Агата Крісті: два кохання королеви детективу

В цей день 133 роки тому, 15 вересня 1890 року, народилася дівчинка на ім’я Агата Міллер. Мине трохи часу, і вона стане всесвітньо відомою письменницею Агатою Крісті. Більш популярними за її книжки будуть лише Біблія і твори Вільяма Шекспіра. І саме вона створить улюблених детективних героїв – Еркюля Пуаро і міс Марпл.
Вона була непересічною із самісінького дитинства – мала неймовірну фантазію, інтуїцію, логіку, блискуче володіла математикою, а от писала із помилками. Агата пережила дві війни, зуміла зібратися докупи після тяжкого розлучення і знайти своє щастя із чоловіком, на 14 років молодшим.

Речі були розкидані по салону автомобіля, який уткнувся в дерево обабіч дороги. Але в цьому хаосі відчувався невловимий порядок. У розкритій валізі – лише нічна сорочка. На підлогу кинуто права водія. «Це її машина, – взявши їх до рук, сухо констатував констебль Кенвард, – але документи старі. Вона проїхала п’ятдесят миль… І куди місіс Крісті могла звідти подітися?»

Агата Крісті, близько 1925 р., за рік до таємничого зникнення

Машину нашли утром в субботу. Накануне, в одиннадцать вечера пятницы, 3 декабря 1926 года, уложив дочь Розалинду спать, тридцатишестилетняя Агата села в свой любимый автомобиль «моррис­­каули» и уехала из дома в деревне Саннингдейл рядом с Лондоном. Она ждала мужа весь день, но он не вернулся. Арчи приехал на следующее утро, когда в доме забили тревогу (ни Агаты, ни машины!), и отправился в полицейский участок. Там он был немногословен: «Последние полгода она убита горем. Весной умерла ее мать, которую она очень любила». Передал он детективам и оставленную суп­ругой записку: «Уехала в Йоркшир», уточнив при этом, что знакомых у нее там нет. В полиции его выслушали и допросили. Важно было выяснить, нет ли у полковника Кристи мотива для убийства жены. Арчи нервничал и все отрицал: «Это полный абсурд!»

Машину знайшли вранці у суботу. Напередодні, об одинадцятій вечора п’ятниці, 3 грудня 1926 року, тридцятишестирічна Агата уклала доньку Розалінду спати,  сіла в свій улюблений автомобіль «морріскаулі» і поїхала з дому в селі Саннінгдейл поряд з Лондоном. Вона чекала на чоловіка весь день, але він не повернувся.

Арчі приїхав наступного ранку, коли в будинку забили на сполох (ні Агати, ні машини!), і вирушив у поліцейський відділок. Там він був небагатослівним: «Останні півроку вона вбита горем. Весною померла її мати, яку вона дуже любила». Передав він детективам і залишену дружиною записку: «Поїхала до Йоркширу», наголошуючи, що знайомих у неї там немає.

Агата Крісті, 1926 р.

У поліції його вислухали і допитали. Важливо було з’ясувати, чи немає в полковника Крісті мотиву для вбивства дружини. Арчі нервував і все заперечував: «Це повний абсурд!»

Того ж дня тисячі поліцейських і п’ятнадцять тисяч добровольців почали прочісувати місцевість. Яри, кар’єри, болота і ставки були оглянуті в пошуках знаменитої письменниці, яка видала влітку того року гучний детектив «Вбивство Роджера Екройда». У повітря навіть підняли аероплани. Поліція розглядала імовірний варіант розвитку подій: не впоралася з автівкою, з’їхала з дороги, загальмувала перед деревом, ударилася головою об кермо, але жива. Були й погані: викрадена, вбита, наклала на себе руки. Нейтральним був варіант, за якого Агата Крісті з доброї волі вирішила втекти від родини. Але навіщо?

Чотири дні пошуків не дали результатів, і справі налали розголосу. Газета Daily Mirror опублікувала на першій сторінці фотографію Агати з Розаліндою і знімок з добровольцями, що прочісують ліс. Стаття йшла під заголовком «Таємниче зникнення письменниці». Те, що, на думку Крісті, яка ненавиділа популярність і оберігала від преси особисте життя, мало залишитися справою приватною, стало у Великій Британії головною новиною.

Кадр із фільму «Дзеркало тріснуло» з Анджелою Ленсбері у головній ролі, 1980 р. За романом Агати Крісті

Публікація принесла маленьку зачіпку: у поліцію з’явився носій з вокзалу в Мілфорді, розташованого за двадцять кілометрів від залишеного авто, і розповів, що в неділю вранці до нього підійшла жінка, фото якої він бачив у газеті.

…Не з’ївши майже нічого із запропонованого в готелі на сніданок, вона взяла зі столика газету і з подивом дивилася на свою фотографію з улюбленим Пуголовком – донькою Розі.

– Ану ж бо, почитаємо, – вголос промовила вона і глибше угніздилася в крісло в невеликому світлому номері фешенебельного спа-готелю Swan Hydropathic у курортному містечку Харрогейте, що за триста кілометрів від їхнього будинку і в напрямку, протилежному від Портсмута.

Стаття про зникнення письменниці, опублікована у виданні Daily Sketch, 1926 р.

