Джейн Фонді – 86 років: любовні драми легенди Голлівуду

21 грудня голлівудська легенда, акторка, фітнес-тренерка, громадська активістка і модель Джейн Фонда відзначає день народження. Їй виповнилося 86 років.

Народжена в багатій родині, з предками-аристократами, вона мала б жити безтурботне щасливе життя. Натомість була нелюбою дитиною божевільної матері і жорстокого батька, жінкою, в яку легко закохувались і якій ще легше зраджували. Та головне – що Джейн не зрадила сама собі. І у 86 років, долаючи рак, живе активним життям і слугує прикладом витривалості та оптимізму.

---

“Ти ніколи не любив мене, тату, – у голосі Джейн дзвеніли сльози, але її очі залишалися сухими. – Іноді мені здається, що, якби я раптово зникла, ти зітхнув би з полегшенням. Скажи, а коли ти зрозумів, що не відчуваєш до мене, власної доньки, яка до того ж так схожа на тебе, жодних почуттів?

День, у який я народилася, ти у своїй біографії назвав чудовим і фотографував мене своєю “лійкою” в пологовому будинку так часто, що черговій медсестрі доводилося тебе виганяти. Я зберегла ці знімки, вони дуже дорогі мені і, напевно, багато що значили і для тебе. То коли ж ти охолов до мене, тату?”

– Що за нісенітниця, – скривився Генрі Фонда, незважаючи на обурення, навіть не підвищивши голосу (він завжди був джентльменом, а вони, як відомо, не виходять із себе за жодних обставин). – Я ставився до тебе так, як повинен. Можливо, мене важко назвати ідеальним батьком, але ти не можеш звинуватити мене в неуважності.

– Еге ж, ти так мною цікавився, що міг годинами сидіти поруч і не сказати мені ні слова! – обурилася Джейн.

– Дорослі не можуть весь час займатися дітьми, у них є справи серйозніші. Дивно, що ти у своєму нинішньому, вже, зауваж, далеко не дитячому віці не розумієш таких простих речей!

– Необхідність займатися дорослими справами не означає повної відмови від своїх дітей, – гірко похитала головою Джейн. – Ти ж ігнорував нас – і мене, і Пітера. А я так хотіла сподобатися тобі, тату! Я навіть черв’яків на гачок насаджувала, коли ти ловив камбалу, хоча мені гидко було торкатися їх – здавалося, що на їхніх огидних голівках, що ворушилися, ростуть ріжки!

– Але навіщо ти це робила, якщо тобі було так неприємно? – здивувався батько.

– Мені хотілося, щоб ти мене похвалив, – тихо відповіла Джейн. – Я ж бачила, як ти дивишся на нас із братом. Ти явно вважав нас негідними такого бездоганного батька, як ти. Пітер не міг навіть дивитися на цих чортових черв’яків, значить, я повинна була зробити це і за нього, і за себе, щоб ти міг відчути до нас хоч якісь почуття. Я хотіла стати для тебе якщо не дочкою, то хоча б сином…

Джейн жадала любові батька, а не матері, як це майже завжди буває з дівчатками, бо тієї не стало, коли доньці було всього дванадцять років. Утім, і за її життя вони не були близькими. “Світська левиця”, як вона сама себе називала, Френсіс Фонда, особа навіжена й істерична, що походила зі старовинного англійського роду Сеймур, дочку не шанувала. Генрі був її другим чоловіком, у першому шлюбі Френсіс встигла народити доньку Пан, тож цього разу мріяла про сина. Почувши від акушерки, що на світ знову з’явилася дівчинка, вона, ні на хвилину не замислившись, холодно сказала: “Заберіть!” Медперсонал усіма силами вмовляв новоспечену матір хоча б узяти дитину на руки, але вона була непохитна. Згодом час від часу Френсіс намагалася з нею спілкуватися, але виходило погано. Стосунки не складалися категорично. Ускладнювалися вони й тим, що спадкоємиця шляхетного роду, як не старалася, не могла відшукати в зовнішності Джейн, названої на честь далекої родички, третьої дружини англійського короля Генріха VIII, леді Джейн Сеймур, фамільні риси. Дівчинка росла товстенькою і некрасивою.

– І в кого вона така вродилася? – розмовляючи з подругою, гидливо морщилася струнка білява красуня Френсіс. – Ми з Генрі маємо цілком пристойний вигляд, а вона – просто якась зозуля-підкидька в шляхетному сімействі! Ні, з неї ніколи нічого путнього не виросте!

Жінка так впивалася своїм роздратуванням, що не помітила доньку, яка сиділа неподалік і все чула.

Френсіс хотіла сина настільки, що зважилася на треті пологи, хоча в ті часи лікарі не рекомендували жінкам робити кесарів розтин більш ніж двічі. У сім’ї розраховували, що народження Пітера потішить Френсіс, але вона відреагувала несподівано – покинула дитину і майже на два місяці переїхала в готель “П’єр”. Так проявилася в неї післяпологова депресія, ускладнена психічними відхиленнями, від яких вона страждала.

