Темний принц Голлівуду: таємниці особистого життя Джареда Лето

Джаред Лето – оскароносний актор та лідер популярного рок-гурту Thirty Seconds to Mars – 26 грудня відзначає 51-річчя. Він є однією з найзагадковіших зірок Голлівуду, його часто називають вампіром через феноменально молодий вигляд, а про його особисте життя нічого достовірно невідомо останніх років десять.

Але “Каравану історій” доступні усі зіркові таємниці.

---

Спекотного серпневого вечора Джаред вийшов зі свого особняка біля підніжжя пагорба. Перш ніж сісти в лімузин із водієм, повагався, окинувши поглядом двір. Він купив будинок кілька років тому і досі іноді відчував дитяче задоволення від володіння цим дивним маєтком.

Раніше присадкуватий, індустріального вигляду будинок, побудований у 40-х роках, був частиною бази ВПС США. Його використовували як секретну військову кіностудію, де створювали навчальні кінострічки для армії США, обробляли фотографії та матеріали з випробувань атомної зброї. Крім того, прихильники теорії змов вважали, що саме тут було знято плівку про висадку американських астронавтів на Місяць. Джаред купив цей будинок за п’ять мільйонів доларів і повністю переобладнав, перетворивши на дуже комфортні апартаменти: вісім просторих спалень, дванадцять ванних кімнат, кілька кухонь, їдалень та обідніх залів, басейн у формі невеликого озерця, театральна студія та велика картинна галерея. Але з дороги будівля, як і раніше, нагадувала якийсь секретний бункер, що тішило Джареда і гармоніювало з космічною назвою його рок-групи.

Сьогодні ввечері їх чекав грандіозний виступ на церемонії нагородженняMTV Video Music Awards.Нова пісня – і нова суперсучасна технологія, що дозволяє у прямому ефірі транслювати зображення музикантів так, начебто вони помітні в тепловізорі. Джаред дуже хвилювався, оскільки від техніки залежало враження від виступу, який готувався так довго. Якщо підведе, вийде грандіозний провал. Якщо все вийде, буде взято ще один щабель на шляху до мрії.

Напередодні він дав інтерв’ю MTV.

– Джареде, як ти почуваєшся перед прем’єрою пісні з нового альбому, першою прем’єрою за останні чотири роки? – журналістка, гарненька панночка, чиї татуювання кумедно дисонували з шовковою ретросукнею та капелюшком, випромінювала професійну привітність та ретельно вивірену грайливість.

Лето, досі сама незворушність, раптом додав у голос хрипотці і взяв на тон нижче:

– Це неймовірне почуття, як секс, бебі. Ти маєш спробувати якось…

Дівчина зашарілася і прикусила губу – до речі, гарний рот.

– Співати зі сцени, я маю на увазі, – закінчив фразу Лето, тонко посміхаючись.

Мистецтвом вводити молодих жінок у екстатичний ступор він опанував досконало. Крім журналісток, які начебто мають бути захищені своїм професійним статусом (але траплялися все одно), Лето щедро обдаровував увагою фанаток. На кожному концерті 30 Seconds to Mars соліст запрошував на сцену кілька гарненьких дівчат, по черзі просив представитися, підносячи до їхніх губ мікрофон і ніжно обіймав. Серця дівчат билися, як пташки в клітці.

Хоча Джаред чудово розумів, що робить і навіщо, від обіймів він, проте, отримував чисте задоволення, не замутнене маркетинговими міркуваннями. Потужну енергетику, без якої не станеш рок-зіркою, треба підживлювати ентузіазмом фанатів, точніше фанаток: емо-групу з космічною назвою слухають майже виключно дівчата-підлітки, хоча соліст геть дорослий. Але хто б цьому повірив, якби не жорстока «Вікіпедія»?

За ці п’ятдесят років життя в Америці, як і на всій планеті, дуже змінилося. У дитинстві брати Лето жили в хіпповських комунах разом із матір’ю, Констанс.

