Вероніка Лейк. Історія акторки-суперзірки 40-х крізь славу і забуття

Рівно 102 роки тому, 14 листопада 1922-го, на світ з’явилася майбутня мегазірка 40-х Вероніка Лейк.

Талант, незвичайна краса, харизма – її обожнювала вся Америка. Та слава змінилася горем, забуттям, залежністю, хворобами і бідністю. “Караван історій” розбирається, чому так сталося.

---

У цьому готельному барі на Мангеттені завжди темно. І не тільки тому, що на вулиці похмурий листопад, а вікна виходять у тісний дворик-колодязь. Тут просто не люблять яскраве світло. Нечисленні лампи у плафонах матового скла надійно заховані у нішах. Вони покликані не висвітлювати, а створювати глибокі тіні. Ті, хто приходить сюди, вважають за краще залишатися невидимками, лише контуром у напівтемряві.

Деякі з візитерів – завсідники, вони з’являються практично щодня. Пропустити з друзями скляночку-другу після роботи і розбігтися по домах, в тісні квартирки з дружинами і верескливими немовлятами. Інші залишаються до півночі, аж до закриття. І тоді їх доводиться виставляти зі скандалом і швейцаром, а часом і з поліцією. Їх видно одразу: в затрапезному одязі, з опущеними плечима і червоним від постійного прославлення Бахуса обличчям. Місцеві пияки з сусідніх вулиць, що з них взяти.

Втім, тут чимало й випадкових відвідувачів. Вони приходять укладати угоди, підчепити когось на ніч або просто погрітися. Випивають, платять і більше ніколи не з’являються знову. Ніхто не проти. Нехай у Martha Washington Hotel живуть тільки жінки – це принципова позиція керівництва, – проте двері бару відчинені для всіх. Адже це левова частина прибутку готелю. З бідних жінок багато не зіб’єш. Доводиться викручуватися. Якщо ти можеш заробити гроші – піди і зроби.

Дейв, репортер із New York Post, – із тих, останнього типу відвідувачів. Опинився по роботі в цьому кварталі, пекельно змерз і вирішив, що гори воно все вогнем, начальство не сплатить йому лікарняний. А якщо він негайно не вип’є чогось міцного, того й гляди зляже із затяжною застудою.

«Треба ж, а тут повно народу. І всі такі колоритні», – подумав Дейв. Він примостився в кінці довгої барної стійки і смакував віскі. Судячи з якості, більше схоже на фермерський самогон, але нічого, зате дешево. І зразу відчувається, що кров починає швидше бігти по жилах.

Ось тепер можна і уважніше розглянути всіх відвідувачів. Досвідчене око репортера вихоплює з напівтемряви то одну фігуру, то іншу і за звичкою одразу вигадує їм історії. Ось цього явно покинула дружина. Причому нещодавно. Одяг пристойний, але вже не надто чистий, а отже, не звик займатися домашнім господарством. На обличчі – розпач, говорить і жартує голосно, але все на тему жінки-стерва. А ось ці дві подружки, в іншому кутку, прийшли з кимось познайомитися. Яскраві, підкреслено незалежні, але стріляють очима дай боже.

Люди в барі – як відкрита книга, візьми та гортай. Тільки у кожній книзі є сторінки, які перевертаєш побіжно, на одному диханні. А є ті, до яких повертаєшся знову і знову.

Отак і зараз. Дейв мимоволі повертався поглядом до однієї з жінок, що втомлено примостилася за пару стільців від нього. Одягнена охайно, але видно, що з фінансами у неї не дуже. У молодості, напевно, була писаною красунею, а зараз навіть складно сказати, скільки їй років: може, п’ятдесят, а може, і сорок. А можливо, і менше. Набрякле обличчя і припухлі повіки розмивають картинку, зрозуміло тільки, що з випивкою вона на короткій нозі. Та й пергідрольне волосся – хоча видно, що раніше у неї були свої розкішні біляві коси,— тільки додають віку.

