Марішці Харгітей – 60: як дочка голлівудської легенди стала зіркою “Закону та порядку”

Сьогодні, 23 січня – день народження актриси Марішки Харгітей. Їй виповнилося 60 років. Дочка легендарної артистки Джейн Менсфілд і культуриста Міккі Харгітея, волею долі вона зіграла детектива в одному з найдовших серіалів, “Закон і порядок: спеціальний корпус“. І стала порятунком для багатьох жінок насправді.

“Караван історій” розповідає про гарну дівчину, яка вирішила зробити ставку не на зовнішність чи зв’язки батьків, а на власні талант та характер. І стала кінозіркою, поліглотом, благодійницею, володаркою “Еммі” та “Золотого глобуса“.

---

Небо вже втратило глибоку чорноту, і все довкола було сірим напередодні світанку: дерева, трава, шосе під колесами б’юїка. Над заболоченими полями клубився туман, і деякі повороти на дорозі теж тонули в ньому. Марішка з заздрістю поглядала з-під вій на старших братів, Міклоша та Золтана, які мирно сопіли поруч, на широкому шкіряному сидінні. Сама вона тільки вдавала, що спить, щоб не сердити маму і Сема, які сиділи попереду, біля водія, і тихо перемовлялися, обговорюючи майбутнє мамине інтерв’ю. Сім’ї нерідко доводилося здійснювати такі нічні турне в автомобілі, тому що мама – артистка. Увечері їй, ось як сьогодні, треба виступати в клубі в Білоксі, а вранці – на радіо у Нью-Орлеані розповідати про новий фільм. Марішка любила дивитися мамині концерти: вона така неймовірно красива в сукні з блискітками, у неї білі локони, як у диснеївської принцеси, і всі чоловіки шалено аплодують, коли мама співає та танцює.

Сем, мамин бойфренд, подобався Марішці більше, ніж Метт, колишній чоловік. З Меттом мама часто сварилася, вони кричали один на одного і навіть билися – Марішка бачила у мами садна на руках і під оком; мамі доводилося замазувати синці кремом та пудрою. Добре, що мама покинула Метта. Так говорив і тато Міккі, він теж радів, що мама розлучилася з цим «негідником-режисериком», цим «підлим італійцем», який «вкрав маму». Тато одного разу навіть «набив морду макаронникуі» – няня прочитала про це в газетах і розповіла Марішці. Дівчинка страшенно пишалася, що тато в неї такий сильний і хоробрий. Жаль тільки, що крихітка Тоні, який щойно почав ходити, тепер часто жив з Меттом, і Марішка за ним сумувала: вона хоч і старша всього на два роки, але їй приємно знати, що в неї теж є маленький братик, що вона вже не наймолодша із п’ятьох дітей.

Сем щось тихо говорив мамі на вухо, поклавши руку на спинку її сидіння. Мама хихотіла і притискалася до нього плечем. Марішка зітхнула, влаштовуючись зручніше. Повіки обважніли. Раптом дрімоту розрізав мамин крик: «Ронні, вантажівка!» – і потім моторошний звук. Вона не зрозуміла, що це було, невже мамин голос може так звучати? Джейн дико верещала, вищали гальма важкого б’юїка, лаявся Сем. На б’юїк насунулося щось темне і величезне, Марішка злетіла над сидінням… і прокинулася.

Вона лежала в своєму ліжку, намагаючись заспокоїти стукіт серця. За вікном займався світанок. П’ята ранку, ще годину до того, як задзвенить будильник, а о сьомій прибуде машина з водієм, щоб їхати на знімальний майданчик серіалу «Закон і порядок: спеціальний корпус». І буде черговий п’ятнадцятигодинний робочий день, який принесе кругленьку суму на її банківський рахунок.

Марішка Харгітей піднялася з ліжка і підійшла до панорамного вікна спальні, мерзлякувато горнучись у плед. На світанковому небі чітко вимальовувалися силуети хмарочосів, але ніде не видно жодного дерева. Десь за цими хмарочосами, в Центральному парку, звичайно, дуже красиво, ідеально підстрижені галявини вкриті килимом золотого і багряного листя, багато дерев і кущів досі стоять зелені, і загалом зима в Нью-Йорку не така вже й сувора, як здавалося з Каліфорнії. Але Марішці сильно бракувало південної простоти життя, близькості до океану, тепла, світла, простору. Не вистачало можливості сидіти в кріслі-гойдалці на задньому дворі, бігати по галявині босоніж, заривати пальці в теплий пісок. Як справжня каліфорнійська дівчина, вона будь-якої миті була готова роззутися і навіть за кермо сідала босоніж, а туфлі лежали поряд, на пасажирському сидінні. Але й водити машину в Нью-Йорку – невелике задоволення, низка автомобілів немов замкнена серед кам’яних стін Мангеттена.

