Мішель Пфайффер – 65 років: життя в секті, безпліддя та довгоочікуване щастя

Сьогодні, 29 квітня, день народження однієї з найкрасивіших голлівудських зірок, Жінки-кішки – Мішель Пфайффер. Їй виповнюється 65 років. Доля Мішель – готовий сценарій блокбастера.

“Караван історій” розповідає, як наївною дівчиною вона ледь не стала жертвою сектантів. Як попри расові забобони стала матір’ю темношкірої дівчинки. І як дивом народила сина.

---

Цих дзвінків вона завжди чекає з нетерпінням. Серце завмирає солодко-солодко в передчутті, коли суботнього ранку телефон починає співати життєрадісну мелодію. До першої години Х Мішель вже встигає заварити собі чашку міцної кави і влаштуватися з комфортом у улюбленому кріслі на веранді. Натискаючи на кнопку «відповісти» на виклик, вона вся світиться від щастя. Сторонній спостерігач подумав би, що актриса чекає на дзвінок від свого агента, чи сценариста, чи боса якоїсь великої кіностудії. Але якби комусь вдалося підслухати розмову, він був б дуже здивований.

– Привіт, ма-а-а-ам, – кричить у трубку Джонні, її молодший син.

Або…

– Мамуль, як ти там? – заливисто регоче старша Клаудія.

Залежить від того, хто з них встиг додзвонитися раніше. Здається, між її дітьми йде змагання – встигнути першим поговорити з мамою.

Вона не проти, адже всі чудово розуміють, що це просто розвага.

Ще один їхній маленький сімейний жарт: питання про її кар’єру.

Завжди одне й те саме.

– Ну що, мамо, як там твої фільми? Скільки ролей отримала? Вже надолужила згаяний час, витрачений на наше виховання?

Мішель Пфайффер ніколи не приховувала, що робила довгі перерви в кар’єрі, щоб більше часу приділяти сім’ї та дітям.

І вона ні краплі про це не шкодує. «Зрештою, роль усього життя у мене попереду. А навіть якщо ні, нічого страшного. Для мене сім’я – головне. Те, що варте сотні «Оскарів» та тисяч ролей».

Мішель чудова актриса, але говорячи про сім’ю, вона не грає на публіку і не кривить душею. Їй пощастило з батьками, які завжди були її опорою та підтримкою. Тому не дивно, що ця модель поведінки – сім’я завжди на чолі – закладена в ній з дитинства.

Можливо, воно не було багатим і шикарним, як у її дітей, але точно щасливим і повним любові.

Містечко Мідвей-Сіті не могло похвалитися ні кількістю населення, ні економікою, ні історичними пам’ятками. Одне в ньому було непогано – погода. Та сама знаменита каліфорнійська погода, яку багато хто називає райською. Крім літніх місяців, коли щодня як у пеклі на розпеченій сковорідці. У цей час у раю почуваються тільки продавці кондиціонерів, одним з яких і був Річард Пфайффер. Не те, щоб у нього був величезний бізнес. Так, він сам і пару людей на підхваті – привезти, встановити, відремонтувати.

Втім, людиною Річард був скромною, за великими грошима не гнався, міркуючи, що всіх доларів у світі не заробиш. Краще добре робити свою роботу, а ввечері з чистою совістю повертатися додому, до сім’ї.

А йому було до кого повертатися: до коханої дружини Донни, сина Ріка та й трьох доньок – Мішель, Діді та Лорі.

Звичайно, у них не шикарний маєток, як у деяких у Каліфорнії, а звичайний будинок і невеликий лужок. Зате в ньому завжди віє теплом і затишком, а у вихідні сусіди приходять на барбекю. Та й діти, начебто, задоволені: одягнені, взуті, нагодовані, не ображають навколишніх котів і допомагають мамі мити посуд.

Він би й далі із задоволенням жив у цьому розмореному сонцем містечку, якби не Донна. На відміну від чоловіка, вона любила планувати все наперед. Особливо те, що стосувалося майбутнього їхніх чотирьох дітей.

