Сьогодні, 14 червня , – день народження актора Луї Гарреля. Йому виповнилося 40 років.

Історія кохання Луї та легендарної французької моделі Летиції Касти нагадує сюжет романтичного фільму. Чоловік і жінка випадково зустрілися очима у ресторані – і заговорили так, ніби все життя були разом. “Караван історій” розповідає, як Летиція та Луї йшли до свого щастя через невдалі шлюби та засудження суспільства.


 

Вона проводить рукою по стеблу квітки, намагаючись не вколотися колючками. «Які ви гарні», – шепоче, нахиляючись до бутонів і вдихаючи їхній солодкий аромат. Над сусіднім трояндовим кущем кружляє джміль, і вона прислухається до дзижчання. Тишу літнього дня пронизує рідний голос: «Маленька! Обідати!» Вона обтрушує з синіх шортів землю і, вибравшись із розарію, мчить до хати.

Після обіду хочеться чи спати, чи піти із Зеліндою на їхній пляж у Луміо, корсиканському селі, звідки родом її батько, Домінік Каста. Залізти по шию в море і не вилазити якомога довше. Але перемагає цікавість: Летиція підгадує момент і пробирається в кімнату прабабусі, поки та прибирає зі столу, і відкриває флакончик з парфумами, який помітила на її тумбочці, щойно приїхала. Вона знає: крапнеш крапельку на зап’ястя – аромат вдихаєш ще кілька годин. Якщо, звичайно, не піти одразу купатися. Вона притискає відкритий флакон до шкіри, швидко закриває і, схопивши персик зі столу в вітальні, вибігає у двір.

По круглих рум’яних щічках Летиції тече персиковий сік, а вона, лежачи в тіні дерев, позрає на сонце, що пробивається крізь листя. В Нормандії, в Понт-Одемі в 160 км від Парижа, де вона народилася і звідки родом її мати Лін, ніколи не буває так сонячно, як на Корсиці, тому те, що вона три місяці проведе на море у доброї італійської прабабусі – щастя. Поки її старший брат Жан-Батист залишився з батьками вдома, вся увага приділятиметься лише їй.

— Летиція, ти де? – кличе з ґанку Зелінда.

– Я тут, – п’ятирічна дівчинка махає їй рукою.

— Може, ходімо на море?

2014 р.

Вона з вереском схоплюється, кидає в траву кісточку від персика — і застигає, охоплюючи правою долонею ліве зап’ястя. А як же парфуми? Все змиє вода… А як же море? Коли вони за годину спускаються до пляжу по звивистій дорозі повз будинки, лимонні дерева і стару церкву, вона однією рукою тримається за Зелінду, а другою то притримує неслухняну панамку, то притискає її зап’ясток до носа, намагаючись запам’ятати аромат парфумів і відобразити відчуття щастя, що наповнює її серце, яке, їй хотілося б, щоб залишилося з нею на все життя, про яке їй поки що нічого не відомо. Як і те, що в ці самі дні в червні 1983-го, за тисячу кілометрів від неї в похмурому Парижі, в сім’ї режисера Філіпа Гарреля та актриси Бріжит Сі народився син Луї, за якого Летиція через тридцять чотири роки, вперше в житті, у свої тридцять дев’ять, вийде заміж.

Хоча цього могло і не трапитися, якби у дивом вцілілого у Другій світовій війні діда Гарреля, Моріса, не сталося осічки при спробі вистрілити собі в серце. Почуття провини за те, що довелося вбити на війні людину, не давало йому життя. Осічку Моріс сприйняв як знак: треба жити і створювати безліч інших життів на екрані і в театрі як компенсацію за втрачену. Ставши знаменитим актором, він прищепив любов до Кіно сину Філіпу, і нею було просякнуте життя онука Луї з самого народження.

Він крутить кучерявою головою, сидячи за столом на руках у діда, і смикає плюшевого зайця, слухаючи незрозумілу йому суперечку батька з незнайомими чоловіками. Всі вони замовкають, коли у дверях з’являється його мама, крупні риси обличчя якої проступлять на його обличчі лише з віком. Поки що хлопчик — копія тато.

— Бріжит, люба, — вимовляє один із гостей і цілує їй руку.

— Привіт, Алене,— м’яко відказує вона, сідаючи на стілець, що його відсуває батько.

Летиція Каста та Ерік Елмосніно у фільмі «Генсбур. Кохання хулігана», 2009 р.

Луї шість років, і він не знає, що галантний кавалер — Ален Делон, а сперечалися чоловіки про кіно. Він не знає про нього нічого, хоча рік тому вже зіграв одну з ключових ролей (навіть зі словами) у чорно-білому фільмі батька «Запасні поцілунки», який став учасником Венеційського кінофестивалю 1989 року. Звичайно, “грати” йому було просто: з ним були тато і мама, які зображують його батьків. Мама постійно його цілувала та обіймала, тобто все точно як у житті. Потім сушила його шевелюру, коли він намок під дощем, катаючись на триколісному велосипеді.

