Бріжит Бардо – ідеал жіночої вроди і сексуальності 60-х років минулого століття – сьогодні, 28 вересня, відзначає 88-річчя.

«Караван історій» розповідає, як недолюблена дівчинка-підліток стала однією з найбажаніших та найуспішніших акторок свого часу. І як кидалася від одного знаменитого коханця до іншого в марних спробах знайти любов та ласку, яких була позбавлена в дитинстві.


Легкий бриз із моря грає із фіранками літньої тераси. У кафе кілька відвідувачів: ще ранній ранок, та й у закладі при магазинчику мсьє Кокто рідко буває велелюдно. Дві пані ведуть розмову ламаною французькою, кокетливо поглядаючи на імпозантного чоловіка за сусіднім столиком, захопленого ранковою газетою.

– Ех, яка нудьга в цьому Сен-Тропі! Таке село! – млосно каже одна. – Я взяла з собою чотири вечірні сукні, так і відвезу назад. Треба було їхати до Парижа!

– Почекай, – заспокоює її подруга, – зате навколо багато цікавих чоловіків, знаменитості на кожному кроці. Я читала, що тут живе Бріжит Бардо.

– О, ти бачила, як вона виглядає? З її можливостями! Я б застрелилася, якби так виглядала у її віці! – кривить губи перша, не забуваючи стріляти очима у бік чоловіка

Літня жінка, що сидить у кутку тераси, з собакою на колінах, важко піднімається і, спираючись на милиці, йде до виходу повз столик дам. Їхні пики витягуються при вигляді її обличчя, обрамленого сивими пасмами а-ля Бабетта. З уїдливою умішкою жінка каже:

– Якби я виглядала у вашому віці так, як ви, мадемуазель, я теж застрелилася б, – і, гордо підвівши голову, йде.

Чоловік за сусіднім столиком аплодує.

На вулиці вона неквапом склала милиці й важко опустилася на сидіння авта, краєм ока задоволено відзначивши приголомшені обличчя жіночок, що дивляться на неї з тераси. Вискнули гальма, і старенький ситроен мадам Бардо ледве не протаранив новенький порше, який, напевно, належав одній з цих знуджених любительок гламуру. Така машинка коштує ого скільки, можна ситно годувати підопічних її фонду цілий рік. І напевно ці дамочки взимку не мислять себе без хутрових шуб до п’ят.

Бриджит Бардо
У притулку для собак, 2001 р.

Бріжит скривилася. Недарма вона не любить вибиратися в місто, робить це рідко і рано вранці, щоб уникнути зустрічей з туристами, що заполонюють Сен-Тропе будь-якої пори року. На щастя, молоде покоління впізнає її рідко. Дозволити собі слугу, щоб посилати його за покупками, вона не може. Точніше, може. Але не хоче, куди раціональніше найняти ще одну людину для роботи у фонді.

Боже мій, на що перетворився Сен-Тропе, миле, тихе морське містечко з рибальськими шхунами на березі… Прованську простоту з її дерев’яними віконницями потіснили розкішні сучасні вілли, все в різних стилях – і про що тільки думає мерія? Чисту лінію гір уздовж Лазурового узбережжя вже не розгледиш через безліч сателітів, рекламних вивісок та силуетів новомодних яхт і вітрильників у порту. На пляжах гримить кислотна музика, вузькі вулички суцільно заставлені дорогими автомобілями. Шум, пил, блиск і хаос.

Бріжіт повільно їхала у бік своєї вілли. Великі чорні окуляри в пів обличчя, непрезентабельний автомобільчик – ніхто не впізнає в цій літній дамі кінозірку 50-60-х, хоча її обличчя, тільки більш ніж піввікової давнини, у цьому місті на кожному кроці.

«Зачіска «бабетта», як у Бріжит Бардо, – тільки в нашому салоні!», «Купіть сексуальне боді «бардотка», як у Бріжит Бардо!», «Найсмачніший ланч – фаршировані яйця та круасани з патокою з волоських горіхів за рецептом Бріжит Бардо!». Її ім’ям тут торгують, наче гарячими пиріжками, але лише нечисленні місцеві мешканці впізнають знамениту актрису, шанобливо схиляючи голову у привітанні.