Нічого особливого, скаже хтось, таких жінок сила-силенна в Нью-Йорку. Але все ж таки щось не давало Дейву спокою – якась невловима, але дуже знайома міміка, жести, загальний настрій. Так болісно намагаєшся зловити сновидіння, що вислизає після пробудження. Доводиться докладати масу зусиль, щоб повернутися до витоків і згадати деталі.

Він точно її бачив, але де і як – забув. Мабуть, так би і не згадав, якби вона не поправила чубчика. Легким, дуже характерним рухом руки відкинула його з очей. Головоломка склалася, раптове прозріння дозволило побачити всю картину цілком. Дейв здогадувався, ким могла бути ця жінка.

– Вибачте, я тут присяду? На тому кінці стійки надто галасливо, – не чекаючи відповіді, репортер втиснувся на стілець, що звільнився поруч.

Якийсь чоловік, який не встиг перед Дейвом, пробурчав щось нецензурне, але тему розвивати не став. Покірно поплентався шукати собі інше місце.

– Мені все одно, сидіть де хочете, – пергідрольна блондинка пересмикнула плечима і відвернулася.

Але тепер, роздивившись її зблизька, Дейв був упевнений, що це вона. Помилитися неможливо.

– Вибачте, а ви часто тут буваєте? Я тут вперше, і мені дуже подобається. Відмінний бар, чи не так? – світська бесіда ніколи не була його козирем, і з презирливої усмішці співрозмовниці це було помітно.

Або він зараз бере чорта за роги, або все пропало.

– Ви ж Вероніка Лейк, я вас одразу впізнав! Так само чарівна, як і раніше! Моя найулюбленіша актриса, – опустимо подробиці і одразу перейдемо до лестощів, жінки це люблять.

Господи, він таки геть не вміє спілкуватися. Реакція була негайною. Вероніка Лейк перетворилася на розлючену фурію.

– Мене звати Конні. І взагалі я зустрічаюся тут з другом. Він скоро повернеться, і тобі перепаде. Забирайся звідси, – ніби на доказ її слів її одразу гукнули: «Конні, йди сюди». І негайно спростували другу частину її тиради: – «Віднеси напої за отой столик».

Кинувши останній обурений погляд на нахабу, Вероніка-Конні вирушила виконувати свої обов’язки офіціантки.

Треба ж, Дейв чув, що голлівудський ідол 40-х повернувся до Нью-Йорка, розгубив усю колишню славу і гроші і живе в дешевих готелях. Вероніку, за чутками, навіть штрафували за пияцтво та непристойну поведінку в публічних місцях. Але зустріти її тут і зараз – рідкісний успіх, про який мріє кожен репортер. Він не відступить, доки не розвідає все.

Що б там собі не планував Дейв, він навіть не припускав, що коїться в голові у колишньої голлівудської зірки. Страшно, що її знайшли в такому непривабливому вигляді, та ще й у ролі офіціантки. І в той же час приємно, що впізнали.

Завсідники бару знали її під ім’ям Конні, це правда. Начальство в зарплатних чеках додавало ще прізвище Де Тот. Нікому й на думку не спадало пов’язати її з тією найзнаменитішою Веронікою Лейк, якою вона була колись. До сьогоднішнього вечора.

Кілька годин до закінчення зміни пройшли як у тумані. Вона розносила напої і закуски відвідувачам і крадькома поглядала у бік бару. Цей зухвалий хлопець не збирався нікуди йти, навпаки, пильно стежив за кожним її рухом, чим вганяв Вероніку в жар. Що йому від неї треба? На божевільного не схожий, але й нехай не бреше! – На пристрасного шанувальника теж. Однозначно репортер. Питання тільки в тому, знайшов він її випадково чи спеціально вистежував.

Врешті-решт Вероніка не витримала і, коли більшість клієнтів бару розійшлися, сама підсіла до Дейва.