– Послухай, Річі, нам треба серйозно поговорити, – з цієї фрази пізно ввечері, коли всі тарілки розставлені по полицях, а діти відправлені мирно сопти у своїх ліжках, завжди починалися її шалені ідеї. Принаймні Річард вважав їх шаленими, а Донна, навпаки, розумними.

– Що ти знову придумала, люба? – Річард демонстративно зітхнув. Не дуже обурено – адже він любив дружину. Швидше, покірно, але підбадьорливо. Знов-таки, бо любив.

– Ти бував у Фаунтін-Веллі по роботі, чи не так? – починати здалеку було улюбленою фішкою Донни. Вони обидва це знали. – І як тобі він? Гарний?

– Гарний, затишний, зелений. Мешканці там, звичайно, живуть краще, ніж у нас. Але в цілому місто як місто, – Річард уже здогадувався, до чого хилить дружина.

– І школи там чудові… Мені сусідка розповідала, вона свого Тома щодня туди возить. Дуже задоволена. Хоча їй легко – одна дитина. Не те що наших четверо, і у кожного свої захоплення, позакласні заняття та студії. Усіх в одну купу не зібрати.

– Ти хочеш переїхати? – Річард знову зітхнув, тепер уже приречено. – А як же моя робота?

– А що твоя робота? – відчувши перевагу, дружина кинулася закріплювати позиції. – Сам сказав, людей більше, грошей у них теж. Не думаю, що ти дуже багато втратиш, перемістивши свій офіс у Фаунтін. Чи ти думаєш, їм не потрібні кондиціонери?

В останньому Донна мала рацію. Кондиціонери в Каліфорнії потрібні всім. Щоправда, і конкуренція серед фірм у великих містах вища. А Фанутін був аж вшестеро більший за Мідуей. Значить, доведеться постаратися, щоб знайти свою нішу. Хоча Річард розумів, що дружина має рацію: те, що вони задовольняються малим, не означає, що і дітям обов’язково бути такими ж.

Дотягнутися до рівня сусідів, більшість з яких мали набагато більший достаток, виявилося не так просто. Адже хотілося, щоб їхні четверо дітей були не гіршими за інших, не відчували себе обділеними.

На жаль, з такими витратами не було й мови, щоб зібрати пристойну суму дітям на коледж.

— Мішель, люба, здається, ми з мамою не зможемо сплатити тобі якісну вищу освіту. У нас недостатньо грошей на всі роки навчання, – для будь-якого люблячого батька найстрашніше не виправдати очікування своїх дітей. І тяжке зітхання його любої дочки різало Річарда без ножа.

— Тату, ну нічого страшного, — Мішель спробувала підбадьорливо посміхнутися. Вона чудово розуміла, що ніхто не винен. – Я можу піти в Голден-Вест Коледж. Він, звичайно, не надто шикарний і не дає повноцінної вищої освіти. Але й недорогий. За два роки я, наприклад, уже зможу працювати стенографісткою в суді.

– Ну, на нього гроші у нас є, – батько полегшено зітхнув.

– Так-так, а ще я бачила оголошення в супермаркеті. Вони мають вакансії касирів. Я завтра віднесу їм резюме. Повір, все буде гаразд!

Мішель і не підозрювала, наскільки вона матиме рацію. Але поки що вона просто насолоджувалася студентським життям і всім, що до нього додавалася. Красуня з легким веселим характером, Мішель була бажаною у будь-якій компанії.

Два роки навчання вже добігали кінця, настав час задуматися про серйозне доросле життя. Пропозиція сусідки по кімнаті застала її зненацька.

– Послухай, тут незабаром буде відбір на наш місцевий конкурс краси “Міс Орандж”. Чому б тобі не взяти участь? Ти гарна, розумна. Не дівчина, а картинка. У тебе чудові шанси.