Поява брата ще сильніше віддалила Джейн від матері. Їй здавалося, що мати відкинула її. Вона так страждала, що не дозволяла Френсіс навіть торкатися до себе, а якщо та все-таки намагалася приголубити доньку, починала відчайдушно ридати. Трохи ближчою до матері Джейн стала незадовго до її смерті. Актриса досі з жахом згадує, як Френсіс покликала її, щоб показати шрами від недавньої операції на нирках. Вони були жахливі, складалося враження, що тіло перерізали навпіл, а потім знову зшили!

– Я позбулася всіх м’язів живота, – сумно посміхнулася Френсіс і, оголивши груди, показала один із сосків, теж понівечений унаслідок ще однієї операції – невдало поставленого грудного імплантату.

Джейн інстинктивно відсахнулася, подумавши: “Бідна мама, що їй довелося пережити! І як це жахливо – мати таке тіло! Я зроблю все, щоб мати привабливий вигляд, щоб чоловіки відчували до мене потяг, а не огиду”. Джейн і не підозрювала, що незабаром для всіх жінок планети вона стане справжнім гуру з догляду за собою і турботи про своє тіло.

Батьки постійно сварилися і з’ясовували стосунки, анітрохи не бентежачись дітей. Генрі зраджував дружину і не приховував цього. Френсіс скаженіла, але відповісти йому тим самим не могла: вроджена шляхетність не давала їй змоги впасти настільки низько, щоб заводити коханців. Утім, чоловік цього все одно не цінував, він був переконаний, що дружина зберігає йому вірність виключно через природну фригідність, про що не втомлювався їй говорити. У відповідь Френсіс заливалася сльозами і влаштовувала чоловікові чергову істерику, а Генрі, якого крики і сльози дружини вганяли в ступор, кидався геть із дому, проклинаючи все на світі. Він повертався за кілька днів, дарував дружині чергову дрібничку (та обожнювала прикраси), і в домі запановувала видимість миру і сімейного добробуту.

Після чергової сварки Генрі запропонував дружині розлучитися. Він був закоханий у молоденьку Сьюзен Бланчард, яку за юність і свіжість називали “дівчиною-персиком”, і хотів отримати свободу, щоб одружитися з нею. За іронією долі Сьюзен чимось невловимо нагадувала Френсіс, але була на пару десятків років молодшою. Генрі здавалося, що дружині, як і йому, неабияк набридло життя, повне істерик і скандалів, тому вона легко дасть йому розлучення, але жінка вчинила інакше.

Спочатку вона намагалася заслужити схвалення чоловіка. Їй здавалося, що якщо вона зміниться, то чоловік повернеться до неї, що все буде так, як раніше. Щоправда, домагалася вона цього вельми дивними методами – спочатку обстригла своє розкішне біляве волосся манікюрними ножицями, потім поїхала до подруги в Нью-Йорк, де гуляла вулицями в нічній сорочці. Довго так тривати не могло, і Френсіс забрали до психіатричної клініки “Остен Ріггс Сентер”, з якої за порадою лікарів перевели до психоневрологічного санаторію “Крейг Гаус” – закладу з доволі жорстким режимом, у якому бідоласі належало провести залишок життя. Санітари, які приїхали за Френсіс, наділи на неї гамівну сорочку, що справило жахливе враження на її матір, бабусю Джейн і Пітера. Вона кинулася до дочки, але та ковзнула по ній невидячим поглядом – не впізнала…

– Джейн, Пітер, спускайтеся вниз! Мама приїхала, – закричала дітям бабуся, стоячи на сходовому майданчику першого поверху.

– Стій, – Джейн схопила брата за руку, – не ходи туди!

– Але там мама, – Пітер здивовано подивився на сестру і спробував вирвати руку, – я хочу її бачити!

– Та зрозумій же ти, – спробувала переконати його Джейн, – це зовсім не та мама, яку ти любиш. Вона дуже змінилася, ти не впізнаєш її.

– Я все одно маю її побачити, – брат таки побіг сходами вниз.

Джейн залишилася в кімнаті. Скільки разів згодом вона лаяла себе за те, що не спустилася до матері. Тільки через роки вона зрозуміла, що Френсіс приїжджала попрощатися. Більше Джейн матір не бачила – ні живою, ні мертвою.

Вдома Френсіс встигла не тільки поспілкуватися з матір’ю і сином, а й, приспавши пильність медсестри, яка її супроводжувала, забігла до спальні, дістала з лакової скриньки бритву Генрі і зі спритністю, властивою божевільним, сховала її в кишені. У санаторії Френсіс зайшла у свою кімнату, написала прощальні записки, адресовані дітям, чоловікові й матері, і одним рухом перерізала собі горло – від вуха до вуха. В останню мить, коли її свідомість уже вислизала, а перед очима замість горезвісного попереднього життя пливли рожеві кола, вона встигла подумати: “Як нерозумно!”, але щось зробити вже не змогла. Кров хлинула на розкішний набірний паркет…

Джейн і Пітеру сказали, що їхня мати померла від серцевого нападу. Дівчинка сиділа у своїй кімнаті, слухала, як плаче брат, і не могла зрозуміти, чому їй не вдається вичавити з себе жодної сльозинки. Вона абсолютно нічого не відчувала. Думка про те, що мати померла і вона ніколи більше її не побачить, не викликала в душі жодного відгуку. “Напевно, я моральний виродок, – думала Джейн, – мені не властиві почуття, які нормальні люди відчувають, стикаючись зі смертю близької людини”. Утім, у родині вона була не єдиною, хто не страждав через смерть Френсіс. Джейн так і не змогла забути, як батько, який вдень віддавав необхідні розпорядження щодо похорону, ввечері поїхав на Бродвей – грати у виставі “Містер Робертс”.