– Припустимо, ти маєш рацію, і що? – вона трималася зухвало, щоб цей нахабний газетяр не подумав, ніби зумів її вмовити.

– Просто хочу пригостити вас випивкою і побалакати, ви ж не проти? – Дейв вирішив більше не викручуватися. – Мені справді цікаво почути вашу історію. Адже це золотий вік Голлівуду, зараз безнадійно втрачений. А ви були однією з найпривабливіших актрис, затьмарюючи красою і Риту Гейворт, і Вів’єн Лі, і Аву Гарднер. Розкажіть все з самого початку.

Так, ось тут зухвалий юнак був страшенно правий. Вероніка справді мала славу найяскравішої із зірок, і шанувальників у неї було не менше, ніж у конкуренток. Просто цим акторкам пощастило трохи довше затриматися на екрані, ніж їй.

– Гаразд, вмовив. Я буду джин… – затнувшись, Лейк додала: – З тоніком.

Бо подумає про неї всяке.

– До речі, як вас звати? Дейв… Що ж, добре. З самого початку…

Вероніка сьорбнула зі склянки і задумалася. З самого початку – це з дитинства.

Стільки років начебто минуло, а пам’ять все одно послужливо підкидає деталі.

Ось їй п’ять, вона з батьками живе в Брукліні. У 20-ті роки він ще не був повністю інтегрований у «великий Нью-Йорк», бруклінці, як і раніше, трималися осторонь від решти жителів мегаполісу. Втім, тоді це Вероніку зовсім не хвилювало. Яке діло маленькій дівчинці, хто там як себе називає?

Все її життя в той момент полягало в люблячих татові і мамі і їхній невеликій квартирі в таунхаусі. Тоді її справді звали Конні, точніше, Констанція Оклман. Втім, більшу частину часу вона бачила лише маму, також Констанцію. А от батько був вічно на роботі і далеко від дому. Гаррі Оклман служив на нафтовому танкері в міжнародній компанії, додому повертався максимум на кілька тижнів, а потім знову йшов на півроку в море. Але дівчинку свою любив, а вона була справжньою татовою донькою. Кожен від’їзд супроводжувався істерикою та сльозами, ні подарунки, ні вмовляння не допомагали. Доходило до того, що Гаррі доводилося іноді вислизати з дому під покровом ночі, аби у них з дочкою не розривалося одне серце на двох.

Зізнатися, Гаррі із задоволенням залишив би службу і осів на суші, але ця робота дозволяла нехай не розкошувати, але жити стабільно. Особливо коли у 1929‑му стався чорний вівторок на Волл-стріт, потім фінансова криза в Штатах, а слідом прийшла Велика депресія. На відміну від сухопутних щурів він все ще міг похвалитися роботою. Нафта потрібна була всім.

Ніхто не думав, що за кілька років ця робота його згубить. І не з його вини. Танкер, на якому служив Гаррі Оклман, стояв у порту Філадельфії на завантаженні і паралельно на технічному обслуговуванні. Чи то ремонтники щось наплутали, чи начальство вирішило заощадити на матеріалах. А може, проблема була в халатності працівників, які займалися закачуванням нафти. Масштабний вибух у порту забрав тоді життя багатьох. Гаррі опинився серед них.

Як би там не було, світ обох Констанцій – матері та дочки – у 1932-му перевернувся. Вони залишилися самі і без засобів для існування. Але найголовніше – без люблячого батька та чоловіка. Кожна з Конні переживала трагедію по-своєму. Молодша – пішла в себе, старша – відчайдушно шукала будь-які способи вижити.

Відридавши і побившись головою об стіну, старша Констанція вирішила, що молода вдова з десятирічною дочкою не має інших альтернатив, окрім як знову вийти заміж. Знайти роботу було неможливо. Кращі з кращих скочувалися на самісіньке дно, а потім плигали з мосту або з вікон. Принаймні у неї все ще була головна жіноча зброя – краса. Їй лише за тридцять, жінка в самому розквіті сил.