– Та ну, не вигадуй. Я, звичайно, не потвора, це правда. Але й нічого видатного. До справжньої моделі з обкладинки журналу мені дуже далеко, – Мішель намагалася відбутися жартами, але не вийшло. Подруга явно поставила собі за мету зробити з неї «зірку». Ще кілька днів умовлянь, і Мішель здалася. Просто тому, що простіше було погодитися, ніж пояснити, чому «ні».

Яким же було її здивування, коли вона не тільки пройшла відбір, але й у підсумку здобула перемогу.

Можливо, вона себе, правда, недооцінювала? Ні, це все випадковість. Чи… може, ще раз спробувати?

На конкурсі краси “Міс Каліфорнія” Мішель посіла шосте місце. Непоганий результат для випадкової дівчинки із провінції. За лаштунками шоу їй кілька разів натякнули, що з такими зовнішніми даними є сенс спробувати щастя в Голлівуді.

Хто б їй сказав таке кілька років тому – засміяла б. Звичайно, як усяке дівчисько, Мішель мріяла про кар’єру актриси, але де Фабрика мрій, а де вона? До Лос-Анджелеса їхати лише години півтори, проте між ними цілий світ, і справа зовсім не в кілометрах. Це як дістати місяць з неба – звучить романтично, але нереально.

У роздумах минуло кілька місяців. За цей час Мішель таки знайшла собі роботу стенографісткою в суді. І мало не померла з нудьги. Отрута успіху вже проникла в її кров, розтеклася по венах і отруювала щодня її розміреного і похмурого, як промови прокурора, існування.

«І це все, що на мене чекає? За кілька років я вийду заміж, потім з’являться діти. Потім ми з чоловіком візьмемо кредит на будинок. Можливо, я стану домогосподаркою, як мама, а можливо, все ще працюватиму в суді. І так до кінця мого життя», – думка про це вганяла Мішель у відчай.

Один із днів видався особливо жахливим. Судове засідання розтяглося до пізнього вечора, додому дівчина ледве доповзла.

«Ну хоч встигла до вечірнього серіалу»,– подумала вона, вмощуючись на старий потертий диван з відерцем морозива. Клац-клац пультом дистанційного керування, і ось вже блискучий і чарівний світ телебачення захопив її повністю. Майже. У голові знову заворушився настирливий черв’ячок «а якщо… а якби… там би могла бути і ти».

Він не змовкав і в ліжку, не давав спати. Свердлив у голові все нові ходи і так само нив: «Чому б не спробувати».

Геть нестерпно.

Наступного ранку Мішель віднесла заяву про звільнення, закинула у пошарпаний «форд» свої нехитрі пожитки і зателефонувала батькам: «Мам-тату, я їду в Лос-Анджелес!»

Поїздка у невідомість. Все, що у неї було – візитка акторської агенції, які пачками роздавали на конкурсі. Вона тоді так і не наважилася її викинути.

На диво, в агентстві її згадали. Допомогли знайти квартирку – швидше, облізлу кімнату в будинку, де тулилися такі ж дівчата, що шукають кінощастя, підказали акторські курси і порадили завести багато друзів, не пропускати жодного прослуховування, а ще краще зіркових вечірок.

– Тобто як у коледжі? З усіма спілкуватися і показувати себе? – засміялася Мішель.

– Саме так! Розумна дівчинка. Таких як ти тисячі, але роль отримують зазвичай ті, у кого правильні знайомства.

Спочатку все складалося успішно. Буквально через пару місяців вона отримала малесеньку роль в одній із серій «Острова фантазій», потім ще кілька епізодичних в інших серіалах. Парочка ролей навіть не другого, а третього плану в прохідних фільмах.

Мішель розуміла, що справа не в її акторському таланті, а виключно в типажі: струнка худорлява блондинка з блакитними очима і ідеальною фігурою – цей образ Голлівуд експлуатував уже багато років. Він ніколи не набридав ні режисерам, ні глядачам.