…Діти квітів, Вудстоку, щастя без кінця, і не потрібні нам ваші тупі правила та брудні гроші, нам і в курені рай. Джим Моррісон у Флориді вже поскандалив із батьком-адміралом через своє захоплення рок-музикою та наркотиками і створив Doors. У Луїзіані звичаї залишалися досить консервативними, і, мабуть, тому красуня Констанс, дочка військового, покинула школу і втекла з хлопцем на ім’я Ентоні Брайант, про якого хорошого слова не скажеш, крім одного: «гени». Гени виявилися чудовими, а ось характер…

У вісімнадцять років Констанс народила Шеннона, за півтора року – Джареда. Відразу після цього Ентоні залишив сім’ю, щоб незабаром одружитися вдруге. У тому шлюбі у нього теж народилися два хлопчики. Але Ентоні не став ні відповідальнішим, ні щасливішим. Коли Джареду виповнилося вісім, його біологічний батько наклав на себе руки.

На той час Констанс встигла вийти заміж і розлучитися ще раз – від вітчима хлопчикам дісталося прізвище. Довелося повернутися до батьків, добре, що ті від «блудної дочки» не відмовилися.

Спочатку хлопчики багато часу проводили з дідусем і бабусею, сім’я подорожувала, переїжджаючи за дідом до місця його служби у ВПС: з Нью-Йорка – до Пенсільванії, з Вайомінгу – на Аляску. Констанс працювала то офіціанткою, то продавчинею.

Безперечною перевагою кочового та бідного життя було те, що Шеннон та Джаред мали займати себе самі. Грошей на дорогі іграшки чи розваги у них не було, тому вони багато читали і іноді ходили з матір’ю в кіно.

За замовчуванням передбачалося, що, поки мати працює на двох роботах, Шеннон доглядає Джареда, але насправді вони були на рівних: старший – сильніший, зате молодший – кмітливіший. Інтерес до книг зовсім не суперечив кримінальним нахилам. Шибеники Лето росли на вулиці, за зброю та захист їм слугували підприємливість і чарівність. У дитинстві їм нічого не варто було, змовившись заздалегідь і розподіливши ролі, поцупити в магазині коробку цукерок або пару банок кока-коли, відволікаючи продавців розмовами. Підлітками вони вже викрадали скутери. Іноді їм подобалося вдиратися до чужих будинків, уявляючи, яке життя ведуть господарі.

Періодично Констанс тікала від цивілізації, щоб приєднатися до хіпповської комуни в Луїзіані, Колорадо чи Гаїті. Шеннон і Джаред, обоє дуже гарненькі й розкуті, завжди були спільними улюбленцями у творчій богемній тусовці, до якої тяжіла їхня мати. Хлопчиків оточували самодіяльні музиканти, мандрівні художники та фотографи.

Публикация от JARED LETO (@jaredleto) Авг 1, 2017 at 12:25 PDT

Констанс малювала та всіляко заохочувала інтерес Джареда до живопису. Особливих талантів у цій сфері у нього, втім, не виявилося, але його абстракції захоплювали, він із задоволенням розмазував фарби по полотну у спробі самовираження. З таким же задоволенням він навчався стукати на барабанах і грати на гітарі – все це було у знайомих музикантів, друзів Констанс.

Років у дванадцять Джаред відкрив для себе рокмузику, насамперед британську, від Pink Floyd до Rolling Stones, і приблизно тоді ж отримав свою першу роботу – мийником посуду у невеликій закусочній у Вірджинії.

«О, це була найвідпадніша робота в моєму житті, – пізніше розповідав він. – Я працював у закусочній «Три поросяти», отримував два з половиною долари на годину. І ще там зі мною працювали бездомні хлопці, які після роботи йшли в нічліжку. Так, це було круто!”

До закінчення школи Джаред мав дуже розмите уявлення про те, чим він хоче займатися. Як варіант, думав про кар’єру пушера – продавця наркотиками. З одного боку, багато грошей, з іншого – висока конкуренція… Тож почати вирішив із живопису.

Якось через багато років Лето розповів приятелю, актору Джеймсу Франко, про своє навчання в художніх коледжах.