Через півроку після смерті дружини Генрі Фонда одружився з “дівчинкою-персиком” і відвіз її у весільну подорож на Віргінські острови. Джейн із братом залишилися під опікою слуг. Дівчинку часто забирала до себе гувернантка, у якої вона почувалася набагато краще, ніж удома. Батько так і не зміг зблизитися з дітьми – ні з нею, ні з Пітером. Йому завжди здавалося, що Джейн недосконала, – хотілося, щоб його, Генрі Фонди, дочка була красивішою, стрункішою і привабливішою. Він не скупився на критику, і дівчинка намагалася зайвий раз не потрапляти батькові на очі…

– Ти вимила руки? – грізно запитав батько.

Вони щойно сіли обідати, і він, звісно ж, звернув увагу на те, що Джейн тримає руки під столом. Насправді вона ховала обкусані до м’яса нігті, до того ж дуже боліла рука, якою вона вдарилася об одвірок під час бійки з неприємним хлопчиськом Тедді Воллом, сином хазяїна кінного клубу, де вона займалася верховою їздою. Але батько, як завжди, витлумачив усе неправильно. Утім, вимити руки вона справді забула і збрехати не могла.

– Ні, тату, – пропищала у відповідь Джейн.

Після цих слів Генрі витягнув доньку з-за столу, як цуценя, яке нашкодило, довів до ванної, відчинив кран і, схопивши дівчинку за руку, що нила, сунув кінцівку під струмінь води. Від болю дівчинка знепритомніла – рука виявилася зламаною. Щоправда, з’ясувалося це вже в лікарні, куди батько відвіз її на машині. Всю дорогу він просив у доньки вибачення, але, після того як Джейн одужала, все повернулося на свої місця.

Джейн ніколи не страждала від ожиріння, але, варто було їй набрати кілька кілограмів, вона перетворювалася на симпатичну пампушечку з кирпатим носиком і круглими щічками. Сама вона ставилася до таких метаморфоз спокійно, а батько виходив із себе і дражнив її з усією нещадністю.

Щоб схуднути, Джейн була готова на все. Одного разу, прочитавши оголошення в газеті, вона перерахувала два долари за жувальну гумку з глистами, яку потрібно було проковтнути, щоб позбутися зайвої ваги. А подруга по коледжу Керол Бентлі навчила її об’їдатися різними смаколиками, змітаючи з прилавка кондитерської все – від шоколадних тістечок до здобних булочок, а потім пити проносне, щоб не товстіти. Тоді Джейн ще не знала, що страждає на розлад харчової поведінки, який називається булімією, і тішилася, що є такий чудовий спосіб, який дає змогу їсти скільки хочеш. Вона страждала на цю хворобу до сорока років. Двічі виходила заміж і народжувала дітей, але ніхто з близьких не підозрював про недугу, бо вона навчилася приховувати свою булімію. Приймала вона і препарат діуретик, щоб здаватися стрункішою: він виводив з організму зайву воду і ледве не погубив нирки.

Першим коханням Джейн став помічник режисера Джеймс Францискус, якого всі називали Гоєм. Вони познайомилися влітку 1955 року, і дівчина закохалася у світловолосого і блакитноокого красеня з першого погляду.

Втім, Джейн дуже швидко зрозуміла, що Гой вартий уваги не тільки через свою голлівудську зовнішність. Він був розумний, начитаний, мав прекрасне почуття гумору, писав вірші і захоплювався футболом. Вони з Гоєм усюди ходили разом і щовечора цілувалися при місяці. Те літо стало найкращим у житті Джейн. Їхній роман тривав півтора року і поступово зійшов нанівець.

Через кілька днів після розриву вона вирушила до Парижа, щоб, за версією, озвученою для батька, навчатися живопису в Академії де ла Гранд Шом’єр. На жаль, за два з половиною місяці дівчина відвідала заняття тільки три рази. Вона годинами сиділа в затишних вуличних кав’ярнях, читаючи книжки та журнали, або просто дивилася на всі боки, насолоджуючись будь-якою деталлю, що потрапляла в поле її зору. Вечорами вона з новими друзями, з якими познайомилася в Парижі, вирушала веселитися. В один з таких вечорів у ресторані “Максим” вона вперше побачила кінорежисера Роже Вадима, який якраз переживав хвилини слави після виходу на екрани його картини “І Бог створив жінку” з Бріжит Бардо в головній ролі. Від високого брюнета з чарівною посмішкою і незвичайним для француза розрізом очей так і віяло еротикою, і Джейн не могла відвести від нього погляд. Вадим же, своєю чергою, ледь помітив дівчину. Ні він, ні вона тоді й припустити не могли, що на них чекає ще одна, набагато важливіша для обох зустріч…

– Джейн, ти розумієш, чому я зажадав твого повернення? – батько говорив тихо, але не приховуючи люті.