Але головне, початок покладено. Це був нехай невеликий, але все ж крок уперед. Недаремно вона переїхала.

Втім, цей успіх мав і зворотній бік. Ті самі горезвісні вечірки. Звичайно, вони жодного разу не нагадували чинне чаювання в якомусь церковному гуртку. Нескінченні тусовки, де алкоголь ллється рікою у кокаїново-сигаретному тумані. Звичайна справа для зіркових паті. Молодій дівчині важко утриматися від спокуси, особливо якщо вона мріє зійти за своє на цьому святі життя.

Коли всі навколо роблять однаково, починає здаватися, що це нормально.

Пізніше Мішель не раз думала про те, як би склалося її життя, якби вона продовжила так само. Знайшла б себе в кіно або залишилася б однією з тих безликих дівчат на вечірці, які повільно опускаються на дно, але продовжують себе переконувати, що якось – буквально завтра – їм точно пощастить. А ще думала про те, чи змогла б вона подолати залежність сама. І не була впевнена у відповіді.

Хоча за допомогу їй довелося заплатити чималу ціну.

Будь-яке велике місто приваблює незліченну кількість найдивніших людей. Звичайних фриків або божевільних проповідників – найнеймовірніші культи цвітуть буйним цвітом. Лос-Анджелес ніколи не був винятком. А наприкінці 70-х минулого сторіччя тим більше. Час гіпі минув, але хтось мав зайняти цю нішу. Той самий мікс зі східних релігій і доморощеної метафізики, щедро приправлений вегетаріанством, але більш облагороджений і підігнаний під бажання публіки – таких сект щодня плодилося дедалі більше.

Мішель не знала, як вона потрапила під вплив цієї милої сімейної пари. Може, їй гостро не вистачало батьків поруч, може, її вразила їх, здавалося, щира дружелюбність, а може, це було вирішено кимось там на небесах. Принаймні випадкова ненав’язлива розмова в кав’ярні – вони разом стояли в черзі – визначила черговий поворот у її житті.

– Ви така мила дівчина, приходьте до нас на невелику вечірку, – на прощання сказала їй ця доброзичливість парочка. – Нічого особливого не обіцяємо, п’яних танців біля басейну не буде. Просто ми і кілька наших близьких друзів. І приємне спілкування.

Вона пішла з чистої цікавості. Адже з нею не могло статися нічого поганого. Тим більше у компанії таких чарівних людей. Їй справді сподобалося. Все було так затишно, так щиро, так натхненно. Розмови про призначення, про любов до життя та природи, про пошуки себе та вплив сучасного суспільства. Про те, як відновити гармонію душі та тіла.

Кожне слово зачіпало якісь особливі струни в її розумі.

Мішель знову прийшла. А потім знову. І знову.

Це як раптово знайти ще один дім, повний люблячих друзів, які завжди їй раді і готові підставити своє плече будь-якої миті. Мішель навіть не спадало на думку, що їй якісно промивали мізки, а за товариськістю і дружелюбністю ховається типова секта. Не можуть люди, які допомогли їй позбутися алко- і наркозалежності, бажати оточуючим, і їй особисто, зла. Неможливо.

Тому, коли у нових друзів раптово трапилися фінансові труднощі з банком, Мішель без жодних роздумів віддала їм весь свій тижневий заробіток. Потім знадобився ремонт будинку, потім нова машина. Потрібні були гроші, щоб купити якусь жахливо рідкісну книгу з духовних практик. Щотижневі недільні обіди – обов’язковий внесок від усіх учасників. Адже закуповувалися виключно чисті, натуральні овочі та фрукти від певних постачальників.

Згодом Мішель згадувала: «Я віднесла їм якусь нереальну кількість грошей. Не знаю, скільки мені ледве вистачало на життя. Все інше йшло у цю секту».

Чесно кажучи, їй важко вдавалося оплачувати навчання в акторській школі. Вона подумувала про те, щоб кинути навчання і присвятити себе медитаціям і життю в громаді. Але в секті їй не дозволили. Там чудово розуміли, що якщо Мішель відмовиться від кар’єри актриси, то вони втратять чудове джерело доходів.

