6 січня актор Едді Редмейн святкує день народження. Власнику “Оскара” виповнилося 42 роки.
“Караван історій” розповідає, чому вихідець із багатої родини та однокласник принца Вільяма вибрав не второвану доріжку сімейного бізнесу, а долю актора. Як незграбний хлопчина із ластовинням став іконою стилю. І як зміг геніально зіграти у “Дівчині з Данії” та “Фантастичних звірах і де їх шукати”.
У дитячій було тепло, затишно та пахло солодко-солодко. Едді причинив двері, попросив няню залишити його наодинці з немовлям і схилився над ліжечком. Немов відчувши присутність батька, малюк ангельськи посміхнувся, і на очі Едді навернулися сльози. І за що йому стільки щастя?
Він далеко не красень, не атлет, не мачо. Та що там – худорлявий дальтонік із ластовинням! І все ж таки в двадцять отримав популярність, а в тридцять два – «Оскар». Він не переживав провалів, не втрачав близьких, не наживав ворогів і навіть ніколи не конфліктував із батьками. А ще він навчався з принцом Вільямом, а королева Єлизавета вручила йому медаль кавалера Британської імперії, його називають іконою стилю, зіркою Голлівуду, мазунчиком долі… З останнім не посперечаєшся: він одружений із красунею, має двох чудових дітей, обожнює свою роботу і до непристойності благополучний.
Малюк тихо сопів, і думки батька потекли в такт сонному диханню сина. До тридцяти шести років він, Едвард Джон Девід Редмейн, отримав усе, про що інші навіть не сміють мріяти. Він мріяв про дітей? Мріяв. І мрії були почуті: спочатку на світ з’явилася дочка Айріс, а тиждень тому – Люк.
В очікуванні дочки Едді скуповував гори книг для майбутніх батьків, сам кілька разів перевірив сумку для пологового будинку і проклав пару зручних маршрутів до клініки. А коли взяв на руки немовля, із блаженною посмішкою зізнався дружині:
– Я закохався в неї з того самого дня, коли вона народилася, і тепер боюся стати дзизнутим татом-квочкою.
– Доведеться швидше народити сина, щоб ти і справді не збожеволів, – засміялася Ханна.
Але, виявилося, дружина не жартувала, і 10 березня 2018 року на світ з’явився Люк. Едді був на сьомому небі від щастя – приймав вітання, завалював дружину та дітей подарунками, дзвонив додому по десять разів на день. Але на четвертий день після народження Люка отримав новину, яка вибила його з колії: помер Стівен Гокінг.
За час роботи над фільмом «Всесвіт Стівена Гокінга» Едді ніби зріднився з цією великою людиною. У двадцять один рік Гокінгу поставили страшний діагноз – «бічний аміотрофічний склероз», або БАС. Захворювання невиліковне – викликає повний параліч, атрофію м’язів, втрату мови і в результаті смерть. Лікарі пророкували юнакові від сили два роки життя, але Гокінг спростував прогнози. Незважаючи на хворобу, що руйнує тіло, прожив двадцять п’ять років у першому шлюбі, одинадцять – у другому і, до останніх днів зберігаючи ясний розум, здійснив прорив в астрофізиці.
Коли Редмейну запропонували головну роль у фільмі про Гокінга, він уже вважався новою зіркою і сумнівався, чи потрібна йому робота в черговій кінобіографії. Натомість режисер Джеймс Марш був упевнений: якщо комусь вистачить сміливості та таланту зіграти Гокінга, то саме цьому молодому британському актору.
«Я зніматиму не байопік, а любовну драму за мемуарами першої дружини вченого», – сказав він Редмейну під час зустрічі. І актора в ту мить осяяло: створювати образ не просто геніального вченого, а вражаючого в усіх сенсах чоловіка, та ще й живого нині, — це ж рідкісне щастя для актора!
Але швидко вжитися в образ не вийшло. Погоджуючись на нову роль, нервовий і вразливий Едді завжди мучився сумнівами. Чи впорається він? Чи не заклюють його кінокритики і чи не закидають тухлими яйцями глядачі? Режисер пообіцяв влаштувати актору зустріч із Гокінгом. Почувши це, Редмейн зрадів – це чудово допоможе вжитися в образ! – але вже до вечора накрутив себе так, що не міг заснути. Подумати тільки, зустрітися з живим прототипом свого героя, та ще й яким – одним із найвеличніших людей планети! Під ранок дрімота взяла гору над самокопанням. І раптом Едді виразно почув голос батька: «Редмейни не пасують перед труднощами!» «Я не підведу тебе, тату!» – ледь не крикнув Едді і вранці впрягся в роботу.