Проглянувши текст, Агата дізналася про добровольців і допит Арчі. Наступного дня все повторилося: письменниця з’ясувала, що, найімовірніше, сховавшись, вона мститься чоловікові, якого неодмінно запідозрять у її вбивстві. Не пропускаючи газет протягом тижня, Крісті стежила за публічним розслідуванням її «таємничого» зникнення і розглядала свої фото з іншою зачіскою і в окулярах в круглій оправі. На думку детективів, так вона могла виглядати зараз, змінивши зовнішність.

До наступних вихідних письменниця дізналася, що до справи підключили її кумира, самого сера Артура Конан Дойля, який навіть провів спіритичний сеанс із її рукавичкою, щоб з’ясувати, де Агата Крісті. Про результати не повідомлялося, але їй було дуже цікаво, чи підказали йому духи напрям, де її шукати, і як саме це відбувалося.

Пізніше вона з’ясувала, що на другому тижні пошуку публікація про неї з’явилася на першій сторінці The New York Times. З усього прочитаного найбільше її здивувало, що багато хто схилявся до версії її амнезії чи то від горя, чи то від удару головою об кермо. В якийсь момент вона навіть сама повірила в це і спробувала відтворити в пам’яті серпневу розмову з Арчі. Але вона пам’ятала все настільки точно, що краще б їй було справді вдаритися головою об кермо сильніше і все забути.

За три дні до іменин їхньої доньки, 5 серпня, він повернувся з відрядження до Іспанії іншою людиною. Зміну помітила і старша сестра Агати, Медж, яку в сім’ї називали Москітиком. Медж поцікавилася, чи не захворів Арчі. Вона приїхала до них на два тижні, щоб побути з Розі, поки подружжя відпочиватиме в Іспанії. Але на всі розпитування Крісті відповідав ухильно, запевняючи, що все в порядку. Що ж до їхньої поїздки, він розповість пізніше. «Пізніше» настало за добу.

З донькою Розаліндою, 1924 р.

– У мене немає квитків, я не хочу їхати, – почав він.

Агата не була здивована чи засмучена. Ні так ні. Як він скаже, так і буде. Значить, він проведе час з донькою, яку обожнює і яка любить батька набагато сильніше, ніж матір. Більше турбувало, що Агата давно не бачила чоловіка таким роздратованим.

– Ти не розумієш? Мені дуже шкода, що так сталося.

Далі все було, як уві сні. Арчі нагадав дружині про брюнетку, з якою кожні вихідні бачився в гольфклубі, а влітку – в Лондоні. Часто. Агата розуміла, про кого йдеться, але не могла згадати, як цю жінку звуть.

– Я закоханий і хочу розлучення. І швидше, – завершив він визнання.

Перший чоловік Агати, Арчібальд Крісті, 1926 р.

Повірити в почуте вона не могла. Вони були щасливими, Арчі ніколи не дивився на інших жінок. Коли це могло статися? Як вона не помітила? Це її провина. Їй не треба було надовго залишати його самого. Не треба було на все літо після смерті матері їхати в Ешфілд, будинок її дитинства, в місті Торки, щоб розібрати старі речі. Саме зараз перед очима сплив момент, коли він, пропустивши похорон, таки приїхав до неї туди і запропонував розвіятися в Іспанії. Сказав, що ненавидить бути нещасним і не виносить, якщо поруч хтось хворий.

Раптом вона згадала, як звуть його коханку. Ненсі Ніл. І всі моменти, коли вона її бачила. Вона б помітила, якби чоловік був закоханий у весь цей час. Цього не було. Значить, сталося в одну мить. Так само, як він закохався в 1912 році в неї.

У культовому британському серіалі “Доктор Хто” таємниче зникнення Агати Крісті пояснили інопланетним стручанням. Кадр із епізоду “Єдиноріг і оса”, в ролі Агати – Фенелла Вулгар

…Вранці 4 грудня Крісті приїхала до Харрогейта поїздом, кинувши улюблений автомобіль (на його купівлі наполягав Арчі, і якраз було п’ятсот фунтів гонорару за роман «Авантюристка Енн»). Потім дісталася до спа-готелю і оселилася там під прізвищем Ніл. Щоправда, назвалася Терезою.

Наступного дня відвідала кілька процедур і провела пару годин у бібліотеці. І щовечора протягом тижня спускалася у вечірній сукні в ресторан до вечері, не ховаючись і не маскуючись. Вона не знала, що до неї придивляється один із музикантів оркестру, Боб Теппін, дружина якого була її прихильницею і стежила за пошуками. Подружжя зважилося повідомити про «знахідку» поліції лише 14 грудня: «Думаємо, що під ім’ям Терези Ніл у готелі проживає знаменита авторка детективів». Арчі виїхав до Харрогейта першим же поїздом, а Агату, що виходить з готелю, зняли фотокореспонденти Daily Mail. Так інтрига, що тримала в напрузі світ одинадцять днів, була розкрита. Принаймні так здавалося.

Вона зайшла у фойє після вечірньої прогулянки і миттєво впізнала чоловіка зі спини. Не стишуючи кроку пройшла повз, але, збираючись піднятися сходами, почула позаду себе знайомий голос: «Агато!» Вона обернулася.

Кірстен Данст у ролі Агати Крісті в серіалі «П’яна історія», 2013 р.

– Боже правий! Одинадцять днів! Що на тебе найшло? – він хотів обійняти її, але Крісті його зупинила.