– Так, тату, – спокійно відповіла Джейн.

Вона й не розраховувала, що історію з італійським графом, який запросив її у свій заміський будинок і вмовив позувати оголеною, вдасться приховати. Чоловік, до якого її особливо й не тягнуло, теж не відчував до неї жодних почуттів – скоріше, йому лестило, що він зміг зблизитися з донькою самого Генрі Фонди і зробити кілька пікантних фотографій, які не забарився оприлюднити.

– Я міг би довго говорити про те, як нерозумно й необачно ти вчинила, – різко, начебто забивав цвяхи, говорив Генрі, – але не стану цього робити. Тобі скоро виповниться двадцять років, живи як знаєш.

Сказати, що це був удар, означає не сказати нічого. У неї немає професії, вона нічого не вміє, на які гроші накажете жити, та ще й знімати квартиру?

Вона пам’ятала пораду Грети Гарбо, з якою якось випадково зустрілася на Лазуровому узбережжі: знаменита актриса високо оцінила її зовнішність і порадила спробувати свої сили на сцені або знімальному майданчику. Джейн не подобалася професія, якою займався її батько, але ким ще може стати дочка Генрі Фонди? А якщо вона не має необхідних для цього вмінь і навичок, вона повинна їх набути, і допоможе їй у цьому найкращий в Америці знавець акторської майстерності – Лі Страсберг. Він прийняв Джейн до своєї нью-йоркської школи, вона зняла квартиру і, на превелике полегшення чергової дружини Генрі, залишила рідну домівку.

Незабаром Фонда підписала свій перший модельний контракт і, завдяки грошам, які заробляла на подіумі, змогла оплачувати курси і квартиру. Щоправда, у цього заняття був і побічний ефект: щоб вписатися в модельні параметри, вона постійно пила сечогінні препарати, що давали змогу зганяти зайву вагу, але які при цьому робили її обличчя млявим, а очі – порожніми. Можливо, Джейн так і залишилася б моделлю і навіть досягла б успіху на цьому терені, якби не похвала Страсберга, який під час одного із занять сказав, що в неї справжній талант. З цього моменту Джейн почала робити перші кроки в кіно.

У своєму першому фільмі, екранній версії бродвейської п’єси “Неймовірна історія”, Джейн зіграла симпатичну, але скромну і нехитру дівчинку – таку ж, якою в той час була вона сама. Після головної ролі у бродвейській виставі “Жила-була дівчинка”, що провалилася в прокаті, Джейн отримала від Нью-йоркського гуртка театральних критиків схвальні відгуки як “найперспективніша молода актриса року”. Вона зіграла ще кілька таких самих, начебто написаних під копірку ролей у фільмах, які не давали нічого ні розуму, ні серцю, але одного разу подзвонив її агент і голосом, який захлинався від емоцій, сказав, що Роже Вадим пропонує їй роль у рімейку знаменитої картини “Карусель”. Несподівано для всіх Джейн відповіла різкою відмовою – попросила відправити Вадиму телеграму, в якій написала, що працювати з ним не стане ніколи. Але минуло зовсім небагато часу, і до ЛосАнжделеса, де вона знімалася у фільмі “Неділя в Нью-Йорку”, прилетів інший французький режисер, Рене Клеман, який хотів, щоб у парі з Аленом Делоном вона зіграла в його картині “Заборонені ігри”. Йому Джейн відповіла згодою і за два тижні вже сиділа в літаку, який забирав її до Парижа. У місті, яке Джейн встигла полюбити у свій попередній приїзд, вона сподівалася зрозуміти, хто вона така і на що здатна, але замість відповідей отримала нові запитання.

Тут на її шляху знову виник Роже Вадим. Вони зустрілися в буфеті кіностудії, куди Джейн вибігла просто зі знімального майданчика – у короткій нічній сорочці та накинутому поверх неї пальто. Вадиму достатньо було один раз поглянути на розпалену, схвильовану майбутньою зустріччю з ним Джейн, щоб зрозуміти: цього разу він її не відпустить. Після зйомок Роже провів її в готель і залишився в її номері до ранку. Відтоді вони розлучалися тільки тоді, коли Джейн ішла на знімальний майданчик або їхала в Америку, щоб узяти участь у рекламній кампанії попередньої картини, або Роже залишав готель, щоб провідати трирічну Наталі – свою доньку від Аннет Стройберг. Фонда поставилася до цього з розумінням, вона була впевнена: чоловік, який так зворушливо ставиться до дитини, не зможе образити жінку, яка перебуває поруч. У їхніх стосунках – навіть у найзворушливіші хвилини близькості – знаходилося місце для колишніх дружин і жінок Вадима. Так, йому нічого не коштувало запросити на їхню вечерю Бріжит Бардо, через яку Джейн змушена була оббігати все місто в пошуках гідного частування. Вона дуже сподівалася, що нахабна Бебе подавиться купленим нею екзотичним делікатесом – кров’яною ковбасою, але колишня пасія Вадима виявилася такою милою, чарівною і простою у спілкуванні, що Фонда взяла свої слова назад. Що до Наталі, то після від’їзду її матері в Алжир дівчинка з нянею і зовсім перебралася в їхню невелику квартиру на вулиці Сег’єр, а слідом за нею багато часу з батьком і мачухою почав проводити і син Вадима від Катрін Деньов, Крістіан.