Кінозірка. Кінодіва. Легенда. Секс-символ. Найжаданіша жінка у світі. Для натовпу, який готовий розірвати її на частини як від кохання, так і від ненависті.

Бриджит Бардо

…У п’ятнадцять років, як будь-яке дівчисько, вона мріяла стати актрисою. Начищаючи дужки на зубах, що виступають уперед, уявляла, як виходить з машини, у сукні з пишною спідницею, переможно посміхаючись і прихильно приймаючи букети квітів і аплодисменти шанувальників.

Мама зітхала: «До чого ж ти негарна, зла і дурна, Бріжит. Не те що Міжану – красуня та розумниця». Бріжит тікала на горище і, сидячи там серед запорошених речей і стискаючи в руках плюшевого песика, плакала і відчайдушно заздрила сестрі.

Щоб наблизити старшу дочку до ідеалу, батьки то пхали її до школи благородних панянок, гімназію та на курси флористики, то наймали гувернанток із знанням іноземних мов, то відводили до танцювальної студії. Замість того, щоб просто зрозуміти, що потрібно їхній дочці.

А їй треба було трохи любові. І ще – цуценятко спанієля. Але у мами починала свербіти шкіра при одному тільки проханні дочки: «Поїдеш до бабусі у село, Бебе, там будуть і собачки, і кізочки. Відчепись від мене зі своїм цуценям!»

Бріжит подивилася на себе в дзеркало заднього виду. Днями – вісімдесят вісім. Цілих вісімдесят вісім. Невже ці дівчата в кафе наступили на болючий мозоль?

Бриджит Бардо

«Комплекс неповноцінності сформувався у мене ще в ранньому дитинстві, – вважає Бріжит. – У власному будинку, у власній сім’ї я була як приблудний собака. Дика, кусача, скуйовджена. І потім все життя я шукала в людях ту любов, якої мені так відчайдушно не вистачало від батьків. Я і до Вадима приліпилася, сумуючи за ласкою».

– …Вашу дочку, мадам Бардо, чекає велике майбутнє, – кіноагенту будь-що потрібно було домогтися дозволу рідних на зйомки дівчинки: та ще неповнолітня.

– Та у вас суцільна розпуста в цьому кіно! Щоб я зробив дочку повією? – витріщив очі батько.

– Ох, не знаю… – матері й хочеться кращого майбутнього для доньки, і страшно. – Бріжит… Вона ще навіть ліфчик не носить, а там у вас чоловіків повно…

І тут у розмову вступає дід.

– Досить! Якщо дитині судилося стати повією, вона нею стане в кіно або без. А не судилося, так і кіно тут нічого не зробить! Дамо їй шанс.

Суворі батьки і дід не здогадувалися, що їхня Бебе, вихована в суворому пуританському дусі, вже в п’ятнадцять років уздовж і впоперек пізнала той бік життя, про який пафосно мовили їй у відповідь на питання, чому у мами виріс животик:

“Дітей приносить лелека, дорогенька, а для цього тато іноді приходить до маминої спальні”. У вісімнадцять вона зробить перший аборт. Потім другий, третій. Чоловіки вичавлювали з неї все, що могли, як колись батьки.

Ту роль вона не зіграла. Але в той момент, коли дід гримнув кулаком по столу, кіно засмоктало її на довгі двадцять років.

Перший чоловік, Вадим Племянніков, зробив із неї кінозірку, а себе на її тлі – знаменитим режисером. Його картина «І Бог створив жінку» засвітила на європейському кінонебосхилі ще одного скромного хлопця – Жана-Луї Трентіньяна. За сюжетом його герой закохується у героїню Бріжит. Пристрасті кипіли на знімальному майданчику, ще крутіше – за ним.

Бриджит Бардо с Роже Вадимом
З Роже Вадимом (Вадимом Племянніковим) на зйомках фільму «Відпустивши повіддя», 1960 р.