– Добрий вечір. Ми знайомі? – серйозно спитала вона.

– Що? Це я, Арчі, – він затремтів. – Ти що, не впізнаєш мене?

– Так, тепер упізнала, – м’яко промовила Агата. – Повечеряємо? Зачекай на мене тут. Переодягнуся.

Арчі не знав, що й думати. Часткова втрата пам’яті?

– Як ти сюди потрапила? Чому ти поїхала? – за вечерею у чоловіка було багато запитань.

– Гадки не маю. Все як у тумані… Я вдарилася головою об кермо. Напевно, все-таки амнезія, – байдуже розповідала йому письменниця.

– Але що ти робила тут стільки часу?

– Не пам’ятаю. Здається, спала… Як там Розі?

Арчі розповідав, як дочка переживала весь цей час, а Агата дивилася крізь нього. У голові стрибали слова “катастрофа”, “одержимість”, “розлучення”. Спливали у пам’яті їхні розмови з серпня до грудня, коли вона благала його не залишати її. Заради пуголовка. Але він твердив: «Я не буду щасливий, якщо не одружуся з Ненсі». Коли в той вечір п’ятниці він не повернувся, вона зрозуміла, що чоловік збирається провести вікенд з коханкою, і сіла в автомобіль…

Промофото мінісеріалу «Вбивства за алфавітом», 2018 р.

Ще під час заручин з пілотом Королівських військовоповітряних сил Арчібальдом Крісті вона часто чула від матері слова: «Він не буде добрим чоловіком, бо людина жорстока і безжальна». Але Агата була засліплена любов’ю і не розуміла, про що та говорить. Зараз усвідомлення било по серцю надто боляче, і вже нікому було сказати: «А ти ж мала рацію…»

Чому вона її не послухалася? Адже всі корилися м’яким і розважливим проханням її мами Клари, настільки логічним, що заперечувати було безглуздо.

Клариса була сильною творчою особистістю, з загадковим поглядом на світ і оригінальними ідеями. У Фредеріка Міллера, свого майбутнього чоловіка і батька Агати, вона закохалася ще в десятилітньому віці. Фред був на вісім років старшим і був пасинком її рідної тітки. Після того як він сказав Кларисі, що в неї гарні очі, вона, збігавши до дзеркала і перевіривши сказане, покохала його назавжди.

Поки юнак подорожував світом, Клариса писала вірші на його честь і вишивала гаманець, який, як і вірші, він зберігав до кінця своїх днів. Нагулявшись, він повернувся в Англію і зробив їй пропозицію. Вона відповіла йому впевненою відмовою: «Більш нудної дружини вам не знайти». Але Фред не відступився.

Одружившись, вони переїхали в Торкі, популярне місто-курорт на Англійській рив’єрі, в будинок під назвою Ешфілд. Вони вселилися туди, коли Медж було півроку. Через рік у них народився хлопчик Монті, а через десять років, у 1890-му, і Агата. І якщо комусь у будинку треба було знайти її, вони знали, де шукати. Молодша дочка полюбила їхній занедбаний сад на схилі пагорба. Вона уявляла, що він складається з безлічі таємних кімнат, зайшовши в які, можна виявити наступні. І так до нескінченності.

– Ти будеш Маргарет, або Медж, – вказувала Агата пальцем на величезну ялицю, йдучи садом, і, повертаючись до її сусідки, додавала: – А ти – Монті. Домовились?

Дерева у відповідь кивали важкими гілками. Продовжуючи вести з ними зрозумілий тільки їй діалог, дівчинка забиралася у самісіньку гущину саду, щоб спостерігати звідти за світом. І навіть дощ не був приводом повернутися до дитячої, де з нею завжди була її улюблена няня.

– Панночко, буде злива! Вилазьте, будь ласка, – несучи за собою галоші та плед, та нарешті витягала дитину з її спостережного пункту і, закутавши, вела до будинку.

Будинок був величезний, але незатишний. Хоча для Агати це не мало значення. Головне, що там проходило її дуже щасливе дитинство, з батьками, що люблять.

Обсохнувши, Агата сідала в ногах у няні і вела, як здавалося наставниці, розмови сама з собою. Насправді вона розмовляла з уявними друзями, яких у неї була незліченна кількість і які з’явилися частково тому, що вона була фантазеркою, а частково через те, що в окрузі не було дітей її віку. Самотній крихітці Агаті не було з ким гратися.

У п’ять років вона вигадала, що живе в сімействі котів. Крім неї, в ньому було п’ятеро кошенят, а їхню маму звали місіс Бенсон. Не підозрюючи, що її діалоги з «родичами» чує  няня, Агата складала неймовірні за драматизмом сюжети з сумними перспективами для всієї родини, які раптово закінчувалися хепіендом: в останній момент повертався батько, морський капітан, який вважався загиблим. Але, почувши одного разу, як няня розповідає покоївці про її «родину», Агата перестала розмовляти з ними вголос у її присутності. Це були її кошенята, її таємниця.

— Місіс Грін, чи дозволите мені вирушити з пуделем, білкою та деревом у сад? – пошепки, щоб не чула нянька, чемно питала Агата у уявної місіс про трьох зі ста її уявних дітей, які являли собою щось середнє між хлопцями та собаками.