Кадр із картини «Молодий Годар», 2017 р. Луї Гаррель та Стейсі Мартін у головних ролях

А потім він грався паперовими корабликами в мушлі. Згодом, подивившись фільм, Луї дізнається, що в картині знімався і дідусь. Реальність з вигадкою тоді настільки змішалися в його голові, що навіть ставши підлітком, він все ще вірив, що сцена з фільму, де він приходить із батьком додому, а його мама в ліжку з іншим чоловіком, сталася насправді. Коли пізніше батьки розлучилися, вона більше не здавалася йому такою дивною…

– Ти мене слухаєш? — строго запитує Летицію батько, нахилившись разом із нею над підручником. — Досить літати в хмарах. Хочеш ти чи ні — роби уроки. Ким вона виросте, якщо не вчитиметься, Лін? —звертається він уже до дружини. 

Летиція мовчить. Не може ж вона сказати татові, що їй ліньки вдумуватися в цю «дурницю». А уявляти себе різними персонажами не ліньки. Тому що це суть її життя.

“Прекрасна смоковниця», 2008 р.

Влітку вона жила в Зелінди, в інший час в Нормандії. Сором’язлива, Летиція почувалася невидимкою. Вона була надана самій собі: читала і гуляла в лісі, замащуючись у бруді, гралася з жабами в річці, розмовляла з природою однією тільки їй зрозумілою мовою, обіймалася з деревами і торкалася обличчям до їхньої кори (звичка, яку вона зберегла досі), заряджуючись енергією і готуючись випустити назовні внутрішній сплячий вулкан. І хоча батько був суворий і іноді здавалося, що батьки в неї не вірять, насправді вона відчувала їхній захист. Ким би вона не вирішила стати, вони її підтримають. Але запитання незнайомця на пляжі в Луміо – «Чи не хочеш попрацювати моделлю?» — заскочило її зненацька.

– Я? — перелякано перепитала Летиція і одразу знайшла очима своїх: Зелінду, маму, тата і старшого брата, що засмагали неподалік, поки вона з трирічною сестричкою Марі-Анж у воді будувала замок, уявляючи себе принцесою.

— Мене звуть Фредерік Кресо. Я-фотограф паризького агентства Madison Models. Це престижне агентство…— почав він пояснювати, поки не запнувся, побачивши поряд міцного чоловіка, що підлетів до нього, як шуліка.

— Відійдіть від неї негайно.

— Але тату,— промимрила Летиція,— ця людина пропонує мені роботу.

– Яку роботу? Їй п’ятнадцять років!

Щоб вмовити батька вислухати його, Фредеріку знадобилася година. Ще два тижні його умовляла Летиція, яка до кінця не розуміла, що їй належить робити, адже вона навіть не вважала роботу моделей, що прикрашають обкладинки журналів, роботою. Та й який стосунок краса має до неї? У неї криві зуби, зріст 1 м 69 см, округлі стегна, і-найкошмарніше! — великі груди, якими вона соромилася. Вони вже вартували їй сліз і приниження — хлопці-однокласники неодноразово підходили до неї і безсоромно хапали за бретельку бюстгальтера. Заради сміху.

Домінік погодився на пробну фотосесію, але поставив умову: якщо все складеться, вона не покине школу. «Я просто гратиму перед камерою різні ролі», – думала Летиція по дорозі з батьком до Парижа. Вона була там із батьками лише раз за рік до цього, але вже тоді привернула увагу фешн-фотографів, які знімали на одній із вуличок. «Дивіться! Подивіться, яка дівчина! — кричали вони їй услід.

«Ти моя дочка. Для мене ти найкраща та найкрасивіша. Хоча інші можуть вважати інакше», – сказав Домінік, перш ніж завести Летицію в студію. Але коли вона побачила там найкрасивіших жінок, яких лише могла уявити, запанікувала: “Що я тут роблю?! Я ж виглядаю, як велика сосиска». Але відступати – не в характері дочки корсиканця. Умовивши себе бути сильною, а на фото – щирою, вона постала перед фотографом. На її подив, все не просто вийшло, а їй, яка насилу зв’язує слова в розмові, дуже сподобалося позувати. Можливо, тому, що під час знімань не треба було говорити.

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Laetitia Casta (@laetitiacasta) on

Вже за кілька тижнів вона йшла подіумом на показі Жана-Поля Готьє. У першому ряду сиділа мама, і батько ледве втримав її, коли та кинулась цілувати доньку, що проходить повз них. Зовсім іншою була реакція її маленької сестри, коли вони повернулися додому. Вона злякалася, вперше в житті побачивши нафарбоване обличчя Летиції, і кинулася тікати, обзиваючи її монстром. Коли модель поглянула в дзеркало, то не впізнала себе. На неї дивилася інша дівчина. Або навіть так – інша жінка.

Її життя змінилося майже кардинально: батько дозволив залишити навчання і займатися тільки кар’єрою, супроводжуючи її скрізь. Однак після роботи в Парижі вона завжди повинна була повертатися додому — в передмістя столиці, куди переїхала сім’я. Незважаючи на феноменальний успіх Касти, коли у шістнадцять вона за місяць з’явилась одразу на трьох глянсових обкладинках, у фешн-індустрії все ще знаходилися люди, які намагалися її переробити.