Тоді Бебе ще не аналізувала цю свою рису – пристрасно прив’язуватися до будь-кого, хто обдарував її хоч краплею уваги. За Жана-Луї Трентіньяна вона б вискочила заміж із заплющеними очима, але шлюб із Вадимом був ще не завершений. А коли завершився, Жана-Луї забрали до армії. Самотність була нестерпною. І Бріжит знову закохалася. Потім ще. І ще.

Романи чергувалися з романами, зйомками, фотосесіями, кінофестивалями, славою, що зростає в геометричній прогресії, збільшується армією фанатів, дикою втомою, нескінченними нервовими зривами. І навіть спробою самогубства.

Свобода від диктаторського способу життя у батьківському домі повернулася до неї іншим боком. Вона перестала належати собі. Стала атрибутом задоволення чужих прагнень, ласим шматочком колекціонерів чужих життів. У модних журналах це називалося “ікона стилю”.

Вранці встала, скуйовджена, і не встигла причесатися – завтра вся жіноча частина французького населення люто начесала маківки. Поки копала ями під дерева в «Мадразі», відірвався ґудзичок на картатій сорочці – смішно сказати, сорочка належала Саші Дистелю! – і, щоб не світити голим пупком, зав’язала її вузлом.

Хто б міг подумати, що той турист, який самотньо бродить уздовж сусідньої ділянки, виявиться папараці! Завтра обкладинку «Ле Фігаро» прикрасив портрет актриси Бріжит Бардо – патлатої, в коротеньких шортах і сорочці, зав’язаній вузлом на животі.

“О!” – заволала Франція, а за нею решта Європи та Америка. Вулиці заполонили дами різного віку та розмірів у картатих сорочках, що відкривають живіт. Ото вони із Сашею тоді сміялися!

У картині «Бабетта йде війну», 1959 р.

А жорна кіноіндустрії крутилися і продовжували перемелювати її на борошно. Публіка вимагала своєї богині, свого символу. Їм же треба було здирати з когось сорочку на сувеніри! І плювати на те, що у неї страх натовпу.

Наприклад, у газетах писали: «Бріжит Бардо в черговий раз продемонструвала свою сексуальність, обливши декольте шампанським». Бовдури! Яка, до біса, сексуальність? Вона – на пляжі, під пекучим промінням сонця, навколо – сотні фотографів, журналістів, роззяв.

Боже мій, а вона тільки хотіла викупатися, освіжитися і просковзнути назад у свій номер. Над головою блимнув спалах. Рука з келихом шампанського здригнулася, шипучий напій виплеснувся між грудей. Бріжит зацьковано озирнулася. А друзі стояли поруч і скандували разом із шанувальниками: «Бріжит! Бріжит! Бріжит!»

Вона люто схопила другий келих, передчуваючи, як зараз хлюпне шампанським у ненависний натовп, і… кокетливо посміхаючись, тонким струмком почала обливатися «Дом Періньйоном» тридцятирічної витримки. Натовп заревів. Бріжит заплющила очі, почуваючись биком на кориді.

У фільмі “Потанцюємо?”, 1959 р.

…Півгодини потому вона ридала під душем і кричала Вадиму, який намагався її заспокоїти: «Дай мені мої таблетки! Я не хочу так більше жити!” Коли прохолодна вода насилу охолодила істерику, Бріжит вийшла з душу, розліпила опухлі очі і, охнувши, сіла на підлогу – просто на неї чорними блискучими очима-намистинами дивилося чорне щеня, виляючи коротким хвостиком. Схопивши його в оберемок, Бріжит заридала знову, але це були зовсім інші сльози.

Чи треба говорити, що того вечора всі журналісти зазначили, що Бардо була особливо жвава і, не чекаючи закінчення вечірки, швидко зникла. «У Бебе таємний роман!» – з таким заголовком вийшли наступного дня всі газети Франції. Та їй вперше було байдуже.

З Шоном Коннері у бойовику «Шалако», 1968 р.

Щойно вона повернула до вілли, за воротами радісно загавкали собаки. Вона знає голос кожної зі своїх тварин. У Бріжит щоразу зволожуються очі, коли зграя з гучним щасливим гавкотом кидається їй назустріч, коли вона гладиь собак за шовковисті вуха, коли хтось із них примудряється удостоїтися вищого ступеня ласки від господині – поцілунку в ніс.