Та була не проти, і дівчинка вибігала на вулицю. Нових друзів слід було познайомити з ялицею-братом і ялицею-сестрою. Там вони разом майстрували намисто з кольорового бісеру, потім у вітальні будували з рушників, столів і стільців халабуди. У них селилися і справжні ляльки, які становили для Агати значно менший інтерес, ніж вигадані кошенята. Але одна була улюбленицею – Розалінда, з довгим золотим волоссям. Вона нагадувала дівчинці її саму.

Лондонська резиденція письменниці у Крессвелл-плейс

Першого її справжнього, невигаданого друга звали Голді. Він був канаркою. З його появою Агата придумала історію з майстром Дікі (роль якого грав Голді) та Діксмістрес, життя яких проходило в саду і було наповнене хвилюючими подіями та зустрічами з розбійниками.

Коли Голді зненацька зник, Агата ридала від горя цілий день. Але ввечері раптом почула знайоме щебетання, і Голді як ні в чому не бувало спланував у клітку. Дівчинка заплакала ще дужче, але вже від щастя. Тоді вона отримала від мами важливе повчання: «Не треба лити сльози дарма і плакати заздалегідь, якщо не знаєш, що сталося».

Подарований татом йоркширський тер’єр на ім’я Джордж Вашингтон, якого Агата почала звати Тоні, також став персонажем вигаданої саги, лордом Тоні. Його появу у своєму житті дівчинка пережила дуже емоційно – повірити в те, що у неї є собака, було непросто.

Мама не дивувалася фантазіям молодшої дочки, вона й сама вигадувала для дітей історії. Про пригоди мишки Великоочки або Цікавої Свічки, де фігурував злочинець, що отруює главу сімейства. Чи то страшні історії няні й мами, чи бурхлива уява Агати стали причиною того, що в шість років їй уві сні стала ввижатися людина з пістолетом, військовий з бляклими блакитними очима. Але не зброя вселяла дівчинці страх, а почуття загрози, яке від нього пашіло. Вона дуже боялася, що він заб’є батьків. Коли він таки стріляв, вона прокидалася з криком.

– Що в ньому страшного, люба? – прибігши до неї, питала мама.

Агата не знала. Про те, що сон потім змінився і його очі вона бачила на обличчях своїх рідних, вона їй не розповідала.

Кошмари припинилися, коли у 1896-му родина вирушила жити до Франції, здавши Ешфілд на літо. Рішення було вимушеним: батько не працював, ходив у крокетний клуб щодня, і вони жили за рахунок зроблених ним вкладень, але дохід поступово зникав. Подорож, що почалася для економії коштів, затяглася на півроку і стала для Агати щасливим часом. У По, Контрі та Парижі у неї з’явилися нові реальні друзі-дівчата і уявні приятелі-дерева.

Повернувшись у Торкі, вона насамперед перевірила, чи цілі всі її секретні місця, «друзі» і, головне, обруч. Ця дрібниця була її важливим партнером з ігор. Вона котила обруч садом, уявляючи, що це поїзд, який потім перетворювався на білого коня, а вона — на придворну даму. Ці образи Агата почерпнула з домашньої бібліотеки, де читала все підряд, навіть незважаючи на оригінальну теорію мами, що дітям не слід читати до восьми років. Першою книгою став «Янгол кохання».

– Раз ти сама навчилася читати, – резонно зауважив батько, – варто навчитися та писати.

Агата з ним погодилася, сіла біля вікна і… не змогла вивести жодної літери. Вона ніяк не запам’ятовувала ці закорючки, не розуміла, чому одні слова називаються прийменниками, а інші ні, і всі свої романи до кінця життя писала з орфографічними помилками. З математикою була зовсім інша справа.

– Тут все елементарно, – казала вона сімом уявним подругам, які навчалися в її уявній школі. – Просто запам’ятайте правила.

Після «уроку» вона мчала з ними ритися в саду, а потім кататися по залізниці-обручу. Увечері влаштовувала з ними концерт із танцями та оперою, яку дуже любила, потайки мріючи стати відомою співачкою. Але якби це не вдалося, вона б не засмутилася стати і посереднім математиком. Або скульптором. На жаль, у дівчинки повністю була відсутня предметна уява і вона не вміла малювати. Найпевніше Агата почувалася на сцені, коли співала. Хоча в повсякденному житті залишалася сором’язливою.

– Послухай, що я придумала, – вона сідала навпроти Клари, розкладаючи листки, списані тільки їй зрозумілими символами. – Оперетта! Називається “Марджорі”. З музикою невдача, але я придумаю. Ось сюжет.

– Цікаво, – мама була готова вислухати дев’ятирічну дочку.

– Це трагедія, – одразу видала всі таємниці Агата. – Історія нерозділеної закоханості прекрасного тенора в Марджорі, яка його не любить. Він одружується з іншою. Звичайно, наступного ж дня отримує листа від коханої. Вона вмирає і просить його приїхати, бо зрозуміла, що завжди любила його. Юнак застає її живою, а слідом за ним з’являється розлючений тесть. Але весь його гнів випаровується, коли він бачить горе закоханих. У фіналі звучить найкраще в світі оперне тріо!

– Приголомшливо, – мама не приховувала захоплення, але одразу ж спустила доньку з небес на землю: – А як там справи зі шкільним твором?