Підготовка до зустрічі з Гокінгом зайняла чотири місяці. Едді в клініках освоював перебіг БАС, спілкувався з родичами та колегами вченого, вивчав його праці. Він займався з лікарем, щоб показати на екрані, як прогресуюча недуга руйнує тіло, і цілими днями працював із хореографом, що допомагав ставити рухи і пози хворого. Хвороба виснажила Стівена – і худому Едді довелося сісти на дієту. В результаті він скинув сім кілограмів – і став фанатом свого героя.
І ось – день їхньої зустрічі, точніше, ніч. Ті години ніколи не зітруться з пам’яті Редмейна. На знімальний майданчик в’їхав інвалідний візок. Він сяяла в темряві вогнями, нагадуючи космічний корабель, а люди, які супроводжували вченого, здавалися інопланетянами. За три години Гокінг сказав лише кілька фраз, і все ж таки зміг передати свої думки та емоції. А у нього ж працювало всього кілька м’язів! Схиляючись перед його величчю і почуваючись піщинкою, Едді розхвилювався так, що спочатку молов різні нісенітниці, хоча очі Гокінга світилися іронією.
– Дізнавшись про себе страшну правду, я не зневірився, а щосили намагався жити, ніби ніякого діагнозу і не було, – нарешті сказав він за допомогою спеціального голосового пристрою. – А коли відпущений мені час минув, кожен рік і кожен день приймав як дар.
Едді приголомшено мовчав. Господи, з якою легендою звела його акторська професія! На прощання він попросив Стівена дати знати про свою думку після перегляду фільму. Вчений погодився і дотримав слова. Коли прем’єра в Торонто закінчилася і в залі запалало світло, особиста медсестра професора змахнула з його щоки сльозу. Сам же Гокінг написав на своїй сторінці в «Фейсбуці» так: «Молодець, Едді, я тобою пишаюся».
Що ще вплинуло на мою гру? Напевно, те, що під час підготовки до зйомок «Всесвіту…» я готувався до власного весілля», – відповідаючи на запитання журналістів, пізніше зізнався актор. – Я намагався, щоб екранний Стівен ставився до своєї дружини так, як я – до своєї нареченої».
Ханна… Вони познайомилися, коли обом не було й двадцяти. Учням Ітона запропонували влаштувати благодійний показ мод у школі для дівчат. Едді, який уже подумував про сцену і навіть трохи попрацював моделлю, теж вирішив взяти участь. Про те, що дівчата, які сидять в залі, будуть порівнювати його з іншими – мускулистими і красивими, він подумав, тільки коли дизайнер повідомив, що потрібно продемонструвати лише штани, без верху. Хлопець зрозумів, що його бліде, кволе тіло й усипане ластовинням обличчя виглядатимуть безглуздо.
І точно, вийшовши з оголеним торсом на подіум, та ще слідом за першим красенем Ітона, якого зустріли і проводили бурхливими оплесками та захопленими вигуками, Едді всією шкірою відчув зміну настрою глядачів. Зал наче завмер, а з останніх рядів навіть почулися образливі смішки. «А чи не плюнути мені на це блюзнірське дефіле?» – подумав Едді. Але, як часто бувало в проблемних ситуаціях, в пам’яті випливла батьківська настанова: «Що б не відбувалося, зберігай обличчя!»
Після цього Редмейн випростався і посміхнувся так зухвало, немов його оглушили оваціями і закидали квітами. Першою на цю метаморфозу відреагувала гарненька дівчина з густим каштановим волоссям. “Вау!” – голосно вигукнула вона і заплескала. А слідом за нею стрепенулися і інші глядачки.
На вечірці, влаштованій з нагоди успішного показу, Едді підійшов до своєї рятівниці і представився.
– Ханна Бегшоу, – назвалася вона і зробила комплімент його акторським здібностям.
У відповідь Едді подякував і без тіні посмішки додав:
– Оскільки мій талант відкрила саме ти, пообіцяй прийти на церемонію вручення премії «Оскар».
У відповідь на цей не бозна-який жарт дівчина весело розсміялася, і Едді раптом стало дуже легко. Дружнє спілкування продовжилося: вони зідзвонювалися, зустрічалися на різних культурних заходах, що проходили в Лондоні. Згодом Едді переконався, що Ханна розумна, начитана і, на відміну від багатьох знайомих дівчат, не зациклюється на вбранні, модних тусовках і майбутній кар’єрі. З нею не доводилося нудьгувати.
Якось вони разом сходили на виставку імпресіоністів. Там Едді і зізнався Ханні:
– А знаєш, я займаюся малюванням, хоча з народження дальтонік, не можу відрізнити червоний від зеленого.
– І що? – не здивувалася дівчина. – Ренуар мав такий артрит, що він писав свої картини, прив’язуючи пензлик до руки. Так що, якщо ти теж хочеш стати художником, дій!
– Та ні, мені подобається сцена і кіно, – зніяковіло відповів Едді.
– Вибач, вилетіло з голови. Адже я запрошена на оскарівську церемонію.