«Спочатку я навчався на художника у Вашингтоні, потім – у Нью-Йорку. Створював усілякі концептуальні роботи. Мені подобалося абстрактне мистецтво та поп-арт. Але у живопису не вдавалося виробити свій стиль. Амбіцій, звичайно, вистачало, я ніколи не був скромним із приводу того, чого збираюся досягти у мистецтві. Але мені було замало років для того, щоб упевнено розвинути свій власний стиль. Отже, живопис для мене був стадією процесу, в якому ми всі щось пробуємо і зазнаємо краху. Так, мабуть, мої картини і виглядали, як повний крах. Мене тягнуло до руху, перформансу, музики. І до третього курсу у Нью-Йоркській школі образотворчих мистецтв я зайнявся режисурою. Знімав не традиційне кіно, а, скоріше, відеоарт і в результаті зняв свою першу режисерську роботу Crying Joy, «Радість, що плаче». Потім навчання кинув, вирішивши, що як режисер я отримаю більше шансів, якщо спершу попрацюю актором. Це одна з причин, чому я вирушив до Каліфорнії з рюкзаком та парою сотень баксів у кишені».

Каліфорнія для двадцятирічного хлопця з амбіціями – чарівне місце, де гарні дівчата розгулюють у бікіні, і якщо ти щасливий, то пара таких опиниться на задньому сидінні твоєї тачки – червоного кабріолету, звичайно ж. Коли Джаред був підлітком, по сусідству оселився хлопець, який миттєво став зіркою району, бо мав ігрову приставку, скейт і знебарвлене волосся, а головне, він приїхав з Каліфорнії.

Крім того, Джаред завжди інтуїтивно розумів, що художниками стають у Нью-Йорку, а якщо вирішив піти в актори чи режисери, краще перебратися до Лос-Анджелеса. Щоправда, спочатку місто на голлівудських пагорбах засмутило новобранця до неможливості: низькі, похмурі бетонні будівлі, вкриті смогом, не дуже схожі на картинку з постера. Після енергійного Нью-Йорка бетонні руїни виглядали гнітюче. Але поступово Джаред освоївся, як освоювався скрізь: давалася взнаки звичка до зміни місць.

Із Шенноном вони на якийсь час втратили зв’язок. Старший брат Джареда якось занадто захопився процесом конфіскації автомобілів у безмозких господарів. Крім того, серйозно підсів на наркотики. Джаред завжди був набагато зібранішим і цілеспрямованішим за брата. Він умів мріяти, причому не ліниво, перевальцем, пихкаючи самокруткою з характерним солодкуватим запахом, а всерйоз, зосереджено і діяльно.

З іншого боку, він ніколи не хотів бути людиною однієї мети, заточеною під певну діяльність. Він виріс у середовищі, де люди займалися музикою, живописом, фотографією, поезією, ліпленням горщиків – і в усьому знаходили частинку себе. Їхньою релігією був не результат, а процес, і Джаред теж людина процесу. У Нью-Йоркській школі візуальних мистецтв він отримав задоволення, знімаючи на плівку і потім монтуючи вручну, як робили тоді. І зніматись у своєму фільмі йому дуже подобалося. І на гітарі лабати (він, як усякий порядний студент із богемного середовища, грав і співав то в одній групі, то в іншій).

Саме ця обставина допомогла йому у двадцять два роки отримати свою першу значущу роль – у молодіжному серіалі «Моє так зване життя». Джаред грав бойфренда героїні Клер Дейнс – популярного в школі хлопця, який увесь час балансує на межі вильоту (бо шибеник і до того ж дислексик), зате грає в рок-групі та їздить на червоній машині. Серіал закрили після першого сезону, але критикам та публіці він сподобався, а дівчаткам особливо припав до душі блакитноокий, із зовнішністю порочного ангела Джаред Лето.

До речі, Шеннон теж майнув у парі епізодів – у ролі барабанщика тієї самої групи. Це були певним чином пророчі кадри, «репетиція» 30 Seconds to Mars. Дивитися на братів, які зображають близьких друзів, – смішно, обох любить камера, як це буває з людьми, які звикли до загальної уваги з дитинства.