Але якщо у своєму домі Джейн була готова терпіти рідних і коханок чоловіка, то до свого ліжка вона ставилася більш трепетно і зовсім не жадала бачити там когось, окрім себе і Роже. А він не міг зрозуміти, чому жінки взагалі і Джейн зокрема так перебільшують значення статевого акту. “Це всього лише фізіологія”, – байдуже кидав він, коли дружина дорікала йому в численних зрадах. Вона терпіла, коли він не приходив додому вечорами і їй доводилося зустрічати світанки на самоті, поки її чоловіка догоджала чергова красуня, ім’я якої він не міг згадати наступного дня. Джейн змовчала навіть тоді, коли він привів додому й уклав у їхнє спільне ліжко красиву рудоволосу жінку – повію з дорогого “будинку терпимості”. Замість того щоб вигнати неждану гостю, вона долучилася до інтимних ігор з нею і Роже, хоча віддала б багато чого, щоб уникнути цієї долі. Вадим не змушував, але їй хотілося, щоб чоловік був задоволений. Відтоді він став приводити інших жінок додому все частіше й частіше, іноді не обмежуючись однією, і Джейн вдавала, що сприймає це як належне. Вранці, коли Вадим йшов, вона варила каву і розмовляла з черговою гостею, вислуховуючи часто цілі сповіді, які згодом лягли в основу її роботи над роллю Брі Деніел у “Клюті”.

Чому вона прощала Роже приниження, на які з іншим чоловіком ніколи не пішла б? Відповідь на це запитання – куди простіша, ніж може здатися на перший погляд. Вадим був першим чоловіком, якого вона полюбила по-справжньому. З ним вона стала впевненою в собі та своїх жіночих чарах і силах, нарешті вибралася з тіні батька, яка стільки часу заважала їй жити на повну силу. Ставши ідеальною дружиною епохи шістдесятих років минулого століття, Джейн робила все, щоб догодити Роже. Так, вона, звісно, говорила йому про свої претензії, страхи чи образи, але він щиро дивувався, чим вона незадоволена.

Після трьох років спільного життя вони зіграли тихе весілля в Лас-Вегасі. Церемонія відбулася в номері готелю – у наречених не було навіть обручок. Та й життя їхнє після весілля майже не змінилося. За одним винятком: Джейн завагітніла. Вона була впевнена, що у неї народиться дівчинка, і навіть заздалегідь придумала для неї ім’я – Ванесса, на честь Ванесси Редгрейв, якою захоплювалася. Пологи почалися рано вранці 28 жовтня 1968 року, і про них Джейн майже нічого не пам’ятала: вони пройшли під наркозом, а прокинувшись, дізналася, що встигла вкусити лікаря за палець. На тумбочці біля ліжка вона знайшла подарунок Бріжит Бардо, яка цього дня теж святкувала день свого народження, – качан капусти з листівкою, на якій було написано: “У Франції дітей не приносять лелеки – їх знаходять у капусті”. У прагненні швидше повернутися в хорошу фізичну форму Джейн почала робити зарядку просто у ванній кімнаті своєї палати. У результаті відкрилася кровотеча, і вона провела в клініці набагато більше часу, ніж планувалося. Їй не вистачало молока, і медсестри потайки підгодовували Ванессу сумішами, а коли Роже забрав її додому, дитину тут же передали няні. Джейн залишалося тільки замкнутися у своїй спальні, де вона плакала цілими днями. Причина для цього у неї була поважна: вона була не тільки поганою донькою і дружиною, але ще й поганою матір’ю. Крім постійної потреби перебувати наодинці з собою, вона знову страждала від булімії і не хотіла, щоб хтось про це знав.

Джейн буквально на фізичному рівні відчувала, що після народження Ванесси їхні з Вадимом стосунки ставали дедалі слабшими. Вона ще не думала про розлучення, бо не уявляла життя без коханого чоловіка, але їй дедалі важче було миритися зі шкідливими звичками Вадима – пристрастю до азартних ігор, пияцтвом, безладними сексуальними зв’язками. До того ж розлучення означало б, що вона знову не впоралася зі своєю життєвою, а не екранною роллю. Хіба не про це говорив їй батько?