І тут Едді захотілося розповісти дівчині про себе. Починаючи з самого дитинства. Хоча хіба може бути нещасливим дитинство у сина керуючого банком у Сіті та власниці великої транспортної компанії? Своїм дітям батьки ні в чому не відмовляли, всебічно розвивали, возили відпочивати на Лазурний берег Франції, де в них власна вілла, водили на театральні вистави.
Власне, з тих уявлень усе і почалося. Якось Едді подивився постановку Шекспіра «Сон у літню ніч» і зізнався мамі, що хоче грати в театрі.
– Любий, наш середульший син грає на піаніно, займається малюванням. Він такий тонкий, вразливий, чутливий. Можливо, незабаром у нього відкриється акторський талант? – звернулася за порадою до чоловіка Патриція.
– Дуже радий! Я завжди за розвиток здібностей людини та постійний рух уперед, – відповів Річард Редмейн. – Може, запропонувати йому спробувати себе у дитячому театральному клубі?
Ця спонтанна ідея і стала першою сходинкою на шляху до театральної кар’єри майбутнього актора. У дванадцять Едді виступив у масовці мюзиклу, який ставив сам Сем Мендес. І хоча підлітку не вдалося навіть наблизитися до оскароносного режисеру, робота в театрі йому сподобалася. Вона захоплювала і дозволяла офіційно тікати з уроків.
Едді та його брати навчалися у початковій школі Колет Корт. Але батьки привчали дітей до думки про Ітонський приватний коледж для хлопчиків. У цьому престижному закладі споконвіку навчаються принци, дипломати, майбутні міністри – в основному діти з аристократичних родин.
Серед Редмейнів аристократів по крові не було. Прадід Едді, сер Річард Редмейн, один із видатних британських інженерів, отримав свій лицарський титул за покращення безпеки на шахтах під час Першої світової війни. Але вихованці Ітона не хизувалися своїм родоводом, там правила дружба. Едді був однокласником, приятелем і товаришем у команді з регбі принца Вільяма. В Ітоні всі були рівні, і тільки за шкільним порогом шляхи юнаків розходилися.
Що стосується Едді, то містер Річард Редмейн спочатку був упевнений: син продовжить сімейну традицію і стане фінансистом, банкіром або бізнесменом, як його батько, мати і зведені брат із сестрою – діти Річарда від першого шлюбу. Але Едді був занадто захоплений шкільною самодіяльністю, і це насторожувало.
– Останній рік навчання, а я між двох вогнів,— поділився переживаннями Едді з Ханною. – І батька засмучувати не хочу, і не уявляю себе банкіром.
– Таки так, банкір із тебе ніякий, – поглянувши на субтильного хлопця із посмішкою на весь великий рот, погодилася дівчина. – Але ти і не мусиш йти шляхом, який вибрав для тебе батько. Поговори з ним!
Ця проста порада допомогла Едді. Того ж вечора він вирушив до батьківського кабінету, де гедоніст Редмейн-старший любив усамітнюватися з дорогою сигарою і витриманим коньяком, і зізнався, що хоче стати актором.
– Недобрі передчуття мене не обдурили, – закривши кришку х’юмідора, зітхнув батько. – Що ж, примушувати не стану. Одна умова: насамперед отримай серйозну освіту!
Едді, який не сподівався так легко відбутися, на радостях обійняв батька, пообіцяв виконати його наказ і незабаром вступив до Трініті-коледжу в Кембриджі, де почав освоювати професію мистецтвознавця. Ханна ж полетіла в Единбург вивчати англійську літературу і французьку мову. Так їхні шляхи розійшлися…
Двері тихенько прочинилися, і Ханна зайшла в дитячу. Вона ще не оговталася після других пологів і виглядала незвично. Але саме така – домашня, трохи втомлена і сонна – вона здавалася Едді ще милішою.
– Гей, тату, синок заколисав тебе? А я теж спала. Уявляєш, на животі! Тільки жінка, яка народила, здатна зрозуміти, яка це розкіш.
– Чоловіки з пивним животом теж розуміють,— усміхнувся Едді і пригорнув дружину до себе.
Але Ханна припала до нього лише на секунду, а потім винувато сказала:
– Не повіриш, я знову хочу прилягти. А то прокинеться Люк і задасть жару.
Вона вислизнула з обіймів чоловіка і зникла за дверима. А Едді знову поринув у давні спогади…
Навчання в Кембриджі подобалося Редмейну. Керівництво коледжу з перших місяців зарахувало його до списку відповідальних студентів і призначило старостою факультету. А за те, що Едді грав на піаніно, танцював і співав у хорі, навіть стали давати стипендію – за особливі музичні заслуги. А він пвстигав ще й підробляти моделлю.