Менш ніж за рік Конні-старша обкрутила художника однієї з нью-йоркських газет – Ентоні Кіна. Він був досить талановитий, щоб мати постійні замовлення і працювати в редакційному штаті. Отже, у нього завжди був стабільний дохід. Квартири в Брукліні, щоправда, довелося позбутися і переїхати в куди скромніше передмістя. У Саранак Лейк була чудова природа і погана репутація. Через ці горезвісні природні красота, озера і чисте повітря в ньому знаходилося кілька лікарень для туберкульозників. З одного боку, в містечку багато людей, додатковий дохід, з іншого – випадковий пчих у магазині в твій бік, і привіт, сухоти.

Переїзд наклався на початок підліткового віку Конні-молодшої. Дівчинці не подобалося рішуче все: і нове місце, і вітчим, і той факт, що тепер вона змушена носити прізвище Кін. Ніби її улюбленого батька ніколи і не було на світі. Вона відповідала зухвало, прогулювала уроки і тікала з дому. Ніхто не міг знайти на неї управу, та, якщо чесно, не надто і намагався. У той час про дитячих психологів не чули, а проблема з неслухняними дітьми вирішувалася двома способами – відшмагати ременем або відправити в закриту школу для важких підлітків. Часто одне йшло за іншим.

Мати з вітчимом вважали, що чинять добре: приватна католицька школа для дівчаток у Квебеку мала славу престижної, з добрим вихованням і навчанням. Якось та навчать маленьку Конні розуму. Однак вони недооцінили впертість дитини. Після закінчення навчального року керівництво школи заявило: «Дякуємо, до побачення. Забирайте своє некероване дитя назад».

Дівчинці й так доводилося нелегко, а вдома ще й чекав масштабний скандал. Любові до людей це ніяк не додавало, навпаки, вона злилася на світ ще більше. Конні постійно відчувала, що її мама, її рідна мама її зрадила. І замість неї обрала якогось чужого мужика. Вияви Констанція трохи більше чуйності та розуміння, її дочка змогла б перерости складний підлітковий період і виправитися.

Нове потрясіння: вони переїжджають. Цього разу в Майамі, у Флориду. У Ентоні почалися проблеми зі здоров’ям, лікарі порекомендували змінити північний клімат на тепліший.

«Дурне, безглузде місто!» – все повторювала дівчинка. Якісь пальми, жарко, купа незнайомих людей. У новому навчальному закладі її поведінка, звісно, ​​анітрохи не покращала. Але Конні увійшла в той вік, коли на неї почали заглядатися хлопці. Миттєво вона стала найпопулярнішою красунею в школі. Тепер вчителі скаржилися не лише на прогули, а й на неналежну для юної леді поведінку. «Гуляє з хлопчиками, курить і навіть п’є пиво на шкільному майданчику». Статус поганого дівчиська Конні подобався, для неї це був чудовий спосіб насолити матері та вітчиму.

Зневірившись, Констанція навіть відправила дочку до психіатра, де дівчинці спробували поставити діагноз «шизофренія». Щоправда, за кілька місяців зняли: «Займіть її чимось, їй не вистачає мети в житті».

Чесно кажучи, мати з великим задоволенням відшмагала б негідницю. Сил уже немає.

Якось Ентоні приніс додому свіжий випуск газети, в якій тоді працював. На останній сторінці, в колонці реклами та оголошень, була інформація про те, що студія MGM в Голлівуді оголошує набір юних дівчат для навчання акторській майстерності.

«З паршивої вівці хоч вовни жмут», – вирішила Констанція. Дочку можна було звинуватити в чому завгодно, але тільки не у відсутності зовнішніх даних і в умінні грати на публіку. Мати твердо вирішила зробити зі своєї дитини актрису. Вона стільки нервів і грошей вклала в нестерпне чадо, що тепер просто зобов’язана отримати профіт.

– …Отже, ваша акторська кар’єра – заслуга матері? – Вероніка стрепенулась у паніці.

