на роль в «Імперії сонця» – так сильно Бейл вразив її. Пройшовши попередні проби, він із батьком прилетів у Лос-Анджелес для фінального вердикту.

Чекаючи на Спілберга в ігровій кімнаті в його офісі, Бейл грався з відеоприставкою, але миттю включився в роботу, варто було Стівену з’явитися. Режисер був вражений не лише емоційною грою дитини, а й чітким розумінням складної ролі Джеймі Грема, британського дев’ятирічного школяра з багатої сім’ї, розділеного з батьками, який кілька років на початку Другої світової війни проводить в японському таборі для інтернованих осіб.

Наступні зйомки в Шанхаї в березні 1987-го, зустріч і взаємна закоханість в Дрю Беррімор, хрещеницю режисера, прем’єра фільму на Різдво в США, а потім в Лондоні – в присутності королеви Єлизавети II, куди Крістіан прийшов у білому смокінгу і з червоною краваткою-метеликом… Все це здавалося Бейлу казковою пригодою. І навіть приз, створений спеціально для нього американськими кінокритиками, здавалося, дістався комусь іншому, а не йому.

З одного боку, були приємні похвала і телеінтерв’ю, хоча і було трохи дивно, що всі говорять тільки про його і його неймовірний талант. З іншого — від цього все сильніше хотілося втекти. Він просто планував із задоволенням зіграти в цьому кіно. І, можливо, ще в одному. І все. Потім повернутися в школу, кататися на велосипеді в лісі, дуріти з друзями (які тепер чомусь заздрили, а однокласниці були закохані в нього) і зрештою стати мотогонщиком.

15 березня 1988 року, за день до прем’єри драми у Франції, Крістіан, як і кілька місяців до цього, давав інтерв’ю пресі, сидячи в паризькому готелі.

– Отже. Гучний успіх у Спілберга. Що б ти хотів робити далі? – запитала усміхнена тележурналістка.

Відповідаючи на це запитання сотні разів, Бейл знав відповідь: знятися ще в якомусь фільмі. Але зараз онімів: його раптово почало нудити від страху.

– Вибачте, мені потрібно… – він схопився з місця і в сльозах вилетів із готельного номера.

Хлопчик біг сходами вниз, мріючи якнайшвидше опинитися на вулиці і вдихнути свіже повітря, а потім розчинитися в ньому.

Він мчав вулицею, доки не пірнув у темну підворітню, де його ніхто не міг бачити. Серце билося, і сльози текли потоком. Що сталося? Навіть коли він один уночі йшов чорним лісом, йому не було так страшно. І він не втікав.

Вперше він пішов туди о восьмій, і стало звичкою. Наодинці з собою, Крістіан виходив з дому близько опівночі, йшов у хащі, де не бував раніше, і заходив углиб, не дозволяючи собі озиратися, якими б моторошними не були звуки, не дозволяючи собі бігти назад, як би не було страшно. Він завжди долав страх.

У тій підворітті він знову переміг страх – допомогло гнітюче почуття відповідальності. Адже в тринадцять років він став годувальником сім’ї: мати пішла з цирку, а батько призначив себе менеджером юного генія. «Якщо ти не повернешся в готель до журналістів, тебе більше не запросять зніматися, а значить, у нас не буде грошей. Хто тоді прогодує сім’ю? – чув він у голові голос батька, повертаючись назад. Наступного дня Крістіан придумав спосіб справлятися з підступним нападом паніки: він брав апельсин, що лежить у кошику з фруктами,і швидко протикав його наскрізь ручкою або олівцем.

Повернувшись у Британію, він півроку не працював, відшукуючи будь-які приводи, щоб відмовитися від ролі, знаючи, що після знову опиниться в центрі уваги. Але батько раптово захворів, гроші вже знадобилися терміново. І хоча батьки не вимовляли цього вголос, Крістіан знав: якщо він знову відмовиться – хоче він працювати чи ні, подобається йому роль чи ні, – сім’ю чекає катастрофа. Гроші за «Імперію сонця» закінчилися… І він знявся в оскароносному «Генріху V». Якої шкоди було в дитинстві завдано його психіці, Бейл зрозумів, лише як подорослішав.