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Laetitia Casta (@laetitiacasta) on

На претензії щодо ваги вона не лінувалася відповідати кожному, продовжуючи жувати бургери, шоколад та пиріжки: «Не вимовляйте навіть слово «дієта». Ви не знаєте, що таке вирости в будинку у італійської прабабусі! Якщо відмовитись від їжі за столом, тебе спитають, чи не захворіла ти? А будеш чинити опір — ще й добавки покладуть». Кастинг-директорам, які наполягають на рівних зубах, заявляла, що ідеальні люди нудні. Її відмова відповідати модельним стандартам стала міською легендою, а її бажання відстоювати право бути собою тільки зміцніло, коли до неї на вулиці стали підходити жінки з подякою за те, що нарешті модель виглядає нормально. Як вони.

Проти стандартів, а також поверхневих моделей, а не особистостей і справжніх жінок, виступала і людина, яка стала її наставником, захисником і другом. Хоча їхня перша зустріч була сповнена незручності — у нього, і збентеження — у неї. Особливо після того, як він сказав, що вона гарна і граціозна. Вони виявилися схожими один на одного скромністю, ніжністю, чутливістю. Ів Сен-Лоран знав, що Летиція буде актрисою, задовго до неї самої, тому створював кожну сукню як історію, в якій вона мала грати роль. Кутюр’є одягав її і для кожної публічної появи, чого не робив ніколи раніше для моделі. Тільки для акторок: Жанни Моро та Катрін Денев.

За п’ять років — з 1993 по 1998 — Летиція зробила карколомну кар’єру. Мандруючи світом, вона могла забути в літаку квитки на транзитний рейс, але проходила на борт без них — Касту знав кожен. Вона танцювала у супермаркеті Нью-Йорка, бо їй так захотілося. Але коли люди в ресторані з її появою на мить замовкли, вважала, що так відбувається з усіма, і сприймала як належне. Летиція усвідомлювала свою красу поступово, вчилася приймати в собі жінку спокусливу та чуттєву, яку не розгледіла на перших фото.

— Мені так пощастило, Іве, — вона стоїть перед ним, поки він переколює шпильки на сукні. – Навколо прекрасні люди. Хочеться обійняти весь світ!

– Невже?він дивиться на неї із загадковою усмішкою.

– Звичайно! У мене стільки енергії! Мені треба кудись її подіти, – і вона розводить руки вбік.

– Ні-ні, опусти.

– Хай там як, – тримаючи руки по швах, продовжує вона, – у мене є передчуття, що попереду мене чекає справжнє життя.

Летиція Каста та Ів Сен-Лоран, 2001 р.

— А раніше що було?

– Ні, що ти! Я навіть не починала жити! — вона каже щиро. — У мене є все, крім головного. Кохання! Я про нього весь час думаю. Здається, закохаюся, але, знаєш, дуже складно знайти чоловіка всього життя… А я чекаю на нього. Ось вона я. Я тут! – Вона знову намагається широко розвести руки, але швидко опускає, бачачи його незадоволений погляд.

— Гулятимеш із ним за ручку? Говорити про поезію? –  іронізує кутюр’є.

— Ти знаєш, що я робитиму з ним. Хоча я обожнюю поезію, – вона сміється. — Але за її допомогою не станеш нареченою, дружиною і не народиш дітей, Іве! А мені треба! І бажано до того, як стукне тридцять, неодмінно їх народити. Я хочу чотирьох!

– Так, це твій шлях, – замість запитання «А як кар’єра?» вимовляє він. – Але поки ти не стала мамою, скажи, яку б ти хотіла одягнути сукню прямо зараз?

— У трояндочки! — вона регоче. – Відповіла як дитина, так?

І модельєр одразу придумав для неї знамениту сукню нареченої, що складається з троянд, в якій вона вийшла на його показі весна-літо 1999-го…

Летиція була однією з улюблених муз Іва Сен-Лорана і закривала в наряді нареченої десяток його шоу. На фото – на показі весна-літо 1999 року

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Laetitia Casta (@laetitiacasta) on

Луї не бачив ні цієї сукні, ні показу. У Парижі він обходив модні місця десятою дорогою, хоча журнал Rolling Stone за серпень 1998-го з оголеною Летицією на обкладинці, названою тоді найсексуальнішою жінкою в світі, зберігав вдома в затишному місці. А Касті вже рік як дозволили жити самій (під наглядом брата), і вона перебралася в 1999-му в Лондон, буваючи в Парижі тільки по роботі. Тому вона ніяк не могла б потрапити на виставу, поставлену в коледжі за п’єсою Альфреда де Мюссе «Примхи Маріанни», де в п’ятнадцять років дебютував Луї Гаррель.

Луї Гаррель у фільмі батька «Запасні поцілунки», 1989 р.

Звісно, він міг спробувати стати ветеринаром. Або навіть адвокатом. Але для цього потрібно було докладати надто багато зусиль! Простіше уявити себе і тим, і іншим. Луї жив у своїх фантазіях, страждаючи від незатишного почуття, що народився не в той час, і постійно ностальгував за минулим, в якому ніколи не був. Інша річ жити в ХІХ столітті, думав він, чи в 1960-х роках ХХ-го… Єдиним способом побувати в будь-якому часі і вигаданому світі була акторська професія, тому сімнадцятирічний Гаррель буквально жив за лаштунками вистав, де блищала його мама, любив спостерігати за акторами і дивитися п’єси Мольєра. А вдома студіював фільми батька і Франсуа Трюффо, мріючи про одне – повторити досвід, пережитий дванадцять років тому.

