Вайнона Райдер: “Я була культовою особистістю у 80-90-ті, а тепер мало кому потрібна”

Вайнона Райдер сьогодні, 29 жовтня, святкує День народження. Відомій голлівудській актрисі цього року виповнилося 52 роки.

“Караван історій” розповідає, як одна з найпопулярніших і найулюбленіших актрис Голлівуду 80-90-х в одну мить втратила практично все: їй розбив серце Джонні Депп, а потім Метт Деймон, вона підсіла на наркотики й алкоголь, знімалася у провальних фільмах, занурилася у моторошну депресію, з якою бореться досі.

---

У тісній кухні виразно пахло відчаєм і страхом. Складно було точно сказати, звідки виходило це відчуття. Можливо, від вицвілих шпалер, що місцями відвалюються. Колись вони були молоді й прикрашені химерним малюнком у завзяту квіточку, але зараз усім своїм виглядом мовчазно волали: “Зніми нас, відправи на спокій, ми втомилися!”

Або ж справа була в заваленій брудним посудом раковині і порожніх упаковках з-під їжі швидкого приготування, що нагромаджувалися по сусідству. А може, причина в тьмяному світлі? Єдина лампочка ледь висвітлювала приміщення, народжуючи гротескні тіні, що клубочилися в кутах.

Як би там не було, їй було до чортиків моторошно. Вона намагалася переконати себе, що це всього лише гра уяви, але розум і логіка навідріз відмовлялися підкорятися. Була ще одна думка, яка наполегливо намагалася пробитися із задвірок пам’яті, але мозок чомусь її блокував – щось украй важливе, що змушувало перебувати в цій жахливій кімнаті й напружено витріщатися на порожню стіну.

Вона практично згадала, але тут стіну навпроти спучило: стародавні шпалери пішли хвилями, з тихим шурхотом облітаючи донизу, і з-під них з’явилася стара дранка, яка всупереч усім законам фізики складається в обриси потворної антропоморфної постаті.

Відчуття небезпеки, що насувається, стало нестерпним. По-хорошому, треба бігти, але ноги немов прилипли до підлоги. Вона просто стояла і дивилася, як зі стіни вилазить моторошна тварюка. Суглобові руки з пазуристими пальцями, довге бліде тіло. Але найгірше те, що в істоти немає обличчя, зате величезна кількість гострих зубів.

В останню мить, коли тварюка розпростерлася в хижому кидку і смердючий подих торкнувся обличчя, жінці вдалося згадати, навіщо вона тут. І це було набагато страшніше і божевільніше, ніж напад чудовиська. Її син Вілл перебував десь там, у дивному вимірі, поруч із цим монстром. Вайнона сіпнулася одразу на всі боки: і від монстра, і назустріч йому – туди, де в дірі за його спиною загубився її син. А потім – прокинулася від власного крику.

Кілька хвилин пішло на усвідомлення того, де вона зараз перебуває: ніякої обдертої кухні, ніяких чудовиськ. Її звичайна затишна спальня у власному особняку в Беверлі-Гіллз – хоч сусідів своїм криком не розполохала. Та й сина в неї ніякого немає, і взагалі немає ніяких дітей у її житті.

Тематичний нічний кошмар на тлі напруженої роботи. Зйомки другого сезону “Дуже дивних справ” йшли повним ходом. Вайнона викладалася на майданчику на всі двісті. Не дивно, що події з серіалу вторгалися в її сни, змішуючи фантазію з дійсністю.

Її психотерапевт був переконаний, що таке надмірне емоційне залучення до роботи не призведе ні до чого хорошого, і пророкував новий виток клінічної депресії, якщо актриса не змусить себе нормально відпочивати: “Вайноно, дорогенька, ти пам’ятаєш, що було в дві тисячі першому, коли ти прийняла ударну дозу вікодину і під наркотою поцупила дизайнерські шмотки з магазину?”

Після таких нагадувань Райдер скаженіла, огризалася й обіцяла негайно замінити “цього злісного мозгоправа” на іншого, притомного і доброзичливого.

Але насправді вона розуміла, що психотерапевт перестраховується. Якщо вона знову налажає, то це потягне на дно і її кар’єру, і його репутацію успішного фахівця. З іншого боку… міг би, і справді, бути м’якшим.