У цей грудневий ранок думки про нью-йоркські пробки і холод були лише способом відволіктися від холодка в грудях, породженого нічним кошмаром. Сон про загибель матері був нестерпно реалістичним, хоча Марішка абсолютно нічого не пам’ятала про головну трагедію свого життя. Вона знала все до найдрібніших деталей із газет, журналів, документальних фільмів та спогадів рідних, але їй самій на згадку дістався лише невеликий зигзагоподібний шрам на лобі, приблизно як у Гаррі Поттера. Брати відбулися синцями та подряпинами. Мати, Сем Броуді та водій загинули миттєво. Багато газет написали тоді, що Джейн Менсфілд у катастрофі відірвало голову, але Марішка знала, що ця міська легенда поширилася через якогось випадкового свідка, який розгледів блондинисту перуку Джейн на панелі б’юїка.

Бути дочкою Джейн Менсфілд – завдання непросте. У більшості людей у світі є якась думка про Джейн. Наприклад, всі знають, що вона слабка підробка під Мерилін Монро, що вона любила глибокі декольте і рожевий колір, що у неї був поганий смак, що вона збожеволіла на саморекламі, що вона спала з усіма підряд, що перший чоловік розлучився з нею через її шалені амбіції, а ще тому що у неї було чотири собаки, три кота та кролик, яких вона всюди тягала за собою. Батько говорив зовсім інше: що Джейн була страшенно розумна і знала п’ять мов.

Всі могли сказати щось про Джейн, крім її дочки, яка почувалася пограбованою долею. Тепер, спрямувавши у вікно невидючий погляд і обіймаючи себе за плечі, вона перебирала у пам’яті все, що чула і читала про Джейн. Народилася і Техасі, коефіцієнт інтелектуальності – сто шістдесят три, член «товариства геніїв» Mensa. Проте свою фігуру з осиною талією та пишними грудьми актриса експлуатувала успішніше, ніж мізки. Вона стала найвідомішою «послідовницею Монро» – Джейн була на сім років молодшою за велику Мерилін. Втім, історія показала, що послідовниці помилялися, намагаючись ухопити шматочок слави. За часів Монро лише блондинки іншого типу – холодні, класичні, як Грейс Келлі, – могли змагатися з нею у касових зборах. Кар’єра Джейн Менсфілд, найвідомішої знаменитості свого часу, закінчилася непристойно швидко. Від «Золотого глобуса» як «Краща актриса-початківець» вона швидко опустилася до виступів у власному кабарі-шоу, де її, в леопардовому купальнику, носив на плечі власний чоловік – Міккі Харгітей, «Містер Всесвіт – 1955». Джейн забрала красеня у бабусі Мей Вест разом з ідеєю шоу.

Найбездоганніша з фізичної точки зору пара Голлівуду жила в будинку, який репортери називали «рожевим палацом» – там все було рожеве, від пуфів до капців. Міккі, який до бодібілдерської кар’єри працював теслею та водопровідником в Угорщині, своїми руками побудував у дворі басейн у формі серця, викладений рожевим мармуром, і золотими літерами вивів на дні басейну слова «Я люблю тебе, Джейн». У цьому басейні Марішка, їхня третя дитина, позувала фотографам разом із мамою. Щоправда, до моменту її народження Міккі і Джейн вже розлучилися – після кількох романів, які дамочка не дуже приховувала, вона «закохалася всерйоз» на знімальному майданчику в Італії і вийшла заміж за режисера Метта Кімбера, причому в цей момент розлучення з Міккі ще не було офіційно підтверджено, оскільки відбулося в Мексиці.

«Мама жила так, наче вона героїня серіалу, – вкотре подумала Марішка. – Такого, в якому я навряд чи почала б зніматися».

Трьох дітей після загибелі матері забрали до себе батько та його нова дружина. З мачухою, колишньою стюардесою Еленою, Маришці пощастило: вона була не тільки доброю, а й діяльною жінкою, завжди готовою стати на захист падчерки. Батько Марішку любив і виховував бійцем: «Якщо я, угорець, зумів втекти з комуністичної країни в США і отримати визнання в Голлівуді, то в тебе, красуні, тим більше все вийде».