Після серіалу швидко пішли на лад справи Джареда у кіно. Того ж року він зіграв з Алісією Сільверстоун у телефільмі «Круті і божевільні», потім з’явився на великому екрані з Вайноною Райдер у «Клаптиковій ковдрі», ще за рік – з Крістіною Річчі в «Останньому з великих королів».

У 1997 році акторові-початківцю довірили головну роль: він зіграв реального персонажа, бігуна на довгі дистанції, «олімпійську надію» Америки Стіва Префонтейна, який молодим загинув в автокатастрофі.

Досі Джаред задіяв свою природну чарівність і потужну сексуальність майже на автоматі, так само, як він робив це в дитинстві, випрошуючи шоколадку у друзів матері. Але зображати людину, родичі якої ще живі і чудово її пам’ятають, – геть інша річ.

І раптово з’ясувалося, що красень і везунчик Лето – відданий мистецтву актор, який, хоч і не вчився в престижних театральних школах, та й взагалі не вчився акторській майстерності, інтуїтивно слідує методу Лі Страсберга, тобто повністю вживається в роль, подумки проходить зі своїм персонажем весь життєвий шлях.

Джаред не тільки тренувався у бігу на довгі дистанції, але й голос зумів змінити так, що рідна сестра Стіва на передпрем’єрному показі розплакалася, впізнавши інтонацію брата.

Тепер на Джареда звернули увагу серйозні режисери: Терренс Малік («Тонка червона лінія»), Девід Фінчер («Бійцівський клуб», де Лето зіграв епізодичного, але пам’ятного персонажа на прізвисько Ангельське Личко, якого б’є до невпізнання Бред Пітт). І після епізодичних ролей він отримав головну роль у «Реквіємі за мрією» Даррена Аронофскі.

– О, це був нескінченно важливий фільм, – якось сказав він в інтерв’ю. – Я для тієї ролі ходив на проби приблизно шість тисяч разів. Було дуже важко.

Навіть дивитися цю стрічку важко: вона сповнена такої безвиході та розпачу, що весь час хочеться поставити на швидке перемотування. Герой Джареда – добрий мрійливий хлопець, який приблизно на десятій хвилині починає вживати тяжкі наркотики, у середині втрачає дівчину, яка за дозу змушена продавати себе, а у фіналі йому ампутують руку через гангрену. Похмуру соціальну драму вітали в Каннах та номінували на «Оскар», щоправда, не за чоловічу, а за жіночу роль – матері головного героя.

Для ролі актор скинув тринадцять кілограмів та прожив кілька днів на вулиці, під мостом, у компанії справжніх безнадійних наркоманів. І навіть коловся – не героїном, звичайно, а дистильованою водою, – щоб максимально перейнятися станом. Сам він з наркотиками до моменту зйомок давно попрощався: власних ендорфінів вистачало, тому що Джаред уже писав пісні і виступав у клубах з його групою 30 Seconds to Mars, і музика в його житті затьмарювала акторство.

Почалося все 1996 року як маленький сімейний бізнес. Молодший Лето, чия кінокар’єра потихеньку йшла в гору, відчував провину через те, що Шеннон досі «шукає себе» десь по орендованих квартирах і міцно сидить на амфетамінах. Вони майже спілкувалися. Але якось Джареду спала на думку геніальна думка. Він набрав номер Шеннона в черговій орендованій квартирі і залишив на автовідповідачі повідомлення: «Гей, друже, це твій жахливий молодший братик. Ти як щодо повернення до старого? Я – на гітарі, ти – на ударних. Станемо справжніми рок-зірками, як «Стоунзи», га? Або як «Секспістолзи»?

Шеннону ідея не просто сподобалася – видалася рятівною. Лето-старший дійшов до розпачу, намагаючись зав’язати з наркотиками та дрібним криміналом, і чудово розумів, що йому залишилося не так далеко до дна – а там і смерть від передозування. Але, на щастя, Шеннон зумів узяти себе в руки. Музика та близькість із братом стали його новим сенсом життя.