Супроводжувана зграєю Бріжит спустилася до пляжу і присіла на лаву під кроною смоківниці. Який ідилічно умиротворений вигляд, і жодного прогулянкового катера з блискучими лінзами біноклів туристів.

Не раз морський вітер доносив до неї голос гіда, що віщає в рупор з палуби катера: «Праворуч – знаменита вілла «Мадраг» популярної актриси Бріжит Бардо. Ця жінка була іконою шестидесятих, секс-символом, зіркою кіно». Щоразу вона посміхається: ну треба ж, кіно вона віддала двадцять років життя, а тваринам – майже п’ятдесят, а до цього дня про неї говорять лише як про кінозірку.

Собака тицьнув мокрим носом у руку. У нього немає однієї лапи. У іншого – перекошена щелепа: кинули в пащеку петарду. Третій фізично здоровий, але скільки зусиль довелося докласти, перш ніж цей полохливий і недовірливий дикун став дозволяти до себе торкатися. Кожна покалічена собача душа – жертва людей, їх споживацького ставлення. Як і вона сама…

З дворняжкою Гуапою, яка врятувала Бріжит, 1958 р.

…Ніколи Бріжит не забуде той жахливий день на зйомках картини «Жінка та паяц». Кінознімальна група приїхала до Севільї. Режисерові спало на думку відзняти масові сцени на дикій натурі – для надання реалістичності.

Не врахував він тільки того, що іспанці – народ набагато темпераментніший, ніж французи, до того ж Іспанія святкувала Великдень. Замружившись, Бріжит зробила крок у натовп розпалених туристів і місцевих пейзан… Бабетта, яка йде на війну, жінка, яку створив Бог, найсексуальніша і бажана…

Цей кошмар переслідує її досі. Десятки рук вчепилися в неї, миттю здерши сукню, потім білизну. Вона закричала. Руки рвали її волосся, щипали шкіру, лізли в усі місця… Бріжит знепритомніла. Увечері того ж дня, відпоївши актрису заспокійливим, знімальна група вирушила далі. На кориду.

Нещасний бик кидався по арені, розбризкуючи кров. Натовп захоплено ревів. Роззявлені роти. Безглуздо вибалушені очі. Запах крові, поту, чоловічого адреналіну. Декількома годинами раніше ці ж люди так само шалено і жорстоко рвали на частини її тіло. Вона зігнулася в приступі блювоти. Бик упав, видаючи передсмертні хрипи.

Ненавиджу. Ненавиджу…

Повернувшись до Парижа, Бріжит наковталася снодійного. У пам’яті спливла картина: на підлозі сидить дворняжка, якого вона підібрала на вулиці в Іспанії, і відданими очима дивиться на неї. “Як же Гуапа буде без мене?” – остання думка перед зануренням у темряву.

Її врятували завдяки Гуапі. Собака вив на всю округу. Прокинувшись, Бріжит побачила поруч Жака Шар’є, партнера по фільму «Бабетта йде на війну». Він дбайливо підніс до її губ чашку з чаєм. «Це той, хто подбає про мене», – подумала вона.

З Жаком Шар’є, 1959 р.

Брижіт із задоволенням спостерігала, як собаки весело тягнуть в різні боки палицю. Тварини граються іграшками, люди теж грають іграшками – лише живими.

Скільки років минуло, а згадувати ті півроку, проведені в будинку із заштореними наглухо вікнами, досі страшно. Як тільки стало помітно, що знаменита Бебе при надії, папараці взяли її будинок в облогу.

Над дахом постійно лунав гуркіт гелікоптерів, у вікнах будинку навпроти безперестанку виблискували спалахи камер. Вона влаштовувала Жаку істерики, погрожувала зробити аборт, втопитися у ванні.

Раніше нездоровий інтерес викликали її губи, груди, талія, тепер цих охочих до видовищ людей цікавив вміст її живота. Дитина викликала відторгнення ще до народження.

Із сином Ніколя, 1960 р.