Піддався вмовлянням батька, був загіпнотизований його мантрою, у яку ні секунди не вірив, що він, Крістіан, – найкращий актор у світі. Девід перевіз сина в Голлівуд у 1991 році. Тепер хлопчик був його авантюрним проєктом: батько зайнявся фінансами, а Бейл знявся в 1992-му в головній ролі в мюзиклі «Продавці новин», показавши себе відмінним танцюристом і співаком, а пізніше – в музичному фільмі «Діти свиней», знову зустрівшись зі Спілбергом у Празі, де той знімав «Список Шиндлера».

Вайнона Райдер, затверджена на роль Джо Марч в екранізації «Маленьких жінок» 1994 року, обрала Бейла з сотні претендентів на роль закоханого в неї Теодора «Лорі» Лоренса. Вона вже була зіркою і мала право голосу. Ця робота стала не лише важливим етапом у кар’єрі актора, а й подарувала йому відданого друга – Вайнону, яка пізніше кардинально змінить його долю.

Тоді, попрацювавши на майданчику з нею і Сьюзан Сарандон, Крістіан зрозумів, що хотів би вчитися акторській майстерності. Он-бо грав з дитинства абсолютно інстинктивно. Потай від батька хлопець вступив у три найпрестижніші лондонські драматичні школи. Коли Девід дізнався, ледь не сказився.

– Чому не порадився? Це неправильний кар’єрний крок! Поки ти навчатимешся, твоє місце в Голлівуді займе розумніший!

Крістіан вперше бачив батька, яким завжди захоплювався, у такому стані.

– Що ж робити? – невпевнено запитав він.

-Тобі – нічого. Я вирішу питання, а ти йди на кастинги.

За чотири наступні роки – до 1998-го – Крістіан, щодня шкодуючи, що не пішов вчитися, знявся у шести картинах, і його життя непомітно перетворилося на рутину: дім – робота, робота – дім. Любов і ненависть до професії нікуди не поділися: в один день він любив кожну секунду, проведену на зйомках, в другий відчував огиду. Коли Бейл не працював, то жив затворником на верхньому поверсі їхнього з батьком будинку, слухаючи музику і читаючи книги. Яким дивом Вайноні тоді вдалося вмовити його прийти до неї на вечірку, він досі не розуміє.

–Це найсерйозніший і сумний чоловік у світі. Мій друг Крістіан Бейл, – представила вона його своїй новій асистентці. – А це Сандра.

Пурхнувши до гостей, вона залишила його з брюнеткою неймовірної краси.

– Всі звуть мене Сібі, – сказала та.

– Розкажи мені про себе все! – сам здивований своїм прохання, сказав Крістіан.

– Я сербка, але народилася в Чикаго, працюю асистенткою Вайнони…

– Асистенткою? – Бейл був шокований. – Давно? Чому я тебе раніше не бачив?

Провівши з нею вечір, він дізнався все: її велика дружна сім’я живе в Беверлі-Гіллз, колись вона була моделлю і візажистом, вона на чотири роки старша за нього і дивилася багато фільмів вз ним, вона допомагає «Грінпісу», як і він, і любить дітей.

Ніколи навіть не замислюючись про шлюб (скандали в сім’ї та розлучення батьків були вагомими причинами), Крістіан вперше відчув, що ця дівчина могла б стати для нього тією частинкою пазла, яку він шукав.

Вона не намагалася бути сексуальною, але була найпривабливішою за рахунок пекучої впевненості у собі. Він почув, що вона навіть сильніша за нього і нічого не боїться.