По-перше, вона чесно компенсувала всі завдані збитки, відбула покарання чотириста вісімдесят годин громадських робіт і після лікування в наркологічній клініці багато років у зав’язці.

По-друге, причиною тієї депресії було аж ніяк не перепрацювання на знімальному майданчику, а якраз повний провал у кар’єрі.

Останньою удачею була роль пацієнтки психіатрії в “Перерваному житті”, а потім чорна бездонна діра. Рідкісні кастинги, на які її запрошували, вона із завидною постійністю провалювала. Якщо отримувала роль, то тоді її закопували критики у своїх отруйних рецензіях.

Вайнона не розуміла, що відбувається. Вікова криза наздогнала зненацька. Із дзеркала зникла дівчинка, що сміється, з вушками, які смішно стирчать, натомість дивилося похмуре створіння з написом на лобі: “Мені тридцять, і я не знаю, як жити далі”. У таких ситуаціях важлива підтримка близьких. Вони слугують жалібною жилеткою, затишною подушкою і невичерпним джерелом банальностей: “Усе владнається, ось побачиш”.

З Меттом Деймоном Райдер зустрічалася з новорічної вечірки 1997-го. Гвінет Пелтроу підвела їх одна до одної, заявивши, що в них однаково чарівні посмішки.

Результатом бурхливого роману стала купівля спільної квартири і заручини. Вайнона очікувала, що Метт стане тим єдиним, її опорою і підтримкою, з яким вона рука об руку піде по життю.

Про роман Метта із спекотною красунею Пенелопою Крус

вона почула від спільних друзів і довго відмовлялася вірити. Метт завжди був таким ввічливим і уважним, терпляче зносив усі її перепади настрою. Однак фото, зроблені спритними папараці, не залишили місця для сумнівів: кохана людина їй зраджувала, покинувши в хвилини, коли вона його потребувала найбільше.

Робота, особисте життя, віковий стрес сплелися в один заплутаний клубок розчарувань. Вайнона не стала влаштовувати гучних скандалів колишньому коханому – на це не вистачало внутрішніх ресурсів. Але, зібравши речі і переїхавши на орендовану квартиру, прямо вирушила до лікаря Марка Лузмана.

Багато хто вважав його шарлатаном, проте серед голлівудських знаменитостей ходили чутки, що у лікаря можна дістати чарівні пігулки “від усіх життєвих проблем”. За результат Вайнона розплатилася сповна. Їй би ніколи не хотілося пережити подібне заново. Тож її нинішній психотерапевт був неправий. Теперішня її одержимість – зовсім про інше.

“Дуже дивні справи” хоч і вимотували всі нерви, поверталися в тривожних снах, але були їй життєво необхідні. Без пігулок вона прекрасно живе понад п’ятнадцять років, але, забери в неї роль у цьому серіалі, помре від туги тієї ж миті.

Брати Даффлер, запрошуючи її на одну з головних ролей у серіалі (без жодного кастингу), нахабно заявили: “Наш серіал про вісімдесяті, потрібна актриса, чий пік популярності припав на ці роки”. Першим логічним поривом після такого було б відмовитися від ролі, а ще краще – подати до суду за вікову і професійну дискримінацію. Але Вайнона погодилася прочитати сценарій.

Нетривіальний сюжет заворожив її. У цих літерах, яким тільки належало стати екранною картинкою, зійшлися всі лінії її життя – минулого і теперішнього.

Брати Даффлери давно виношували ідею серіалу, в якому б знайшла місце їхня любов до культової фантастики 80-х, з відсиланнями до творчості Стівена Кінга, Джона Карпентера і Стівена Спілберга. І при цьому хотілося, щоб у ньому були детективна історія, психологічна зброя і спецслужби.

Непосильне завдання для початківців. Брати й самі це розуміли, адже за плечима у них був лише один фільм – “Загублені”, який так і не вийшов у широкий прокат. Доля подарувала їм шанс.