Але головне задоволення приносив студентський театр. Там був чудовий керівник – режисер Саймон Дорманді. Дізнавшись, що кастинг-директор уславленого театру «Глобус» Марк Райленс ставитиме комедію «Дванадцята ніч» тільки з акторами-чоловіками, Саймон запропонував віддати роль Віоли талановитому Едді Редмейну. За свої двадцять років Едді звик, що сім’я і саме життя надають йому багато чудових можливостей, але тут злякався. Ну де це бачено, щоб студента університету запросив до себе керівник відомого на весь світ театру, та ще й дав одну з головних ролей? Але, оскільки Едді Редмейн був юний, милий і зворушливий, театральні критики відзначили і зворушливість його героїні.
Із феєричним дебютом на великій сцені першою Едді привітала Тара Гекінг. Вона була подругою дитинства, але наразі молоді люди зустрічалися. Едді здогадувався, що своє майбутнє дівчина бачить із ним, але вважав за краще не думати про це. Усі його думки крутилися навколо театру. Тим більше, що за два роки його знову запросили до «Глобуса» і дали роль у виставі «Коза, або Хто така Сільвія?». Цього разу Едді грав юнака, закоханого у свого батька. Здавалося б, надто крутий заміс для молодого хлопця. Однак у цьому провокаційному образі Редмейн викликав стільки симпатії та співчуття, що отримав премію «Кращий молодий актор» та номінацію на премію Лоуренса Олів’є.
Через цю складну постановку його відпустили з Кембриджу на півроку. Але потім Едді довелося наздоганяти програму і скласти випускні іспити нарівні з усіма. Він впорався – отримав диплом з відзнакою, блискуче захистивши роботу на тему творчості художника Іва Кляйна.
Вітаючи сина з успіхом, Річард Редмейн вважав своїм обов’язком поцікавитися його планами на найближче майбутнє і після урочистого сімейного обіду на честь випускника запросив до свого кабінету.
– Ну що, не пропав потяг до акторства? – наливаючи в келихи коньяк двадцятирічної витримки, з таємною надією поцікавився він.
– Змушений тебе розчарувати, він зміцнів.
– Що ж, нам усім доведеться з цим змиритися. Але навіщо вибирати таку висококонкурентну професію? Спробуй стати продюсером. У цих хлопців відсоток успіху набагато вищий, ніж у акторів.
– Так, тату, ти чудово знаєш статистику, і я тобі дуже вдячний за пораду, – відповів Едді. – І все-таки я спробую увійти до незначного відсотка акторів-везунчиків.
Однак зробити це виявилося непросто. Немов підтверджуючи правоту Редмейна-старшого, молодшого життя раз по раз збивало з ніг. В очікуванні гідних пропозицій Едді ким тільки не побував – барменом у пабах, офіціантом у кафе. Днями та вечорами Едді працював і бігав кастингами, а ночувати приходив у розкішний батьківський будинок в Челсі. Його очі вже не світилися безтурботною радістю, і все ж батько жодного разу не сказав: «А я тебе попереджав!»
Але незабаром Едді знову пощастило. Його запросили в міні-серіал «Єлизавета I» з легендарною Гелен Міррен та оскароносним Джеремі Айронсом. Роль була далеко не головною, але говорила про серйозний рівень. Коли Едді прийшов на проби, кінорежисер Том Гупер спитав:
– Редмейне, сподіваюся, ти вмієш їздити верхи?
– Звичайно! – не моргнувши оком запевнив Едді.
Взагалі-то брехати він не любив. Але втрачати шанс вперше потрапити на екран, та ще й у такому солідному проєкті, було б дурістю. А за два тижні прийшов час розплати. Цього дня знімалася сцена, в якій граф очолює ходу із сорока вершників. Едді півночі промучився, вигадуючи, як би зізнатися режисерові, що на коні жодного разу в житті не сидів. І ось до нього підвели коня. Едді боязко тупцював біля його ніг, поки берейтор не підштовхнув вершника за «круп». Опинившись у сідлі, Едді здригнувся, смикнув за повіддя і пришпорив коня. Збитий з толку скакун став дибки і скинув горе-вершника на землю.
– Хай тобі грець, Редмейне, ти безсоромний брехун! – ледь не луснув від люті Том Гупер. – Мало того, що запоров сцену, так ще й заледве не звернув собі в’язи. Нічого, ти за це поплатишся!
Режисер не забув про помсту. І за сім років, знімаючи мюзикл «Знедолені», спеціально вставив у сценарій сцену, де студент, якого грав Едді, галопом скаче вулицею. Але Редмейн завжди робив висновки зі своїх помилок. До того часу він уже взяв не один урок верхової їзди і з новим завданням упорався легко.