Ніколи вона не думала, що, будучи нелюбою батькам, стане такою ж нелюблячою матір’ю для свого сина. Лише у рідкісні хвилини Бріжит раділа спілкуванню з Ніколя. Але частіше бігла від свого материнства, і ось парадокс: бігла знову туди, де їй було нестерпно, – у кіно. Метання висмоктували енергію, хоча публіка як і раніше, бачила гарну, веселу, активну білявку.

Заголовки в пресі теж як і раніше вивертали її особисте життя навиворіт: «Бріжит Бардо розлучилася з чоловіком!», «У ББ роман із Самі Фреєм… з Бобом Загурі… з Сашею Дістелем… з Сержем Генсбуром».

Вони лізли до неї під спідницю, препарували вміст її тарілки, підраховували кількість купюр у її гаманці. Але ніхто не підозрював, чим вона живе…

Вітер зашурхотів гілками дерев, у волоссі заплуталося опале листя. Наплив спогад: над «Мадрагом» кружляє вертоліт, з його надр вивергаються тонни квіткових пелюсток. Гюнтер Закс завжди вирізнявся екстравагантністю.

Встояти перед ним вона не змогла, втім, вона завжди легко кидалася в любовні авантюри навіть із чоловіками дрібнішого калібра. Але в ньому вона зустріла співзвучну собі щедрість. Вони одружилися.

…Якось вночі їй наснилося, що натовп божевільних шанувальників роздирає її на частини. Спочатку по клаптях зірвали одяг, потім жмут за жмутом висмикнули волосся, потім дісталися до нутрощів. Коли з грудей стали виривати серце, вона прокинулася з криком і сльозами.

Плутано прокричала по телефону Гюнтеру, який у цей час був у Швейцарії: «Мені погано, я вмираю!» Ще не розвиднілося, коли він увійшов до кімнати. Він обійняв її як дитину, підіткнув ковдру і прошепотів: «Я з тобою, Бебе, нічого не бійся».

З Гюнтер Заксом, 1966 р.

Шлюб Бріжит Бардо та Гюнтера Закса тривав три з половиною роки. І він, і вона могли жити лише на підвищеному градусі. Для Гюнтера це означало екстремальні подорожі та п’яні загули. Їй увесь цей калейдоскоп все частіше ставав упоперек горла, хотілося закритися за парканом «Мадрага», вранці бродити босоніж по росистій траві, скакати на коні берегом моря.

– Ти жереш як селянка! – кричав вранці Гюнтер, поставивши її на ваги, що показували на двісті грамів більше. – Кінозірка твого рівня може дозволити собі тільки устриці з шампанським, а ти п’єш сидр, закушуючи солодощами.

– Йди до біса! Сам давись своїми устрицями, аристократе! – сердито репетувала вона у відповідь.

– Подивися на свої стопи, у нас ввечері прийом, а твоїми п’ятами можна забивати цвяхи! А твої нігті! Якого дідька ти греблася в саду, адже у нас є садівник! І псиною від тебе постійно тхне!

Це зараз вона розуміє, як болісно було йому, плейбою і альфасамцю, усвідомлювати, що кінодіва, на якій він одружився, виявилася йому не рівнею. Заксу хотілося бачити поряд із собою випещену світську даму, від кінчиків волосся до пальців на ногах досконалу, лаковану, без вад і тріщин. Походи наліво були обопільними. Але дружба збереглася.

Бриджит Бардо

Прокинувшись від шалених пристрастей, що трясли її тіло і душу, Брижит спіткнувся, ніби кінь об перешкоду. У неї і було відчуття загнаного коня. Ці мужики… Не хотілося їх не тільки бачити, а й взагалі думати про них і знати, що вони існують на світі, так само як і це найпекельніше, найгидкіше, найклятіше заняття на світі – зйомки в кіно.

Рішення піти з кіно дозріло миттєво. Жодних гучних заяв та пресконференцій. Завжди безвідмовна раніше, актриса сказала “ні” одному, другому, третьому режисеру. І коли за рік не з’явилося жодної кіноафіші з ім’ям Бебе, кіносвіт зрозумів, що це всерйоз.