Коли в розмові, яка закінчилася тільки під ранок, вона погодилася, що дітям не можна займатися акторською професією, тому що вони не усвідомлюють пресингу дорослої індустрії, Бейл ухвалив рішення. У двадцять чотири роки йому час стати господарем свого життя і змінити долю.

Спочатку йому необхідна була значуща роль. Він знав, як зіграти Патріка Бейтмена, банкіра та серійного вбивцю в трилері-сатирі «Американський психопат», відчував, що роль стане проривом для нього. Ще сильніше його підганяло те, що батько був категорично проти.

На щастя, в 1998-му роль Крістіан отримав і рушив у тренажерний зал створювати фігуру грецького бога для персонажа, вмираючи при цьому з нудьги на тренуваннях.

Коли через півроку він дізнався, що Патріка, ймовірно, зіграє Леонардо Ді Капріо, його це не зупинило: «Я зніматимуся в цьому кіно», – переконував він себе, не розуміючи, чому всі дивляться на нього зі співчуттям. Коли через пару місяців Леонардо відмовився від ролі заради фільму «Пляж», продюсери спантеличилися питанням: «А що з тим одержимим хлопцем, який готувався до ролі півроку тому?»

З’ясувалося, що Крістіан весь цей час готувався, відмовляючись від інших ролей. Дізнавшись, що на заміну Ді Капріо продюсери розглядають ще й Юена Макгрегора, він подзвонив йому і попросив: «Відступись. Я зроблю краще». Він уперше в житті чогось захотів по-справжньому. Сам захотів. І краще не стояти у нього на шляху.

Паралельно він зайнявся купівлею будинку для себе і Сібі в Санта-Моніці (погодившись на роль Христа, щоб була можливість викупити житло). І звільнив батька, дізнавшись, що той крав з його кишені. І за день до 26-річчя, 29 січня 2000 року, в Лас-Вегасі став чоловіком Сандри «Сібі» Блажич.

За «Американського психопата» Бейл отримав перший мільйон, захоплення його самовіддачею в Голлівуді і статус одного з найсексуальніших акторів світу. Проте це не вберегло його від помилок: п’ять наступних фільмів пройшли непоміченими.

Він був у депресії, сидячи півтора роки без роботи і буквально дивлячись в одну точку на стіні. Із заціпеніння його вивів сценарій “Машиніста”. Це був акторський виклик, на який він чекав.

Після зйомок цього трилера йому зателефонував режисер Крістофер Нолан.

– Ти зараз як? Відтиснутися можеш?

– Я зараз відповім, зажди, – сказав Бейл і спробував підняти своє тіло, з ребрами, що світилися через шкіру, на руках від підлоги.

– Повне фіаско, Крістофере. А про що йдеться? Вага та тіло не проблема.

Йшлося про Бетмена, і Крістіан наполіг на зустрічі з Ноланом в Лондоні в жовтні 2003-го.

– Виглядаєш жахливо, – зізнався режисер, спостерігаючи, як актор у кафе уплітає найситніший із можливих сніданків. – Я спробую переконати продюсерів, що це маєш бути ти. Але ти за півроку набереш вагу? Станеш великим, щоб ефектно виглядати в костюмі Бетмена? Битися?

– Легко! – Крістіан швидко пережовував омлет. – Справа в іншому. Адже ти розумієш, що це не роль моєї мрії. Я до супергероїв байдужий. І грати Бетмена таким, яким його знімали до цього, не буду, бо це безглуздо. Чоловік, який переодягається в кажан, – це не бойовик. Це абсурд і комедія. Я б грав Бетмена як альтер его Брюса Вейна, як монстра, який живе в ньому, сповнений люті, злості, помсти.

– Саме так! Тому мені і потрібний ти! У тебе є це! Екстрим, самоконтроль, агресія, але й шарм Вейна.

Після зустрічі Нолан пішов переконувати продюсерів, які хотіли пробувати і інших акторів, а Крістіан – набирати вагу, спочатку піднімаючись з підлоги лише за допомогою тренера, який тримав його за футболку. Через п’ять місяців режисер на костюмних пробах отетерів від побаченого: Бейл сприйняв завдання стати великим буквально. Кілограм п’ять із сорока п’яти набраних були зайвими. Бейлу треба було перетворити їх на м’язи.