Дівчинка навчалася у престижній католицькій школі і була там однією з найкращих спортсменок – зокрема, найкраще плавала. У вісімнадцять років дочка Джейн та Міккі перемогла на конкурсі краси «Міс Беверлі-Гіллз», вступила на акторський факультет Каліфорнійського університету. Ще студенткою, 1984 року, вона дебютувала на телебаченні в серіалі «Фелкон Крест», а роком пізніше з’явилася на великому екрані – у фільмі «Гобліни».

Але далі ніяких чудес не відбулося: вона без кінця їздила кастингами та інтерв’ю, отримуючи відмову за відмовою і зрідка епізодичну роль у прохідному кіно чи серіалі. З майданчика безглуздого молодіжного серіалу «Могутні рейнджери» її просто вигнали, сказавши, що з роллю подружки головного героя вона не справляється. І якби не наполегливість та незмінний оптимізм батька, Марішка давно б усе покинула.

Поступово її завзятість принесла стабільніші ролі в серіалах «Рятувальники Малібу», «Швидка допомога». Однак ще довгі роки її ім’я залишалося для газетярів лише ім’ям дочки зіркових батьків, а проєкти з її участю регулярно провалювалися в прокаті та закривалися після кількох серій. Але найгірше було навіть не це, а те, що нелюбов глядачів та режисерів до своєї персони Марішку зовсім не дивувала. Вона сама себе ненавиділа.

Смерть матері залишила, крім шраму на лобі, глибоку рану в душі, яку батько та мачуха вилікувати не зуміли. На відміну від Джейн, чиє хворобливе прагнення до кохання, слави і визнання виражалося в безглуздому, зухвалому вбранні, безладному сексі і готовності танцювати у другосортному нічному клубі з випадковими шанувальниками, Марішка воліла не надто виділятися, уникала підборів і обтислих суконь (принаймні на знімальному майданчику). Їй комфортніше було в ролі пацанки в картатій фланелевій сорочці та чоботах. Якось вона втратила роль через те, що рішуче відмовилася перефарбуватися в білявку.

Після двадцяти років Марішка ніби заново пережила травму втрати, поринула в глибоку депресію, почувалася повною нікчемою. Могла запросто не піти на вечірку до друзів, бо не було настрою, і потім ридала всю ніч, усвідомивши, чому насправді відмовилася йти. Вона відчувала, що ніхто не помітить її відсутності. Звичайно, друзі дзвонили, щоб дізнатися, куди вона поділася, але Марішка розуміла, що це був жест ввічливості, не більше. Вона справжня невдаха, яка не виправдала нічиї надії.

Тимчасовою латкою на душевну рану служив шопінг. Дівчина працювала офіціанткою і продавщицею в магазині одягу, як багато акторок-початківців, але, на відміну від них, залізла в серйозні борги по кредитках. Деякий час її тодішній бойфренд оплачував рахунки за машину та орендовану квартиру, але, коли вони розлучилися, заявив, що Марішка винна йому шістдесят тисяч доларів. Що ж, це було добрим уроком, вона більше ніколи не перевищувала кредитний ліміт за картками і навіть почала відкладати заощадження зі своїх скромних заробітків, а гроші екс-бойфренду віддавала протягом кількох років.

…Марішка зварила каву і одяглася. Водій чекав унизу. Макіяж не потрібен: актриса має приїжджати на майданчик із чистим обличчям. Але в такий ранній ранок і сама не мазатимеш губи і брови. Вона підбадьорливо посміхнулася відображенню у дзеркалі, проте посмішка вийшла млявою. Кола під очима і зморшки… П’ятнадцятигодинний робочий день і нестача сонця діють гнітюче. Секс? Останній раз – місяці три тому, млявий роман, який закінчився так само безславно, як і інші.

«Дорогенька, припини нити! – наказала вона собі, несвідомо повторюючи інтонації батька. – Ти роками бігала кастингами і ось нарешті отримала роботу, про яку можна тільки мріяти. Франшиза найуспішнішого серіалу у світі, головна роль, причому роль соціально значуща. Детективом Олівією Бенсон з відділу спеціальних розслідувань можна пишатися без жодних але.