Агата Крісті, близько 1950 р.

За черговою химерною ідеєю Клари Агата стала двічі на тиждень відвідувати жіночу школу. І якщо з математикою вона справлялася легко, то з граматикою були проблеми. Негаразд, на думку вчительки, було і з творами: «Занадто багато фантазії». Вона мала рацію. У творі про осінь спершу все йшло добре, «опало золоте і коричневе листя». Яким чином там виявилося порося Короткохвостик, що вирушило за жолудями в ліс, Агата не знала. Але їй його поява здавалося абсолютно природною. Як і фінал, в якому герой закотив жолудевий бенкет для друзів.

У десять років Агата написала перший вірш про квітку, а коли їй було одинадцять, її вірш надрукували в газеті. Він був написаний на злобу дня – у 1901 році люди виступали категорично проти прокладання трамвайних колій в Ілінгу. Юна борчиня за справедливість озвалася на заклик і написала: «Блискаючи електричними вогнями, повз трамвай пронесеться. Але скінчиться для нас спокій – інше життя почнеться…» Це був великий вірш, повний іронії, і Агата ним дуже пишалася.

Втім, публікація не додала їй жодного бажання просуватися в цьому напрямку. Головною письменницею в сім’ї була старша сестра Медж, її розповіді друкували в журналі Vanity Fair. Сестра була з тих, кому вдавалося все, за що не візьметься. Агата любила слухати в її переказі історії сера Артура Конан Дойля «Союз рудих», «Блакитний карбункул» та «П’ять зернят апельсина».

Одне слово, щасливе дитинство Агати затьмарювала лише хвороба батька, що тривала вже рік. Найгірше було те, що ніхто не міг поставити точний діагноз, тому над Ешфілдом висіла загроза невідворотної катастрофи… При цьому по самому батькові було не зрозуміти, як він почувається: ця найдобріша і найчарівніша в світі людина була такою ж веселою і грала в крокет, як завжди.

Він помер, коли Агаті було одинадцять, і на цьому її дитинство закінчилося. Тепер вона найбільше боялася, що помре і мама. Тому протягом наступних трьох років дівчинка часто сиділа вночі біля дверей її спальні, прислухаючись до дихання матері.

– Ми їдемо до Парижа на зиму, а Ешфілд здамо, – виплакавши всі сльози про коханого, оголосила мама.

Тепер головною годувальницею була вона.

Зима переросла для Агати в дві зими і одне літо, протягом яких вона змінила кілька пансіонів.

До сімнадцяти років вона стала стрункою, дуже привабливою блакитноокою білявкою. Тому, повернувшись додому, мріяла лише про вдале заміжжя. У її уявленні воно виглядало так: нескінченне щастя і дбайливий чоловік. І вона піклується про успіх і кар’єру чоловіка. До зустрічі з Арчібальдом Крісті, високим блакитнооким красенем зі світлими кучерями, двадцятидворічна Агата була заручена п’ять разів. Коли вони з Арчі познайомилися на танцях, вона все ще була заручена з сином маминої знайомої, військовим Реджі Льюсі, сором’язливим карооким брюнетом.

– Вся ваша бальна книжечка розписана за іншими кавалерами, – подякувавши Агаті за перший танець на різдвяному балу, промовив Арчі. – Перекресліть все і танцюйте тільки зі мною!

Звичайно, її друг Артур Гріффітс з Ексетерського гарнізону говорив, що надішле хлопця на прізвище Крісті, якщо сам не може бути, але дівчина навіть не припускала, що заміна виявиться саме такою. Але зробила так, як він звелів: замість двох танців віддала йому всі. Його натиск, самовпевненість і сміливість зачарували Агату.

За тиждень він з’явився в Ешфілді без попередження. Дівчат не було вдома, і Клара дивувалася: хто це такий? Вона зателефонувала знайомим, у яких гостювала дочка, і повідомила їй про наполегливого візитера. Дорогою додому Агата перебрала в умі шанувальників, але й подумати не могла, що це Крісті.

Він був збентежений, не дивився в очі й щось мимрив про причину несподіваного візиту. Дговорився до того, що випадково проїжджав повз мотоциклом. Згодом зізнався, що мало не придушив нещасного Артура, намагаючись випитати її адресу. Після вечері Арчі відкланявся, але в наступні два тижні взяв за правило заявлятися до них без запрошення і розповідати Агаті, як мріє служити пілотом у щойно створених Королівських військово-повітряних силах. Що частіше вони бачилися (Арчі супроводжував її на чаювання, бали і в театр), то сильніше Крісті був занурений у себе, з відсутнім виглядом. В силу недосвідченості дівчина подумала, що симпатія вичерпалася, хоча це означало протилежне.

– Ви маєте вийти за мене. Маєте, – відчайдушно промовив він одного із січневих вечорів. – З нашого першого танцю я зрозумів, що ви будете моєю дружиною. Для мене ніколи не буде нікого, крім вас.

– Це неможливо, – резонно зауважила Агата. – Я заручена.

Бенедикт Камбербетч та Джулія Маккензі у серіалі «Міс Марпл Агати Крісті», 2004 р.

Арчі вважав, що заручини треба розірвати негайно. Заявив, що вони одружаться у лютому. Вона назвала його божевільним, але, на свій подив, погодилася. Клара, дізнавшись про їхні плани, відразу охолодила гарячі серця: їм, мовляв, не буде на що жити, Крісті лише молодший офіцер.