Незважаючи на неуспіх першої кінороботи, їх помітили і запросили працювати над серіалом “Вейворд Пайнс” разом із самим Найтом М. Шьямаланом. Культовий режисер оцінив потенціал колег-початківців і взяв їх під своє крило, щедро ділячись досвідом у режисурі та продюсуванні.

Після закінчення зйомок “Вейворд Пайнс” брати Даффлери були впевнені: тепер вони готові взятися за справу самостійно і потрясти світ новим серіальним хітом.

Щоправда, для цього із задумкою довелося оббігти всі кабельні телеканали Америки. І скрізь отримати відмову. Керівництво каналів бентежило, що основними героями доволі похмурої історії мали виявитися діти. Братів або просили прибрати їх із сюжету зовсім, або зробити з серіалу дитяче шоу. Останніми, до кого Даффлери звернулися, стали продюсери Netflix. Компанія заробила чимало грошей на успіху “Карткового будиночка” і могла дозволити собі вкластися в ризикований, але цікавий проект.

На відміну від Netflix Вайнону зацікавило зовсім інше. Вона б не взялася пояснити точніше, але під час читання сценарію вона весь час вишукувала збіги з власним досвідом. І якщо вдавалося, то радісно вигукувала: “О! Як мені це знайомо”.

Якось один із братів, здається, Росс, розповів їй, що вони спочатку збиралися назвати серіал “Монток” і вибрати локацією однойменне місто. Конспірологи стверджували, що там у 80-ті роки секретні служби проводили психотропні дослідження, які стосувалися можливості розширення свідомості та прориву в іншу реальність.

Там, де раціональна людина тільки б покрутила пальцем біля скроні, Вайнона з жалем вигукнула: “І дуже даремно, що відмовилися від цієї ідеї”. А потім зі сміхом пояснила здивованому співрозмовнику: “Коли я була маленькою, наслухалася таких історій. Серйозно! Мої батьки, а особливо мій хресний, цікавилися подібною темою і вважали, що не тільки вони одні”.

Дитинство Вайнони було захопливим, але його складно назвати звичайним. Не кожен свої перші десять років життя провів у хіпповській комуні, в якій і електрики то немає. А батьки здоровські, але дуже дивні.

Етель, мама, повністю закопалася в письменництво, а батько Майкл Горовіц займався антикварними книжками, у вільний час допомагаючи з текстами близькому другові, доктору Тімоті Лірі. Гуру психоделіки знайомий був із Майклом давно, тому, коли той запропонував стати хрещеним новонародженої Вайнони, з радістю погодився.

У якому конкретно обряді її хрестили, Вайнона так і не змогла дізнатися. Тато був євреєм за національністю й атеїстом за переконаннями, а мама – натхненною буддисткою. І найменше на світі вони хотіли нав’язувати своїм нащадкам якісь догми. Цілком можливо, що ніякого священнодійства не було: батьки просто присвоїли звання хрещеного батька – читай, опікуна – близькому другові сім’ї. Вони могли. Любов до умовностей – це явно не про них.

Між батьками завжди панували взаєморозуміння і любов. Пізніше Вайнона зізналася: “Мої батьки були закохані одне в одного протягом сорока п’яти років. Напевно, тому мої стандарти такі високі. Краще не виходити заміж, ніж помилитися і пережити травму розлучення”.

Коли у вітальні збиралися друзі сім’ї, а це часто-густо культові особистості свого покоління – Тімоті Лірі, Аллен Гінзберг і Філіп Дік, ніхто не казав дітям, що їм зарано бути присутніми при дорослих розмовах. За умови, звісно, що нащадки не будуть буянити і заважати під ногами.

Вайнона дуже цінувала ці посиденьки. Забивалася в кут, обіймала руками коліна – і слухала. Вона не розуміла й десятої частки цих божевільних бесід і високоінтелектуальних суперечок, але як же подобалося думати, що і вона причетна до чогось величного, неосяжного і важливого.

На початку 80-х Етель і Майкл вирішили, що настав час, нарешті, подорослішати і подумати про майбутнє дітей. Тож усією сім’єю (Вайнона, молодший Урі, зведені старші сестра і брат Шуньята та Джубал) переїхали в містечко поблизу СанФранциско. Петалума, звісно, була не богом забутою фермою далеко від людей, але благами цивілізації не блищала. Сонне провінційне містечко могло гарантувати тільки одне: чутки і новини поширюються швидше за застуду в переповненому офісі.