Після «Єлизавети I», з легкої руки Тома Гупера, Редмейну стало дуже щастити на партнерів: Роберт Де Ніро, Анджеліна Джолі та Метт Деймон; Наталі Портман, Скарлетт Йоганссон та Ерік Бана…
У більшості картин Едді, як випускнику Ітона, пропонували ролі аристократів у фільмах про англійське Середньовіччя. Але в гучній «Дикій грації» він зіграв гея, якого намагається спокусити власна мати. «І довго ти ще збираєшся так експериментувати? – реготали в трубку брати після чергової прем’єри. – Нам-то що. Але бачив би ти обличчя батьків, коли вони дивляться на тебе в скандальних сценах».
Річард і Патриція дійсно дуже переживали. І, тільки отримуючи з рук Кім Кеттролл театральну нагороду замість сина (той тоді був зайнятий), переконалися, що він на своєму місці. Сам же Едді зрозумів, що став популярним, після того, як сусід у літаку зніяковіло поцікавився, поряд з якою знаменитістю сидить.
– Помиляєтеся, я звичайний англієць, – спробував вивернутися Редмейн.
– Тоді чому, поки ви спали, стюардеси не зводили з вас очей? – не повірив чоловік.
– Напевно, їм сподобалося моє ластовиння, його зараз дуже модно мати, – з усією серйозністю відповів Едді.
Цей безневинний жарт виявився пророчим. Незабаром незвичайна зовнішність актора і особливо його задерикувате ластовиння привели в захват креативного директора модельного будинку Burberry Крістофера Бейлі, і знаменитий бренд запропонував Редмейну контракт.
Якось на показ прийшла Тара. Вона сиділа в кінці зали, але кожен вихід Едді на подіум зустрічала такими оглушливими оплесками, що він ледве стримувався, щоб не розсміятися. Прийшла вона і на церемонію премії Лоуренса Олів’є, де Едді Редмейну вручили нагороду за роль другого плану в виставі «Червоний», що розповідає про художника-абстракціоніста. А коли ця драма була поставлена і на Бродвеї, Едді за ту саму роль отримав премію «Тоні» – театральний еквівалент «Оскара».
Тара вітала його тепло і щиро, хоча їхні стосунки на той час зайшли в повний глухий кут. Та і як могло бути інакше, якщо, не встигнувши зустрітися після розлуки, вони знову розлучалися? У Редмейна був щільний робочий графік, до того ж він місяцями пропадав на зніманнях в Америці. Тара залишалася в Англії. Щоб бути ближче до Еді, вона і сама стала актрисою, але успіхів у кар’єрі не досягла. Незабаром вони розлучилися.
– Ходять чутки, що ти ось-ось ляжеш у ліжко з Мерілін Монро, – по-хлоп’ячому захихотів у слухавку Джеймі Дорнан.
Вони з Едді були близькими друзями з тих пір, як разом приїхали в Лос-Анджелес у пошуках удачі і зняли квартиру на двох. За цей час Джеймі обігнав Едді в модельному бізнесі, попрацювавши з Calvin Klein, Dior, Armani. Та ось у кіно йому щастило набагато менше.
– Не з Мерілін, а з Мішель Вільямс! – уточнив Едді. – Хоча вона теж дуже сексуальна.
Друзі ще не знали, що за п’ять років Дорнан отримає головну роль у скандальній картині «П’ятдесят відтінків сірого» і набуде шанувальниць по всьому світу, і тоді вже Едді почне жартувати.
Після розмови з приятелем настрій піднявся. Едді сів за піаніно і почав імпровізувати, награючи веселі мелодії. І раптом крізь музику прорвався телефонний дзвінок.
– Доброго дня, вам дзвонять із Американської академії кіномистецтв, – почулося в трубці. – Раді повідомити, що ваше ім’я потрапило до списку номінантів на «Оскар».
– Ханно? – не повірив своїм вухам Едді.
– Ну ось, зіпсував увесь жарт! – удавано розгнівалася дівчина. – Хоча актриса з мене й справді ніяка. Це ти у нас зірка. Зате я досягла успіху в іншому.
– Так, цікаво. А тепер докладніше.
– А це вже ні, я повернулася в Лондон, так що при нагоді ми зможемо поговорити не телефоном. А тепер добраніч, надіє нації! – сиронізувала Ханна і відключилася.
Едді спантеличено застиг. Вони не спілкувалися роками. За цей час він уже і думати забув про шкільну подружку. І раптом вона сама зателефонувала. Навіщо?
Це питання він поставив Ханні, набравши її за кілька днів. «Захотілося погрітися в променях твоєї слави», – заявила дівчина, і Едді зрозумів, що вона образилася. Довелося все терміново виправляти та запрошувати на прогулянку.
За ці роки Ханна стала справжньою красунею. Едді навіть мало не закомплексував поруч із нею, але вчасно згадав, як вони познайомилися, і, зробивши впевнене обличчя, почав розпитувати дівчину про її життя в Шотландії.
Виявилося, Ханна закінчила Единбурзький університет, а потім зайнялася журналістикою і стала дуже відомою піарницею. Коли ж настала його черга розповідати про себе, Едді став самим собою — милим, щирим — і розповів Ханні про свої нездійснені мрії і сумніви.