— Я б хотів знятися в кіно,  — почав він розмову з дідом, — але як визначити, чи добре воно?

2011 р.

— А тобі щось запропонували? — Моріс зняв окуляри і відклав книгу.

– Так. Називається “Це моє тіло”. Там зніматимуться Джейн Біркін та Анні Жірардо.

– Да ти що! — Гарель-старший сміявся. – Воно хороше.

– Чому? — серйозно запитував Луї, який став студентом Вищої національної консерваторії драматичного мистецтва в 2000-му. – Ти ж не читав сценарію!

— Бо вони знають, що вибирати. Це по-перше. По-друге: метри навчать тебе геніально грати, навіть якщо потрібно буде зображати дерево чи листок на ньому.

І він зіграв, але не листок, а головну роль — хлопця, який рве з минулим життям, мріючи стати актором. Фільм був представлений на Двотижневику режисерів в Каннах в 2001 році, і критики зрозуміли – на Гаррелі-молодшому, на цьому, здається, похмурому і неусміхненому хлопці, природа зовсім не відпочила.

Постер до еротичної драми «Мрійники», 2003 р.

Бернардо Бертолуччі, який збирався знімати «Мрійників», дружив з Філіпом Гаррелем, але не знав, що його син став актором. Однак, побачивши фото Луї, його кандидатуру затвердив першою. Пропозиція від метра через рік після дорослого дебюту? Хлопець був щасливий і цього разу навіть не радився з дідом. Крім того, тема студентського бунту 1968-го, на тлі якого розгортається провокаційна історія фільму, — це було пряме влучання в його почуття ностальгії на той час. Кінокартина викликала шквал критики: одні говорили – шедевр, інші – скандал. І те, і інше було правдою. Луї ж фільмом не просто відчинив собі двері у світ кіно, він її вибив, не докладаючи для цього, так здавалося, особливих зусиль.

Людивін Санье, Клотільда Есме та Луї Гаррель у мюзиклі «Всі пісні тільки про кохання», 2007 р.

Закінчивши навчання у 2004-му, він дебютував на професійній театральній сцені, знявся в ще більш неоднозначному фільмі «Моя мати» з Ізабель Юппер у Крістофа Оноре, ставши його улюбленим актором, і нарешті отримав пропозицію, на яку чекав шістнадцять років: батько запросив його в своє кіно на головну роль. За фільм “Постійні коханці” Філіп Гаррель у 2005 році був відзначений Срібним левом Венеційського кінофестивалю, а його син отримав європейський аналог “Оскара”, премію “Сезар”, у номінації “Найперспективніший актор”.

Будь-хто інший після цього міг би розслабитись, але не Луї. Він ще ретельніше заповзявся вивчати історію кіно і вдосконалювати акторську майстерність, не перестаючи сумніватися в своїх здібностях, і, поспостерігавши за роботою батька, мріючи зняти і своє кіно. І водночас практично зневірився знайти кохання… Де його шукати? Не станеш же роз’їжджати на скутері вулицями Парижа, розповідаючи кожній гарній жінці, що, мовляв, зверніть на мене увагу! «Я увійшов до списку п’ятнадцяти найсексуальніших чоловіків світу, за версією французького модного журналу, а знамениті бренди пропонують мені стати їхнім обличчям…»

З батьком, Філіпом Гаррелем, 2008 р.

Щоб не думати про сумне, він ще сильніше поринув у світ кіно. У 2007-му Гаррель знову знімається в Оноре в його знаменитому мюзиклі «Всі пісні тільки про любові», номінованому на «Золоту пальмову гілку» в Каннах, де вперше співає, і робить це так само емоційно і талановито, як і грає. І з’являється в драмі «Сон попередньої ночі» у Валерії Бруні-Тедескі, актриси, режисерки та старшої сестри Карли Бруні, дружини Ніколя Саркозі.

У Валерії він мав зіграти театрального актора, який на репетиціях вистави закохується в старшу колегу (її грала сама режисерка). І Луї впорався з роботою не просто чудово, а на відмінно, закохавшись у актрису та режисерку по-справжньому, навіть ще не встигнувши почати зніматися. Коли вони зустрілися вперше, їй було сорок два, а йому виповнилося двадцять чотири, але така дрібниця, як різниця у віці, їх анітрохи не збентежила. Він страшенно нервував і ніс якусь нісенітницю про Мольєра і де Мюссе, поетичний кінематограф і батька, попутно вплітаючи в незв’язне мовлення цитати з класики і викурюючи сигарету за сигаретою … «Я вам можу ще заспівати», – в якийсь момент сказав він. Упевнений, що жінок можна підкорити піснями або, у крайньому випадку, серенадами. Завойовувати Валерію не треба було — вона закохалася так само сильно, як і він.

Луї був на сьомому небі від щастя. У талановитій і чарівній Валерії він знайшов те, що шукав з юних років — досвідчену гарну жінку, яка навчила б його кохання і виклала уроки життя. Хіба міг він навчити тонкощам кохання однолітку, якщо сам у цьому нічого не розумів? У свою чергу, коли вони невдовзі почали жити разом, він дав їй те, що шукала вона: захист, підтримку, ставлення як до королеви і всю любов і пристрасть, на які був здатний. Намагаючись ні на хвилину не розлучатися з коханою, він встиг знятися ще в двох картинах Оноре і у батька. І дебютувати як режисер із короткометражним фільмом «Мої друзі».