Спочатку Вайноні там не сподобалося. У школі в перший же тиждень її побили, бо прийняли за хлопчика-ботана. Довелося накладати шви. Роки потому вона якось зіткнулася з одним із кривдників, який тепер із захопленням просив у неї автограф. Думки про всепрощення не виникло, і в найнецензурніших висловах Вайнона від щирого серця побажала йому котитися під три чорти собачі.

1990 р.Щоб хоч якось відволікти доньку від труднощів адаптації на новому місці, батьки записали її на театральні курси. Вони вважали, що так Вайнона дасть вихід емоціям, що переповнювали її. Кілька разів на тиждень дівчинці доводилося проїжджати шістдесят чотири кілометри до Сан-Франциско приміськими автобусами, а потім ще годину витрачати на пересування величезним містом. Утім, батьки не помилилися. Акторство захопило її.

Дівчинка ще не встигла закінчити школу, а її запросили у велике кіно. Ролі були скромні, але критики прихильно охрестили Райдер “найсимпатичнішою і найперспективнішою дебютанткою вісімдесятих”.

Тім Бартон відчайдушно шукав підлітка на головну роль у своєму проекті. Його попередній повнометражний фільм “Пригоди Пі-Ві” в чотири з лишком рази окупив вкладений бюджет. Він готовий був довести продюсерам, що здатен заробити ще більше.

Але для цього в гумористичну страшилку про шкідливих привидів йому була потрібна молоденька, маловідома актриса. Їй належало зіграти Лідію – дівчинку з типово підлітковими переживаннями, яка страждає від нестачі батьківської уваги і переїзду на нове місце проживання. Вайнона ідеально підходила під типаж. І з роллю впоралася блискуче.

“Бітлджус” отримав шалений успіх у прокаті. Тім Бартон був задоволений: він не помилився з Райдер. Про те, хто гратиме головну роль у його наступному фільмі, питання навіть не стояло. Готична казка “Едвард руки-ножиці” про нещасливе творіння божевільного винахідника звела на знімальному майданчику Вайнону Райдер і ще одного актора-початківця – Джонні Деппа. Екранне кохання швидко переросло у справжню прихильність.

Тіма Бартона і оточуючих це страшенно забавляло. Вайнона і Джонні нагадували парочку переляканих дітей. Навіть зовні вони були чимось схожі.

Джонні мав величезний вплив на Вайнону. Симпатичний бунтар-романтик – що ще треба сімнадцятирічній дівчині, щоб втратити голову? Втім, Депп від своєї подруги теж був без розуму. На її честь він зробив татуювання на лівій руці “Вайнона назавжди”.

Кадр із фільму “Едвард руки-ножиці”, 1990 р.Райдер думала, що любов зможе приборкати хуліганський характер Деппа, але жорстоко помилилася. Незважаючи на офіційні заручини, Джонні любив погуляти “наліво”. Після трьох років мук дівчина не витримала і розірвала болючі стосунки.

Хтось шукає розради в роботі, а Вайнона знайшла її в алкоголі. Залежність виявилася настільки сильною, що їй довелося провести кілька місяців у лікарні. Вийшовши з неї, вона вирішила: “Робота, робота і ще раз робота”.

Але чим старшою вона ставала, тим менше цікавих проектів траплялося. Немов режисерів цікавила тільки гарненька мордочка, а коли Вайнона втратила чарівність свіжості, всі від неї відвернулися.

Розрив із Меттом Деймоном, який повернув її в наркологічну клініку, ясно показав: або вона виховає в собі філософське ставлення до життя і навчиться з гідністю справлятися з проблемами, або її життя перетвориться на безпросвітне пекло з алкоголю, наркотиків і проблем із законом.

Важко визнавати, що існування складається не з одних тільки м’яких галявин і райдужних єдинорогів. І що попри персональну зірку на голлівудській “Алеї слави”, справжньою зіркою світової величини тобі, можливо, ніколи вже не стати.