Спогади настільки захопили її, що вона і забула, де знаходиться.

А, так, це ж репортер Дейв. Послужливо підсовує їй наступну склянку з джином. Вони сидять в готельному барі на Мангеттені, а на дворі не кінець 30-х, а початок 60-х.

– Скоріше, її прокляття. Я не збиралася ставати актрисою. Все, що я хотіла, – нормальну родину і щоб мій тато знову був живий, – Вероніка похитала головою. – Два абсолютно неможливі бажання, я знаю.

– Але актрисою ви все ж таки стали. Отже, в якийсь момент передумали. Що було далі? – Дейв вдивлявся в неї з чіпкою цікавістю: о боги, який матеріал з цього вийде!

– Багато чого…

Голлівудські студії любили старлеток. За часів Великої депресії люди знаходили віддушину у кінематографі, тому він був однією з небагатьох галузей, що процвітала. Особливо з приходом звукового кіно.

А що любить глядач? Красиві історії з красивими дівчатами. Всі ці юні красуні вдало виглядали в кадрі в масовці або на другорядних ролях, а з найкращих з часом можна виростити особисту студійну зірку. На кшталт Бетт Дейвіс, Клодет Колбер або Грети Гарбо.

Конні слухняно ходила на проби і навіть знімалася в епізодичних ролях. Щоправда, більшість сцен із нею в остаточному монтажі вирізали. Вона все частіше подумувала про те, щоб кинути ці жалюгідні потуги досягти успіху. У своїх мріях дівчина бачила себе лікарем, найкраще хірургом, а не зіркою екрану.

Але в сім’ї не було грошей на дорогу медичну освіту, і мати знову і знову гнала дочку спочатку в акторську школу, а потім на проби: «У тебе є краса, користуйся нею».

Популярність впала на голову зовсім випадково. Невелику роль у затрапезному театрі було знято на плівку помічником режисера-постановника. Він вважав гру досить цікавою, щоб показати запис знайомому агенту. Той теж був вражений і передав плівку голлівудському продюсеру Ентоні Горнблау. Той саме знаходився в активному пошуку актриси для військової драми «Мені потрібні крила». Роль була другорядною, але незабутньою – співачки в нічному клубі.

Горнблау затвердив Конні без додаткових спроб. Але з однією умовою: вона змінює ім’я.

«Конні-Констанція Кін. Чорт забирай, що за безглузде ім’я? Так коня можна назвати, а не молоду дівчину. Точно… Будеш Лейк, у тебе очі, як два бездонні блакитні озера. А ім’я… Хм, мабуть, Вероніка – проста, але прекрасна рослина з блакитними квітами».

Стилісти підбирали для новоявленої Вероніки Лейк різні образи під час зйомок. Але знову все вирішив випадок. В одній зі сцен дівчина мала зіграти втому – спертися на лікоть і прикинутися, ніби засинає за столом. У Вероніки від природи було розкішне світле волосся. Сцену знімали вже не вперше, і в кінці дівчина настільки втомилася, що насправді майже заснула за столом. Заправлене за вухо довге пасмо ковзнуло на обличчя, прикривши праве око.

“Те що треба! Це чудово. Так по-дитячому зворушливо і безпорадно», – вигукнув у той момент режисер.

«Мені потрібні крила» став національним хітом багато в чому завдяки Вероніці. Образ загадкової білявки припав до душі глядачам. Її зачіска стала її «торговельною маркою», негайно отримавши назву “пікабу”, або «гра в хованки». Голлівуд початку 40-х отримав нового кумира, а Вероніка – довгостроковий контракт зі студією Paramount.

Наступним фільмом стала трагікомедія «Мандри Саллівана». Оригінальна переспівка відомого сюжету «Леді і бродяги» розповідала про пригоди знаменитого режисера, який вирішив прикинутися бомжем, і його випадкової супутниці, актриси-невдахи. Одразу після виходу фільм отримав дуже неоднозначні рецензії критиків, його сюжет виявився надто заплутаним на тлі простих і зрозумілих історій того часу. Лише через п’ятдесят років стрічку включили до золотого фонду американської класики.