– Сьогодні ти сумна, що трапилося? – Мішель не зразу зрозуміла, що звертаються до неї. Пітер Хортон – один із таких же акторів-початківців. Вони іноді перетиналися на вечірніх класах у школі. Ось як сьогодні. Милий юнак, справжній симпатяга, але не в її смаку. Точніше, кожен актор був не в її смаку. Із самого початку Мішель затялася розділяти кар’єру та особисте життя.

Але він здається таким співчутливим. По-дружньому. Не схоже, що він має якісь інші наміри.

– Грошей заплатити за наступний місяць навчання не вистачає. Не знаю, як викручусь. Я і так підробляю в нічну зміну на заправці. А ще передруковую рукописи. Вже готова влаштуватись прибиральницею кудись у лікарню, – Мішель засміялася нервовим сміхом.

– У тебе є ролі в серіалах. Навіть більше, ніж у мене. І я чув, що там непогано платять,— на обличчі Пітера було написано щиро здивування. Звичайно, рахувати чужі гроші неввічливо, проте він не зміг утриматися. – Напевно, у тебе хворі родичі, і всі гроші йдуть на їх лікування. Дуже тобі співчуваю.

– Та ні, Піте, слава вищим силам, з моєю родиною – я маю на увазі, родиною біологічною – все добре. А ось мої духовні брати і сестри відчувають труднощі, – вона виклала все.

Пітер був спантеличений і стурбований. У Місті ангелів він жив набагато довше за Мішель і вже набув необхідного імунітету від шахраїв усіх мастей. Йому одразу стало ясно, що дівчину треба рятувати. Ніхто не заслуговує бути безвільною маріонеткою в чужих руках.

– Я думаю, вони чудово впораються і без тебе. Тебе просто використовують, – безапеляційну заяву Піта Мішель сприйняла вороже. Спалахнула, облаяла його нецензурними словами, розвернулася і пішла.

А Піт взяв і заявився на наступні збори секти. Хихотів, ставив каверзні питання і в цілому поводився неналежно. У результаті взагалі встав і заявив: «Мішель, ми йдемо, прямо зараз».

Хлопець взявся за справу всерйоз. Щоразу розповідав Мішель про психологію культів, приносив їй книжки та газетні вирізки, постійно розпитував про самопочуття.

«Я ніколи не вірила в казки про порятунок. Ви розумієте, приїжджає принц на білому коні і рятує нещасну дівчину. Дурниця яка. Але… Пітер виявився саме таким. Повернув мене в справжній, невигаданий світ. Мені дуже пощастило», – казала потім Пфайффер.

Ніхто з них обох не планував романтичні стосунки. Оточуючі їх теж вважали виключно добрими друзями. Їхнє весілля у 1981 році стало для всіх великим сюрпризом. Здається, вони самі не вірили, що це відбувається саме з ними.

А просто у розпал медового місяця прийшла ще одна приємна новина: Мішель відібрали на головну роль у сіквелі хітового «Бріоліна». Режисер фільму після всіх акторських проб заявила: «Мішель абсолютно недосвідчена в плані ролей, але в неї є дар, який гріх не використовувати».

«Бріолін 2» не зміг повторити оглушливий успіх оригіналу і провалився в прокаті, критики його розгромили від і до. Дісталося всім, крім Мішель: режисура, сценарій, акторський склад неймовірно жахливі. Тільки Пфайффер – новачок на великому екрані – виглядає органічно і на своєму місці».

Проте агент актриси вважав, що після такого абсолютно провального фільму їй ніхто більше ніколи не запропонує нормальних ролей: «Твоя кар’єра точно закінчена. Все, на що можеш розраховувати, роль якоїсь покоївки. Нехай твій чоловік тебе забезпечує. Має більше шансів на успіх».