“Я була культовою особистістю у вісімдесяті-дев’яності, а тепер мало кому потрібна. Що ж, значить, така доля. Зате я славно повеселилася в молодості”, – втішала вона себе. І подумки додавала наприкінці: “Хто знає, раптом моє покликання – не в кіно, а в допомозі людям”. А в тому, що у Вайнони добре серце, ніхто б не посмів засумніватися.

Починаючи з двадцяти років, відколи її гонорари стали становити пристойні суми, частину зароблених нею грошей відраховувала до фонду допомоги корінним американцям. Завдяки цим коштам багато індіанців змогли здобути вищу освіту.

Чому саме їм? На це запитання Райдер завжди з обуренням відповідала: “Ми живемо на їхній землі, прийшли і захопили її. Мінімум, що ми можемо їм дати, – це шанс на гідне, благополучне майбутнє”. Утім, була ще одна історія, яка зачепила Вайнону до глибини душі і показала її чуйну натуру.

У жовтні 1993 року в її рідній Петалумі зникла дванадцятирічна Поллі Клаас. Злочинець увірвався в будинок під час відсутності батьків і силою забрав дівчинку. Подія набула величезного резонансу в Америці, всі канали та ток-шоу тільки й говорили про викрадення.

Вайнона була шокована: сонне, провінційне місто, вулицями якого вона нещодавно ходила до школи, що по сусідству з будинком Поллі. Місто, в якому досі живуть її батьки та молодший брат, стало місцем жахливого злочину. Немислимо! Неможливо повірити.

Залишалася невелика надія, що дівчинка жива. Вражена тим, що сталося, актриса запропонувала викуп за дитину – двісті тисяч доларів. Практично всі гроші, якими вона володіла на той момент.

Два довгих місяці тривали пошуки. Весь цей час Райдер підтримувала зв’язок із батьками Поллі. “Все владнається, вона повернеться. Навіть не сумнівайтеся і не втрачайте віри”, – скільки разів вона це повторювала невтішному Марку Клаасу, неможливо порахувати.

У грудні за дрібне дорожнє правопорушення заарештували такого собі Річарда Аллена Девіса. Його зовнішність збіглася з фотороботом ймовірного викрадача. Порівняння його відбитків зі знайденими в спальні Поллі підтвердило: це він. На допиті Девіс зізнався, що дійсно викрав дівчинку, а потім, злякавшись суспільного резонансу, задушив.

Трагедія геть розчавила акторку: емоційний зв’язок, який виник за цей час, виявився надто сильним. Не менше за батьків Поллі вона вірила в благополучне закінчення історії. Райдер не знала, як дивитися в очі вбитих горем батьків, не могла дивитися на себе в дзеркало. “Я б зробила все, щоб виправити те, що сталося, але не могла нічого. Це було нестерпно”.

Рік потому Вайнона знялася у фільмі “Маленькі жінки” за романом Луїзи Мей Олкотт. Від Марка вона знала, що це була улюблена книга Поллі. Свою роль вона присвятила її пам’яті. Все, що вона могла зробити для маленької загиблої дівчинки з її рідного міста.

Напевно, це була ще одна причина, через яку роки потому Райдер необхідно було отримати роль у “Дуже дивних справах”. Пропозиція зіграти матір викраденого хлопчика витягла на поверхню давнє і сильне емоційне потрясіння.

Трагедія торкнулася її опосередковано, але залишила незгладимий слід у душі. Вайнона відчувала, що зобов’язана розповісти історію батьків, які борються за дитину: “Роль Джойс, яка намагається врятувати свого сина, виявилася для мене дуже особистою. Я досі спілкуюся з батьками Поллі і захоплююся їхньою силою. Вони, а ще думки про Поллі Клаас стали моїм натхненням. Але, головне, я вірю, що хороших кінцівок завжди має бути більше, ніж поганих. Це не обговорюється”.

---

Вперше опубліковано в журналі “Караван історій”

Дивіться також:

Божевільний Капелюшник. Історія зачісок іменинника Джонні Деппа (ФОТО)

Ванессі Параді – 50 років. Історія її кохання з Джонні Деппом

Рідкісні кадри: Метт Деймон привів дружину і трьох доньок на прем’єру фільму (ФОТО)