А знаменита актриса з натхненням облаштовувала в «Мадразі» притулок для тварин і готувала сенсацію. Гучна світова прем’єра Бріжит Бардо в новій якості зоозахисниці відбулася в 1977-му.

Першими під роздачу мадам Бардо потрапили виробники фуагра. Ох, як билася вона з тими, хто виробляє французькі національні делікатеси! Звичайно, дозволити навіть найбажанішій жінці Франції зневажити багатовікові традиції та економіку ніхто не міг. Але Бріжит змогла домогтися прийняття правил швидкого і безболісного забою худоби у Франції.

Постер до картини «Вуличне світло», 1955 р.

Потім увесь світ облетіли фотографії знаменитої актриси, що лежить на закривавленому льоду в обіймах з дитинчам морського котика. Приїзд кінозірки в Канаду сприйняли з усією серйозністю і навіть організували пресконференцію за участю прем’єр-міністра.

Широко посміхаючись знаменитій актрисі, П’єр Трюдо ніяк не очікував почути гнівну тираду: «Коли ви вгамуєте ваших живодерів, що вбивають тварин, пане прем’єре?». Тоді ще ніхто не знав: те, що політики вважали піаром, здатне буде паралізувати цілий напрямок у світовій легкій промисловості – торгівлю хутром котиків.

Невже це вона якихось десять років тому танцювала чуттєву мамбу, виблискуючи на весь світ з екрану оголеними стегнами? Невже це вона віддавалася шаленим пристрастям то з одним чоловіком, то з іншим? Невже це вона покірно позувала фотографам на глянцевих обкладинках і на фотоколах кінофестивалів? Стільки безглуздо втрачених років!

Бріжит Бардо у фільмі “Жінки”, 1969 р.

Собака вклав їй в руку м’яч і завиляв хвостом. Ще кілька років тому Бріжит носилася з вихованцями по пляжу. Якщо про що і жалкувати, так це про проклятий артрит, через що ноги немов у кайданах. Та й «Мадраг» став для неї надійними кайданами. Навіть після смерті вона не покине його. В пам’яті спливло літо 1983-го.

…У неї тоді жахливо боліли груди. Але все ніяк не виходило вирватися до лікаря. У «Мадразі» стався черговий аврал: прорвало водогін, і господиня вілли брала найактивнішу участь у ліквідації наслідків нарівні з робітниками.

А як же? Вони хоч і відпрацюють свої податки, але хіба їх хвилює те, що у неї більше ста тварин, яких потрібно не тільки напоїти, а й обробити, помити, не допустити, щоб бруд занісся в карантинне приміщення для післяопераційних собак?

На прийомі в лікаря прозвучало: «Рак. Операція. Опромінення. Берегти себе».

– Я не можу померти, на кого я залишу їх? Хто подбає про них? – Бріжит захлиналася від ридання, шкодуючи не себе, а тих, кого врятувала від смерті, і тих, кого ще не врятувала.

Бриджит Бардо

Вона втратила те, що принесло їй колись славу секс-символа. Але що таке відрізані груди в порівнянні з тим, що тобі більше нічого не загрожує і ти можеш продовжувати займатися справою, заради якої прийшла у цей світ? Ось воістину Бог створив жінку, а жінка створила те, заради чого жити.

Як би вона не крутила чоловіками, а зателефонувати Гюнтеру наважилася не одразу. Але інших варіантів зробити фонд захисту тварин життєздатним у неї не було.

– Привіт, Бебе. Здивований. Щось трапилося, тобі потрібна допомога? – все-таки класний він хлопець: хоча вона і заджувала йому, приязні до неї він не втратив.

– Я відкриваю фонд захисту тварин, мені потрібні гроші, Ґюнтере.

– Ти невиправна, Бріжит, – засміявся колишній чоловік. – Від тебе, як і раніше, пахне собаками, Бебе, і твої п’яти чорні, як ніч? Добре, я зроблю пожертву у твій фонд.

– Гюнтере, я дзвоню, щоб спитати тебе… Чи можу я продати ті прикраси, що ти мені дарував? Тільки однією пожертвою мої тварини ситі не будуть.

Мовчання.