З Валерією Бруні-Тедескі у картині «Сон попередньої ночі», 2007 р.

Валерія ніколи не була заміжня і мріяла про дитину, тому Гаррель кинув палити, щоб малюк народився здоровим. Але коли стало ясно, що завагітніти в неї, швидше за все, не вийде, у 2009-му вони удочерили новонароджену дівчинку з Сенегалу, назвавши її Селін. Так вони стали сім’єю, хоч і не були одружені…

Коли Луї відчув себе батьком вперше, Летиція готувалася здійснити своє заповітне бажання — стати мамою — вже втретє. Через рік після того, як вона розповіла Сен-Лорану, що прагне зустрічі з чоловіком всього її життя, вона вкотре закохалася. Але цього разу все було інакше. Раніше, перш ніж почати роман, вона завжди прислухалася до інтуїції, щоб зрозуміти, чи буде товк з цим чоловіком чи ні? Товк мав бути один: справжня сім’я, четверо дітей. Стефан Седнауї, французький фотограф і кліпмейкер 37-ми років, який працював з Бьорк і U2, був налаштований на серйозні стосунки. Це те, що і було потрібно Летиції в її двадцять два. Кар’єра, звісно, була важливою. Вона розуміла, чим ризикує. Знала, що протягом року після пологів її телефон мовчатиме. Їй було все одно — вона хотіла бути щасливою.

Акторський склад фільму «Замок в Італії»: Філіппо Тімі, Маріса Боріні, Луї Гаррель та Валерія Бруні-Тедеські, 2013 р.

Вона помилилась. Після появи на світ їхньої доньки Сатін у жовтні 2001-го її одразу запросили на знімання. І Каста погодилася, прихопивши на роботу дитину, — годувала дитину грудьми прямо у знімальному павільйоні у всіх на очах. Працював і Стефан, все частіше буваючи далеко від коханої та доньки, які жили у Парижі, який вперше за сімнадцять років Летиція могла назвати своїм домом… Він не кликав її заміж, вона не наполягала. Коли стало зрозуміло, що пара буває частіше нарізно, ніж разом, Стефан запропонував розлучитися. Сатін був лише рік.

Перше, що зробила Летиція, познайомившись із відомим італійським актором Стефано Аккорсі в 2003 році, – запросила його на Корсику. Вона якраз вирушала туди з дочкою, то чому б чарівному чоловікові не скласти їм компанію? Незабаром він зробив їй пропозицію, хоча з датою весілля вони не поспішали. У 2006 році вона знову повторила наймістичніший і прекрасний досвід у своєму житті, народивши сина Орландо, а в 2009 році на світ з’явилася їхня дочка Афіна.

Коли Летиція, все ще наречена, не дружина, повністю захоплена вихованням дітей, подумала, що абсолютно щаслива — троє дітей, коханий чоловік — в інтернеті з’явилися фото, де її наречений йшов вулицями Риму в обіймах з молоденькою моделлю Б’янкою Віталі. Каста не влаштовувала скандалів — вона надто горда для цього. Вона пішла, подякувавши йому за кожну хвилину щастя, яке пережила з ним, і за двох прекрасних дітей. «Кохання не буває вічним. Когось ти любиш, але він не любить тебе. Так буває. Засмучуватися тут нема через що», — філософськи міркувала вона. Її колишній коханий незабаром одружився з тією дівчиною, а в її житті настав штиль — вона вирішила пожити для себе і дітей.

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Laetitia Casta (@laetitiacasta) on

З моменту появи на світ її першої дитини Каста почала віддалятися від модельного бізнесу. Вона відчувала себе актрисою, здатною грати і романтичних героїнь, і драму, і пристрасть, і трагедію. Як її кумири: Клаудіа Кардінале, Марія Каллас, Анна Маньяні. Все сильніше її дратували й стандартні питання фешн-журналістів про те, що вона, як модель, їсть («Все і багато!»), що вона носить («Що під руку підвернеться!»). Втім, не схвалювала вона однакових осіб і самих моделей. Таких жінок, вона вважала, просто не існує в природі. “Тоді для кого саме вони демонструють модний одяг?” Себе ж вона вважала досконалою жінкою. І в неї були на те підстави: у 1999-му вона отримала почесне звання Маріанни, символу Франції, а значить, найкрасивішої жінки країни, і її бронзове погруддя прикрашало мерію кожного міста.

З Жераром Депардьє у картині «Астерікс і Обелікс проти Цезаря», 1999 р.

У тому ж році Летиція дебютувала в кіно в комедії «Астерікс і Обелікс проти Цезаря» з Жераром Депардьє і посилено зайнялася самоосвітою, шкодуючи, що не змогла закінчити школу і не вчилася в університеті. Вона вивчала все, що їй було цікаво — від історії мистецтва і живопису до психології та філософії. Але найбільше їй хотілося осягнути таємницю акторської майстерності і втілювати на екрані і в театрі цікавих, складних героїнь. На її подив, їй почали пропонувати саме такі ролі. Вона зіграла і активістку, яка бореться за політичні ідеї Міттерана, і адвоката, і артистку з 40-х років, а в 2004 успішно дебютувала в виставі «Ундіна». При цьому, якщо була зайнята в кіно або на сцені, відмовлялася від фотосесій, показів і зйомок в рекламі.