– Всі Редмейни налаштовані на успіх. Навіть я. А в результаті одне незадоволення. Що подумає батько, дивлячись на акторську кар’єру, якої я, як ти пам’ятаєш, сильно прагнув? Що синові скоро тридцять, а його ім’я все ще згадується з приставками «син банкіра Річарда Редмейна», «однокласник принца Вільяма» та «багатообіцяючий актор»? Ні, з цим треба щось робити!
– Ти просто втомився, – м’яко торкнулася плеча Едді Ханна і порадила: – Візьми тайм-аут, ти заслужив.
Так, ця дівчина розуміла його, як ніхто інший. Добре, що вона повернулася до Лондона. Тепер їм удасться бачитися часто. Однак ці добрі наміри не втілилися в життя. У пошуках птаха щастя Едді переїхав до Нью-Йорка і з Ханною знову почав спілкуватися лише зрідка, і то телефоном. Він відпочивав – зустрічався з численними друзями, які, як і він сам, прибули в країну світового кінематографа за великим успіхом.
Серед них була молода британська актриса Кері Малліган. Едді зіштовхнувся з нею на одній із вечірок, куди британського актора дуже охоче запрошували. І оскільки вони давно приятелювали (одного разу навіть разом вручали нагороду на церемонії BAFTA), то швидко відкрили один одному всі карти.
Виявилося, обидва незадоволені кар’єрою. До того ж Кері зізналася, що оговтується після розриву з Шайєю Лабафом, з яким зустрічалася понад рік, а розлучилася всього кілька місяців тому. Вона була гарна і така розумна, що спілкування з нею приносило задоволення. Вони в обіймах гуляли засніженими вулицями, зігрівалися глінтвейном і кавою, заходили в кінотеатри. І невдовзі таблоїди переповнилися знімками із заголовками на кшталт «У Кері Малліган новий бойфренд».
День святого Валентина вони домовилися провести разом, але напередодні Едді привітав зі святом Ханну. «Це я тебе вітаю! Є з чим!» – намагаючись приховати образу, відповіла вона і тут же перевела мову на роботу, лондонські новини, передала купу привітів від спільних знайомих. А на прощання сказала дивну фразу: «Не сумуй, все владнається».
Поклавши трубку, Едді довго прислухався до себе, поки не зрозумів, що за десять із хвостиком років знайомства з цією дівчиною вона стала для нього найближчим другом – тонким, розуміючим і терплячим… Роман з Малліган плавно перетік у приятельські стосунки, і, коли за півроку Кері заручилася з музикантом Маркусом Мамфордом, Едді привітав її від щирого серця…
Повернувшись до Лондона, Редмейн насамперед зателефонував батькам. А потім замовив столик на двох у віддаленому від модних тусовочних місць ресторані, попросив сервірувати його свічками і білими трояндами і лише за пару годин до передбачуваної зустрічі зателефонував Ханні. Загадав: якщо вона не візьме трубку, або відмовиться, або не зможе приїхати, значить, нічого в них не вийде. Якщо ж ні…
Ханна приїхала із запізненням на сорок хвилин. За цей час Едді всяке передумав і вирішив: вона йому необхідна! Хіба можна було забувати таку дівчину? А коли офіціант підвів Ханну до столика, Едді ледь не розплакався від радості.
Коли хвилювання вляглося, він вирішив розповісти Ханні, що скоро почне зніматися в мюзиклі «Знедолені» і про те, як туди потрапив. Дізнавшись про початок кастингу для екранізації роману Віктора Гюго, Редмейн загорівся ідеєю зіграти в проєкті, для якого відібрали ціле сузір’я голлівудських акторів. Г’ю Джекман, Рассел Кроу, Енн Гетевей, Аманда Сейфрид, Гелена Бонем Картер… Проте його на проби ніхто не запрошував. І тоді Едді вирішив діяти сам, не дарма ж у Кембриджі танцював і співав у хорі. Але як переконати в своєї компетентності Тома Гупера?
Він промучився пару днів, а потім записав прямо на телефон партію студента-революціонера Маріуса, закоханого в Козетту, і відправив запис режисеру. Це спрацювало! Гупер був вражений вокалом і напором актора і без проб затвердив на роль. Едді тріумфував: ось це успіх! Аманду Сейфрид, наприклад, прослуховували чотири місяці, перш ніж дати їй роль Козетти.
– Але парадокс: мюзикл отримав три «Оскари», а мені дали лише номінацію «Прорив року», – по-дитячому поскаржився Едді Ханні. – Але це ще не все! Я думав, що після цього мюзиклу люди замучать мене проханнями заспівати. Але ж ні! Варто мені розкрити рот у караоке, як хтось із друзів обов’язково крикне: «Гей, Едді, заткнися!»