Збираючи групу, Джаред не думав про світову славу. Багато голлівудських зірок грають у різноманітних групах, але жодна з них не наблизилася до фінансового успіху. Для всіх, від Г’ю Лорі до Рассела Кроу, музика – це проект для душі, а не друга професія. І про багатьох зірок із претензією на звання рок-зірки публіка та критики відгукуються дуже саркастично. Але Лето не збирався відповідати чиїмось очікуванням. Він просто хотів виступити на великій сцені, а ще висловити себе в музиці і в новому образі, який теж мав значення.

Джареду хотілося створити яскравий імідж, пізнавану картинку, яка при цьому відповідала б його світовідчуттю. Навіть на початкових етапах він твердо відмовився використовувати свою голлівудську кар’єру для розкручування альбому: у рекламі ніхто й ніколи не згадував про його ролі. У результаті багато слухачів досі, через двадцять років після створення групи, не знають про зв’язок між двома іпостасями Лето.

Якось, риючись в інтернеті, вони з Шенноном знайшли серйозну наукову статтю про розвиток технологій майбутнього, написану гарвардським професором. Один із розділів статті називався «30 секунд до Марса» – у сенсі, людство ось-ось почне підкорювати планети Сонячної системи. Брати вирішили, що це точна характеристика їхньої музики: сплав енергії, технологій та впертості.

Перший альбом гурту вийшов 13 серпня 2002 року – знадобилося понад чотири роки, щоб зробити все так, як вимагав Джаред. Наклад цього альбому, названого, як і гурт, 30 Seconds to Mars, становив 100 тисяч екземплярів, а один із синглів досяг 31-ї позиції в американському рокчарті – дуже пристойний результат для дебюту.

Вони опинилися у потрібний час у потрібному місці – у розпал епідемії емо. У середині 2000-х кожна третя дівчинка малювала чорну підводку навколо очей, фарбувала нігті чорним і носила чорну футболку з рожевим черепом та кістками – символ нестерпно важкого життя у світі тупих дорослих, які не розуміють нічого у коханні та стражданнях. Вічно юний Джаред із зовнішністю поганого старшокласника ідеально підходив на роль емопринца, і музику його групи багато критиків зарахували до умовної течії «еморок».

Команда одразу почала активно гастролювати. І Джаред, крім усього іншого, виявився чудовим маркетологом: вони з Шенноном придумали називати своїх фанаток «ешелоном», наголошуючи на особливому зв’язку, створюючи враження «сім’ї», або, швидше, клану.

Спостерігати за Джаредом, коли він гуляє черговим містом в оточенні фанаток, досить смішно. Таким обожнюванням з боку жінок зараз, напевно, може похвалитися лише котик Бенедикт Камбербетч у ролі Шерлока. Британець ставиться до своїх «камберсучок» (як вони себе називають) хоч і доброзичливо, але з неабиякою часткою іронії. Лето ж – цілком серйозно.

Його манера знайомитися з містами, куди він приїжджає на гастролі, варта окремої згадки. Музикант гуляє, причому у швидкому темпі, а за ним біжать десятки дівчат зі смартфонами. В інтернеті можна знайти сотні відео, знятих щасливими фанатками по всьому світу. Іноді вони рухаються на шанобливій відстані, іноді напирають так, що хтось починає кричати: «Відваліть! Ви Джареда задавите! Але об’єкт обожнювання почувається цілком комфортно на цих пасовищах. Можливо, тому, що бігає швидко і будь-якої миті здатний відірватися від переслідувачок.

Якось улітку Джаред, гуляючи Ріо-де-Жанейро, зустрів американку, яка, побачивши його, мало не заридала. Виявилося, що вона приїхала спеціально, щоб побувати на концерті, але не змогла купити квиток. Джаред, з виглядом Христа, що втішає Магдалину, обійняв засмучену фанатку.

– Дорогенько, звичайно, ти маєш прийти на шоу! Будь ласка, скажи своє ім’я ось цій милій дівчині, вона моя помічниця.