Коли їй запропонували роль Бріжит Бардо в байопіку «Генсбур. Любов хулігана», вона роздобула номер актриси.

— Мадам, це Летиція Каста. Можливо, ви мене бачили на обкладинках журналів…

— Я знаю, хто ти, люба,— стримано відповіла Бардо.

— Власне, я дзвоню тому, що мені пропонують вас зіграти в кіно, – і швидко закінчила речення, – але якщо ви проти, я відмовлюся!

На хвилину в трубці запанувала тиша — Бріжит думала.

— А знаєш, Летиціє? — зненацька весело заговорила Бардо. — А зіграй! І постарайся зробити це добре!

2014 р.

Каста запевнила її, що зробить все від неї залежне, і попросила розповісти про себе, про те, який це був час, 1960-ті, до яких і сама відчувала якийсь незрозумілий потяг. І Бріжит розповіла їй про тому, яким провокатором була, як їй доводилося добиватися поваги до себе, і чому тепер вона більше любить тварин, а не людей.

Летиція зіграла її так, як могла зробити тільки вона: не намагаючись бути Бардо. Вона, як завжди, була лише собою. Незабаром після виходу фільму, у лютому 2011-го, вона мала вирушити на церемонію вручення премії «Сезар»: її номінували в категорії «Краща жіноча роль другого плану». На ту церемонію приїхав і Луї — його відзначили режисерською номінацією за другий короткометражний фільм «Маленький кравець». Але шансу побачити одне одного у них не було. Летиція була зі Стефано, Луї – з Валерією, з якою він вирішить розлучитися тільки через рік, а вона на прощання зніме його в майже автобіографічній трагікомедії «Замок в Італії», де зіграє жінку, одержиму ідеєю народити дитину, а він – молодого актора, що сумнівається в собі…

Летиція Каста з колишнім чоловіком Стефано Акорсі, 2009 р.

…Дому в Луміо, в якому Летиція проводила щасливі літні дні в дитинстві, вже немає. Як і прабабчиного розарію. Тепер вся родина приїжджає кілька разів на рік в маєток по сусідству, де Зелінда замолоду працювала служницею і який віднедавна став власністю Летиції. У саду висаджений новий розарій, на горище перевезені речі зі старого будинку, а в вітальні будь-якої пори року відчувається присутність господині — на стінах висять картини Касти, на полицях стоять зроблені нею глиняні горщики.

Одягнувши джинсовий комбінезон з діркою на коліні і майку, вона, що встає раніше за всіх, сидить на сходах будинку боса і вдихає аромат природи, що прокидається, передчуючи в прохолоді ранку жаркий червневий день. Уловлює запах мандарину — і знає, хто зранку не може жити без своєї електронної сигарети.

— Які у нас плани? Він сідає на сходинку вище за неї і обіймає її руками за плечі.

– Грандіозні. Годину сидимо з тобою тут і слухаємо тишу, потім врубаємо музику голосніше і будимо дітей. Сніданок, пляж, потім я готую італійський обід, сієста, а на вечерю роблю рисовий пудинг за маминим рецептом зі старої кулінарної книги. Треба тільки знайти її на горищі.

— Заодно пропоную там пошукати плакат із тобою як «Міс Луміо-83», — Луї цілує її в щоку.

Кадр із фільму «Сен-Лоран», 2014 р.

– Звідки ти взагалі про це знаєш? Тобі мій тато розповів? - вона сміється.

– Я твій чоловік, я все про тебе знаю, – впевнено вимовляє він. — Заберу його, повішу на стіну в нашій паризькій квартирі. Це буде твій подарунок мені на день народження. Минулого року це було весілля, тепер ось плакат, він посміхається, а вона киває.

Ну, якщо він так хоче…

Імовірність їхньої зустрічі завжди варіювалася від нуля до ста відсотків: їх могли покликати зніматися в один фільм або не покликати, вони могли зіткнутися на будь-якій кіноцеремонії або пройти повз. Навіть їхні дебюти в театрі в одному році —2004-му – не допомогли їм. Це були різні театри… Натомість через одинадцять років, у квітні 2015-го, це зробили малознайомі їм люди. Чому вони обоє погодилися приїхати на ту закриту паризьку вечірку, вони ще довго не могли зрозуміти.

У напівтемряві дорогого ресторану вони зустрілися поглядами і просто почали говорити — ніби ні про що. У кожного в голові був образ іншого, створений пресою. Летиція йому здавалася відстороненою і недосяжною супержінкою, він їй — красивим, але похмурим і дивним представником паризької кінобогеми. За десять хвилин розмови стереотипи розвіялися. Гаррель виявився світлим, веселим, іронічним і трошки меланхолійним інтелектуалом, Каста — найпростішою і радісною жінкою з мелодійним сміхом, яку він зустрічав у житті. Прощаючись, він все-таки зважився попросити в неї номер телефону і сказав, що подзвонить завтра, чим значно полегшив їй долю. Дивлячись на його муки і невпевненість, вона була готова сама схопити його телефон і записати номер. І вона б так обов’язково зробила, бо відчула те, чого не відчувала ніколи. Почуття, якому тоді не змогла дати визначення.