View this post on Instagram
Ханна засміялася так, що з очей покотилися сльози. Едді зрозумів, що переборщив і завершив розповідь оптимістично:
– Але в цілому 2012-й став вдалим. Я отримав другий контракт з Burberry і навіть увійшов до список найстильніше одягнених чоловіків!
– О, та ти хвалько, Редмейне! – знову засміялася Ханна, але Едді бачив, що її очі сяють.
На прощання вона подарувала йому тільки дружній поцілунок і, сівши в таксі, помахала рукою. Едді дивився слідом за автомобілем і вже гадав, де б призначити справжнє побачення.
Воно відбулося за кілька днів, у Флоренції. Це був казковий вікенд, хоча в аеропорт Ханна теж спізнилася, ледь не довівши Едді до інфаркту. Але далі вона була мила і чарівна всю поїздку. І коли вони прийшли в дивовижні сади Боболі, Едді міцно обійняв дівчину і поцілував так, що в неї голова пішла обертом…
Ця подорож стала початком їхнього роману, який закінчився тим, що Едді, вразивши батька Ханни вишуканими манерами, попросив руки дочки. А ще за півроку, у грудні 2014-го, після майже дворічного періоду залицяння, повів Ханну до вівтаря. Весілля зіграли в графстві Сомерсет, в закритому від сторонніх очей клубі. Гостей було небагато, зате свято вийшло чарівним.
Дозволити собі повноцінний медовий місяць Едді не міг: починався сезон вручення нагород, і акторові необхідно було брати участь у багатьох церемоніях. І все ж вони з Ханною полетіли в Альпи і провели там Різдво.
Виявилося, поспішали наречені не дарма. За роль Стівена Гокінга Едді Редмейн отримав усі найвищі кінонагороди. У тому числі «Оскар»! Незважаючи на метелика і елегантний костюм, один із головних героїв церемонії у свої тридцять три здавався жахливо щасливим і разом з тим переляканим хлопчиськом. Піднімаючись за статуеткою на сцену, він на весь рот кричав: «Вау!» – і, здавалося, ось-ось розридається. Ханна дивилася на цю трохи безглузду людину, яка стала її чоловіком два місяці тому, і відчувала, як кохання хвилями накриває її з головою.
І як тільки вона переноситиме розлуку? Навіть зараз він прилетів до Лос-Анджелеса всього на два дні, а потім повернеться в Копенгаген на зйомки нового фільму.
З «Дівчиною з Данії» Едді Редмейн познайомився ще на зйомках «Знедолених». Вибравши хвилинку, Том Гупер простяг акторові папку: «Думаю, це тобі сподобається» – і пішов у своїх режисерських справах. Заінтригований, Едді зазирнув у папери, побачив новий сценарій і вже не міг дочекатися вечора, щоб прочитати його.
Реальна історія трансгендера – художника Ейнара Вегенера, який першим в історії людства зробив операцію зі зміни статі, ставши Лілі, захопила не на жарт. Все ж таки далеко не кожному актору вдається зіграти знаменитого персонажа, а у нього їх низка. Вранці Редмейн прийшов на знімальний майданчик окрилений.
– Це й справді моє. Не знаю, як вам дякувати, Томе, – сказав він Хуперу.
– І не треба. Я не сумнівався, кого запросити на роль Лілі, – відповів режисер. – Ти, Редмейне, молодець, не стоїш на місці. Навчився не тільки їздити верхи, а й миттєво змінюватися до невпізнаваності.
То був щедрий комплімент. Насправді Едді, як ніхто інший, знав, скільки йому доводиться працювати над кожною роллю. Із зовнішнім перетворенням було найпростіше. Йому пощастило з візажистом. Решта – справа акторської техніки. Тієї самої, над якою він так старанно працював на початку своєї кар’єри. Щоб вжитися в образ, Редмейну довелося терміново скинути сім кілограмів, набраних напередодні для фільму Лани Вачовскі «Сходження Юпітер». Але саме Лана і допомогла йому увійти в образ. Вона сама зробила операцію зі зміни статі і тепер підібрала Едді потрібну літературу і ввела його в спільноту трансгендерів.
Ці сміливі, стражденні люди навчили його багатьом складностям, невідомим щасливцям, які живуть у своєму тілі. Та він і сам до цієї роботи багато про що уявлення не мав.
А ще Едді годинами дивився на Ханну: як вона робить макіяж, як вбирається. Потім почав наслідувати її ходу, повторювати пози й жести. Ханна спостерігала за цим з посмішкою, але, коли він нафарбував губи її помадою, пожартувала: «У твого героя теж все починалося з гри». Хоча насправді вона все розуміла. Особливо з того часу, як залишила свою роботу, щоб слідувати за чоловіком усюди.