Ґюнтере?

– Ти приголомшлива жінка, Бріжит. Інші продали б усіх собак світу на шкури, щоб мати бодай один камінь із твоїх гарнітурів! Роби з ними так, як вважаєш за потрібне.

Бриджит Бардо

Прикраси вона виставила на аукціон – подарунки Ґюнтера завжди були ексклюзивними і тягнули на значну суму. Першого ж дня всі лоти були продані за ціною, що вдвічі перевищувала її очікування. А ввечері їй доставили посилку. У оксамитовому футлярі лежали браслет, намисто та сережки, продані з аукціону, і на додачу великий діамант. З очей полилися сльози. Може, вона помилилася тоді, багато років тому?

– Гюнтере, я так вдячна тобі… Але я не можу прийняти прикраси назад.

– Не корчі із себе благородну даму, Бріжит, – засміявся Закс. – Я вже знаю тебе. Ти заради своїх собак себе сто разів продаси, та вигідніше, не те що блискучі цяцьки.

– Гюнтере, як ти думаєш…

– Думаю, Бріжит, що ні. Я люблю тебе, ти мій друг, але конкуренції з собаками я не витримаю.

– А я не витримаю конкуренції з твоїм способом життя аристократа! – уражено випалила вона.

– Ось бачиш, як ми одне одного чудово розуміємо, Бебе! Цілую, крихітко, якщо буде потрібна допомога, дзвони!

Роки потому, дізнавшись, що у нього синдром Альцгеймера, Гюнтер Закс накладе на себе руки. За кілька днів до його смерті на рахунок фонду Бріжит Бардо надійде велика сума. У призначенні платежу буде зазначено: «З любов’ю, Гюнтер».

Він був з біса правий тоді, коли рішуче відмів її боязку спробу відновити стосунки. І чесний, коли говорив про те, що йому відразливі плебейки, нехай навіть такі красиві та сексуальні. А їй відразливі чоловіки, які намагаються поставити себе на перше місце у її системі цінностей. Немає більше в її житті місця цим особам, тільки якщо в ліжку й ненадовго!

У фільмі “Ведмідь та лялька”, 1970 рік

Бернар д’Ормаль не справляв враження чоловіка, який претендує на одноразове ліжко. Молодший за Бріжит на дев’ять років, досвідчений політик, він був зі світу, якого вона досі не була. І, звичайно, його думка про неї складена за фільмами, газетами та журналами. І хоча їй уже п’ятдесят вісім, все одно вона нестерпно гарна і сексуальна, і, швидше за все, в її житті утворюється ще один невибагливий романчик. Слава богам, для преси вона вже не такий ласий шматочок, тож можна цілком розраховувати на приємні бенефіти від життя.

– …Бріжит, скільки собак ми беремо з собою? – пакуючи речі для весільної поїздки, вона застигла, захоплена питанням зненацька.

– Собак?

– Ну так. Чи ти хочеш взяти і осла теж?

– Жартуєш?

– Чому жартую? – Бернар здивувався. – У трейлері місця вистачить усім, а у мене буде можливість познайомитися з твоїми улюбленцями.

Вона заплакала…

Собаки загавкали, закрутили хвостами і помчали до будинку. На її плечі лягли знайомі руки.

– Бернаре, що трапилося? Ти приїхав без попередження!

– Ти ніколи не відрізнялася гарною пам’яттю, ма шері. Сьогодні ж тридцять років, як ми побралися. А ось тобі мій подарунок, – на її коліна опустилася крихітна грудочка біло-чорного кольору, з чорними цятками на носі.

– Гуапа! – очі сповнилися сльозами. – До мене повернулася Гуапа! Бернаре! Мій подарунок – за мною!

– Він уже в мене перед очима, ма шері.


Вперше опубліковано у журналі “Караван історій” (вересень 2019)

Дивіться також:

Шэрон Тейт – актриса, убийство которой изменило Голливуд

Із секс-бомби — в легенду кіно: життя Софії Лорен у фотографіях

Крепость одиночества Люка Перри

Не железная леди. Как Мерил Стрип пережила смерть первой любви и обрела семейное счастье