Зараз сміливо можна сказати, що Джаред – чи не єдина людина у світі, якій вдалося уникнути нудних ярликів. Він і актор, і музикант в одній особі. У його кінокар’єрі траплялися великі перерви, коли він вважав за краще повністю віддати весь час запису альбому та концертному туру. Шанувальники його акторського обдарування стогнали: «Ми його втрачаємо!» Але згодом Літо повертався на великий екран.

Його ставлення до власної зовнішності – найкращий показник того, як серйозно сприймає Лето свою місію і в музиці, і в кіно. У кліпах він охоче демонструє ідеальний торс, не нехтує листівковими любовними сценами у стилі софтпорно та активно педалює тему сексуальності «темного принца», ризиковано балансуючи на межі сюрреалізму та «50 відтінків сірого».

Якось опублікував в “Інстаграмі” колаж зі своїми фотографіями 2008 і 2016 року, на яких не видно жодних відмінностей, і прокоментував: «Не знаю, хто робить ці колажі, але виглядає смішно. Дивно, який косметичний ефект дає людська кров». Ну хіба що кров фанаток, бо тварин цей сексівампір не їсть і вже давно посилив своє вегетаріанство до суворого веганства. У його райдері – чіпси, горіхи кешью, свіжі соки та мигдалеве молоко.

Але при цьому, коли йому запропонували зіграти роль убивці Джона Леннона, Лето без роздумів почав набирати вагу.

– Я жер все, що не рекомендується: піцу, морозиво, макарони з жирною підливою, пив якісь неймовірні коктейлі з оливковою олією, – розповідав він знайомим.

– Я набрав тридцять кілограмів. А потім, після зйомок, щоб скинути вагу, кілька днів пив лише воду з кленовим сиропом, кайєнським перцем та лимоном і ще кілька тижнів їв один рис. Через різкі перепади ваги у мене виникли проблеми зі здоров’ям. Уявіть, почалася подагра, хвороба людей похилого віку, і мені довелося досить довгий час пересуватися в інвалідному візку! Усі мої внутрішні органи вже не ті. Спина болить. Рівень холестерину лише нещодавно знизився. Нерозумно було зніматися в цій картині, яку в результаті ніхто не подивився. Дурень я!

Але якось не віриться в щирість його каяття. За буддійською незворушністю, яку Лето включає в розмовах з журналістами, здається екстатичний потяг до самопожертви в ім’я мистецтва. Джаред дуже ретельно вибирає фільми і, коли вже вибрав, викладається повністю.

«Я невиліковно незадоволений, – зізнається він. – Не має значення, наскільки добре йдуть якісь справи, завжди є щось, що потрібно виправляти, є проблеми, які необхідно вирішувати, є те, що потребує уваги».

Фільм, який зробив його міжнародною зіркою класу А, – “Даласький клуб покупців” – міг би залишитися без Джареда. Лето не знімався чотири роки. Здавалося, йому, окрім музики, вже нічого не треба. Свій інтерес до кіноіндустрії він задовольняв, знімаючи кліпи своєї групи як режисер під химерними псевдонімами. Надіслані ж з Голлівуду сценарії просто викидав.

Перші імейли про «Даласький клуб» відправив у кошик, хоча тоді вже дещо про нього чув. Але цікавість перемогла, він прочитав сценарій і закохався у роль. Надто сильно захотілося втілити цього персонажа на екрані.

Літо перевдягся жінкою і зателефонував до «Скайпу» режисерові Жан-Марку Валле. Чарівна кокетка-трансгендер настирливо загравала з Валле. Джаред отримав роль за чверть години. Всі подальші жертви, принесені на вівтар мистецтва, – чергова стрімка втрата ваги та повна епіляція всього тіла – виявилися не марними. Фільм мав шалений успіх, Лето отримав «Оскар» та «Золотий глобус» за чоловічу роль другого плану (а його партнер Меттью Макконегі – обидві премії за головну роль).

Зігравши трансгендера, хворого на СНІД, Лето потрапив у відому акторську пастку: його стали міцно асоціювати з геями. «Ну що, хлопці, я вам скажу: якщо тебе всі вважають геєм, значить, ти по-справжньому знаменитий», – веселиться Лето.