У наступні півтора роки вони кілька разів скасовували заручини і знову возз’єднувалися, поки їх природно не роз’єднала війна. Вивчившись ще у 1913-му на медсестру, Агата вступила на службу до госпіталю в Торкі, а Крісті пішов на фронт. Вона писала йому: “Ти будеш хоробрим, я впевнена, мій янголе. Я завжди любитиму тебе більше, ніж будь-кого на цій землі».

Одружилися вони стрімко і на бігу – напередодні Різдва, в перший рік війни, коли Арчібальд отримав три звільнювальні. Наречена була у повсякденній сукні та червоному оксамитовому капелюшку, наречений – у військовій формі.

До кінця 1916 року Агата Крісті працювала в аптеці при госпіталі, де дізналася все про отрути. Саме тоді вона вперше задумалася про створення детективу, хоча оповідання почала писати ще за рік до війни. Перше, «Будинок краси», було створене нею за два дні, поки вона лікувалася від грипу. Розправившись із вишиванням подушечок, розкладанням пасьянсів, розгадуванням кросвордів і копіюванням малюнків, вона страждала від нудьги. Тоді мама принесла їй зошит і запропонувала написати розповідь.

– Як Медж? У мене не вийде, – запротестувала, відкашлюючись, Агата.

– Ти не знаєш, можеш чи ні, доки не спробуєш, – резонно зауважила Клара. – Почни зараз. Тут є чисті сторінки.

Кеннет Брана в ролі Еркюля Пуаро у картині «Вбивство у Східному експресі», 2017 р.

І в неї вийшло. Наступні – «Поклик крил» та «Самотній бог» – вона вже набирала на старій друкарській машинці сестри і навіть відправила в журнал, підписавшись псевдонімом Мей Міллер. Отримавши відмову, одразу відправила розповіді в інший, змінивши ім’я Мей на Натаниел. Ні про яку кар’єру письменниці не йшлося, це був просто спосіб не мучитися від нудьги.

Приблизно тоді Агата заклалася з Медж, таким же знавцем детективної літератури, що їй колись удасться написати детективний роман. Старша сестра не вірила в її здібності, але молодша про кинутий виклик ніколи не забувала.

І саме тоді, у рідкі хвилини затишшя в госпіталі і аптеці, Агата почала обмірковувати майбутній роман. І для початку потрібно було придумати героя, детектива. Вона була зачарована Голмсом, але її детектив мав бути іншим.

– Хай буде бельгійцем, – сидячи в аптеці, вона за звичкою розмовляла сама з собою або одним зі своїх уявних друзів. – Непогано? Якийсь із тих біженців, яких тут багато. Він має бути дивним. Так! Абсурдна, але охайна зовнішність. Маленька людина з яйцеподібною головою, безглузді вуса. Речі у нього завжди в ідеальному порядку, а квадратне він любить більше, ніж кругле. І він дуже розумний, у нього є в голові ці маленькі сірі клітини.

Агата уявила свого героя так чітко, що навіть спробувала намалювати його портрет у записнику. Поруч написала: “Ім’я?”. Їй дуже подобалося ім’я брата Шерлока Голмса – Майкрофт.

– Ім’я має бути таким же чудернацьким. Може, Геркулес? Маленьку людину назвати Геркулесом? – вона сміялася над своєю вигадкою. – Ідеально. Еркулес! Еркюль!

Девід Суше в британському детективному серіалі «Пуаро Агати Крісті», 1989 р.

Вона зазирнула в аптечний журнал і помітила прізвище одного з постійних клієнтів – Пуаро. Так героя було створено. Залишалися дрібниці – придумати, кого вбивати, як (на прикметі була, звичайно, отрута), інших персонажів, місце дії і мотив. Але головне – як із самого початку пустити читача помилковим слідом? Агата даремно турбувалася: згодом їй вдалося це з блиском проробити в тридцяти трьох романах, п’ятдесяти чотирьох оповіданнях і одній п’єсі про бельгійського детектива.

Проте дебютний роман, «Таємнича пригода в Стайлзі», йшов насилу, поки на допомогу знову не прийшла мама. Вона відправила Агату на вихідні в Дармур, що неподалік Торкі. Там, гуляючи вересовими полями по шість годин поспіль, письменниця переказувала свій роман вголос у ролях і тільки так зуміла закінчити першу книгу. Цей спосіб вигадування залишився з нею назавжди: їй потрібна була можливість «зіграти» всі ролі.

З першого видавництва їй відповіли відмовою, і вона одразу відправила книгу в наступне, з якого не відповіли зовсім. Іншого Агата і не чекала: бути письменницею не входило в її плани. Вона написала детектив, щоб зрозуміти, чи вийде у неї, чи Москітик права? Крім того, було не до переживань: незадовго до кінця війни Арчі перевели в Лондон на службу в Міністерство військовоповітряних сил, і невдовзі вони чекали появи на світ Розалінди. Коли листоноша приніс об’ємний пакет із її романом, вона вже геть-чисто забула про відправлену роботу.

Приїхавши на зустріч у видавництво і відразу погодившись переписати деякі моменти, вона підписала контракт ще на п’ять детективів. Умови були неважливі. Головне – її першу книгу буде видано. Роман «Таємнича пригода в Стайлзі» побачив світ за рік після народження Розалінди, у жовтні 1920-го.