Критики із захопленням прийняли Едді Редмейна в новому образі. Він знову отримав номінацію на «Золотий глобус», BAFTA та «Оскар». Його почали називати головною зіркою серед молодих британських акторів. Що ж до публіки, то у Голлівуді знову поповз чутки, що Едді Редмейн – гей. Вперше про це заговорили після ролі гомосексуаліста у постановці «Зараз чи пізніше». Потім був персонаж із нетрадиційною орієнтацією в постановці «Коза…». У фільмі «Читаючи думки» його герой теж має гомосексуальні нахили. Ну а роль Лілі стала останнім «доказом». Тим більше що Том Гупер підлив олії у вогонь, наголосивши, що відчув у Редмейні приховану жіночність.
…Люк закрутився в ліжечку і раптом заплакав так жалібно, що в Еді защеміло серце. У відповідь на поклик немовляти в дитячу зайшли Ханна з нянею, і Едді довелося піти. Синок іще такий маленький! Та й донечці немає і двох років. Якби діти були старшими, він би взяв їх на прем’єру другої частини «Фантастичних звірів». Цей фільм знятий за мотивами романів Джоан Роулінг, а Еді грає чарівника. Що може бути крутішим для дітей?
View this post on Instagram
Почувши, що онук гратиме мага і зоолога Н’юта Скамандера, бабуся Едді радісно сплеснула руками: «Я завжди знала, що ти будеш чарівником!» Сам же Едді, як бувало на початку кожного проєкту, спершу пережив страх, а потім впав у неймовірне захоплення.
– У дитинстві я пропадав у магазинах з наборами фокусів, потім прочитав книги про Гаррі Поттера, – розповідав він дружині. – І тепер мені самому доведеться потрапити в цей світ!
Однак Ханна вже знала, як народжується кіношне диво, і не здивувалася, коли чоловік повідомив, що поживе тиждень поблизу зоопарку. «Пробач, але так я зможу вивчати звички звірів, спілкуватися з дресирувальниками». Зоопарком не обійшлося – слідом Едді їздив у парк диких тварин і сафарі-парк у Кенті, а також провів пару днів зі слідопитом, який живе в лісі.
Якось Ханні захотілося побачити знімальний процес. Вона вмовила чоловіка взяти її в студію, хоча хвилюватися їй було шкідливо: через чотири місяці треба народжувати первістка. Побачене її дуже вразило. Оскільки всі звірі створювалися на комп’ютері, Едді розмовляв, сперечався, сміявся і рухався, дивлячись у порожнечу.
– Ну і робота у тебе! – сказала вона ввечері чоловікові.
– Та я й сам часом так думаю, – усміхнувся Едді. – І все ж вона куди цікавіша за банківську справу і навіть мистецтвознавство. Шкода, що сьогодні на знімальний майданчик не прийшла Джоан Роулінг, я вас познайомив би. Джоан – геній, знає про своїх персонажів абсолютно все і обожнює їх.
Сам же актор, знявшись у продовженні «Фантастичних звірів», перейнявся симпатією до свого героя і часто використовує його вираз: «Якщо ви хвилюєтеся, ви страждаєте двічі».
– Цю думку мені доведеться товкмачити безперестанку, як мантру, адже я найнервовіша людина на землі, якщо ти помітила, – сказав Едді дружині.
– Але хоч зараз можеш розслабитися? Ти підписав контракт на п’ять років і тепер гратимеш свого Н’юта у всіх фільмах, що залишилися, – нагадала Ханна.
У відповідь Едді зітхнув і став гортати книгу про свого улюбленого художника Вільяма Хогарта. Все-таки соромно уславитися невігласом, коли твій дядько – особистий бібліотекар королеви. «І соромно нервувати через дрібниці, якщо у твоєму житті є все, про що тільки можна мріяти», – раптом тихо, але повчально вимовив хтось усередині нього. Едді здригнувся і тут же закрив книжку. Чого б це йому чується то батьків голос, то внутрішній голос? Може, сходити до психоаналітика? Все-таки професія актора дуже нервова.
Хоча багато його знайомих платять скажені гроші різним гуру, що допомагають налагоджувати контакт із власною підсвідомістю. А у нього цей контакт відбувається сам по собі, але він, як завжди, не радіє, а хвилюється. І хіба цей голос не має рацію?
Модні доми, як і раніше, укладають із ним контракти, робота приносить величезні гроші. А його дружина – найкраща в світі жінка. Ханна розумна і, на відміну від нього, красива, мудра і не схильна до паніки. А яких дітей вона йому народила! Скоро вони підростуть і разом із мамою ходитимуть на всі татові прем’єри. Адже йому вже зараз пропонують багато цікавих проєктів. Тож сюжет його казкового життя триває. І яка різниця, хто його пише? Головне – не зупинятися!
Фото: Getty Images, East News
Дивіться також:
Темний принц Голлівуду: таємниці особистого життя Джареда Лето