Про його особисте життя відомо лише те, що він хоче повідомити публіці. І це жалюгідні крихти. Можливо тому, що Джаред надто різностороння людина, щоб прив’язатися до однієї жінки надовго. Він охоче цілується у клубах із дівчатами, наприклад, із Періс Гілтон чи з якимись нікому не цікавими модельками. Ходять легенди, що він ніколи не залишає клуб сам.

В офіційному анамнезі у «темного принца Голлівуду» – кілька більш менш довгограючих романів, але всі вони залишилися в минулому. Наприкінці дев’яностих Джаред жив з Камерон Діаз і навіть зробив їй пропозицію. Папараці зазначали, що закохані схожі навіть на манеру одягатися і зачісками: обидва тоді носили довгі патли і робили мелірування.

До речі, саме Кемерон довелося змиритися з перфекціонізмом Джареда у підготовці до ролі: знімаючись у «Реквіємі за мрією», він за порадою режисера відмовився від солодкого та від сексу на два місяці, щоби повною мірою відчути муки абстиненції. Про причини розлучення обоє промовчали, а в таблоїдах писали, що Джаред ревнував Кемерон до масштабного комерційного успіху, але це якось не схоже на Лето, який завжди вибирає з усіх сценаріїв найартхаусніший.

На початку 2000-х Джареда зачарувала Скарлетт Йоганссон, і пікантність була в тому, що через багато років після короткого роману, вже будучи одружена з Райаном Рейнольдсом, Скарлетт якось поцілувала Джареда на стоянці просто під дулом об’єктива – і потім весь світ пліткував, що це саме через Джареда вона розлучилася. Парочка була що треба: два занепалих ангели, які безсоромно і прямолінійно використовують свою смертоносну сексуальність – немов поліцейську палицю – до повного упокорення глядачів. Але, мабуть, на одній території два такі милі хижаки вжитися не здатні.

Крім цих більш-менш офіційних романів, Джаред регулярно траплявся інтрижками, які він ніколи не підтверджував. Серед його короткострокових пасій у різний час були Ешлі Олсен, Ліндсі Лохан, стриптизерка Тіла Текіла, моделі Катаріна Демм, Лора Гастінгс, Валерія Кауфман.

Його герой у дебютному фільмі «Моє так зване життя» сформулював погляд на життя і на стосунки з жінками, який частково близький до самого Джареда: коли закохана дівчинка запитала його, чи йде він на танцювальну вечірку, той відповів, що такі речі він не планує заздалегідь. «Круто, якщо я приходжу кудись, а там хтось, кого я знаю. А якщо домовлятися заздалегідь, виникають зобов’язання і це вже не так круто». Чи треба говорити, що дівчинка прийшла і чекала в кутку всю вечірку, а її принц так і не з’явився, бо був зайнятий, наприклад, піснею чи просто не було настрою. Людина, яка живе «в потоці», особливо якщо в неї зовнішність Джареда Літо, чарівна для жінок, кожна з яких легковажно мріє його приручити.

До речі, геї всього світу вважають Джареда Лето своїм і натякають на те, що його регулярні публічні появи на червоній доріжці під ручку з Алессандро Мікеле, екс-креативним директором Gucci – більше ніж дружба чи маркетинг. Ну, може, й більше, але щире кохання Літо до рожевих штанів та зелених смокінгів цілком могло б стати єдиною підставою для цього тандему.

Джаред змінює образи легко і радикально – від бородатого довговолосого хіпі Ісуса у шкіряній куртці та картатій спідниці до нордичного блондина з ідеальною зовнішністю андроїда, включаючи періоди рожевого та зеленого волосся.

Роль зеленоволосого Джокера в «Загоні самогубців» могла стати черговим проривом, якби її так сильно не скоротили при монтажі. Але Джаред встиг насолодитися новим іміджем. І розпочав ще до того, як вийшов на майданчик.

У перший же день зйомок під час обідньої перерви у вагончику Марго Роббі пролунав пронизливий вереск. Гримерка влетіла у вагончик першою.