І все ж глядачам фільм сподобався. Знову багато в чому завдяки Вероніці. Її героїня не має імені, зате грає головну роль. Зйомки далися Вероніці непросто: на той час вона була вже на сьомому місяці вагітності. Зразу після успіху стрічки “Мені потрібні крила” дівчина вискочила заміж. Їй ледве виповнилося вісімнадцять, зовсім ще дитина, а її чоловікові, артдиректору Джону Дейті, було на чотирнадцять років більше. Чи любила вона його, Лейк не знала. Він був розумним, досвідченим, цікавим. А вона – недолюбленою дівчинкою, яку в усьому контролювала мати. Від сім’ї нудило, і вона скористалася шансом втекти з-під нав’язливої ​​опіки. Готова була заплатити будь-яку ціну. Чому б і не шлюбною клятвою?

Новонароджену дівчинку назвали Елейн. Поки тато сюсюкав і наймав доньці няньок, Вероніка повернулася до кар’єри. Особливої материнської прихильності до доньки вона не відчувала. Їй хотілося, щоб любили її, а ресурсів віддавати любов у самої Лейк не було.

Вона сама все ще залишалася маленькою дівчинкою, через примхи якої партнер «Мандри Саллівана» Джоел Маккрі відмовився зніматися з нею в новому фільмі, незважаючи на всі вмовляння продюсерів. Перегравши весь знімальний графік заради Лейк, студійні боси знайшли їй роль в іншій кінострічці.

Алан Ледд був молодим та дуже перспективним актором. Гарний, талановитий. У нього був лише один недолік – маленький зріст, лише сто шістдесят два сантиметри. Щоб вдало його зняти, доводилося йти на хитрощі – ставити подіуми, надягати черевики на підборах. І все одно в кадрі часом це було помітно. За очі знімальна група та партнери з фільмів з нього посміювалися: «Знову цей коротун».

У фільмі «Зброя для найму» Алан мав зіграти роль кілера. Жорстокого по відношенню до своїх цілей, але при цьому сентиментального любителя дітей та тварин. Мабуть, у світовому кінематографі це перше кіно, в якому найманий вбивця показується з незвичайного, людського боку. Фільм передбачив знахідки в цьому жанрі і став одним з перших зразків нуару і «крутого детектива». Не вистачало тільки партнерки, поряд з якою Ледд не виглядав би смішно. Вероніка Лейк урятувала ситуацію. З її мініатюрним зростом сто п’ятдесят шість сантиметрів вона органічно виглядала поряд з Аланом.

Їхній тандем виявився неймовірно вдалим. Багато хто навіть припустив, що між акторами зав’язався роман і за межами знімального майданчика. Хоча насправді вони просто зійшлися характерами і стали друзями. Бажаючи по повній використати успіх цієї творчої пари, студія згодом зняла ще три нуари з Аланом Леддом і Веронікою Лейк у головних ролях: «Скляний ключ», «Синя жоржина» і «Сайгон».

Отож, Вероніка в одну мить злетіла на самісіньку вершину слави. На піку своєї кар’єри вона заробляла чотири з половиною тисячі доларів на тиждень. По нинішніх цінах це майже сімдесят тисяч доларів.

Усі жінки прагнули наслідувати її в стилі. Американському уряду навіть довелося офіційно звернутися до акторки і попросити на якийсь час змінити її фірмову зачіску. Річ у тім, що в роки Другої світової війни багато жінок працювали на заводах з виробництва військової техніки. Звичайно, навіть на робочому місці вони хотіли залишатися модними та гарними. Але розпущене волосся у стилі Вероніки нерідко призводило до травм: локони затягувало в механізми. Тому уряд попросив Вероніку на період війни змінити зачіску на більш практичну.