Весною 1999 року тридцятип’ятирічна Харгітей пройшла кастинг на головну роль. Серед безлічі претендентів спочатку відібрали актрис, і в результаті роль отримала Марішка, на свій величезний подив. Фінальний відбір відбувався у присутності керівництва телеканалу NBC та творця серіалу, продюсера та сценариста Діка Вульфа. Коли Марішка та її партнер Крістофер Мелоні закінчили свою сцену, у приміщенні повисла мертва тиша. Вульф витримав драматичну паузу і рішуче промовив: «Що ж, у мене жодних сумнівів. Ми повинні вибрати Мелоні та Харгітей. Між ними дуже сильна хімія».

Детектив Олівія Бенсон сподобалася їй одразу: рішуча, навіть жорстка, вона відчувала величезне співчуття до жертв насильства, оскільки за сюжетом сама була дитиною, що з’явилася на світ в результаті зґвалтування, і знала, як згубно трагедія позначилася на характері та долі її матері. Пристрасне бажання покарати злочинців часто навіть заважало їй у розслідуваннях. Але Олівія робила все, щоб домогтися справедливого суду та допомогти жертві (або її родичам) повернутися до нормального життя.

Щодо самої Марішки… Вона воліла б назавжди забути той випадок, коли сама стала жертвою зґвалтування і справді довго про нього не згадувала. Але ніде правди діти: відтоді, як вона, молода жінка трохи за тридцять, пережила насилля, це гнітило її. Хоч, мабуть, і допомагало бути збіса переконливою в ролі Олівії Бенсон. На початку 2024 року вона розповіла про це в пронизливому есеї журналу People.

Крім того, Марішка знала, що Метт Сімбер, її ревнивий і вимогливий вітчим, справжнє ім’я якого, Маттео Оттавіано, більше відповідало південному темпераменту, не раз піднімав руку на Джейн. Більше того, у шістнадцять років її старша зведена сестра від першого шлюбу матері незадовго до загибелі останньої звинуватила його в тому, що він її бив, а Джейн нібито заохочувала. Історія була заплутана, і всіх свідків Марішка заслухати не могла.

Ходили чутки про те, що перша вагітність Джейн Менсфілд стала результатом зґвалтування на побаченні. Марішка намагалася не думати про жах, який, можливо, пережила її мати. Але це цілком могло бути правдою: у 50-ті роки в Техасі ніхто не став би розбиратися, чи дала дівчина згоду на секс, якщо вона погодилася на обійми та палкі поцілунки. Завдяки серіалу «Закон і порядок» Марішка тепер знала, що подібні історії трапляються і через півстоліття. І з тим самим результатом: жертва, яка мучиться соромом і почуттям провини, навіть не намагається переслідувати ґвалтівника. Але навіть якщо жінка вказує на винного і домагається його арешту, не так просто дочекатися об’єктивного розслідування та покарання злочинця.

Почавши зніматися в серіалі, Харгітей прочитала деякі статистичні звіти і була приголомшена розмахом злочинності: кожна третя хоча б раз у житті зазнала фізичного або сексуального насильства, причому кожна третя – вдома, від руки чоловіка чи батька; кожні дві хвилини у США відбувається злочин на сексуальному ґрунті.

“Це епідемія, – говорила вона в інтерв’ю. – І ніхто не звертає уваги! Якщо в когось синці, люди думають: «О, це не моя справа». Але насправді це ваша справа, це місія кожного – допомогти комусь врятуватися, залишитися живими. Ми всі пов’язані».

…У машині дорогою на студію Марішка прочитала кілька листів від шанувальників серіалу, які їй доставляли з акторської агенції. Один лист був зовсім не схожий на звичайні фанатські захоплення. Воно починалося словами: «Люба Олівіє, люба Марішко, мені двадцять років, я живу в Техасі і обожнюю ваш серіал. Я вирішила написати вам про те, що не розповідала нікому, навіть батькам. В чотирнадцять років мене зґвалтував дядько, брат мами. Я була важким підлітком, постійно сварилася з мамою, і, якби розповіла їй про те, що сталося, вона просто не повірила б мені або, ще гірше, звинуватила б у тому, що я намагалася спокусити Пітера, якому тоді було двадцять п’ять. Він втратив роботу і тимчасово жив із нами. Але, присягаюсь, я навіть не думала про те, щоб спокушати його, він мені зовсім не подобався! Якось я прийшла зі школи раніше, ніж зазвичай, бо втекла з контрольної. Я знала, що мама працює у ресторані у вечірню зміну. Але вдома був Пітер. Він пив пиво і запропонував мені, а потім…» Марішка випустила листа. На очах з’явилися сльози. Подібні зізнання вона отримувала регулярно. Її роздирали суперечливі почуття. Хотілося негайно опустити вікно, викинути листок, як скорпіона, що випадково заповз у будинок, і забути про цей жах. Але одночасно з глибини душі піднімалася хвиля гніву та бажання справедливої відплати. «Цій дівчинці ніхто не допоміг. Можливо, вона більше нікому не наважиться розповісти, що пережила. Виходить, я просто зобов’язана щось зробити для неї».