Приємно розчаровувати чоловіків, які в тебе не вірять. Адже завжди знайдуться ті, у кого не зашорений погляд.

– Вона взагалі ніхто. Фільм з її участю в головній ролі був просто жахливий, – Аль Пачіно біснувався в кабінеті у свого менеджера і продюсера Мартіна Брегмана. Браян де Пальма просто меланхолійно попивав віскі у кріслі, але всім своїм виглядом виявляв повну підтримку другові.

Вони обидва задумали ідеальний гангстерський фільм, з блискучим акторським складом (так, Аль Пачіно буде головною зіркою), а тепер їм намагаються нав’язати якусь дівчинку на роль подружки головного героя.

– Алю, ти отримав кілька нагород, і тепер вважаєш себе великим знавцем акторських талантів? Повір мені, я в цьому бізнесі набагато довше за тебе,— Мартін припечатав своєю склянкою дубову стільницю. – Мішель Пфайффер зніматиметься у «Обличчі зі шрамом». Вам обом доведеться погодитися.

Їм довелося змиритися і за участю Пфайффер, і з тим, що потім у захоплених рецензіях кінооглядачі додавали неодмінне: «Але Мішель однозначно найкраще».

Успіх «Обличчя зі шрамом» нарешті відкрив для актриси жадані двері у серйозне кіно.

У 80-х трапилося ще кілька великих проривів: фільм-казка «Леді-яструб» та «Іствікські відьми». В обох фільмах Мішель грала головні ролі. Обидві стали культовими. Відьма Сьюкі у виконанні актриси – одна з найчарівніших відьом в історії кіно. Цей образ згодом неодноразово тиражувався в інших фільмах.

Робота повністю захопила актрису. На сім’ю практично не залишалося часу. Втім, Пітер Хортон так само рідко бував удома. Він теж будував кар’єру, і досить успішно. Не часто їм вдавалося проводити час разом. Окрім тих випадків, коли воля кінопродюсерів зводила їх разом на знімальному майданчику.

– Піте, любий, ти не повіриш, я їду до Франції! – одного разу повідомила чоловіка Мішель. – Завжди мріяла там побувати.

– З якого приводу? – відповідь Піт насправді знав, чутки в кіноіндустрії поширюються швидше за лісову пожежу. Але не підіграти дружині він не міг.

– Джонатан Демме, ну той, у якого я знімалася в «Одружена з мафією», замовив за мене слівце на пробах в «Небезпечні зв’язки», – Мішель не могла стримати свого захоплення. – Екранізація книги Шодерло де Лакло. І там такий крутий склад. І Франція, уявляєш – Фра-а-анція! Замки, гарні костюми, інтриги та любов.

– Так-так, особливо кохання. Кажуть, французи дуже підступні. Так і мріють затягнути в ліжко якусь наївну американку, – посміхнувся Піт.

Слова Пітера виявилися пророчими. Він помилився зовсім трохи.

За сюжетом Мішель грала доброчесну дружину, мадам де Турвель, яку намагається спокусити привабливий і безпринципний віконт де Валмон у виконанні Джона Малковича. Безкінечна кількість спільних дублів, необхідність правдоподібно зображати пристрасть… Актори були повністю занурені в атмосферу придворних інтриг та ігор із почуттями. Полум’я пристрасті виявилося настільки сильним, що вирвалося за межі знімального майданчика. І, зрозуміло, доброзичливці швидко рознесли новину всіма доступними вухами.

За роль Марії де Турвель Пфайффер отримала першу номінацію на «Оскар» і втратила чоловіка. Так само як Джон Малкович – дружину Гленн Хідлі.

На честь Мішель і Пітера Хортона, вони розійшлися мирно. Їхні любовні стосунки почалися з дружби і закінчилися нею ж.

Ні, актриса не залишилася одна, у неї були романи, і не один, але нічого серйозного. А за спиною шепотіли «відьма, розлучниця», а то й дещо гірше.