Це не єдине, що Лейк зробила для перемоги. Як і багато голлівудських актрис, вона охоче знімалася в пінап-календарях для американських солдатів, виступала в госпіталях і на благодійних вечорах. Під час війни коштів у держави катастрофічно не вистачало. Штати ще не встигли оговтатися після десятиліття Великої депресії, а тут довелося вступити в міжнародний конфлікт. Звичайною справою стали варбонди – військові облігації, які купували громадяни, цим наповнюючи скарбницю держави. А щоб вони продавалися краще, влаштовувалися публічні заходи з концертами та зустрічами зі знаменитими акторами, співаками та письменниками, де ті активно рекламували ці облігації. Або продавали свої послуги. Одного разу на такому аукціоні одним із лотів були послуги Вероніки Лейк в якості посудомийки. Лот пішов за дуже солідну суму.

– Одне слово, я мала все, що могла лише побажати: шанувальників, славу, чудові ролі, гроші. Але я не змогла впоратися з цією раптовою популярністю, – Вероніка в черговий раз виринула зі спогадів і глянула на Дейва.

Тепер вона вже не виглядала колючою і непривітною, як на початку розмови. Швидше, просто засмученою і жалюгідною.

– Але ви в цьому не винні, час був складний, – репортер підбадьорливо торкнувся її плеча.

– Мене називали відьмою та сукою і казали, що у мене погана вдача, – Лейк посміхнулася. – Реймонд Чандлер, який писав сценарій до «Синьої жоржини», обізвав мене Моронікою, мовляв, тільки морок наводжу на людей.

Колишня актриса зазирнула на дно склянки, ніби намагаючись знайти підтримку.

– Вони мають рацію, я завжди була нестерпна. Але смерть Ентоні мене справді змінила.

Дейв делікатно промовчав. Він смутно пригадував, що начебто Вероніка втратила другу дитину, але не знав подробиць.

А ось Лейк пам’ятала надто добре.

Був 1943 рік. Розпал Другої Світової. Вона знімалася у військовій агітці «Ми гордо салютуємо». Якийсь дурень освітлювач полінувався нормально згорнути кабелі, що живлять прожектори. А їй зранку нездужалося, останні місяці вагітності протікали складно. Вона втомилася від зйомок, у неї набрякли ноги, боліла голова, і в цілому вона почувалася не молодою жінкою, а старою самицею пінгвіна.

Один невдалий крок, короткий вигук – і вона опам’яталася вже в лікарні. Її кудись везли на каталці, щось кололи і весь час повторювали: «Мила, тримайся, все буде добре». Хлопчик, то був хлопчик. Він народився на два місяці раніше і прожив всього тиждень.

Відтоді, як їй здається, життя пішло під укіс. Вона ніколи не вважала себе доброю матір’ю і, мабуть, не була готова до народження дітей. Але смерть дитини – те, чого не побажаєш жодній жінці.

Ночами вона плакала в подушку. Вранці біль втрати накочував знову. Вероніка глушила його алкоголем. Чоловік намагався її приструнити, вона скандалила. На знімальний майданчик приходила вже в кондиції і в перервах між сценами бігла в гримерку знову прикластися до фляги.

Кажуть, час лікує, але Лейк уже увійшла в круте піке. Джон Детлі подав на розлучення і забрав дочку, а вона навіть не помітила. Вероніка оплакувала свого померлого сина, не помічаючи, що її уваги та любові жадають живі. Але навіть у цей складний момент життя дало їй ще один шанс.

Андре де Тот втік з нацистської Австрії в 1939-му, кілька років знімав фільми в Англії, а з початком воєнних дій у Британії зумів перебратися в Штати. Ще під час життя в Британії він побачив перший фільм з Веронікою і став її шанувальником. “Ця жінка буде моєю”, – говорив він друзям.