Їх, як це і буває, розвела відстань: Вадим жив і працював у Парижі, а Джейн дедалі частіше їхала в Америку на зйомки. І з кожним разом їй дедалі менше й менше хотілося повертатися. Дійшло до того, що, знімаючись у Парижі, вона днювала і ночувала на майданчику – тільки б не бачити Роже.

Бажання змінитися – вона вже й не пам’ятала, яке за рахунком, – було велике, і Джейн вирішила почати з форми, подумавши, що вона допоможе змінити зміст. Їй захотілося позбутися всього, що нагадувало про колишнє життя, коли вона відростила довге волосся, пофарбувала його в білий колір, але Бріжит Бардо з неї все одно не вийшло, і тепер вона хотіла повернутися до себе – тієї, якою була спочатку. У Нью-Йорку перукар зробив їй рвану стрижку, яку почали наслідувати десятки тисяч жінок у всьому світі, і повернув природний колір волосся. Подивившись на себе в дзеркало, Джейн посміхнулася: вона більше не була бляклою тінню інших жінок Роже, а стала собою. Коли Ванессі виповнився рік, вони з Вадимом розлучилися, а згодом Джейн із донькою повернулася додому, в Америку.

У той час Джейн захопилася політичною боротьбою – почала ходити на мітинги в Парижі, де протестували проти війни у В’єтнамі (їй було соромно за свою країну). А поїздка до Індії, що послідувала за цим, справила на Джейн незабутнє враження. Там жили в жахливих умовах і голодували, тоді як люди, що оточували її в Європі та Америці, купалися в розкоші, залишаючи в ресторанах і нічних клубах суми, на які індійська сім’я могла б безбідно жити цілий рік. На мітингах Джейн бачила людей, які хочуть зробити світ кращим, і їй подобалося навіть просто перебувати в їхніх лавах, але вона пішла далі – почала виступати і збирати пресконференції. На одному з таких заходів Фонда познайомилася з Томом Гейденом – кумиром антивоєнного руху, одним із засновників організації “Студенти за демократичне суспільство”. Після першого ж проведеного разом із ним вечора Джейн заявила подрузі, що знайшла людину, з якою хотіла б провести залишок життя. Том надихав її, навчав, скеровував і до того ж був по-чоловічому ґрунтовним, а саме ця риса була особливо потрібна Джейн у той час. Згодом вона зрозуміла, що таке враження він справляв на всіх жінок без винятку і часто користувався цим, але тоді Джейн нічого не бачила, її кохання було сліпим. Після поїздки до В’єтнаму, під час якої Фонді довелося багато чого пережити, вона сказала Тому, що хоче народити від нього дитину – запоруку її надії на щасливе майбутнє, і вони, обійнявшись, розплакалися.

Спочатку їхнє життя нагадувало ідилію: Джейн знімалася і вела громадську роботу, Том заробляв викладацькою працею і літературною діяльністю, вони разом їздили країною і виступали на мітингах. Коли Джейн дізналася, що вагітна, вони з Томом вирішили одружитися. На церемонію заручин приїхав батько Джейн, Генрі. Він давно хотів помиритися з дочкою, і це був хороший привід. Ім’я синові вибирали довго – хотіли, щоб воно було і американським, і в’єтнамським, – і зрештою вирішили, що новонародженого назвуть Троєм О’Донованом, а прізвище йому дадуть матері Тома – Геріті.

Хлопчик народився швидше, ніж подіяло знеболювальне, про яке попросила лікарів Джейн, а замість акушерки його прийняв Том – найщасливіша в той момент людина на світі.

Коли знак “плюс” у їхніх стосунках змінився знаком “мінус”? Перший укол сумнівів Джейн відчула, коли Том запропонував їй продати будинок, який вона дуже любила і придбала лише рік тому, і купити інший – менший, зате недалеко від океану. Усім опікувався чоловік, він привіз її подивитися на нове житло, коли всі формальності вже було дотримано. Будинок жахливо не сподобався Джейн, але вона не сказала ні слова: їй знову хотілося догодити чоловікові, який перебував поруч із нею.

Чоловікові нічого не вартувало влаштувати дружині грандіозний скандал через постільну сцену в кіно, вона ж не могла зрозуміти, що зробила не так (той самий Вадим, наприклад, не лише не звертав на такі речі уваги, а й сам знімав Джейн оголеною, як, утім, і всіх інших своїх дружин). Всерйоз віддалятися одне від одного подружжя почало через політичні амбіції Тома, коли він вирішив балотуватися в конгрес. І дружина-акторка, яка тягнула на себе ковдру, забираючи симпатії виборців, замість допомоги, на яку він спирався протягом усього часу спільного життя, почала йому заважати. Джейн і тут погодилася з чоловіком – просто не могла поводитися інакше. Варто було їй хоча б спробувати заперечити йому або ще якимось чином показати своє невдоволення, як перед нею поставала тінь батька (стриманістю та емоційною холодністю Том дуже нагадував великого Генрі Фонду). Джейн у всьому йшла на поводу в чоловіка: якщо йому не подобалася її нова сукня, вона або ховала її в найдальшому кутку гардеробної, або просто викидала. Якщо в Тома не складалися стосунки з кимось із її подруг, можна було не сумніватися, що Джейн зведе спілкування з тією, що потрапила в немилість, нанівець. Вона навіть практично перестала з’являтися на мітингах, щоб ненароком не затьмарити Тома.