Найбільше пригнічувала відсутність сім’ї. Час минав, їй незабаром 35 – а вона зовсім одна. Все частіше вона думала про те, як щасливі її батьки у своєму маленькому провінційному містечку, зі скромним будиночком з верандою та недільними ярмарками.

А молодша сестричка Лорі нещодавно оголосила, що вагітна. Як вона їй заздрила, по-білому, звичайно. Але заздрість є заздрість.

“Невже мені доведеться заплатити сімейним щастям за кар’єру?” – думала Мішель.

Якось на профілактичному огляді у лікаря їй потрапила на очі брошура про усиновлення. Актриса і до цього чудово знала, скільки у світі покинутих дітей — адже їй не разу доводилося брати участь у благодійних заходах — але тільки зараз задумалася про це всерйоз.

«Для сім’ї достатньо мене і дитини», – вирішила Мішель і вирушила до центру усиновлення. Серед нескінченної кількості анкет вона розгубилася. Довго перебирала одну за одною і не могла вибрати найпотрібнішу. Поки не натрапила на інформацію про молоду породіллю. Типова історія: вагітність з необережності, хлопець утік, родичі відмовилися і жодних шансів забезпечити дитині гідне життя.

«Я мало не розридалася, читаючи анкету. У мене завжди була підтримка моєї родини, хоч би що трапилося. Але ця молода дівчина була її позбавлена. І її донька теж виросте нікому не потрібною. А Клаудія така чарівна мала».

Мішель більше не сумнівалася, вона подарує цій крихітці щасливе життя.

Процес удочіріння йшов чудово. Соціальні працівники в один голос заявляли, що Мішель без жодних зволікань отримає права на дитину. А потім на Пфайффер накинулася преса.

Адже був один маленький нюанс: Клаудія Роза була мулаткою. На початку 1990-х, незважаючи на купу законів і зростаючу кількість афроамериканців у попкультурі, усиновлення зірковою актрисою темношкірої дитини для більшості здалося дикістю.

«Ми, звісно, не расисти, але нехай чорношкірих усиновлюють чорношкірі» – читалося між рядками у всіх ЗМІ. Багато шанувальників Пфайффер відвернулися від неї, про що не забули повідомити в листах. Напирали на її європейське коріння, яке вона зрадила: німецьке, шведське, нідерландське.

Втім, деякі вважали, що актриса це зробила навмисне, щоб привернути до себе ще більше уваги.

Одній тільки Мішель було все одно – вона насолоджувалася своїм материнством і часом із дочкою: «Громадське упередження мене шокувало. Не підозрювала, що колір шкіри має значення для таких людей. Жоден з нас не може похвалитися чистотою крові. Ми всі мікс із різних культур та генів. Це нормальний процес, не розумію, чому це причина для занепокоєння, а тим більше ненависті».

Після удочеріння її світ замкнувся на них із Клаудією. Єдине, що могло вирвати її з дому – робота. І – несподівано – побачення наосліп.

Мішель в черговий раз зареклася зустрічатися з колегами по цеху, але програла в карти – зовсім по-дурному – на одній з вечірок з близькими друзями. Їй потрібно було виконати фант, будь-який, який призначить їхня компанія.

– Ммм, що б тобі загадати, – веселилися приятелі. – Ти тепер така правильна матуся з дитиною, що навіть страшно. А точно, давай ти з кимось затусиш! В нас є кандидат. Давно тебе обожнює, але дуже соромиться.

Рівень обурення Мішель складно було висловити словами, натомість міміка була більш ніж промовистою.

«За що мені це все? – бурчала вона собі під ніс, вилазячи з таксі біля кінотеатру. – Якого фрика підсунули мені друзі?

На миготливому табло значилося, що сеанс «Дракули» розпочнеться за десять хвилин. Чудовий фільм для побачення з маловідомим сценаристом. Як там його звати? Девід Келлі, здається.

– Ви точно Мішель, правда-правда? – кучерявий і високий чоловік тремтячими руками простяг їй кілька криваво-червоних троянд.