Фей Данауей та Сара Майлз у картині «Випробування невинуватістю», 1984 р. Сценарій засновано на романі Агати Крісті

З 1922-го по 1925-й Агата написала ще шість книг і безліч оповідань про Пуаро, з’їздила з Арчі в навколосвітню подорож і була цілком щаслива. Вона гуляла полями, пишучи книжки. У неї були дочка і чоловік, вона любила і була кохана. Була…

…Коли Арчі з Агатою повернулися з Харрогейта в Саннінгдейл, на них чекали журналісти. Письменниця відмовилася давати коментарі, а полковник Крісті зміг дати інтерв’ю лише через два дні після того, як Агату показали лікарям. Він заявив, що ця жінка, безумовно, його дружина, сумнівів немає, але майже повна втрата пам’яті.

– Це підтвердили кілька фахівців, – резюмував Крісті. – Вона не впізнала мене і не розуміє, як опинилася в цьому готелі.

Давши Арчі час на роздуми – шанс повернутися до неї і Розалінди, Агата з дочкою та своєю подругою, секретаркою і гувернанткою Шарлоттою поїхала на Канарські острови. Їй треба було сонце, щоб якнайшвидше забути весь цей жах. В Англію вона повернулася іншою – більш жорсткою і недовірливою. Разом із дочкою та подругою вони переїхали в невелику квартиру в Челсі. У 1928-му вони вперше за довгий час зустрілися з Арчі, щоб остаточно домовитися про розлучення.

– Із Ненсі я поки не зміг одружитися і навіть не бачив її дев’ять місяців, – скаржився невірний чоловік, який виглядав хворим і розгубленим. – Батьки відправили її в кругосвітню подорож, сподіваючись, що вона розлюбить мене.

Агату такі подробиці не цікавили. І, тільки прощаючись з ним, вона помітила, як схожий він на людину з її кошмарів, на людину з пістолетом. Такі ж бляклі блакитні очі.

Прямо із зустрічі вона вирушила за квитками – планувала подорож на Ямайку, але у долі були на неї інші плани. Надихнувшись розповіддю знайомих про Багдад, вона змінила маршрут. Їй треба було вирушити туди на Східному експресі, а це було її давньою мрією!

В Ірак Агата закохалася з першого погляду, тому, не встигнувши повернутися в Англію, збиралася туди знову. Вдруге, пробувши в Багдаді кілька днів, Агата отримала від старих знайомих, Кетрін і Леонарда Вулі, запрошення відвідати разом з ними археологічні розкопки в місті Ур. Подружжя Вулі пропонувало пробути там тиждень, а потім дорогою додому заїхати до Греції. Любителька подорожей, Агата навіть не сумнівалася. Вона їде!

Але на екскурсію Іраком Кетрін відправила з Агатою супроводжуючого – Макса Мелоуена, археолога та асистента Леонарда, тихого молодика, на чотирнадцять років молодшого за Агату. І коли вони застрягли в пустелі, але Агата і виду не подала, що чимось незадоволена, Макс настільки захопився її спокоєм, що вирішив зробити пропозицію, щойно вони повернуться в Англію.

Тайрон Пауер і Марлен Дітріх у драмі «Свідок звинувачення», створеній за мотивами повісті Агати Крісті, 1957

У подорожі він оточив її турботою, дарував букети з жовтих нагідків, закохані плавали в морі і влаштовували пікніки. У них було багато спільного. Але заміж? Ні. Агата відкидала цю думку категорично: навіщо їй псувати життя такому милому чоловікові? Її серйозно лякала різниця у віці.

Їхня подорож, повна душевного тепла і незрозумілого щастя, коли розумієш один одного без слів, перервала телеграма з Торкі: у Розалінди важка пневмонія. Агата зібралася додому, і Макс запропонував супроводжувати її. У Східному експресі чоловік сказав їй, що у неї справді благородне обличчя. Крісті була не згодна з таким епітетом і заперечувала, не розуміючи, що це був його спосіб освідчитися.

Прибувши в Ешфілд, де Крісті знову жила, вони дізналися, що Розі здорова. На цьому їхня подорож закінчилася… На щастя, Макса запросили працювати в Лондон, в Британський музей. Агата тріумфувала: він буде десь поруч, вони зможуть зустрічатися.

Вони не бачилися три місяці, а коли зустрілися, Макс не зволікав. На його пропозицію Агата відповіла твердою відмовою. Вона наводила тисячі доказів, чому їхній шлюб буде помилкою, хоча боялася собі зізнатися в тому, що сильніше, ніж вийти за нього заміж, не хотіла нічого на світі.

– Що ти скажеш, якщо я вийду заміж? – звернулася вона до свого домашнього одинадцятирічного оракула.

– Я припускала, що щось таке станеться, – серйозно відповіла Розалінда. – Вважаю це цілком природним розвитком подій.

Їхнє таємне одруження – жодної преси – відбулося в Единбурзі 11 вересня 1930 року. І вони одразу поїхали у весільну подорож. Заповнюючи реєстраційні картки в готелях, Агата в графі «рід занять» писала «заміжня дама»: їй навіть у голову не приходило написати «письменниця». Відома на весь світ Агата Крісті все ще не вважала це справою свого життя.