Втім, нерозумно було б думати, що образи на чоловіка випаровувалися, як вода на сонці. Вона не говорила чоловікові про те, що не влаштовує її в їхніх стосунках, і не накопичувала образи, але одного дня їхня кількість перейшла в якість, і, незважаючи на те що Джейн щосили хотіла зберегти свій шлюб, вона зрозуміла: доведеться розлучитися.

Становище погіршувала тяга Тома до алкоголю. Якщо на початку їхніх стосунків він дозволяв собі чарку-другу під час обіду або ввечері, після сповненого турбот і хвилювань дня, то з роками пив дедалі більше й більше. Втім, і в цьому Джейн спочатку примудрялася звинувачувати себе: їй здавалося, що за всі проблеми чоловіка має відповідати його дружина. Щоб позбутися невдоволення собою і ситуацією, Джейн зважилася на рішучий крок – завела коханця. Задоволення від стосунків із чоловіком, під якого їй не потрібно було підлаштовуватися, ледь не спричинило почуття провини, але Джейн позбулася його, дізнавшись, що Том теж їй зраджує. Так, створюючи для оточуючих видимість щасливої сім’ї, вони жили ще кілька довгих років. Джейн розуміла, що далі так тривати не може, але тягнула з вирішальним кроком. Його зробив за неї Том, зізнавшись, що кохає іншу жінку. Джейн навіть не думала, що його слова принесуть їй стільки болю. Здавалося, ніби в серце встромили кинджал, вона не могла рухатися, не могла їсти, а розмовляла тільки пошепки.

– Я тебе не розумію, – здивувалася її подруга Пола. – Ти ж завжди казала, що від вашого шлюбу залишилася тільки оболонка, то чи варто про нього шкодувати?

– Так, наш шлюб вичерпав себе, – напівголосно відповіла Джейн, – і шкодую я не про нього. Наші стосунки останнім часом справді були формальними, до того ж я знала, що Том мені зраджує, і це майже не ранило мене.

– Тоді через що ти так переживаєш? – не вгамовувалася Пола. – Твій стан дуже схожий на ломку, яку відчуває наркоман зі стажем. Мені боляче на тебе дивитися!

– Не уявляю, як житиму одна, – прошепотіла Джейн. – Я звикла, що в мене є сім’я. Не забувай, що ми з Томом прожили разом сімнадцять років. Я звикла, що хтось є поруч, тепер же цього не буде. Діти виросли… Ванессі двадцять, і вона подовгу не буває вдома, працюючи в різних кінцях земної кулі разом зі своїм батьком, та й Трой цілком може переїхати до Тома і його нової дружини. Що я тоді буду робити?!

– Судячи з того, як ти зітхаєш, це далеко не всі твої прикрощі, – зазирнула їй в очі Пола. – Що тебе мучить?

– Розумієш, – повільно промовила Джейн, – я знову не впоралася. Я дуже хотіла бути зразковою дружиною, але в мене нічого не вийшло.

Пола забрала Джейн до себе, і та кілька днів провела в її квартирі на авеню Вордсуорд. Вона не могла вигнати чоловіка з їхнього спільного будинку і сподівалася, що за час її відсутності він піде сам, але цього не сталося. Повернувшись, Джейн зібрала його речі, розпихала їх по сумках і викинула в сад. На деякий час їй стало легше, але потім відчай накотився з новою силою. Від депресії її могло врятувати тільки нове почуття, і незабаром воно накрило Джейн з головою.

З Тедом Тернером Джейн познайомилася, ще бувши заміжньою. Вони разом знімалися в документальному фільмі про жорстоке поводження з дітьми, але більше не зустрічалися. Жінка безмірно здивувалася, коли наступного дня після того, як про їхнє з Томом розлучення написали в пресі, Тед подзвонив, щоб поставити одне-єдине запитання: чи правда, що тепер вона вільна? І, почувши ствердну відповідь, запропонував зустрітися. Джейн сказала, що їй тепер не до побачень, і запропонувала Тернеру зателефонувати їй місяці через три. На її превеликий подив, він не забув, і цього разу Джейн нічого не залишалося, як відповісти згодою на пропозицію повечеряти. Запросивши Джейн на своє ранчо в Монтані, Тед пообіцяв не вкладати її в ліжко і тримав своє слово півроку, поки Фонда сама не сказала, що готова до нового етапу їхніх стосунків. Відчувши, що її захоплює нове почуття, вона спробувала розлучитися з Тернером, заявивши, що кохає іншого, але той не повірив.

– Мене неможливо підловити, зігравши на емоціях, – заявив він тоді Джейн. – Я ніколи не розпускаю нюні.