«Він зараз втратить свідомість від щастя. Яка драма», – з досадою подумала Мішель.

– А ви, значить, Девід, так? Я бачила екранізацію ваших опусів, але мені не сподобалося, – ніякої дружелюбності, чим швидше закінчиться, тим краще.

– Мої кращі роботи ще попереду, ось побачите, – Девід галантно підхопив Мішель під руку і потягнув до входу в кінотеатр. – Люди не ті, чим здаються спочатку. Ось ви теж багатьох здивували.

– Ви про мою Клаудію? Вибачте, але на цьому побачення закінчено, – моли Бога, чоловіче, щоб я тобі не врізала. Тому що за свою дочку я перегризу горлянку будь-кому, незгірш Дракули.

– Ні-ні, що ви, я, навпаки, у захваті, – Девід зніяковів. – Ви не побоялися піти всупереч громадській думці. Знаєте, ви як Жінка-кішка, яку нещодавно зіграли. Подвійна натура, здається м’якою і ніжною, але всередині сталевий стрижень.

Келлі помовчав і додав:

– Дайте мені шанс. Будь ласка!

Мішель і Девід одружилися в листопаді 1993 року. Весілля було скромним, тільки для близького кола рідні та друзів. Адже цього дня сталася ще одна важлива подія – хрещення Клаудії.

А через рік із хвостиком народився їхній спільний син Джон Генрі. Це було дивом, лікарі до цього ставили актрисі діагноз – безпліддя.

Незважаючи на величезну пропозицію ролей, Мішель щораз обирала сім’ю. Робила перерви в кар’єрі в ті моменти, коли у дітей були перехідні періоди: початок школи, підлітковий вік, вступ до коледжу.

А проблем було багато.

Одного разу Клаудія прийшла зі школи у сльозах. Навідріз відмовлялася відповідати на запитання, що сталося і хто її образив. Тільки через кілька днів Мішель дізналася у доньки подробиці події. Якийсь репортер підстеріг її дитину, коли Клаудія гуляла з подружками, і почав випитувати, як їй бути прийомнгою, чи не почувається вона обділеною, адже у Мішель є рідний син, а вона всього лиш підібрана з почуття жалю.

Акторка лютувала. «Ніхто! Ніколи! Не наважиться ображати моїх дітей. Вони обидва мої рідні, жодних інших варіантів бути не може».

Ще один неприємний інцидент трапився, коли актрисі запропонували роль у римейку культового фільму 80-х «Лак для волосся». Їй належало зіграти затяту расистку Вельму фон Тассл.

«Мої діти були дуже засмучені, коли в пресі почали писати, що я теж ненавиджу людей з іншим кольором шкіри. Клаудія і Джон у той час були підлітками з типовою для цього віку нестабільною психікою. Вони все сприймали болісно і всерйоз. Довелося провести з ними не одну розмову, пояснюючи, що роль у кіно – лише робота. Вона не ніяк не визначає мене справжню».

З того часу Мішель дуже ретельно ставилася до вибору фільмів. Якщо пропонували щось нестандартне, то завжди радилася з дітьми.

На сьогодні в активі в актриси майже 70 ролей у різних фільмах і серіалах.

«Знаєте, на мій вік не так вже й багато. В інших відомих акторів більше. А ще в мене купа номінацій і мало перемог. Я могла б вибрати кар’єру і обійти багатьох. Але я обрала сім’ю – і ось це моя справжнісінька перемога. Решта – додасться».

Фото: East News, Getty Images/Global Images Ukraine

Смотрите также:

Синтия Никсон празднует годовщину свадьбы: как звезда “Секса в большом городе” нашла счастье с женщиной

Джеки Чану – 67: романы, скандалы и драмы звезды боевиков

Роберт Дауни-младший: самые громкие скандалы и душевные травмы не-Железного Человека

Перевозчик и Ангел: история любви Джейсона Стейтема и Роузи Хантингтон-Уайтли