З другим чоловіком, археологом Максом Мелловеном, 1946 р.

Крім того, на той час Пуаро їй неабияк набрид. Вона придумала нову героїню для своїх романів – прискіпливу стару діву міс Джейн Марпл, портрет якої був певною мірою списаний з її бабусі з Ілінга. Особливо в частині інтуїції, що межує з яснобаченням. Якось та заявила, що ручна білочка Медж зі зламаною лапкою днями згорить у димарі. І як у воду дивилася. Це сталося за п’ять днів.

Свої нові романи Агата призвичаїлася писати у поїздках на археологічні розкопки на Близькому Сході, куди супроводжувала чоловіка. Відмовитися від цього захоплення вона вже була неспроможна, а розлучатися з коханим було нестерпно. Вони купили будинок під назвою Грінвей – білий маєток на березі річки, який Агаті подобався з дитинства. Але облаштувати його не встигли: розпочалася Друга світова війна.

Джоан Гіксон у серіалі “Міс Марпл Агати Крісті”, 2009 р.

Макс вступив у загін самооборони. Письменниця в сорок дев’ять років поїхала в ту саму аптеку в Торкі, щоб освіжити знання, якщо раптом її допомога знадобиться пізніше, і пішла працювати медсестрою в Лондонський госпіталь. Вона служила там два повні дні, три рази на тиждень по півдня і раз на два тижні по суботах. Решту часу писала. Все, що їй було потрібно, – стілець, стіл, друкарська машинка і трохи самотності.

Роки війни стали дуже плідним періодом. І на самому її початку, 1939-го, Крісті спеціально написала дві книги одночасно. Одну – для Розалінди, з Пуаро, другу – з міс Марпл, для Макса. Закінчивши, поклала рукописи в банківський сейф і оформила їм дарчі на авторські права. Агата боялася, що її можуть убити, і не хотіла залишати коханих без засобів до існування, якщо це станеться.Але вона не просто вижила. Крісті стала світовим явищем у літературі, продала на той момент п’ятдесят мільйонів екземплярів детективних романів та оповідань, отримала звання «королева детектива» і стала найбільш публікованим автором після Шекспіра. Її книги екранізували в Голлівуді і на телебаченні, а п’єса «Мишоловка», написана і поставлена в Лондоні в 1952 році, йшла на сцені рекордні десять років.

Коли сімдесятдворічна Агата Крісті, володарка ордена Британської Імперії, приїхала до готелю «Савой» на святкування ювілею цієї вистави на півгодини раніше, метрдотель не пустив її всередину.

Агата Крісті, 1965 г.

– Поки що входу немає. Почнемо пускати за двадцять хвилин. Ми чекаємо на авторку, щоб вона розрізала великий святковий торт, – зі знанням справи сказав він.

Агата, з властивою їй сором’язливістю, промовчала. Її пропустили, коли сам продюсер вистави Пітер Сондерс дізнався про конфуз.

– Агато, люба моя! Чому, ну чому ви не зізналися, що це ви? – відчитав він її, як дівчисько.

– Я посоромилася, – як дівчисько, відповіла вона.

Вийшовши до мікрофону перед гостями, письменниця змогла вимовити всього кілька слів.

– Це жахливо, – зізналася вона. – Я ніколи не могла похизуватися ораторськими здібностями.

У залі пролунав дружний сміх, хоча вона, з її винятковим почуттям гумору, в ту мить не жартувала.

Гості вечірки, присвяченої 125-річчю від дня народження Агати Крісті, 2015 р.

Через п’ять років вона востаннє вирушила на Близький Схід, щоб відвідати Макса в експедиції, а у вісімдесят три роки в інтерв’ю зізналася, що зовсім облінилася і майже не пише.

Вона не стала розповідати журналісту, що час від часу розмовляє з тими самими, вигаданими нею в дитинстві кошенятами і дівчатками зі школи. Вони зовсім не постаріли – років по двадцять три від сили.

Про те, що сталося сорок сім років тому, у грудні 1926 року, коли вона сіла в свій автомобіль і поїхала вночі, ніхто навіть не намагався запитувати. Чи втрачала вона пам’ять під час таємничого зникнення? Чи було воно насправді таємничим, чи це домисли? Вона все спланувала, як у кращому з її детективів, чи все сталося спонтанно і випадково?

Відповіді на ці питання не отримали б навіть самі Еркюль Пуаро, міс Марпл, Шерлок Голмс та сер Артур Конан Дойль на спіритичному сеансі.

Але їх напевно знала така собі Мері Вестмакотт, яка написала шість книг про кохання і зраду – з 1930-го по 1956 рік. Ця леді роками приховувала від світу свою маленьку літературну примху. І своє дане при народженні ім’я – Агата.

Пам’ятник Агаті Крісті, встановлений у театральному районі Лондона, у центрі Ковент-Гардена

За матеріалами журналу “Караван історій”

Дивіться також:

Революціонер і серцеїд. Чому Іван Франко не хотів шлюбу з кохання

Марія Заньковецька і Микола Садовський: історія кохання головної української зіркової пари XIX століття

Стивен Кинг: тайная жизнь короля страха

Фредерик Бегбедер: “Когда ты слишком молод, ты не можешь любить по-настоящему”