– Як все пройшло? – запитала Сібі, коли він повернувся додому після проб.

– Не знаю… Я вийшов у костюмі Бетмена і, хоча ми цього не обговорювали з Ноланом, почав говорити іншим голосом. Усі завмерли. Крістофер просто дивився на мене, а потім сказав: «Дякую, що заїхав».

– Покажи, що саме ти робив? – попросила вона, і він показав.

– Ти провалив проби, чи не так? Крісе, ну чому ти завжди все робиш по-своєму?

– Тому що це ідіотизм, якщо він, як кажан, говорить людським голосом! – Крістіан розлютився. – Надягаючи костюм, хлопець злітає з котушок. І голос не може бути тим самим!

Його запал перервав дзвінок. «Нолан! Зараз дізнаємось!»

– Знаєш? Я був шокований, але мені сподобалося, – сказав той і призначив зйомку на березень 2004-го, яка мало не опинилася під загрозою зриву: у грудні від раку мозку помер батько Бейла, і, хоча він вибачив його, нормально поговорити вони не встигли.

Заглушивши особисті переживаючи, актор приїхав на майданчик, щоб вивчати бої за півгодини, битися без дублерів, демонструвати неймовірну витримку і дисципліну і створити в підсумку унікального супергероя.

Наступного дня після прем’єри фільму, у червні 2005-го, Крістіан і Сібі з двомісячною Ем на руках, вирушили до овочевої крамнички, де до актора підійшов хлопчик років п’яти, секунду помовчав, а потім обійняв його. Актор був так зворушений цим, що обійняв його у відповідь. “Ти мій герой”, – піднявши на Крістіана очі, вимовила дитина, не випускаючи його з обіймів. Тієї хвилини Бейл остаточно відкинув сумніви в тому, що впорався з ролью.

Фільм зібрав у прокаті 374 мільйони доларів, і Крістіана з того часу ніколи не пробували на ролі, вже точно знаючи, на що він здатний. Він увійшов у сотню найсексуальніших зірок в історії кіно за версією журналу Empire і до виходу другого фільму про Бетмена – «Темний лицар» – у 2008-му, успіх якого був ще більш оглушливим (більше мільярда доларів), міг собі дозволити зніматися як у інді-кіно, так і в блокбастерах.

За день до прем’єри другого фільму в Лондоні Крістіан домовився про сімейну вечерю з мамою і сестрою Шерон, запросивши їх на прем’єру. Останнім часом вони бачилися нечасто, підтримуючи зв’язок телефоном та електронною поштою. Але о чотвертій, за годину до зустрічі, йому зателефонувала з Лос-Анджелеса засмучена Сібі і розповіла, що щойно говорила з його матір’ю по телефону, і все йшло добре, поки та не стала кричати, звинувачуючи в усіх смертних гріхах її, Крістіана і навіть їхню маленьку дочку. Сібі, звичайно, не змовчала і захистила свою сім’ю.

– Ввона кинула слухавку. Я не зрозуміла такого ставлення, Крісе. Мені було неприємно, але я передзвонила їй і вибачилася.

– За що ти вибачилася? – сухо запитав Бейл.

– Ну, може, я перебрала міру …

– Вона вибачилась чи ні?

Його мати не вибачилася. Крістіан сидів у готельному номері і намагався заспокоїти своє серце. Якщо він прийде на вечерю в такому стані…

– Мамо, я знаю про розмову з Сандрою. Послухай мене уважно, – з’явившись у ресторані готелю на чотири години пізніше, він намагався говорити якомога спокійніше. – Ніколи. Запам’ятай. Ніколи не смій так розмовляти з моєю дружиною. Це зрозуміло? Друге: ніколи не смій кидати трубку, розмовляючи з нею. Це хамство. Я цього терпіти не маю наміру і зроблю все, щоб захистити мою дружину і дочку, дорожче за яких для мене нікого немає! Від усіх! Ти не виняток! – останні слова він прокричав.