– Господи, що з тобою, Марго?

Та тільки мовчки тицьнула пальцем у чорну коробку на столі, з якої виглядала пацюча мордочка.

– Боже, який жах! Звідки це?

– Це подарунок Джареда… Ось листівка… Він пише, що не міг бути присутнім на зйомках з перших днів через те, що поки що перебуває в турне. Але хотів надіслати мені подарунок. Я не знала, що в коробці, і страшенно злякалася!

– Ще б пак. Хочеш, ми покличемо охоронця, він забере її кудись подалі?

– Ні-ні, – похитала головою Марго, вже посміхаючись. – Ні, взагалі це цілком милий подарунок… Адже Джаред, тобто Джокер, він же маніяк! Подаруночок цілком у його дусі! Мабуть, я залишу це чудовисько собі. Харлі Квін напевно була б страшенно рада такій щедрості свого коханого.

Того ж дня подібні презенти отримали й інші члени гурту. Так, до будинку Вілла Сміта доставили коробку куль. А як спільний подарунок всій знімальній групі Джаред-Джокер підніс голову свині, що особливо вражає, враховуючи, що він веган. Недарма Лето кілька місяців спілкувався з маніяками та різними психопатами у тюремних лікарнях, готуючись до ролі.

навіщо все це було? Щоб п’ятнадцятирічні фанатки писали у соцмережах: «У Джокера божественний голос! Я не знала, що він співає!

Але сіквел «Того, хто біжить по лезу» у жовтні виявився вдалим. Принаймні сам Джаред Лето зробив усе, що міг, щоб робота не виявилася жалюгідною подобою геніального першоджерела.

…Джаред зітхнув, ще раз оглянув передзахідне серпневе небо над Лос-Анжелесом і сів у машину. Через півгодини він фланував червоною доріжкою з Шенноном та третім постійним учасником гурту, гітаристом та скрипалем Томом. Папараці клацали затворами, завдяки містеру Лето за ексцентричний стиль – на ньому був переливчастий, як ялинкова іграшка, плащ Супермена.

– Джареде, що це на тобі сьогодні? Вбрання незвичайне навіть для тебе.

– Це мій святковий плащ, – Лето покрутився перед об’єктивами, як школярка перед дзеркалом. – Ми працювали над альбомом чотири роки, і весь цей час я недосипав. Уявляєте, яке у нас сьогодні свято?

– Окей, а хто ж пошив цей плащ?

– Тут усе просто. Все, що ви бачите, – він тицьнув пальцем у себе, Шеннона в розшитій парчовій куртці і в Тома, – все, що ви бачите, це Gucci, Gucci, Gucci. Які можуть бути варіанти?

Варіантів було багато, це він знав. Брати Лето могли б померти від передозування в юності чи сісти надовго до в’язниці (власне, обидва там побували, але, на щастя, за дрібні правопорушення). Вони могли б назавжди залишитися волоцюгами, як багато хіпі, спитися і померти під мостом. Їхня музика могла б нікого не зацікавити. Але Джареда з дитинства навчили мріяти та цінувати свої мрії, а не відвертатися від них. «Йдіть за своєю мрією, незважаючи ні на що. Ви повинні реалізувати ваші найсміливіші мрії. Я у вас вірю! – торочила йому і Шеннону мати.

Незважаючи на космічну назву його групи, Джареда завжди більше цікавило те, що відбувається на Землі. Життя тут не дуже ласкаве до людей. І мрії – це єдина причина існування цієї планети.

Ведучі почали оголошувати вихід 30 Seconds to Mars. Десь там, у темряві, тихо гудів в очікуванні величезний зал. Джаред, у драній майці, що відкриває кубики преса, підморгнув музикантам та танцюристам шоу. Хвилювання, що мучило його вдома, як не бувало. Він вібрував від адреналіну, як космічний корабель на старті. Тридцять секунд… Двадцять… Десять… Поїхали!

---

Вперше опубліковано у журналі “Караван історій” №10 (жовтень 2017)