У 1944-му Вероніка і Андрій де Тот уклали шлюб. За рік у них народився син Андре-Ентоні, ще через три – дочка Діана. На якийсь час чоловікові вдалося вирвати Вероніку з депресії та повернути на сцену. Нехай багато хто вважав його деспотичним режисером, але Лейк це пішло на користь. Вони купили будинок в Голлівуді і обзавелися особистим літаком. Вероніка, виринувши з нудьги, отримала ліцензію пілота і тепер гордо намотувала кола над Лос-Анджелесом.

Але після короткого злету справи знову пішли під укіс. На студії не знали, як позбутися Вероніки. Її поведінка погіршувалася, пияцтво прогресувало щодня. Коли минув термін контракту, їй із полегшенням вказали на двері. Погано було те, що Вероніка звикла жити на широку ногу, а ще вклала гроші в новий фільм чоловіка. Кіно провалилося в прокаті, парі довелося оголосити себе банкрутами.

Останньою краплею приниження став момент, коли банк заарештував їхній будинок за борги і виставив на продаж. І весь цей час її дорогоцінна матуся тягала Лейк по судах, звинувачуючи в тому, що вона не виконує дочірні обов’язки і не утримує бідну хвору матір. У Вероніки трапився нервовий зрив. Одного ранку вона просто зібрала валізу, сіла в свій літачок сама полетіла в Нью-Йорк, покинувши чоловіка і дітей.

– Ну а далі ти знаєш. Декілька ролей у театрі. Ще один шлюб, знову невдалий. Тепер я тут, – Лейк закінчила свою розповідь і з посмішкою глянула на Дейва.

– Так… – журналіст не знав, що й сказати: сумна історія про жінку, яка могла стати найбільшою актрисою, але не склалося.

– Не треба мене жаліти, – поспішила додати Вероніка. – Я всім задоволена. Мені подобається працювати в барі, подобається спілкуватися з людьми. У мене все добре. Чесно-чесно.

Дейв не повірив. Як не повірили й читачі після виходу статті про колишню голлівудську зірку. Вона набула величезного резонансу.

Шанувальники з усієї країни надсилали їй банківські чеки, щоби підтримати улюбленицю. Лейк їх завжди повертала. Може, вона і невдаха, але її гордість усе ще при ній.

А ось від пропозицій повернутися в кіно і на сцену вона не відмовилася – з’явилася в кількох бродвейських постановках і знялася в двох дешевих жахах. Однак це була вже не та блискуча Вероніка. Набрякла, невизначеного віку жінка нікого не могла вразити. Навіть її колишня чарівна усмішка на екрані тепер нагадувала гримасу справжньої відьми.

Стрепенувшись, Голлівуд видав їй зірку на Алеї слави. Але на церемонію відкриття ніхто не прийшов, Вероніка була в гордій самоті. «Раніше я була секс-символом. Тепер нагадую секс-зомбі», – гірко пожартувала актриса.

Через десять років після знаменної зустрічі з репортером Вероніка Лейк померла від гепатиту, викликаного цирозом печінки та нирковою недостатністю. Далися взнаки довгі роки зловживання алкоголем. Провести актрису в останню путь з’явився тільки її син.

Незадовго до смерті Вероніка приїхала до Голлівуду рекламувати свою книгу. Вона зупинилася біля своєї зірки і розплакалася: «Я почуваюся такою слабкою та дурною. Мають рацію ті, хто казав, що неможливо повернутися назад. Тепер я це розумію. Мій час пішов назавжди».

Отут Вероніка помилилася. Після кількох десятиліть забуття її визнали однією з найблискучіших акторок Голлівуду. І в цій вічності вона вже залишиться такою назавжди.

Фото: Getty Images

Дивіться також:

Мода 40-х років: найстильніші образи Геді Ламар (ФОТО)

Неймовірна красуня. Рідкісні архівні фото легендарної Вів’єн Лі

Легендарний Ален Делон. Найкращі ролі і бурхливі романи французького актора (ФОТО)

Кларк Гейбл: правдива історія короля золотого віку Голлівуду