Мати мовчала. Він дав розпорядження записати витрати на його рахунок і, не прощаючись, пішов.

На прем’єру Шерон і Дженні не залишилися, натомість дорогою додому вирушили в поліцію, де звинуватили Крістіана в нападках і словесних образах. 21 липня йому дозволили відвідати прем’єру «Темного лицаря», а вранці 22-го він сам з’явився у відділок. За чотири години, не виявивши складу злочину, його відпустили.

Крістіан перервав спілкування з матір’ю і сестрою, не бажаючи мати з ними нічого спільного. Пізніше їх намагалася помирити його бабуся Една, але Бейл був непохитний.

Чорна смуга в його житті на цьому закінчилася: через два роки він отримає «Оскар» за роль у «Бійці», а ще через рік востаннє одягне костюм Бетмена в картині «Темний лицар: відродження легенди», вирушивши на зйомки разом із Сібі (його смілива дружина вирішила спробувати себе як каскадера і вела одну з поліцейських машин, що переслідували його героя).

Після зйомок вони привезли додому шолом Бетмена, який Ем тепер показує друзям, просячи тата сказати їм кілька фраз «тим самим голосом». Сам же Крістіан, випадково зустрівши в Лос-Анджелесі Бена Аффлека, символічно попрощався з героєм, давши колезі добру дружню пораду – проконтролювати, щоб у костюмі Бетмена був зиппер, адже на зйомках доводиться пити багато води.

…Його комедійний талант був розкритий Девідом Оуеном Расселом у «Афері по-американськи» та Адамом Маккеєм у «Грі на пониження», за роль у якій Крістіан був номінований на «Золотий глобус» як найкращий комедійний актор, отримавши нагороду від кінокритиків. 

Зйомки. Крістіан сідає на пасажирське сидіння крихітного ретроавто, і Карелл усміхається, спостерігаючи, як він втягує живіт.

– Смішно тобі?

– Я взагалі мовчу! Але я не впізнаю тебе в гримі, Крісе, – Стів вдивляється в його обличчя. – Подібність разюча. Це ти взагалі?

– Не я. Чейні, – відповідає Бейл. – Слухай, а ти ж знімався у романтичних комедіях?

– А як же!

– Мені тут запропонували. Я подумав, що вони вчаділи, – Бейл сміється.

– Відмовився?

– Звичайно. Мені ніколи. Потрібно після цих зйомок терміново худнути і зніматися в ролі дуже стрункого водія у фільмі про Генрі Форда…

– Про тебе теж колись знімуть кіно, – раптово голосно в мікрофон з іншого кінця майданчика включається в бесіду режисер. – Я вас підслуховую. У мене ж не тільки мікрофон, а й навушники, не забувайте. Десять хвилин – перерва, потім – зйомка, потім – ланч. Візьмемо твої пироги – привіт від мене Сібі! – і мої сендвічі і усамітнимось години на дві. Поговорю з тобою про те, що таке акторська професія, про самовіддачу, про одержимість… Учора це допомогло. І зараз має допомогти.

– А що було вчора? – зі сміхом запитує Стів.

-Та волав на мене здебільшого. Іноді навіть німецькою. Але ж справді допомогло, – Крістіан усміхається. – Потім знімалися з Емі. Один дубль – готово. Адам сказав, що це як мінімум “Золотий глобус” – 2019!

– І я, до речі, тоді не жартував, – серйозно додає режисер.

І час показав – він не помилився.

---

Вперше опубліковано у журналі “Караван історій” (№10 2018)

Фото: Getty images

Дивіться таккож:

Леонардо Ди Каприо: лучшие роли и главные романы

Гэри Олдмен: пять браков, алкоголизм и cамая главная роль