Марішка з певного часу зауважила, що три роки роботи в серіалі поступово змінили її реакції. Коли в супермаркеті вагітна жінка зомліла, Марішка першою кинулася до неї, раздаючи решті команди: «Хутко принесіть води! Подзвоніть у службу порятунку!», а сама тим часом стала на коліна, щоб підняти голову жінки і розстебнути одяг, що стиснув груди. Іншим разом на вулиці кинулась захищати підлітка від двох інших, вищих та старшого віку, ловлячи себе на тому, що збирається дістати з кишені посвідчення. Подібні ситуації могли б закінчитися погано для неї самої, і вона щоразу обіцяла собі, що більше не виконуватиме роль поліцейського в реальному житті. Але Олівія Бенсон щоразу брала гору. Тим більше, що всі трюки актриса виконувала сама – слава богу, її фізичною підготовкою з дитинства займався батько, «Містер Всесвіт», і тіло реагувало раніше, ніж Марішка встигала подумати.

На майданчику вона випила каву, провела півгодини у своїй гримерці та вийшла, готова до репетиції нової сцени. Вона знала, що сьогодні має працювати з новим виконавцем. Роль епізодична, але для сюжету важлива роль адвоката, який захищатиме саму Олівію від фальшивого звинувачення у вбивстві.

– Знайомтеся, Марішко, це ваш адвокат, – посміхнулася асистентка з кастингу. – А це наша зірка, найкращий детектив світу.

– Пітер Германн, радий, що будемо разом працювати, – він енергійно потис їй руку.

Марішка квапливо кивнула, відповіла на потиск рук і кинулася кудись убік: «Хвилинку, Дене, у мене є питання з приводу освітлення!» Під час репетиції першої сцени, в якій Пітер не брав участі, вона подумки розпікала себе на всі лади: «Боже, він напевно вирішив, що я схиблена на роботі або просто зарозуміла дурепа …» А справа була в тому, що, щойно вона побачила Пітера, серце у Марішки забилося, як у семикласниці на першому побаченні. Він був неймовірно гарний, але справа навіть не в цьому: він здавався добре знайомим, старим другом і водночас новим, незвіданим, безлюдним островом, який негайно хотілося дослідити. Ніколи раніше Марішка не відчувала нічого подібного, хоча закохувалась не раз і навіть була заручена.

…Їхнє перше побачення сталося несподівано для обох – у церкві, на ранковій недільній службі. Як і Марішка, Пітер, котрий до десяти років жив у Німеччині, був вихований у католицькій вірі. Після служби вони вирушили гуляти Центральним парком і за склянкою кави зі «Старбаксу» обговорювали роботу та питання віри. «Заради релігії розпочинали війни, заради неї людям завдавали багато болю, і я не думаю, що такими були наміри Божі, – палко казала Марішка. – Я вважаю, що віра – це приватна річ, яка стосується лише моїх особистих стосунків із Богом. Намагаюся жити в подяці та благоговінні і молюся, щоб Господь допомагав мені в ухваленні рішень». Пітер посміхнувся з розумінням, коли вона назвала себе «католичкою, яка не ходить до церкви щонеділі».

– Але я страшенно радий, що сьогодні ти прийшла.

Повисла невелика незграбна пауза, і Марішка, збентежена, раптом відчула приплив радості, що вільна, що не зв’язала себе з іншим. “Це мій майбутній чоловік”, – раптом усвідомила вона з усією виразністю, хоча думка здавалася абсурдною.

Коли вони вперше прокинулися разом в одному ліжку (а сталося це не так швидко, як траплялося з нею у двадцять років), Марішка деякий час лежала тихенько, не розплющуючи очей, і прислухалася до себе. Почуття було незнайоме. Наче хтось підняв сіру завісу над повсякденністю. Депресивний туман, якого вона за звичкою не помічала, якщо не зник, то сильно порідшав, як буває після сходу сонця.