Вона уважно подивилася на Теда, і їй здалося, що вона бачить Роже. І Тома. І батька…

Джейн досі не може зрозуміти, як вони зблизилися. У них були діаметрально протилежні погляди на все – починаючи від меню сніданку і закінчуючи політичними уподобаннями. Заради Теда Джейн пішла з кіно – навіть думати не хотіла про те, щоб провести кілька місяців у розлуці з ним. Як і в двох своїх попередніх шлюбах, Фонда намагалася в усьому виправдати очікування чоловіка, зокрема підтримувала його бізнес, для чого навчилася розбиратися у всіх його тонкощах. Вона подружилася з усіма його дітьми, а їх у Теда – п’ятеро. Разом вони багато подорожували, а приїжджаючи до Америки, із задоволенням проводили час на своїх чотирьох ранчо, де каталися на конях, гуляли навколишніми лісами, полювали на качок і куріпок і ловили рибу. На те, що Джейн називала перевіркою почуттів, пішло два роки. 21 грудня 1991 року пара оформила шлюб, а через два місяці після весілля Джейн дізналася, що чоловік їй зраджує.

Вона ніколи не забуде, як била чоловіка телефонною слухавкою по голові та плечах, без кінця запитуючи:

– Чому? Що в нас із тобою було не так?

– Не знаю, що на мене найшло, – твердив Тед, навіть не намагаючись ухилятися від ударів. – Для чоловіків це, швидше, звичка. Я кохаю тільки тебе, але, якщо між нами щось трапиться і ти мене кинеш, мені потрібно мати когось у запасі.

Після тижня душевних мук Джейн сказала Теду, що готова дати йому другий шанс, але за однієї умови: він більше ніколи її не зрадить. Чоловік дав слово, яке тримав цілих сім років, але потім таки зірвався. Джейн не пробачила, хоча й зберегла в пам’яті всі найкращі моменти їхнього десятирічного спільного життя, за які залишилася йому вдячною, незважаючи на розлучення.

Залишившись укотре на самоті, Джейн зблизилася з батьком, уже старим і немічним. Вона намагалася якомога частіше приїжджати до його будинку в Бель-Ейр, де він її зустрічав у кріслі-каталці, але частіше – в ліжку. Остання дружина Генрі, Шерлі, до приїзду доньки намагалася причепурити його, одягаючи в різнокольорові кашемірові кардигани. Джейн бачила, що батько чекає на неї, і це сповнювало її душу тихою радістю: той, хто все життя був холодний і не потребував її, тепер рахував години й хвилини до її появи. Батько не спав, його розум був ясним, а пам’ять твердою, але Джейн відчувала, що він іде. Вона намагалася балувати старого – готувала його улюблену печеню зі свининою, привозила груші зі старого дерева на їхньому сімейному ранчо, до якого Генрі був дуже прив’язаний. Їй хотілося максимально продовжити його дні, але вона розуміла, що життя і смерть дорогої людини, на жаль, не в її владі.

Коли батька забрали в лікарню, Джейн проводила біля його ліжка кожну вільну хвилину – розмовляла, навіть якщо їй здавалося, що у своєму прикордонному стані між забуттям і дійсністю він її не чує, масажувала його ноги, спотворені подагрою. Одного разу, заставши батька в кріслі-каталці, Джейн сіла поруч, на підлогу, і несподівано для себе почала говорити про те, як любить його і який він їй дорогий, і нехай не все в їхньому житті було добре, але вона розуміє, що вони обидва зробили одне для одного все, що могли. Батько нічого не відповів, однак, піднявши очі, вона побачила, що він плаче. У них у сім’ї всі схильні до сентиментальності – недаремно хтось придумав приказку, що Фонди плачуть навіть над гарним біфштексом, але то були зовсім інші сльози – сльози прощення і прощання. Через кілька днів Шерлі зателефонувала Джейн рано вранці і попросила її терміново приїхати. Вона дуже поспішала, молячи Бога про те, щоб застати батька живим, але не встигла: Генрі Фонда помер за три хвилини до її приходу.

Джейн опустилася на край ліжка, на якому лежав батько. Якби їй дозволили, вона так і сиділа б, дивлячись на те, що залишилося від найближчої – тепер вона це точно знала – їй людини, після того, як її тіло залишила душа, але медсестра, яка ввійшла до кімнати, суворо попросила їх із Шерлі вийти. Уперше в житті Джейн дозволила собі не приховувати своїх почуттів і сумувати стільки, скільки буде потрібно, щоб відновити душевну рівновагу. Сльози, які вона пролила, принесли полегшення, і, дивлячись, як весь світ сумує за її батьком, вона нарешті примирилася з ним. Вона перестала бути його тінню. Вона стала справжньою дочкою свого батька – сильною, впевненою в собі і, чорт забирай, коханою! Чи все-таки сином?

---

Підготовано за матеріалом журналу “Караван історій”

Фото: Getty Images

Дивіться також:

Кім Бейсінгер 70 років: найкращі фото секс-символу 1980-х в молодості

Джейн Біркін: історія життя і кохання з Сержем Генсбуром

Стівену Спілбергу – 77 років: як онук емігрантів з України змінив Голлівуд