Річард Гір та Летиція в трилері «Порочна пристрасть», 2012 р.

Але «завтра» вона полетіла в Нью-Йорк на тиждень, пообіцявши Луї, що щойно візьме квитки назад, вони домовляться про зустріч. І зробила, як обіцяла, зупинивши його порив зустріти її в аеропорту і призначивши того ж вечора побачення — безперечно, це було саме воно — в італійському кафе в кварталі Сен-Жермен-де-Пре.

Чи то вона затримувалася, чи він побив рекорд швидкості на скутері і приїхав сильно заздалегідь, Луї не знає. Але дещо йому ясно: серце б’ється, а думки скачуть: щось трапилося, вона передумала, як усе не зіпсувати, якщо вона таки прийде… Сидячи на літньому майданчику, він замовляє мінеральну воду і кави без кофеїну, бо йому терміново треба щось випити, але ще сильніше підбадьоритися і розтривожитися йому точно не потрібно. Летиція з’являється через поворот у простій білій сорочці, чорних штанах і мокасинах. Пішки, повільним кроком. Вона цілує його в обидві щоки, а він відсуває стілець, щоб вона присіла за столик.

З Венсаном Макеном та Голшіфте Фарахані в картині «Мої друзі», 2015 р.

— Як я рада тебе бачити,— зізнається вона, знявши окуляри і дивлячись йому прямо в очі, і він бачить, що на її обличчі абсолютно немає макіяжу.

Луї запалює електронну сигарету.

— Це так взаємно, ти навіть не уявляєш. Якщо ти проти, я не куритиму,— вимовляє він. - Що ти будеш?

Вона вибирає з меню капучино та тирамісу.

— Я подивилася в самолеті один фільм… З тобою, — каже Летиція, яка зовсім не заперечує проти вейпу.

– Боже … Ні. Що це було? Щось похмуре?

– Ні, – вона сміється. – Про Іва. «Сен Лоран. Стиль – це я». Він був близькою мені людиною, майже сім’єю, і я сумую за нашими веселощами, іграми з його собаками і поїздками до Нью-Йорка. Я досі відчуваю його присутність. Його енергію. Мені хотілося подивитися, як зроблено фільм про того, кого я добре знаю. Ти чудовий у ролі Жака.

– Дякую. Хм… Мене навіть номінували на «Сезар», хоча я весь час сумнівався, чи зміг видати хоча б десять секунд екранного часу в день, щоб режисерові було з чого зліпити персонаж, він збентежено посміхається. -Але Жака я, звичайно, не знав, все було строго за сценарієм, так що …

— Ти знаєш, Ів мені допоміг, коли я нічого не розуміла в житті. Що дивно, я це усвідомила зараз, бо в ранньому дитинстві почувалася старою і мудрою. Тепер стаю все простішою і простішою, назвемо це так,— Летиція сміється. - І це добре. Життя і так складна штука, щоб ще бути непростою людиною. У тебе є ручка?

– Ручка?

— Так, для записів, — Каста відкриває свою сумку, в якій він помічає книгу «Та, що біжить з вовками», і¸ шарить там рукою. – От, знайшла. Вона бере серветку і починає на ній писати, поглядаючи на здивованого Луї.

— У мене цих серветок, папірців, пакетів із літака… Це я так сценарії вигадую. Тому що, чесно тобі зізнаюся, я зіграла багато ролей, але не на всі потрібно було погоджуватися. Хоча коли вже погодилася, завжди йду до кінця. Так що, може, якусь роль і для себе напишу, вона складає серветку навпіл і кидає в сумку.

— Розумію тебе чудово. Я теж так писав сценарій свого дебютного фільму «Два друга», про нерозлучних друзів, закоханих в одну дівчину. До речі, представлятиму фільм через місяць у Каннах. І сам там знявся. І сняв свого кращого друга Венсана, і актрису з Ірану, Голшифте. Так от мій батько, подивившись фільм, сказав, що йому дуже сподобалися актори! Так було приємно це чути, поки він не додав: «Особливо двоє з трьох — Венсан і Голшифт!». - він посміхається. -Філіпп-великий гуморист. Ну, правда, це і комедія частково.

— Мені здається, за останні п’ять хвилин ти посміхнувся якусь рекордну для себе кількості разів, ні? – розглядаючи його, зауважує Каста.

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Laetitia Casta (@laetitiacasta) on

— Це тому, що ти зі мною, — каже він і знову посміхається дитячою і м’якою посмішкою, і на його щоках з’являються ямочки. — До речі, це ж знаменита у вузьких кіноколах тема: що я широко не посміхаюся, бо ніс великий і обличчя кривувате. Що є правдою. Скільки разів я не пробував – все без толку. Так я в цьому фільмі спеціально написав сцену, де героїня говорить моєму персонажу: «Чому ти завжди такий похмурий? Думаєш, так виглядаєш загадковішим?» Передбачаю реакцію публіки.

– Яка тонка самоіронія, Луї! - вона сміється.