З самої юності Марішка була впевнена, що піде рано, як мати і дід (батько Джейн помер за кермом від серцевого нападу, коли йому було лише тридцять два роки, а Джейн – три, як Марішці в день загибелі матері). У сімейні прокляття вона не вірила, але липкий страх переслідував її і піднімався з дна душі, як каламутна хмарка, щоразу, коли вона занедужувала чи отримувала невелику травму.

Стосунки з Пітером змінили її світогляд. Навіть потрапивши того року в аварію на мотоциклі, вона відбулася лише розтягнутою стопою і змогла твердо сказати собі: «Ти не помреш. Ти не Джейн. У тебе власне життя».

Два роки по тому вони з Пітером зіграли весілля. Медовий місяць провели на Гаваях, щоб наречена могла особисто відвідати перший ретрит для жертв насильства, організований її благодійним фондом «Радісні серця». Цей проєкт вона виношувала кілька років, як дитину, і без Пітера, швидше за все, не впоралася б. “Бог дав мені роль Олівії Бенсон, щоб допомогти людям, – пояснювала вона газетярам. – Я весь час запитувала себе: “Як я віддячу людству за те, що щаслива в професії і щаслива в сімейному житті?”

З фінансової точки зору теж скаржитися не було на що: аудиторія серіалу стабільно росла разом з її гонорарами, які вже перевалили за сто тисяч доларів за епізод. Діяльність благодійного фонду Марішка фінансувала самостійно, там, окрім професійної психологічної підтримки, жінкам пропонували дельфінотерапію та ретрити в екзотичних країнах. Акторка навіть пройшла курси інструкторів для роботи з жертвами насильства, щоб розуміти специфіку спілкування та правильно відповідати на листи, які продовжували сотнями приходити особисто їй. Тепер, коли її власне життя стало набагато щасливішим, їй легко було ділитися душевними силами зі своїми «підопічніми».

У червні 2006 року Марішка стала мамою, а за два місяці поховала батька. Оплакуючи втрату, одночасно вона відчувала гірку вдячність долі за те, що Міккі Харгітей таки перед смертю встиг потримати онука на руках. Тепер їй легко було відчувати подяку. Материнство відкрило заглушені люки підсвідомості, біль і радість змішалися. Обіймаючи сина, якого назвали Августом Міклошем, Марішка тепер розуміла власну матір набагато краще, розуміла цілющу силу материнства і почувалася ближчою до Джейн, ніж будь-коли.

Їх з Пітером погляди виховання дітей виявилися досить схожими. Августа вони вчили бути добрим до інших людей і молитися перед їжею, розмовляти різними мовами (Марішка – угорською та італійською, Пітер – німецькою) і, само собою, плавати так само добре, як мама. Балуватися йому теж було дозволено до певних меж. Командний голос поліцейського, вироблений роками перебування «в образі», дуже допомагав Марішці в критичних випадках.

Щоправда, неприємностей робота теж завдавала. Пітер намагався переконати Марішку, що неможливо працювати десять років поспіль, насилу викроюючи час на сімейну відпустку. У декреті вона пробула лише кілька місяців – знімалася до останнього, поки ще можна було приховувати живіт. Траплялося, вони з чоловіком лаялися через кар’єрні амбіції Марішки (і вона неминуче згадувала долю матері). Але пригода наприкінці 2008 року поклала край сваркам.

16 жовтня 2008 року, виконуючи черговий трюк під час сцени погоні, Марішка невдало приземлилася після стрибка на мати і одразу відчула, що щось усередині змінилося – немов із неї, як із кульки, випустили повітря. Через два тижні почалися біль у грудях і задишка. 1 січня, гуляючи з чоловіком і сином пляжем у Каліфорнії, Марішка раптом впала на коліна, не в силах вдихнути, груди ніби пронизало ножем. Рентген показав пневмоторакс і колапс правої легені. Марішці довелося перенести ряд складних операцій, і лише через кілька місяців її життя було поза небезпекою. На лікарняному ліжку вона думала про те, що від сотень тисяч інших людей її відрізняє лише везіння. І що народження дитини змінює все: раптово у тебе з’являється так багато причин, щоб жити, і ставка така висока!

Вийшовши зі шпиталю та дочекавшись закінчення сезону, вона вимагала перегляду контракту з NBC. Студія не одразу пішла на поступки, погрожуючи змінити акторський склад, але після двох місяців торгу таки здалася. Марішці й раніше платили чотириста тисяч за епізод, але з новим контрактом ціна підвищилася до півмільйона. Харгітей стала найоплачуванішою актрисою телесеріалів в історії. А головне – їй вдалося «вибити» більше часу на себе та сім’ю, скоротивши перебування Олівії Бенсон на екрані (на користь інших нових героїв). Тепер вона мала повноцінну відпустку кілька разів на рік і досить часто триденні вихідні. І більше жодного п’ятнадцятигодинного робочого дня, а для трюків є дублери.

Зміна статусу допомогла згладити ті невеликі шорсткості, які існували у стосунках із чоловіком, та приділяти більше часу особистим проєктам – наприклад, написанню дитячої книги. А потім Пітер та Марішка зважилися на усиновлення.

Якось Август, повернувшись із дитячого свята, заявив: «Я хочу сестричку! Айріс!» Виявилося, у винуватця урочистості є сестра на ім’я Айріс, і діти весь день поралися з малючкою. Марішка та Пітер переглянулись. Вони давно думали про другу дитину, і обидва вважали, що в сорок сім років краще всиновити, ніж вдаватися до складних процедур ЕКЗ. Так у сім’ї з’явилася крихта Амайя Джозефіна, а за півроку – і Ендрю Ніколас.

…У п’ятницю Марішка прокинулася від метушні молодших, Амайї та Ендрю, які досі любили приходити до неї в ліжко вранці. На кухні дзижчав міксер: Пітер з Августом готували тісто для млинців. Вона солодко потяглася у передчутті «великого недільного сніданку». Материнство і вік, природно, додали кілограмів і кілька розмірів одягу, але Марішка не надто переймалася цим: бути худою менш важливо, ніж насолоджуватися життям. У будні її сніданок складався з овочевого коктейлю, але у вихідні вона дозволяла собі розслабитися.

Пітер зайшов до кімнати, коли вона стояла біля панорамного вікна, дивлячись на жовті дерева Центрального парку. Цей розкішний пентхаус у Верхньому Вестсайді вони купили за десять мільйонів доларів кілька років тому, і Марішка досі не могла натішитися величезною терасою та зимовим садом. Пітер цмокнув її в щоку і лагідно поправив бретельку.

– У Августа тренування з баскетболу, звідти його забере няня, а потім у тебе зустріч із бухгалтерами фонду, і ми вдвох пообідаємо піцою, ти не проти?

– Ой, ні, зовсім не проти… Якщо чесно, я не проти переїхати до Італії на рік. Вчитися кулінарії та плавати у Середземному морі, як тобі план?

Пітер гмикнув з розумінням.

– Думаєш знову переглянути контракт?

– Навіть не знаю… Все-таки понад двадцять років в одній і тій же ролі – це трохи…

– А чотирнадцять мільйонів на рік, «Еммі», «Золотий глобус» та зірка на Алеї слави? Це не надто для однієї-єдиної жінки, у якої до того ж чудовий чоловік і троє чудових дітей?

– Це ті самі, що зараз щось розбили на кухні і, судячи з звуків, збираються побитися? Ні-ні, не йди!

Але Пітер утік рятувати кухню, а Марішка залишилася у вітальні, залитій променями низького грудневого сонця. За місяць їй виповниться п’ятдесят дев’ять. І навіть їй самій, перфекціоністці, життя іноді здається надто доглянутим і ідеальним, як будинок після генерального прибирання.

Тут її погляд упав на білий шкіряний диван, де валялися дитячі шорти для плавання, причому, схоже, мокрі. Як, чорт забирай, вони сюди потрапили? Мабуть, учора ввечері Август зі своїми друзями сидів у джакузі… Підхопивши плавки сина і роздивляючись вологу пляму на шкірі дивана, вона розсміялася і прошепотіла: «Дякую, Господи».

Фото: East News, Getty Images/Global Images Ukraine

Дивіться також:

Джиму Керрі – 62 роки: важка слава і трагічне кохання головного кривляки Голлівуду

Джейсон Момоа и Лиза Боне расстались после 17 лет отношений: история любви самой неординарной пары Голливуда

Ніколасу Кейджу – 60 років: п’ять історій кохання зірки-дивака