— Та я взагалі хотів би зіграти в комедії. Не кличуть. Але нехай у мого персонажа не буде слів. У голлівудському кіно. З Рікі Джервейсом. Тому що моя англійська — це ж нічний жах для американських режисерів. Це якщо говорити серйозно. Але якщо ще серйозніше — я став би режисером в опері. Для самої опери пізно, та й даних немає, так, тільки пісеньки співаю, але мовчки режисувати, як співають інші… Це можна.

Летиція зі своїми батьками та дітьми, 2009 р.

Летиція, забувши про охололий капучино і тирамісу, що нагрівся в променях вечірнього сонця, мелодійно сміється.

— Уявляю, що було б, якби я записала диск із піснями, — каже вона. — Це зруйнувало б взагалі все! Я, звичайно, жінка, яка займається творчістю, але всьому має бути межа. До речі, на початку місяця ми ходили з дітьми в Гранд-Опера. І їм сподобалося! Розумієш, я, як тренерка, повинна бути завжди в строю і розвивати цю таку різну, але чудову футбольну команду. А далі — хай самі вирішують. Вірять у себе, йдуть до мрії, я підтримаю, — вона посміхається. – Все роблю так, як робили для мене мої батьки.

Гаррель уважно слухає її і не знає, що сказати. Його досвід батьківства значно менший, хоч він і проводить з Селін весь вільний час.

— Ти знаєш, я присвятив дочці цей фільм. Але, чесно скажу, я тільки зараз, коли їй шість років, починаю осягати науку стосунків батька та дитини. Між нами особливий зв’язок, у ній стільки ніжності…

— Як і в тобі,— вимовляє Летиція і бере його долоню в свою руку. —Мріяла це зробити з моменту знайомства…

Луї залишає скутер біля кафе і вони йдуть гуляти вуличками його міста — він показує Летиції приховані від усіх місць, де вона точно не була. Записує на одній із салфеток із її сумки адресу кращого кафе з мороженим («Особливо мандариновим!»), куди їй потрібно зводити дітей, якщо вони не встигнуть цього зробити разом до його від’їзду спочатку на зйомки, а потім у Канні. Темніє, і він міцніше стискає її руку в своїй, ведучи повільну розмову про поезію і наглядаючи за тим, з яким апетитом вона їсть шоколадку, яку їй раптом різко захотілося. Він розповідає їй про себе, але мовчить про жінок, які були у його житті до неї. Про те, що після розставання з Валерією він зустрічався до 2014 року з Голшіфте Фарахані, тією самою актрисою з Ірану, яку зняв у своєму кіно. Летиція ж у відповідь мовчила про стосунки з Лоренцо Дуарте, ассистентом режисера, що тривали рік після розриву зі Стефано.

Зберігає поки що в таємниці вона і головне: любов — єдина слабкість, її єдина залежність, тому вона зробить усе для того, кого полюбить.

Луї та Летиція, 2016 р.

Вперше в житті, закохавшись, Луї не дзвонить пізно ввечері своїй молодшій сестрі Естер, теж актрисі, щоб запитати жіночої поради — що це означає і чого йому чекати. З Летицією йому все зрозуміло без пояснень.

Серпень вони проводять з її дітьми та його дочкою на Корсиці, а в листопаді вона їде з ним на прем’єру його фільму в Бразилію. Весь 2016-й вони з’являються разом на публічних заходах, не приховуючи стосунків, але нічого і не коментуючи, а на Каннському кінофестивалі Летиція представляє свою дебютну короткометражку, сценарій до якої писала на серветках і паперових пакетах. берег на прем’єру фільму «Молодий Годар», де він зіграв головну роль, а 10 червня вперше в житті, у тридцять дев’ять років, виходить за нього заміж на таємній церемонії на пляжі в її рідному Луміо, де він носить її на руках.

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Laetitia Casta (@laetitiacasta) on

У 2018-му вона продовжує грати в театрі в «Сценах із подружнього життя» за кіноповістю Інгмара Бергмана, а він знімається у фільмі «Народ та його король» у ролі Робесп’єра — прем’єра відбудеться в вересні. Разом вони завершують роботу над другою повнометражною картиною Луї «Вірний чоловік», яка буде представлена на Нью-Йоркському кінофестивалі у жовтні. Летиція там грає головну роль, Маріанну, а Луї – її коханого, що повертається до неї через дев’ять років…

…Вони спускаються до пляжу по звивистій дорозі повз будинки, лимонні дерева та стару церкву — Луї і Летиція, тримаючись за руки, та їхні діти — Сатін, Орландо, Афіна та Селін. Вони намагаються відобразити відчуття щастя, що наповнює обидва їхні серця, яке їм хотілося б, щоб залишилося з ними на все життя, про яке їм поки що нічого не відомо. Летиція не має жодних передчуттів. Хіба що одне, пов’язане з не до кінця здійсненим заповітним бажанням. І нехай це буде хлопчик… З м’якою посмішкою та ямочками на щоках.

P. S. 17 березня 2021 року це бажання здійснилося. Летиція Каста народила Луї Гаррелю його першу біологічну дитину. Сина назвали Азель.

Фото — Getty images, East News, Rex/ Fotodom


Материал опубликован в журнале “Караван историй” (№10 2018)

Дивіться також:

Навіщо Джорджу Клуні нерівний шлюб

Венсан Кассель і Тіна Кунакі: історія кохання